Файл: Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики..pdf

За допомогою оптичного охолодження за

відповідають температурам до 10-2 К. Л. а. іноді може виникати також при поглинанні квантів світла двома центрами люмінесценції і передачею енергії обох збуджень на один центр (кооперативна люмінесценція).

випромінюванням), що виникає в тому випадку, коли заселеність рівня енергії, з якого відбувається відповідний квантовий перехід, менша, ніж при рівноважних умовах. Нерівноважна населеність рівня енергії створюється зовнішнім впливом на випромінювальне

перемістити електрони та дірки на

визначається швидкістю теплової генерації вільних носіїв заряду в напівпровіднику і часом їхнього дрейфу від його меж. Л. в. характеризується тими ж параметрами, що й звичайна люмінесценція, але її вихід (енергетичний і квантовий; див. також

вихід́ люмінесценції́ ) вважається від'ємним. Інтенсивність л. в. завжди

горячая; англ. hot luminescence) – висилання світла квантовою системою (молекулою, твердим тілом), яка перебуває в збудженому електронному стані, у ході встановлення теплової

293

рівноваги з навколишнім середовищем (звичайна люмінесценція відбувається при тепловій рівновазі системи з навколишнім середовищем). Л. г. спостерігається при переходах з високих

роль лише при високих температурах. Л. г. властива молекулам (у парі та в конденсованій фазі) і екситонам у напівпровідниках.

люмінесценція, що виникає при передачі енергії від двох або більше центрів, що поглинули кванти збуджувального оптичного випромінювання, одному центрові люмінесценції. Л. к. є одним із видів антистоксової люмінесценції і

люминесценция параметрическая; англ.

люминесценция поляризованная; англ. polarized luminescence) – явище висилання об'єктами повністю або частково лінійно або циркулярно поляризованого люмінесцентного випромінювання внаслідок анізотропії елементарних актів поглинання і висилання квантів світла в процесі люмінесценції.

л. резонансна́ [випромінювання́ резонансне,́ флуоресценція́ резонансна́ ] (рос. люминесценция резонансная,

излучение резонансное, флуоресценция резонансная; англ. resonance luminescence, resonant luminescence, resonance radiation, resonance fluorescence, resonant fluorescence) – фотолюмінесценція, при якій частота

збуджувального випромінювання ω0 практично збігається з частотою

фотолюмінесценції атома ω = (ε1 – ε2)/ћ,

де ε1 і ε2 – енергії верхнього збудженого та нижнього (як правило, основного)

р е з о н а н с н и м и ; вони пов'язані або з переходами з основного енергетичного стану в збуджений, або з переходами між збудженими станами, якщо нижній із них достатньо заселений яким-небудь способом. Див. також розсіяння́ світла́ резонансне́ .

л. рекомбінаційна́ [випромінювання́ рекомбінаційне́ ] (рос. люминесценция

рекомбинационная, излучение рекомбинационное; англ. recombination luminescence, recombination radiation) – люмінесценція, що виникає при рекомбінації частинок – атомів, іонів, молекул і т. п., відірваних одна від одної під час збудження. Так, л. р. газів виникає при рекомбінації електронів із позитивними йонами або рекомбінації атомів у молекулу (наприклад, світіння активного азоту). Л. р. напівпровідників виникає при рекомбінації електронів і дірок з дефектами решітки, на яких вони перебували перед початком збудження, а також при рекомбінації вільних електронів і дірок один на одному. На відміну від інших видів люмінесценції,

люминесценция сенсибилизированная; англ. sensitized luminescence) – люмінесценція, що виникає в результаті перенесення енергії електронного збудження від одних оптичних центрів (названих донорами або сенсибілізаторами енергії) до інших (названих центрами світіння або акцепторами енергії).

ЛЮМІНОФОРИ́ , -ів, мн. (рос. люминофоры; англ. luminophors; від

лат. lumen, род. відм. lumіnіs – світло та

294

грец. φορέας – носій) – спеціально синтезовані речовини, здатність яких до люмінесценції при різних способах збудження викорис-

товується для практичних цілей. Розрізняють органічні та неорганічні л. За типами збудження і відповідно областями застосувань л. поділяють на фото-, катодо-, електро-, рентгено-, хемілюмінофори і т.п.

ЛЮТЕЦІЙ́ , -ю (рос. лютеций; англ. lutecium), Lu – хімічний елемент ІІІ

групи періодичної системи елементів,

атомний номер 71, атомна маса 174,967, належить до лантаноїдів. Природний л. складається із суміші стабільного 175Lu (97,41 %) і слабко β-радіоактивного 176Lu

(Т1/2 = 3,6×1010 років). Електронна конфігурація зовнішніх оболонок 5s2p6d16s2. У вільному вигляді – сріблястобілий метал. Має гексагональну щільноупаковану решітку, параметри якої а = 0,3505 нм і с = 0,5553 нм.

