Файл: Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики..pdf

м. еталонний́ (рос. эталонный; англ. reference magnet) – висококоерцитивний магніт зі стабілізованою залишковою намагніченістю, який застосовується для градуювання або поточної перевірки чутливості магнітометрів (як робочий еталон магнітного моменту) або балістичних гальванометрів.

м. постійний́ (рос. магнит постоянный; англ. permanent magnet) – виріб із магнітнотвердого матеріалу, автономне джерело сталого магнітного поля. У найпростіших випадках м. п. являє собою тіло (що має форму підкови, стержня, шайби і т. д.), яке пройшло відповідну термічну обробку та попередньо намагнічене до насичення. Основні магнітні властивості, що характеризують якість м. п., можуть бути представлені розмагнічувальною частиною петлі гістерезису (див. також

гістерезис́ магнітний́ )

м-ти надпровідні́ (рос. магниты сверхпроводящие; англ. superconducting magnets, superconductive magnets) – соленоїди та електромагніти з феритним магнітопроводом (ярмом), обмотка яких виготовлена з надпровідного матеріалу та поміщена в кріостат, що підтримується нижче температури переходу проводів навитки у надпровідний стан.

м-ти оксидні́ (рос. магниты оксидные; англ. high-coercivity oxide magnets) – постійні магніти, виготовлені з висококоерцитивних окисів металів та їхніх сплавів. Матеріалом для оксидних магнітів слугують барієві, стронцієві, свинцеві та залізо-кобальтові ферити, а також порошки магнетиту і гама-окису заліза.

м-ти порошкові́ (рос. магниты порошковые; англ. powder magnets) – постійні магніти, виготовлені з магнітнотвердих тонких порошків.

МАГНІТОГІДРОДИНАМІКА,́ МГД [гідродинаміка́ магнітна]́ (рос. магнито-

298

magnetohydrodynamics, MHD, magnetofluidmechanics, hydromagnetics, magnetofluid dynamics) – наука про рух електропровідних газів і рідин у взаємодії з магнітним полем. М. була сформульована як окрема наука в 40-х р. 20 ст. Х. Альфвеном, який показав велике значення м. для астрофізики і передбачив теоретично новий вид хвиль, характерних для добре провідного середовища, що перебуває в магнітному полі, т. зв. МГДхвилі (альфвенівські хвилі).

МАГНІТОГРАФ́ , -а (рос. магнитограф; англ. magnetograph) – прилад для неперервного запису варіацій магнітного поля Землі (див. також варіації́ магнітні́ ).

МАГНІТОДІЕЛЕКТРИКИ́ , -ів, мн. (рос. магнитодиэлектрики; англ. magnetodielectrics, magnetic insulators, magnetodielectric material) – штучні неоднорідні феромагнетики, що складаються з феромагнітних частинок, зв'язаних у єдиний конгломерат діелектриком, який утворює його неперервну діелектричну фазу. М. можуть бути як магнітном'якими, так і магнітнотвердими.

МАГНІТОМЕТР́ , -а [гауссме́тр, вимірювач́ магнітної́ індукції́ ] (рос.

магнитометр, гауссметр, измеритель магнитной индукции; англ. magnetometer, magnetic(-field) meter, magnetic detector, gaussmeter) – прилад для вимірювання модуля повного вектора магнітної індукції або його складових. Найпоширенішою є класифікація м. за фізичним явищем, використовуваним у вимірювальних перетворювачах (ВП) прилада. Індукційні м. засновані на використанні явища електромагнітної індукції; у м. цього типу ВП здійснює зв'язок між індукцією магнітного поля й індукованою в контурі прилада електрорушійною силою. Квантові м. засновані на квантових ефектах і явищах,

що виникають при взаємодії мікрочастинок із магнітним полем: ядерному магнітному резонансі, електронному парамагнітному резонансі, ефекті Зеємана, ефекті Джозефсона (див. також магнітометр́ квантовий́ , сквід). Магнітооптичні м. засновані на зміні оптичних властивостей речовини під дією магнітного поля (ефект Фарадея, ефект Ханле та ін.). Гальваномагнітні м. засновані на одночасному впливі на напівпровідник електричних і магнітних полів.

м. квантовий́ [тесламетр́ ] (рос. магнитометр квантовый, тесламетр; англ. atomic-type magnetometer, teslameter) – прилад для вимірювання слабких магнітних полів, заснований на визначенні частоти квантового переходу парамагнітних частинок з одного зеєманівського підрівня на іншій. Різниця енергій між зеєманівськими підрівнями пропорційна напруженості магнітного поля Н (див. також ефект́ Зеємана́ ). У найпоширенішому м. к. частота переходу між вибраними підрівнями визначається за резонансним поглинанням електромагнітного випромінювання.

