Файл: Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики..pdf

к. характеристична́ (рос. кривая характеристическая; англ. characteristic curve) – залежність оптичної густини фотографічного почорніння від логарифма кількості освітлення, яке подіяло на фотографічний шар. К. х. – основна функціональна характеристика фотографічного матеріалу, застосовувана у сенситометрії.

криві́ намагнічення́ (рос. кривые намагничивания; англ. magnetization curves) – графіки, таблиці чи формули, що показують залежність намагніченості І або магнітної індукції B від напруженості магнітного поля H.

КРИВИЗНА́ ́(рос. кривизна; англ. curvature) – кількісна характеристика, що описує відхил кривої, поверхні, ріманового простору й ін. відповідно від прямої, площини, евклідового простору й ін. Зазвичай поняття к. вводиться локально, тобто в кожній точці. У декартових координатах, наприклад, к. плоскої кривої, заданої функцією у = f(x),

визначається виразом k = y′′ (1 + y′ 2)−3/2.

к. поля́ зображення́ (рос. кривизна поля изображения; англ. curvature of image field) – одна з аберацій оптичних систем, яка полягає в тому, що поверхня найкращого фокусування не збігається з фокусною площиною, а виявляється викривленою. Радіус кривизни R цієї поверхні визначається формулою

де nі–1 і nі – показники заламу до та після і-тої заламлювальної поверхні, а rі – її радіус кривизни.

к. простору́ -часу́ (рос. кривизна пространства-времени; англ. space-time curvature) – виражає відмінність геометричних властивостей реального простору-часу від властивостей плоского псевдоевклідового простору-часу частинної (спеціальної) теорії відносності, яку викликає гравітація фізичної матерії всіх видів (див. також

тензор́ кривизни,́ тяжіння́ ́).

271

КРИПТОМАГНЕТИЗМ́ , -у (рос. криптомагнетизм; англ. cryptomagnetismus) – див. надпровідники́магнітні́ .

КРИПТОН́ , -у (рос. криптон; англ. krypton), Kr – хімічний елемент VІІІ групи періодичної системи елементів, інертний газ, атомний номер 36, атомна маса 83,80. Природний к. складається з 6 стабільних ізотопів: 78Kr, 80Kr, 82Kr, 83Kr, 84Kr, 86Kr, серед них найбільш розповсюджений 84Kr (57,0 %), найменш

– 78Kr(0,35 %). Електронна конфігурація зовнішньої оболонки 4s2p6.

КРИСТАЛ́ , -а (рос. кристалл; англ. crystal; від грец. κρύσταλλο, первісне значення – лід) – тверде тіло, якому притаманна тривимірна періодична структура і яке за рівноважних умов утворення має природну форму правильного симетричного багатогранника. К. – рівноважний стан твердих тіл. К., який виріс у нерівноважних умовах і не має правильної огранки (або втратив її в результаті обробки), зберігає кристалічну структуру та всі зумовлені нею властивості.

к. біологічний́ (рос. кристалл биологический; англ. biological crystal) – кристал хімічної сполуки біологічного походження (зазвичай білків і нуклеїнових кислот). К. б. іноді утворюються в природних умовах, але здебільшого їх вирощують штучно для встановлення структури складових їхніх макромолекул за допомогою рентгенівського структурного аналізу. Таким методом розшифровані структури

багатьох білків із молекулярною масою 103-106 Дальтон (1 Дальтон дорівнює масі атома Н), кілька видів молекул

субмікроскопічні частинки – віруси ( 106

дальтон). К. б. характеризуються великими розмірами елементарної

кристалічної комірки ( 10–102 Е). Багато к. б. мають волокнисту будову – ланцюжки макромолекул витягнуті уздовж одного напрямку. Температурний інтервал, у якому можуть існувати к. б., як правило, невеликий: низькотемпературну межу визначає точка замерзання розчинника, високотемпературна межа здебільшого

міститься в області 60–70°C, коли

спостерігається денатурація макромолекул – розгортання полімерних ланцюжків.

к. вігнерівський́ (рос. кристалл вигнеровский; англ. Wigner's crystal) – упорядкований стан електронів, що перебувають у полі ("желе") позитивного рівномірно розподіленого заряду. К. в. утворюється при низьких температурах Т, якщо середня відстань між електронами значно більша, ніж радіус Бора. У цьому випадку мінімальну енергію має стан, у якому електрони локалізовані і здійснюють малі коливання поблизу положення рівноваги – вузлів вігнерівської решітки (Ю. Вігнер [E. Wіgner], 1934). К. в. має звичайні властивості кристалічних тіл. Експериментально к. в. спостерігався вперше Граймсом [С. Grіmes] і Адамсом [G. Adams] (США) для електронів над рідким гелієм.

