Файл: Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики..pdf

решіткою, сталі якої а = 0,3770 нм і с = 1,2159 нм; при температурах 260 – 880 °С стійкою є β-модифікація з кубічною гранецентрованою граткою, яка при 880 °С переходить у γ-модифікацію з кубічною об'ємноцентрованою решіткою.

ЛАНТАНІДИ́ , -ів, мн. (рос. лантаниды; англ. lanthanides) – те саме, що лантаноїди́ .

ЛАНТАНОЇДИ́ , -ів, мн. [лантаніди́ ] (рос. лантаноиды, лантаниды; англ. lanthanides) – родина хімічних елементів з атомними номерами 58 – 71, розташованих за La у 6-ому періоді періодичної системи елементів. Належать, як і La, до рідкісноземельних елементів. У періодичній системі л. часто розміщують в одній клітинці з La, у літературі для них застосовують узагальнений символ Ln. Фізичні та хімічні властивості всіх л. подібні, що пояснюється особливостями будови їхніх електронних оболонок; конфігурація двох зовнішніх оболонок 5s2p66s2, крім Gd і Lu, що мають також електрон 5d.

ЛАПЛАСІАН́ , -а (рос. лапласиан; англ. Laplacian) – те саме, що оператор́ Лапласа́ .

ЛАУЕГРАМА́ (рос. лауэграмма;

англ. Laue pattern) – рентгенограма, що містить дифракційне зображення монокристала, отримана методом Лауе. За декількома л., отриманими при різних положеннях кристала, можна визначити орієнтацію його кристалографічних осей відносно обраної системи координат.

ЛЕГУВАННЯ́ (рос. легирование; англ. doping, alloying, impurity doping (process), alloy addition).

л. напівпровідників́ (рос. полупроводников; англ. semiconductor doping) – дозоване введення в

напівпровідники домішок або структурних дефектів з метою зміни їх

284

електричних властивостей. Найбільш поширене домішкове л. н.

л. іонне́ (л. йонне́ ) (рос. легирование ионное; англ. ion implantation doping, implant(ation) doping, implant, implantation, ion(-beam) implantation, implantation process, ion-implantation process) – те саме, що імплантація́ іонна́ .

ЛЕМА́ (рос. лемма; англ. lemma).

л. Лоренца́ (рос. лемма Лоренца; англ. Lorentz's lemma) – встановлює співвідношення між двома розв'язками рівнянь Максвелла, що змінюються в часі за однаковим гармонічним законом ~ехр(іωt), але у різний спосіб розподілені у просторі. Л. (у диференціальній формі) називається окремий випадок білінійної векторної тотожності

cdіv{[EH]}1,2 – 4πje1,2 = = іω{(DE)}1,2 – іω{(BH)}1,2,

де (E, D; H, B)1,2 – комплексні амплітуди полів, je1,2 – об'ємні густини електричних

струмів; фігурні дужки позначають таку

операцію комутації: {[ab]}1,2 ≡ [a1b2] – [a2b1].

ЛЕПТОКВАРКИ́ , -ів, мн. (рос. лептокварки; англ. leptoquarks) – загальна назва групи гіпотетичних елементарних частинок зі спіном 1, висилання і поглинання яких переводить лептони в кварки або навпаки. Л. з необхідністю виникають у калібрувальних квантових теоріях поля типу моделі великого об'єднання і є різновидом калібрувальних бозонів – фотонів і проміжних векторних бозонів у теорії електрослабкої взаємодії, глюонів

– у квантовій хромодинаміці.

ЛЕПТОНИ́ , -ів, мн. (рос. лептоны;

англ. leptons; від грец. λεπτός – тонкий) – група елементарних частинок, що мають тільки слабку та (за наявності електричного заряду) електромагнітну взаємодію, але не мають, на відміну від адронів, сильної взаємодії. Всі л. мають спін 1/2, тобто є ферміонами. До їх числа належать електрон (е–) та електронне

нейтрино (νе), мюон (μ–) і мюонне нейтрино (νμ), τ-лептон (τ–) і τ-нейтрино (ντ), а також їхні античастинки (див. також число́лептонне́ ).

ЛИСТОЌ , род. відм. листка́ (рос. листок; англ. leaf, sheet).