МАГНІТООПІР́ , -ору (рос. магнитосопротивление; англ. magnetoresistance) – зміна питомого опору ρ провідника (металу, напівметалу, напівпровідника) у зовнішньому магнітному полі Н. Кількісно м. характеризується скалярною величиною Δρ/ρ. М. – парне гальваномагнітне явище. Класичний м. зумовлений викривленням траєкторій носіїв заряду (для визначеності, електронів провідності) під дією маг-нітного поля. При Н > Нкв = [mс/(ећ)]kТ, коли відстань між рівнями Ландау в магнітному полі стає більшою, ніж теплове розмиття kТ рівнів, на м. істотно впливає квантування руху електронів (див. також явища́ гальваномагнітні́ ).

МАГНІТООПТИКА́ (рос. магнитооптика; англ. magnetooptics) – розділ оптики, що вивчає явища, які виникають у результаті взаємодії оптичного випромінювання з речовиною, що перебуває в магнітному полі. Наявність магнітного поля не тільки змінює дисперсійні криві коефіцієнта поглинання та показника заламу, але й призводить до появи або зміни оптичної анізотропії середовища. Більшість магнітооптичних ефектів є прямим або непрямим наслідком розщеплення рівнів енергії системи (зняття виродження) у зовнішньому магнітному полі. Безпосередньо це розщеплення виявляється у ефекті Зеємана – розщепленні в магнітному полі спектральних ліній оптичних переходів. Усі інші магнітооптичні ефекти є наслідком ефекту Зеємана та пов'язані з особливостями поляризації оптичних переходів і з закономірностями поширення світла в середовищі, що має дисперсію.

МАГНІТОПРОВІД́ , -ода (рос. магнитопровод; англ. magnetic conductor, iron circuit, core pickup, core)

– пристрій зі збільшеною магнітною провідністю, призначення якого підсилювати потік магнітної індукції в тих ділянках магнітного кола, де це вигідно. М. – невід'ємна складова частина електричних машин, трансформаторів, електромагнітів, реле, електровимірювальних приладів.

МАГНІТОРОЗВІДКА́ [розвідка́ магнітна́ ] (рос. магниторазведка, разведка магнитная; англ. magnetic prospecting, magnetics) – вивчення структури земної кори та пошуки корисних копалин на підставі дослідження особливостей магнітного поля Землі.

299

magnetostriction; від лат. strіctіo – стиснення, натягування), зміна форми та розмірів тіла при його намагніченні; відкрита в залізі Дж.П. Джоулем [J.P. Joule, 1842]. Явище м. притаманне всім речовинам, як сильномагнітним феро- і фери- і антимагнетикам (Δl/l ~ 10-5 – 10- 2), так і діата парамагнетикам (Δl/l ~ 10-7 – 10-5), оскільки відображає взаємозв'язок підсистем атомних магнітних моментів і кристалічної решітки.

м. об'ємна́ (рос. магнитострикция объёмная; англ. volume magnetostriction)

– див. магнітострикція́ .

м. самочинна́ (рос. магнитострикция самопроизвольная; англ. spontaneous magnetostriction) – зміна розмірів і форми феро-, ферита антиферимагнетиків при охолодженні нижче температури магнітного фазового переходу.

МАГНІТОСФЕРА́ (рос. магнитосфера; англ. magnetosphere).

м. Землі́(рос. магнитосфера Земли; англ. Earth magnetosphere) – область навколоземного простору, яку займає геомагнітне поле; у першому наближенні порожнина в потоці сонячного вітру (СВ). Зовнішньою межею м. З. є магнітопауза, що відокремлює геомагнітне поле від СВ, який обтікає Землю. У внутрішній частині м. З. на відстані до 3R (R – радіус Землі) геомагнітне поле близьке до поля геомагнітного диполя. У зовнішній частині м. З. на денній стороні геомагнітне поле стиснуте СВ (~ 10 R), на нічній стороні утворюється геомагнітний хвіст діаметром

~ 40 R, довжиною 103 R.

м. планет́ (рос. магнитосфера планет; англ. planet magnetosphere). При обтіканні планет сонячним вітром (СВ) можуть виникати магнітосфери різних типів (залежно від природи перешкоди, створюваної планетою для СВ). Розрізняють власну магнітосферу (Земля, Меркурій, Юпітер, Сатурн, Уран);

наведену, або індуковану магнітосферу (Венера, комети); комбіновану магнітосферу (можливо, Марс).

МАГНІТОФЛЕКС́ , -у (рос. магнитофлекс; англ. magnetoflex) – те саме, що магнафлюкс́ .

МАГНІТОХІМІЯ́ (рос. магнитохимия; англ. magnetochemistry)

– розділ фізичної хімії, що вивчає взаємозв'язок між магнітними та хімічними властивостями речовин. Сучасний аналіз взаємозв'язку хімічних і магнітних властивостей молекул і кристалів заснований на сукупному використанні досягнень теорії магнетизму та розрахункових квантовохімічних методів. Сильний взаємний вплив хімічного зв'язку та магнітних взаємодій зумовлений їхньою протилежною тенденцією до колективізації або локалізації електронних станів.