англ. box, bin, storage (device), store, hopper, buffer, unit, tray, stack).

м. ємностей́ (рос. магазин ёмкостей; англ. capacitance box, condenser box) – комплект вимірювальних конденсаторів, розміщених у загальному корпусі, що має комутаційний пристрій.

м. індуктивностей́ (рос. магазин индуктивностей; англ. inductance box) –

пристроєм. М-ни і. бувають штепсельні та важільні. Зазвичай м-ни і. містять пристосування для збереження значення їхнього активного опору незмінним при

сопротивлений; англ. resistance box, resistor bank) – комплект електричних вимірювальних опорів, розміщених у загальному корпусі, що має комутаційний пристрій.

МАГНАФЛЮКС́ , -у [магнітофлекс́ ] (рос. магнафлюкс, магнитофлекс; англ. magnaflux, magnetoflex) – назва методу

магнітної суспензії в магнітній дефектоскопії.

МАГНЕСИН́ , -а (рос. магнесин; англ. magnesyn) – пристрій для дистанційної передачі показів вимірювальних приладів.

МАГНЕТИЗМ́ , -у (рос. магнетизм;

англ. magnetism) – 1) особлива форма взаємодії електричних струмів і магнітів (тіл із магнітним моментом) між собою та струмів із магнітами. 2) Розділ фізики, що вивчає цю взаємодію та властивості речовин, у яких м. виявляється. Магнітна взаємодія просторово розділених тіл здійснюється магнітним полем, що, як і електричне поле, являє собою прояв електромагнітної форми руху матерії (див. також поле́ електромагнітне́ ). Джерело магнітного поля – рухомий електричний заряд, тобто електричний струм.

м. земний́ [геомагнетизм́ ] (рос. магнетизм земной, геомагнетизм; англ. earth magnetism, terrestrial magnetism, geomagnetism) – розділ геофізики, який вивчає магнітне поле Землі (МПЗ), його розподіл на земній поверхні, просторову структуру (магнітосферу Землі, радіаційні пояси), його взаємодію з міжпланетним

295

магнітним полем, питання його походження. МПЗ має сталу складову – основне поле (його внесок ~ 99 %) і змінну (~ 1 %). Основне МПЗ є близьким до поля диполя, центр якого зміщений відносно центра Землі, а вісь нахилена до осі обертання Землі на 11,5°. Величина магнітного моменту диполя тепер становить 8,3·1022 А·м2, середня величина магнітної індукції поблизу земної поверхні дорівнює ~5·10-5 Тл.

м. зонний́ (рос. магнетизм зонный; англ. band magnetism) – магнетизм металів і сплавів, що інтерпретується в рамках моделей, заснованих на зонній теорії. Типові представники зонних магнетиків – перехідні метали Fe, Co, Nі, Cr, їхні сплави і сполуки. Енергетичний спектр перехідних металів являє собою широку sp-зону, в яку занурена система п'яти вузьких d-зон, що перетинаються; d- електрони перехідних металів за своїми властивостями займають проміжне положення між локалізованими та колективізованими електронами. Енергія кулонівського відштовхування d- електронів, які містяться поблизу одного й того ж вузла кристалічної решітки і мають протилежні напрямки проєкції спіна, в перехідних металах більше ширини d-зони. Саме це призводить до розсування енергетичних зон електронів із різними напрямками спіна та виникненню спонтанної намагніченості

м. кластерних́ стекол́ (рос. магнетизм кластерных стёкол; англ. micromagnetism) – те саме, що мікромагнетизм́ .

м. мікрочастиноќ (рос. магнетизм микрочастиц; англ. microparticle magnetism) – магнітні властивості молекул, атомів, атомних ядер і суб'ядерних частинок (т. зв. елементарних частинок). Маг-нітні властивості елементарних частинок зумовлені наявністю у них спіна, а більш складних систем (ядер, атомів, молекул)

–особливостями їхньої будови та

внеском у сумарний магнетизм

296

мікросистеми окремих частинок, що її складають. Для елементарних частинок – лептонів і адронів – основною магнітною характеристикою є спіновий дипольний магнітний момент. Див. також

магнетон́, відношення́

магнітомеханічне́ .

МАГНЕТИЌ , -а (рос. магнетик; англ. magnetic) – речовина, у якої виявляються

мікрочастинок, що утворюють речовину, особливостями їхніх взаємодій, фазовим (у тому числі агрегатним) станом речовини й іншими факторами. М. часто класифікують за величиною та знаком їхньої магнітної сприйнятливості κ (речовини з κ < 0 називають діамагнетиками, з κ > 0 – парамагнетиками, з κ >> 1 – феромагнетиками). Більш глибока класифікація м. заснована на розгляді їхньої магнітної структури.