л. магнітний́ [шар подвійний́ магнітний́ ] (рос. листок магнитный, слой двойной магнитный; англ. magnetic leaf, magnetic sheet, magnetic double layer) – нескінченно тонкий магнітний шар, що складається з елементарних магнітних диполів, розташованих так, що різнойменні "магнітні заряди" перебувають на двох нескінченно близьких поверхнях. Магнітні листки дозволяють замінити магнітне поле стаціонарних струмів полем фіктивних магнітних зарядів (позитивних і негативних) і тим самим звести задачу вивчення магнітного поля до магнітостатики.

ЛІБРОН́ , -а (рос. либрон; англ. libron)

– квазічастинка, яка відповідає елементарному збудженню орієнтаційних (лібраційних) коливань молекулярного кристала, що супроводжуються відхилом осей молекул від рівноважної орієнтації (окремий випадок оптичного фонона). Л. підкоряються статистиці БозеЕйнштейна, взаємодіють один з одним, з іншими квазічастинками і з електромагнітним полем.

ЛІНЗА́ (рос. линза; англ. lens; нім. Lіnse, від лат. lens – сочевиця) – найпростіший оптичний елемент, що виготовляється з прозорого матеріалу, обмежений двома заламлювальними поверхнями, які мають загальну вісь або дві взаємно перпендикулярні площини симетрії. При виготовленні л. для видимої області застосовують оптичне скло або органічне скло, в УФ діапазоні – кварц, флуорит та ін., в ІЧ діапазоні – спеціальні сорти стекол, кремній, германій, сапфір, ряд солей і т. д. Робочі

285

поверхні л. зазвичай мають сферичну

акустическая; англ. acoustic lens) – пристрій, що здійснює фокусування звуку за допомогою зміни довжини шляху, який проходить у ньому акустична хвиля, і заламу звуку на його граничних поверхнях. Подібно до оптичних лінз, л. а. обмежені двома робочими поверхнями і виконуються з матеріалу, швидкість звуку в якому с2 відмінна від швидкості звуку в навколишньому середовищі с1. Вони можуть бути виготовлені з твердих речовин, рідин або газів. Л. а. бувають плоско-опуклими, плоско-ввігнутими, двоопуклими, двоввігнутими й опукловвігнутими. Залежно від по-казника заламу для звукових хвиль n = с1/с2, л. а.

коллективная; англ. collecting lens, collective lens) – лінза, розташована біля однієї з проміжних площин зображення, створюваного складною оптичною системою. Л. к. практично не впливає на положення і розмір зображення, але змінює напрямок пучків променів, що утворюють зображення, і слугує для

контактная; англ. contact lens) – окулярна лінза, призначена для корекції зору, що накладається безпосередньо на роговицю ока й утримується на ній за рахунок сил зчеплення.

л. Френеля́ (рос. линза Френеля;

англ. Fresnel lens) – складна ступінчаста лінза, що складається з окремих суміжних концентричних кілець невеликої товщини, які в перерізі мають форму призм спеціального профілю, розрахованого так, що світловий пучок, який виходить із

певної точки предмета, збирається теж у точку, утворюючи образ. Л. Ф. застосовують як конденсорні лінзи, лупи, дзеркала, призми. Перевагою л. Ф. є мала товщина, яка дозволяє зменшити осьові розміри та масу оптичної системи.

лінзи́ електронні́ (рос. линзы электронные; англ. electron lenses) – електроннооптичні пристрої, які створюють квазістатичні електричні та магнітні поля певної симетрії і слугують для фокусування пучків заряджених частинок. Існують електростатичні, магнітні та комбіновані л. е.

лінзи́ магнітні́ (рос. линзы магнитные; англ. magnetic lenses) – певні конфігурації магнітних полів, що мають симетрію, для фокусування пучків заряджених частинок (електронів, іонів).

Див. також лінзи́́ електронні́ .

ЛІНІЯ́ (рос. линия; англ. line).

л. агонічна́ (рос. линия агоническая;

англ. agonic line) – лінія на земній поверхні, що проходить через точки, в яких проєкція вектора напруженості магнітного поля на горизонтальну площину (горизонтальна складова) спрямована з півдня на північ і магнітне схилення дорівнює нулеві, тобто напрямки магнітного та географічного меридіанів збігаються.

л. Блоха́ [лінія́ блохівська́ ] (рос. линия Блоха, линия блоховская; англ.