МАГНОН́ , -а (рос. магнон; англ. magnon) – квазічастинка, що відповідає кванту спінових хвиль у магнітновпорядкованих системах. М. стосовно спінових коливань відіграє ту ж роль, що й фонон щодо коливань кристалічної решітки. Час життя м. визначається загасанням спінових хвиль. М. є бозонами. М. називають також кванти специфічних спінових хвиль у Фермі-рідині (див. також звук нульовий́). Розрізняють акустичні й оптичні (за аналогією з фононами).

МАЗЕР́ , -а [підсилювач́ квантовий́ ] (рос. мазер, усилитель квантовый; англ. maser, quantum amplifier; Maser – абревіатура від англійських слів: "Mіcrovawe Amplіcatіon by Stіmulated Emіssіon of Radіatіon" – підсилення мікрохвиль (НВЧ) за допомогою індукованого випромінювання) – підсилювач електромагнітних хвиль НВЧ діапазону, заснований на явищі вимушеного висилання електромагнітного випромінювання збудженими квантовими системами

300

(атомами, молекулами, йонами). Підсилення зумовлене тим, що при вимушеному випусканні частота, фаза, поляризація і напрямок поширення у випроміненої та вимушувальної хвиль є

переходах із збудженого стану до стану з меншою енергією. Такими частинками є парамагнітні йони, що ізоморфно входять у вигляді невеликої домішки (соті частки %) у кристалічну решітку діелектричного кристала. Більшість м. працює в сантиметровому діапазоні.

м. на циклотронному́ резонансі́ (рос. мазер на циклотронном резонансе; англ. cyclotron(-resonance) maser) – НВЧ генератор (підсилювач), у якому використовується вимушене випромінювання пучка електронів, що рухаються по гвинтових траєкторіях в однорідному магнітному полі (або трохоїдними траєкторіями у схрещених електричному та магнітному полях).

МАЙОРОН,́ -а (рос. майорон; англ. majoron), М0 – гіпотетично нейтральна, псевдоскалярна (зі спіном 0 і від'ємною внутрішньою парністю) частинка з нульовою масою, яка взаємодіє переважно з нейтрино майоранівського типу. М. – голдстоунівський бозон, що виникає при спонтанному порушенні симетрії лептонного числа.

МАКРОЗЙОМКА́ [макрофотозйом́ ка] (рос.

макро(фото)съёмка; англ. macrography) – фотоабо кінозйомка дрібних предметів або їхніх елементів у великих масштабах без мікроскопа за допомогою звичайних або спеціальних фотографічних об'єктивів.

МАКРОМОЛЕКУЛА́ (рос. макромолекула; англ. macromolecule;

від грец. μακρύς – довгий, високий, далекий і молекула) – молекула полімеру

301

(високомолекулярної сполуки), утворена однією, декількома або багатьма полімерними ланцюгами – лінійними, розгалуженими або кільцевими (Г. Штаудінгер [H. Staudіnger], 1922; див. також полімери́ ).

МАКРОФОТОЗЙОМКА́ (рос. макрофотосъёмка; англ. macrography) – те саме, що макрозйомка́ .

МАКСВЕЛЛ́ , -а, Мкс (рос. Максвелл, Мкс; англ. Maxwell, Мх) – одиниця магнітного потоку в системі одиниць СГС. Названа на честь Дж.К. Максвелла [J.C. Maxwell]. 1 Мкс = 10-8 Вб (див. також Вебер́ ).

МАКСИМОН́ , -а (рос. максимон;

англ. maximon) – назва гіпотетичної частинки максимально великої маси в спектрі мас елементарних частинок (М.А. Марков, 1965). Припускається, що спектр елементарних частинок обмежується зверху масою певного значення. Наявність стабільних м. могла б вирішити астрофізичну проблему прихованої маси.

МА́НГАН, -у [марганець́ ] (рос. марганец; англ. manganese), Mn – хімічний елемент побічної підгрупи VII групи періодичної системи елементів, ат. номер 25, ат. маса 54,9380. Природний стабільний ізотоп 55Mn, конфігурація зовнішніх електронних оболонок 3s2p6d54s2. Вільний м. – сріблясто-білий крихкий метал. М. входить до складу всіх чавунів і сталей, багатьох бронз, манганіну. Mn3Si, MnSi – високотемпературні напівпровідникові матеріали.

МАНГАНІН́ , -у (рос. манганин; англ. manganin) – мідно-мангановий сплав на основі Cu (див. також сплави́ ).

МАНІПУЛЯТОР́ , -а (рос. манипулятор; англ. manipulator