Файл: Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики..pdf

хвильової функції частинок, а не взаємодія між ними. К. Б(-Е). призводить до квантової когерентності хвиль де Бройля на макроскопічних масштабах.

к. зворотна́ (рос. конденсация обратная; англ. reverse condensation) – явище, що спостерігається поблизу критичної точки рівноваги рідина-пара двокомпонентних систем, для яких існування двофазної рівноваги можливе при тисках і температурах, що перевищують критичні.

к. капілярна́ (рос. конденсация капиллярная; англ. capillary condensation) – конденсація пари в капілярах і мікротріщинах поруватих тіл, а також у проміжках між тісно зближеними твердими частинками або тілами. Необхідна умова к. к. – змочення рідиною поверхні тіла (частинок).

КОНДЕНСОР́ , -а (рос. конденсор;

англ. condenser) – короткофокусна лінза або система лінз, використовувана в оптичному приладі для освітлення предмета, що розглядається або проєктується. К. збирає і спрямовує на предмет промені від джерела світла, у тому числі й такі, які при його відсутності проходять повз предмет; в результаті різко зростає освітленість зображення.

КОНСТАНТА́ (рос. константа; англ. constant; від лат. constans – сталий) –

див. стала́ .

КОНТРАВАРІАНТНІСТЬ́ , -ості (рос. контравариантность; англ. contravariance).

к. і коваріантність́ (рос.

ковариантность и контравариантность; англ. covariance and contravariance) – див. коваріантність́ .

КОНТРАКЦІЯ́ (рос. контракция; англ. contraction).

к. газового́ розряду́ [стиснення́ газового́ розряду́ ] (рос. контракция

266

газового разряда, сжатие газового разряда; англ. gas discharge contraction)

– різке, стрибкоподібне зменшення поперечного розміру області, заповненої розрядним струмом, яке виникає при перевищенні деякого критичного тиску газу або розрядного струму.

КОНТРАСТ́ , -у о п т и ч н и й (рос. контраст о п т и ч е с к и й ; англ. contrast, o p t і c a l ; франц. contraste, від лат. contra

– проти та sto – стою) – безрозмірна величина, що характеризує максимальну відмінність у світності (освітленості) різних частин об'єкта. У геометричній

оптиці к. виражається як k = (Вmax – Вmіn)/ (Bmax + Bmіn), де Bmax і Bmіn – максимальна та мінімальна світності (для об'єкта) або

освітленості (для зображення). Відношення γ = kз'/kп, де kз' – к.

зображення, а kп – к. предмета, називається коефіцієнтом передачі к. через оптичну систему.

к. фазовий́ (рос. контраст фазовый; англ. phase contrast) – контраст зображення у мікроскопі (або іншому оптичному приладі), зумовлений величиною різниці фаз між незбуреними променями, які утворюють світлий фон у полі зору, і променями, що зазнали

коефіцієнтами, що за формою залежності від операторних польових функцій і їхніх похідних збігаються з окремими доданками повного лагранжіана розглядуваної квантовопольової моделі і вводяться для усунення ультрафіолетових розбіжностей за допомогою процедури перенормування.

КОНТУР́ , -а 1 (рос. контур; англ. (ел.) circuit, network, loop).

к. коливний́ (рос. контур колебательный; англ. oscillatory circuit, oscillating circuit, oscillation circuit, oscillating loop) – електричне коло, що містить індуктивність L, ємність C і опір R, у якому можуть збуджуватись електричні коливання. За відсутності втрат (R = 0) у лінійному к. к. відбуваються вільні гармонічні коливання

з частотою ω0 = 1/ LC (Томсона формула). У реальних к. к. через наявність втрат при 0 < R < 2ρ (де ρ =

амплітудою, пропорційною ехр(– δt), де δ

= R/2L – загасання контура. Якість к. к. характеризується його добротністю. При R > 2ρ коливання в к. к. відсутні. При включенні у лінійний к. к. генератора зі змінною ерс Е = Е0соsωt у ньому встановлюються вимушені коливання з частотою ω.