Bloch line) – шар у доменній стінці (ДС) ферочи феримагнетика, у якому відбувається зміна напрямку намагніченості М при переході від ділянки стінки (субдомена) з однією полярністю до ділянки з іншою полярністю (наприклад, від лівообертальної блохівської стінки до правообертальної; див. також стінка́ Блоха́ ). Термін введений де Блуа та Гремом [R.W. de Bloіs, C.D. Graham; 1958]. Л. Б. спостерігаються тільки в тонких магнітних плівках. В одній ДС може бути декілька л. Б., таку ДС називають стінкою зі змінною

286

полярністю. З л. Б. пов'язують існування швидкостей насичення ДС, відхили циліндричних магнітних доменів від напрямку градієнта магнітного поля в

геодезическая; англ. geodesic line; від грец. γεωδαίσια, буквально – поділ Землі)

– геометричне поняття, що узагальнює уявлення про пряму лінію в евклідовому просторі на випадок просторів більш

багатовидів із лінійною зв'язністю і т. п.). Конкретне означення л. г. залежить від геометричної структури розглядуваного простору. У малій області ріманового простору л. г. є не тільки "найпрямішою", але й найкоротшою кривою між двома точками. Поняття л. г. використовується у фізичних теоріях.

л. півхвильова́ (рос. линия полуволновая; англ. half-wave line) – відрізок лінії передачі (хвилевода, двопровідної лінії, коаксіального кабеля), довжина якого дорівнює цілому числу

резонансная; англ. resonance line) – спектральна лінія атома, для якої частота випроміненого світла збігається з частотою випромінювання, яка поглинається атомом в основному стані. Як правило, цей термін застосовують до однієї чи кількох найінтенсивніших ліній, що відповідають дозволеним оптичним переходам (електричним дипольним переходам) між основним станом і найнижчими збудженими рівнями енергії.

л. світова́ (рос. линия мировая;

англ.world line) – крива в просторі-часі (п.-ч.), що зображає рух класичної (неквантової) точкової частинки (тобто неперервну послідовність подій, що відповідають положенню частинки в

просторі в кожен момент часу), а також поширення світлових променів. У більш широкому значенні під л. с. іноді розуміють довільну криву в п.-ч.

л. спектральна́ (рос. линия спектральная; англ. spectral line) – вузька ділянка частот спектру випромінювання або поглинання

речовини, ширина якої набагато менша середньої частоти даної ділянки.

лінія, у кожній точці якої дотична до неї збігається за напрямком із швидкістю частинки рідини або газу в даний момент часу.

л. чвертьхвильова́ (рос. линия четвертьволновая; англ. quarter-wave line) – відрізок однорідної довгої лінії передачі, довжина якого складає чверть довжини хвилі в цій лінії на робочій частоті. Л. ч. використовується для конструювання чвертьхвильових трансформаторів опору, чвертьхвильових металевих ізоляторів і резонаторів, безконтактних замикачів тощо.

лямбда́ -точка́ та лямбда́ -лінія́ в рідкому́ гелії́ (рос. лямбда-точка и лямбда-линия в жидком гелии; англ. lambda point and lambda line in the liquid helium) – див. точка́ .

лінії́ безфононні́ (рос. линии бесфононные; англ. phononless lines) – вузькі лінії в спектрах поглинання та випромінювання домішкових центрів люмінесценції (атомів, іонів або молекул у кристалічній чи неупорядкованих твердих матрицях), що виникають при оптичних випромінювальних квантових переходах між рівнями енергії центра і відбуваються без участі фононів матриці. У загальному випадку спектральна смуга, що відповідає електронному (для молекулярних центрів – електронноколивному) переходу в домішковому центрі, складається з

287

вузького піка і відносно широкого спектрального розподілу – фононного крила, зумовленого переходами, що супроводжуються народженням або знищенням фононів матриці.

лінії́ двопровідні́ симетричні́ (рос. линии двухпроводные симметричные; англ. two-wire symmetric(al) lines) – передавальні системи, утворені двома паралельними провідниками. Зазвичай використовуються для передачі енергії високочастотних коливань у діапазоні метрових і коротших хвиль.

лінії́ довгі́ (рос. линии длинные; англ. long lines, long-distance (transmission) lines) – те саме, що лінії́ передачі́ .

лінії́ дозволені́ (рос. линии разрешённые; англ. permitted lines) – спектральні лінії, що виникають при випромінювальних квантових переходах, для яких виконуються правила відбору для електричних дипольних переходів (на відміну від заборонених ліній).