к. ідеальний́ (рос. кристалл идеальный; англ. perfect crystal) – 1) фізична модель, що являє собою нескінченний монокристал, який не містить домішок або структурних дефектів (вакансій, міжвузельних атомів, дислокацій та ін.). Поняття к. і. використовується в кристалографії та теорії твердого тіла. 2) Кристал досконалої форми, в якій фізично рівноцінні грані однаково розвинуті (див. також кристалізація́ ).

к. квантовий́ (рос. кристалл квантовый; англ. quantum crystal) – кристал, у якому амплітуда нульових

272

коливань ао частинок, які утворюють кристалічну решітку, порівнянна з міжатомною відстанню а. Ступінь

амплітуда нульових коливань у к. к. призводить до квантової делокалізації частинок: частинки можуть здійснювати когерентні підбар'єрні переходи (див. також ефект́ тунельний́ ) на сусідні вузли кристалічної решітки і мінятися місцями. Імовірність тунелювання w частинок експоненційно росте зі

збільшенням Λ: w ~ exp(-1/Λ).

к-ли від'ємні́ [кристали́ негативні́ ] (рос. кристаллы отрицательные; англ. negative crystals) – одновісні кристали, в яких швидкість поширення звичайного променя світла менша, ніж швидкість поширення незвичайного променя (див. також променезалам́ подвійний,́ кристалооптика́ ). У кристалографії к. в. називають також рідкі включення в кристалах, що мають ту ж форму, що і сам кристал.

к-ли двовісні́ (рос. кристаллы двуосные; англ. biaxial crystals) – кристали, які мають 2 оптичні осі (бінормалі). К. д. відрізняються від одновісних формою хвильової поверхні та формою індикатриси. Див. також

індикатри́са оптична́ .

к-ли додатні́ [кристали́ позитивні́ ] (рос. кристаллы положительные; англ. positive crystals) – одновісні кристали, в яких швидкість поширення звичайного променя світла більша за швидкість поширення незвичайного променя (див. також кристалооптика́ ).

к-ли змішані́ (рос. кристаллы смешанные; англ. mixed crystals) – кристали нестехіометричного (змінного) складу. К. з. одержують при спільній кристалізації двох і більше речовин, близьких за хімічними та кристалографічними ознаками.

к-ли іонні́ (к-ли йонні́ ) (рос. кристаллы ионные; англ. ionic crystals)

– кристали з іонним (електростатичним)

характером зв'язку між атомами. К. і. можуть складатися як з одноатомних, так і багатоатомних йонів. Приклади к. і. першого типу – кристали галогенідів лужних і лужноземельних металів, утворені додатньо зарядженими йонами металу і від'ємно зарядженими йонами галогену (NaCl, CsCl, CaF2). Приклади к. і. другого типу – карбонати, сульфати, фосфати й інші солі металів, де негативні йони кислотних залишків, наприклад

CO32 , SO24 , складаються з

кількох атомів. Як правило, к. й. є діелектриками, вони прозорі у видимій та ІЧ областях. Для опису структури к. і. розроблені детальні системи кристалохімічних радіусів (див. також

радіус́ атомний́ ).

к-ли ковалентні́ (рос. кристаллы ковалентные; англ. covalent crystals, atomic crystals) – кристали з ковалентними хімічними міжатомними зв'язками. К. к. утворюються найчастіше з елементів ІV і близьких до неї груп періодичної системи елементів з тетраедричною гібридизацією валентних орбіталей, так що хімічний зв'язок здійснюється парами електронів, локалізованих між близько розташованими атомами (див. також

зв'язоќ ковалентний́ ). Найтиповішим представником к. к. є алмаз (С), до них належать також кремній (Sі), германій

(Ge), сіре олово a-Sn, ряд сполук з елементів, рівновіддалених вправо та вліво від вертикалі ІV групи.

к-ли молекулярні́ (рос. кристаллы молекулярные; англ. molecular crystals)

– кристали, утворені молекулами, що зв'язані силами міжмолекулярної взаємодії. Це головним чином ван-дер- ваальсові сили та водневий зв'язок. Всередині молекул атоми з'єднані більш міцними ковалентними зв'язками, тому плавлення, сублімація та поліморфні переходи в к. м. відбуваються без порушення цілісності молекул. Більшість к. м. за кімнатної температури –

273

діелектрики, але в деяких (органічні барвники) спостерігаються напівпровідникові властивості.

к-ли негативні́ (рос. кристаллы отрицательные; англ. negative crystals) – те саме, що кристали́ від'ємні́ .

к-ли нитковидні́ (рос. кристаллы нитевидные; англ. filamentary crystals) – те саме, що кристали́ ниткуваті́.