КОНТУР́ , -у 2 (рос. контур; англ. contour, profile, line, outline, cutout, gabarit, boundary, edge, form).

к. спектральної́ лінії́ [профіль спектральної́ лінії́ ] (рос. контур

спектральной линии, профиль спектральной линии; англ. spectral line profile) – спектральний розподіл інтенсивності випромінювання або поглинання в спектральній лінії. Спектральні лінії в дискретних спектрах висилання або поглинання не є точно монохроматичними. Дія різних механізмів поширшання спектральних ліній призводить до утворення деякого спектрального розподілу інтенсивності І(ω)dω поблизу частоти ω0 квантового переходу в атомі або в молекулі.

КОНУС́ , -а (рос. конус; англ. cone, bell, taper).

267

к. Маха́ (рос. конус Маха; англ. Mach cone) – конічна поверхня, що обмежує в надзвуковому потоці газу область, у якій зосереджені звукові хвилі (збурення), що виходять із точкового джерела збурень. Поверхня к. М. є обвідною системи звукових хвиль, які поширюються від джерела збурення.

к. світловий́ (рос. конус световой;

англ. light cone) – у теорії відносності геометричне місце точок у чотиривимірному просторі, відділених від початку чотиривимірної системи координат нульовим чотиривимірним інтервалом. Геометрично являє собою тривимірну гіперповерхню у просторі чотирьох вимірів.

КОНФАЙНМЕНТ́ , -у (рос.

конфайнмент; англ. confіnement, букв. – обмеження) – невилітання (полонення) кольорових кварків і глюонів, утримання

конфигурация; англ. configuration, pattern, geometry, shape, architecture).

к. електронна́ (рос. конфигурация электронная; англ. electronic configuration) – сукупність значень

розташування атомів у молекулі, яке відповідає мінімуму потенціальної поверхні.

КОНФОРМАЦІЯ́ (рос. конформация; англ. conformation; від лат. conformatіo – форма, розташування).

к-ції молекули́ (рос. конформации молекулы; англ. molecule conformation) – різні стани молекули з неоднаковим розташуванням атомів у просторі, що виникають при зміні внутрішніх

геометричних параметрів молекули (зокрема, кутів обертання навколо хімічних зв'язків і валентних кутів). Конформаційні зміни не супроводжуються розривом або утворенням хімічних зв'язків.

КОНФУЗОР́ , -а (рос. конфузор; англ. convergent tube; від лат. confundo – вливаю) – ділянка проточного канала у вигляді труби, що звужується, зазвичай круглого або прямокутного перерізу. У випадку, коли в к. надходить потік рідини або газу зі швидкістю, меншою місцевої швидкості звуку, тиск при переході від широкого вхідного до вузького вихідного перерізу падає, а швидкість і, отже, кінетична енергія потоку, зростають, тобто течія має характер, обернений характеру течії в дифузорі.

a c o u s t і c a l ) – пристрій для збільшення інтенсивності УЗ (амплітуди коливального зміщення частинок). За принципом дії розрізняють два типи к.: фокусувальні, або високочастотні, та стержневі, або низькочастотні.

КОНЦЕНТРАЦІЯ́ (рос. концентрация; англ. concentration, density; від новолат. concentratіo – зосередження) – величина, що визначає відношення кількості компонента (числа атомів або молекул, маси, числа молів) до об'єму всієї системи (двох або багатокомпонентної речовини – сплаву, розчину, хімічної сполуки). Таким чином, існують три види к.: к. молекул,

зосередження великих напруг на малих ділянках, що прилягають до місць із різного роду зміною форми поверхні або перерізу деформованого тіла. Факторами,

268

що зумовлюють к. н. (т. зв. концентраторами напружень), є отвори, порожнини, тріщини, виточки, надрізи, кути, виступи, гострі краї, різьблення, а також різні нерівності поверхні.

КООРДИНАТИ́ , -нат́, мн. [сурядні́ ] (рос. координаты; англ. coordinates).