лінії́ заборонені́ [лінії́ спектральні́ заборонені]́ (рос. линии запрещённые, линии спектральные запрещённые;

англ. forbidden lines) – спектральні лінії, які відповідають квантовим переходам, забороненим правилами відбору.

лінії́ затримки́ (рос. линии задержки; англ. delay lines) – пристрої для часової затримки електричних сигналів при доволі малих спотвореннях їхньої форми. Найчастіше л. з. застосовують для затримки на сталий час відеоімпульсів. Для затримки на час ~1 мкс застосовують електричні л. з.; для триваліших затримок – акустичні л. з. При дуже тривалих затримках використовують запис на магнітну стрічку; зчитувальний пристрій віддалений від записувального на відстань l = utз, де u – швидкість руху стрічки, tз – час затримки.

лінії́ затримки́ акустичні́ (рос. линии задержки акустические; англ. acoustic delay lines) – пристрої для затримки електричних сигналів на час від

часток мкс до десятків мс, засновані на відносно малій швидкості пружних хвиль. Л. з. а. складаються з трьох основних елементів: вхідного та вихідного електроакустичних перетворювачів, які перетворюють електричні коливання в пружні на вході л. з. а. і пружні коливання в електричні на її виході, та звукопровода, механічно зв'язаного з перетворювачами, в якому поширюються пружні хвилі.

лінії́ затримки́ ультразвукові́ (рос. линии задержки ультразвуковые; англ. ultrasonic delay lines) – пристрої для затримки електричних сигналів, засновані на перетворенні цих сигналів в ультразвукові, швидкість поширення яких у звукопроводі на багато порядків менша швидкості поширення електричних сигналів. Таким чином, затримка сигналу визначається часом поширення ультразвуку в звукопроводі. Л. з. у. дозволяють затримувати електричні сигнали на час від одиниць до

газових туманностей емісійні спектральні лінії, що є забороненими лініями деяких хімічних елементів, відповідають переходам з найнижчого з метастабільних рівнів на підрівні основного стану.

лінії́ передавальні́ (рос. линии передающие; англ. transmission lines) – див. лінії́ передачі́ .

лінії́ передачі́ [лінії́ передавальні,́ лінії́ довгі́ ] (рос. линии передачи, линии передающие, линии длинные; англ. transmission lines, long lines, longdistance (transmission) lines, links, feedlines, lines, transmission links, feeds, feeders, feedlines) – системи, що складаються з двох або декількох паралельних провідників довільного перерізу, ізольованими один від одного. Призначені для передачі по них

288

електромагнітної енергії. Поперечні розміри таких л. п. малі в порівнянні з поздовжніми а часто й у порівнянні з довжиною хвилі коливань, що передаються (звідси і термін "довгі лінії"). Вперше л. п. з'явилися в 30-х роках 19 ст. у телеграфії.

лінії́ силові́ (рос. линии силовые; англ. lines of force, flux) – родина кривих, які характеризують просторовий розподіл векторного поля сил; напрямок вектора поля в кожній точці збігається з дотичною до силових ліній. Щільність л. с. характеризує інтенсивність (величину) силового поля. Поняття "л. с." введене М. Фарадеєм при дослідженні магнетизму.

лінії́ смужкові́ (рос. линии полосковые; англ. strip lines) – лінії передачі, що містять провідники у вигляді однієї чи кількох смужок, розташованих у повітрі або нанесених на діелектрик.

лінії́ спектральні́ заборонені́ (рос. линии спектральные запрещённые; англ. forbidden lines) – те саме, що лінії́ заборонені́ .

лінії́ стоксові́ (рос. линии стоксовы;

англ. Stokes lines) – спектральні лінії в молекулярних спектрах люмінесценції, довжина хвилі яких більше довжини хвилі збуджувального світла. Див. також

люмінесценція́ , правило́ Стокса́ .

лінії́ фраунгоферові́ (рос. линии фраунгоферовы; англ. Fraunhofer lines)

– лінії поглинання у спектрі Сонця, спостережувані в інфрачервоній, ультрафіолетовій та видимій області спектру. Більшість із них зумовлено поглинанням сонячного випромінювання такими елементами, як O, H, Na, Fe, Ca, що містяться у верхніх шарах сонячної атмосфери.

ЛІТІЙ́ , -ю (рос. литий; англ. lithium), Lі – хімічний елемент І групи періодичної системи елементів, атомний номер 3, атомна маса 6,941, належить до лужних металів. Природний л. складається із суміші стабільних ізотопів