к-ли ниткуваті́ [кристали́ нитковидні́ ] (рос. кристаллы нитевидные; англ. filamentary crystals) – мікроскопічні монокристали з дуже

великим (³ 10) відношенням довжини до

діаметра. Як правило, к. н. мають ізомеричний (квадратний, шестикутний і т.д.) переріз. Серед унікальних властивостей к. н. виділяється їх винятково висока механічна міцність (102

– 103 разів більше, ніж у масивних монокристалів), значення якої близьке до теоретичного.

к-ли одновісні́ (рос. кристаллы одноосные; англ. uniaxial crystals) – кристали, у яких відбувається подвійний променезалам при всіх напрямках надхідного на них променя світла, крім одного, названого о п т и ч н о ю в і с с ю

положительные; англ. positive crystals) – те саме, що кристали́ додатні́ .

к-ли рідкі́(рос. кристаллы жидкие; англ. liquid crystals, anisotropic melts) – речовини в стані, проміжному між твердим кристалічним та ізотропним рідким; к. р., зберігаючи основні риси рідини, напр., плинність, мають характерну

відсутності зовнішнього впливу у к. р. є анізотропними діелектрична проникність, діамагнітна сприйнятливість, електропровідність і теплопровідність. У

к-ли синтетичні́ (рос. кристаллы синтетические; англ. synthetic crystals) – кристали, вирощені в лабораторних чи заводських умовах. Мають таку ж атомну будову, що й природні, часто є більш досконалими.

КРИСТАЛІЗАЦІЯ́ (рос. кристаллизация; англ. crystallization) – утворення кристала з газу, розчину, розплаву, скла або кристала іншої структури (поліморфні перетворення). К. полягає в укладанні атомів, молекул або йонів у кристалічну решітку (гратку).

к. електрохімічна́ (рос. кристаллизация электрохимическая; англ. electrochemical crystallization) – те саме, що електрокристалізація́ .

к. ультразвукова́ (рос. кристаллизация ультразвуковая; англ. ultrasonic crystallization) – процес кристалізації під дією УЗ коливань, які змінюють умови зародження і росту кристалів і дозволяють одержувати подрібнену структуру полікристала з поліпшеними фізико-механічними властивостями.

КРИСТАЛІТИ́ , -ів, мн. (рос. кристаллиты; англ. crystallites) – дрібні монокристали, що не мають ясно вираженої огранки. К. є кристалічні зерна в металевих злитках, гірських породах, мінералах, полікристалічних утвореннях та ін. Див. також полікристали́ .

КРИСТАЛОАКУСТИКА́ (рос. кристаллоакустика; англ. crystalloacoustics) – розділ фізичної акустики, в якому вивчаються закони поширення акустичних хвиль у кристалах і взаємодії хвиль з різними видами збуджень у кристалах (електронами, спінами, дефектами решітки та ін.).

КРИСТАЛОГРАФІЯ́ (рос. кристаллография; англ. crystallography;

від кристали та грец. γράφω – пишу, описую) – наука про атомно-

274

молекулярну будову, симетрію, фізичні властивості, утворення та ріст кристалів. Математичний апарат к. заснований на дискретній геометрії, теорії груп, тензорному численні та теорії перетворень Фур'є. У к. досліджуються будова та властивості різноманітних агрегатів із мікрокристалів (полікристалів, текстур, керамік), а також речовин з атомною упорядкованістю, близькою до кристалічної (рідких кристалів, полімерів).

КРИСТАЛООПТИКА́ (рос. кристаллооптика; англ. crystal optics) – частина фізичної оптики, що вивчає закони й особливості поширення світла у кристалах та інших анізотропних середовищах. Характерними для таких середовищ явищами є подвійний променезалам, гіротропія, поляризація світла, плеохроїзм та ін.

КРИСТАЛОФІЗИКА́ [фізика́ кристалів́ ] (рос. кристаллофизика, физика кристаллов; англ. crystal physics) – область кристалографії, що вивчає фізичні властивості кристалів і інших анізотропних матеріалів (рідких кристалів, полікристалічних агрегатів) з їхньою симетрією, атомною і реальною структурою й умовами одержання, а також зміни властивостей під дією зовнішніх впливів. К. використовує симетрію кристалів як метод вивчення закономірностей зміни властивостей об'єктів, загальні закономірності, встановлені фізикою твердого тіла, які пов'язують атомну будову й електронну структуру з властивостями кристалів.

КРИСТАЛОФОСФОР́, -а (рос. кристаллофосфор; англ. phosphor

[material]; від кристали та грец. φως – світло) – неорганічний кристалічний люмінофор (переважно штучно виготовлений). Люмінесценція к. може збуджуватися світлом, електричним струмом, потоком електронів