к. астрономічні́ (рос. координаты астрономические; англ. astronomical coordinates; від лат. сo- – префікс, що означає спільність, і ordіnatus – упорядкований, визначений). Більшість координатних систем в астрономії є

радіуса, з центром, що збігається з початком (центром) заданої системи відліку (за центр може бути обрана будьяка точка). Вибір системи координат на небесній сфері фіксується: обраною точкою (північним полюсом системи); великим колом L, яке задається перетином небесної сфери з площиною, перпендикулярною діаметру сфери, що проходить через полюс; точкою на L, від якої починається відлік дуг уздовж цього кола. У встановленій у такий спосіб системі положення об'єкта визначається двома кутовими координатами: відрізком дуги великого кола, що проходить через об'єкт і полюс укладу, і дугою основного великого кола, укладеною між початковою відліковою точкою і точкою перетину з великим колом, що проходить через об'єкт і полюс.

к. криволінійні́ (рос. координаты криволинейные; англ. curvilinear coordinates) – набір дійсних чисел q1, …, qп, що визначають положення точки Р в деякій області G n-вимірного евклідового простору і пов'язані з декартовими сурядними х1, …, хn цієї точки за допомогою перетворень qі = qі(х1, …, хп), і

= 1, 2, …, n, де qі = qі(х1, …, хп) – однозначні неперервно диференційовні

функції в G.

к. узагальнені́ (рос. координаты обобщённые; англ. generalized

coordinates) – незалежні між собою параметри qі (і = 1, 2, … s) будь-якої розмірності, число яких дорівнює числу s ступенів вільності механічної системи і які однозначно задають положення укладу. Закон руху системи в к. у. дається s рівняннями вигляду qі = qі(t), де t – час.

к. циклічні́ (рос. координаты циклические; англ. cyclic coordinates) – узагальнені сурядні механічної системи, які не входять у вираз для характеристичної функції цієї системи явно. Наявність к. ц. дозволяє при використанні відповідних рівнянь одержати одразу стільки інтегралів цих рівнянь, скільки система має к. ц.

КОРЕЛЯЦІЯ́ (рос. корреляция; англ. correlation; від пізньолат. correlatіo – співвідношення) – залежність між величинами, що не зводиться, взагалі кажучи, до функціональної. Терміном "к." користуються тоді, коли одна з величин залежить не тільки від даної другої, але і ще від ряду інших. Ця ситуація характерна для статистичного опису динамічної системи. За числову міру к. править коефіцієнт кореляції (для випадкових величин) або кореляційна функція (для випадкових процесів).

к-ції кутові́ та розподіли́ кутові́ (рос. корреляции угловые и распределения угловые; англ. angular distributions and angular correlations) – характеристики, які використовуються для опису зіткнень і розпадів мікрочастинок. К. к. та р. к. є основним джерелом інформації про властивості атомних ядер і елементарних частинок. Кутові розподіли дозволяють визначити кутові розподіли продуктів реакції через матрицю розсіяння і матриці густини початкового та кінцевого станів, кутові кореляції визначають кореляцію (зв'язок) між продуктами розпаду.

КОРОНА́ (рос. корона; англ. corona;

(дефект епітаксійного шару) crown; (шини або протектора) crown).

269

к. електрична́ (рос. корона электрическая; англ. electrical corona) – див. розряд́ коронний́ .

к. сонячна́ (рос. корона солнечная;

англ. solar corona) – зовнішня, найбільш протяжна оболонка Сонця. Поверхнева яскравість внутрішньої сонячної корони – близько 10–6 яскравості центра сонячного диска. К. с. простежується до відстаней у кілька діаметрів Сонця і поступово переходить у Зодіакальне світло.

к-ни зір(оќ) (рос. короны звёзд; англ. star coronas) – зовнішні гарячі частини зоряних атмосфер. Зазвичай температура к. з. 106 – 107 К. Середня концентрація частинок у к. з. 108 – 1010 см-3. Зазвичай к. з. плавно переходять у зоряний вітер.