м-ки актинідні́ (рос. магнетики

актин(о)идные; англ. actinoid magnetics)

– кристалічні магнетики (метали, сплави, сполуки), а також аморфні магнетики, що містять елемент із ряду актиноїдів (актинідів): Ac, Th, Pa, U, NP, Pu та ін. Магнітний момент атомів актиноїдів зумовлений частковою незаповненістю 5f- оболонки (див. також магнетики́ рідкісноземельні́ , феромагнетизм́ ).

м-ки аморфні́ (рос. магнетики аморфные; англ. amorphous magnetics) – клас магнітних матеріалів, які поєднують певну магнітну атомну структуру, наприклад феромагнітну, з аморфною атомною структурою в обмеженому інтервалі температур (А.І. Губанов, 1960). Типи м. а.: феромагнетики (ФМ), спінове скло (СС), феримагнетики (ФИМ), невпорядковані феромагнетики (НФМ) – асперомагнітні, невпорядковані

феримагнетики (НФИМ) – сперомагнітні. М. а. застосовують для створення постійних магнітів, систем магнітної пам'яті, магнітних екранів та ін.

м-ки рідкісноземельні́ (рос. магнетики редкоземельные; англ. rareearth magnetics) – кристалічні й аморфні магнетики (метали, сплави, сполуки), що містять рідкісноземельні елементи – лантаноїди. У вужчому розумінні м. р. – речовини, що містять рідкісноземельні лантаноїдні елементи і мають магнітне упорядкування (феро-, фери- й антиферомагнетизмом).

МАГНЕТИТ́, -у (рос. магнетит; англ. magnetite) – мінерал або штучна сполука заліза з киснем (Fe·Fe2O3); кристалізується в системі оберненої шпінелі.

МАГНЕТОН,́ -а (рос. магнетон; англ. magneton) – одиниця вимірювання магнітного моменту, яку використовують при вивченні магнітних властивостей атомів і атомних ядер. У системах атомної фізики, де істотну роль відіграють електрони, одиницею вимірювання магнітного моменту системи є м. Бора:

μБ = ећ/(2mе) = 9,274078×10-24 Дж/Тл,

де mе – маса електрона. У ядерній фізиці використовується ядерний м.:

μяд = ећ/(2mр) = 5,050824·10-27 Дж/Тл, де mр – маса протона.

м. Бора́ (рос. магнетон Бора; англ. Bohr magneton) – див. магнетон́.

м. ядерний́ (рос. магнетон ядерный; англ. nuclear magneton, Weiss magneton)

– одиниця вимірювання магнітних моментів атомних ядер, яка дорівнює магнітному моменту, що створюється орбітальним рухом частинки із зарядом е і масою mp протона. Див. також

магнетон́.

МАГНЕТРОН́ , -а (рос. магнетрон;

англ. magnetron) – електровакуумний генератор електромагнітних коливань НВЧ, заснований на взаємодії електронів,

297

які рухаються в магнітному полі, зі збуджуваними ними електромагнітними полями. Основою конструкції м. є коаксіальний циліндричний діод із внутрішнім електродом – катодом в однорідному магнітостатичному полі, напрямленому вздовж його осі. Емітовані катодом електрони здійснюють дрейфовий рух поперек схрещених статичних електричного та магнітного полів, утворюючи замкнутий струм навколо катода. Анод багаторезонаторного м. – масивний порожнистий циліндр, у внутрішній частині якого вирізані об'ємні резонатори із щілинами, що виходять на поверхню.

м. трохоїдний́ (рос. магнетрон трохоидальный; англ. trochoidal magnetron) – те саме, що трохотрон́.

м. трохоїдальний́ (рос. магнетрон трохоидальный; англ. trochoidal magnetron) – те саме, що трохотрон́.

МАГНІЙ́ , -ю (рос. магний; англ. magnesium; лат. Magnesіum), Mg – хімічний елемент ІІ групи періодичної системи елементів; атомний номер 12, атомна маса 24,305. Природний м. містить 3 стабільних ізотопи: 24Mg (78,99 %), 25Mg (10,00 %) і 26Mg (11,01 %). Електронна конфігурація зовнішньої оболонки 3s2. У вільному вигляді – сріблясто-білий метал, має гексагональну щільноупаковану кристалічну структуру з параметрами а = 0,3202 нм і с = 0,5299 нм.

МАГНІКО́ ́(рос. магнико; англ. magnico) – висококоерцитивний сплав для постійних магнітів. Сполука: Со – 24 % (вагових), Nі – 14 %, Al – 8 %, Cu – 3 %, інше Fe; коерцитивна сила Нс = 575 Е; залишкова індукція Вr = 12500 Гс; максимальна магнітна енергія (ВН)max = 5,0·10-6 Гс·Е.

МАГНІТ́, -а (рос. магнит; англ. magnet).