КОСМОЛОГІЯ́ (рос. космология;

англ. cosmology; від грец. κόσμος – світ, Всесвіт і λόγος – слово, вчення) – розділ астрономії, що вивчає Всесвіт як ціле і включає в себе вчення про будову й еволюцію всієї охопленої астрономічними спостереженнями частини Всесвіту. Емпіричною основою космологічних теорій є дані астрономічних спостережень і дані експериментальної фізики. Теоретичну базу к. складають основні фізичні теорії, що описують закони руху матерії.

КОСМОХРОНОЛОГІЯ́ (рос. космохронология; англ. cosmochronology; від грец. κόσμος – світ, Всесвіт, χρόνος – час і λόγος – слово, вчення) – один із напрямків космології, що встановлює вік різних астрономічних об'єктів (планет, Сонця, зірок, галактик) і Всесвіту в цілому.

КРАПЛЯ́ (рос. капля; англ. drop, droplet, drip, dot, globule, blob; (скломаси) gob; (металу після плавлення чи паяння) button) – невеликий об'єм рідини, обмежений у стані рівноваги поверхнею обертання. Форма к. визначається дією поверхневого натягу та зовнішніх сил (напр., сили ваги). Мікроскопічні к., а

також к. в умовах невагомості мають форму кулі. На змочуваних поверхнях к. набувають форми кульового сегмента з

крайовим кутом q<p¤2, на незмочуваних

поверхнях – з кутом q>p¤2 (див. також

змочування́ ).

beauty), b – адитивне квантове число, що характеризує певний тип (аромат) кварка (b-кварка), а також адрони, до складу яких входить b-кварк

[і (або) антикварк b ]. К. властива т. зв.

красивим (привабливим) адронам, і зберігається в процесах сильної й електромагнітної взаємодій. Носієм к. є b-кварк.

КРАТНІСТЬ́ , -ості (рос. кратность; англ. ratio; (мат.) order; (стат.) weight).

к. зв'язку́ (рос. кратность связи;

англ. bond ratio) – число електронних пар, усуспільнених двома сусідніми атомами молекули в результаті ковалентного хімічного зв'язку. Так, у молекулі етану Н3С–СН3 зв'язок С–С – одинарний, к. з. дорівнює одиниці (одна пара усуспільнених електронів); у

молекулі етилену Н2С=СН2 зв'язок С=С – подвійний, к. з. дорівнює двом (дві пари усуспільнених електронів). К. з. не завжди виражається цілим числом, а іноді й зовсім не піддається однозначному визначенню.

270

прискорювальної напруги у циклічному резонансному прискорювачі до частоти обертання рівноважної частинки (див. також прискорювачі́ заряджених́ частиноќ ).

КРАУДІОН́ , -а (рос. краудион; англ. crowdion; від англ. сrowd – тіснитися, товктися, юрмитися) – одновимірне згущення в розташуванні атомів або йонів у кристалі, утворене міжвузельним атомом, коли у визначеному кристалографічному напрямку,

наприклад, [110], на довжині у декілька

міжатомних відстаней розташовується 1 зайвий власний атом або йон.

КРЕМНІЙ́ , -ю (рос. кремний; англ. silicium, silicon), Sі – хімічний елемент ІV групи періодичної системи елементів, атомний номер 14, атомна маса 28,0855, належить до неметалів. Природний к. складається зі стабільних ізотопів 28Sі (92,23 %), 29Sі (4,67 %), 30Sі (3,10 %). Конфігурація зовнішньої електронної оболонки 3s2p2. К. – типовий напівпровідник із шириною забороненої зони 1,21 еВ (при 0 К). У вільному вигляді к. – темно-сіра кристалічна речовина з кубічною гранецентрованою кристалічною решіткою типу алмазу, параметр якої а=0,54304 нм.

КРИВА́, -ої́(рос. кривая; англ. curve, curved line, line, locus, characteristic, curvature, graph, plot, trace).

к. політропна́ (рос. кривая политропная; англ. polytropic curve) – те саме, що політропа́ .

к. росту́ (рос. кривая роста; англ. growth curve) – залежність інтенсивності спектральної лінії поглинання від числа атомів, що беруть участь у її утворенні. Застосовується для визначення фізичних умов і вмісту хімічних елементів в атмосферах зір, а також для визначення сил осциляторів.