Файл: Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики..pdf

різнюваність подвійних зірок із видимою яскравістю, що дуже відрізняється.

АПОСТИ́ЛЬБ, -а, асб (рос.

апостильб, асб; англ. apostilb, asb) – застаріла одиниця яскравості; 1 асб =

(1/π)×10–4 стильб = 0,3183 кд/м2 = 10–4 Ламберт.

АПОХРОМА́Т, -а (рос. апохромат;

англ. apochromat) – оптична система, що відрізняється від ахромата більш довершеним виправленням хроматичних аберацій, і насамперед виправленням вторинного спектру, що проявляється в незбігу площини різкого зображення для променів

деякої довжини хвилі l3 зі суміщеними в результаті ахроматизації зображеннями для променів довжин хвиль l1 і l2 при

l1 < l3 < l2. Радикальним засобом для

апохроматизації лінзових оптичних систем є застосування пари оптичних матеріалів, що мають істотно різні дисперсії

n 1 n 2 і однакові чи близькі за числовим значенням відносні дисперсії

(n 1 n 3 )(n 1 n 2 ) – наприклад, пара

флуорит (СаF2 ) і скло з групи "особливий флінт". Апохромати використовуються як об'єктиви для мікроскопів.

АПРОКСИМА́ЦІЯ (рос. аппроксимация; англ. approximation) – наближення.

а. Паде́(рос. аппроксимация Паде; англ. Pade approximation) – метод підсумовування розбіжних рядів за допомогою раціональних функцій (Г. Фробеніус [G. Frobenius], А. Паде [H. Pade], к. ХІХ ст., класична теорія неперервних дробів). Для аналітичної функції f(z), визначеної розкладом у ряд Тейлора, а. П. називається раціональна функція

f[N, M](z) = PN(z) / QM(z) = f(z) + O(zN+M+1), де PN(z) і QM(z) – поліноми ступенів N і M

відповідно. Метод а. П. застосовують до всіх задач, де є розклад за малим параметром, для поліпшення власти-

30

востей розв'язків, отриманих наближеними методами.

АРГО́Н, -у (рос. аргон; англ. argon), Ar

– хімічний елемент VIII групи періодичної системи елементів, інертний безбарвний газ, атомний номер 18, атомна маса 39,948. А. міститься в атмосферному повітрі (0,93 %) і складається з трьох стабільних

ізотопів 36Ar, 38Ar, 40Ar (99,600 %). Конфігурація зовнішньої електронної оболонки 3s2p6. Енергія йонізації 15,759 еВ. Густина а. за нормальних умов 1,7839 кг/м3,

tпл = –189,3°С, tкип = –185,9°С. Хімічні сполуки а. невідомі. А. утворює сполуки включення (клатрати) з речовинами, розміри порожнин у кристалічних решітках яких приблизно дорівнюють розмірам атома. Атоми а. можуть утворювати т.зв. ван-дер-ваальсові молекули. А. наповнюють розрядні трубки (синьо-блакитне світіння); один із методів визначення віку мінералів полягає у визначенні відношення концентрацій 40Ar і 40К; а. застосовують в активних середовищах лазерів.

АРЕО́МЕТР, -а (рос. ареометр; англ. areometer) – прилад для вимірювання густини рідини та твердих тіл.

e l e m e n t a r y p a r t i c l e t h e o r y ) – характеристика типу кварка. Кожному з шести відомих кварків (u, d, s, c, b, t) відповідає свій (наприклад, дивність, чарівність [шарм], краса [привабливість]). А. зберігається при сильній і електромагнітній взаємодіях і не зберігається при слабкій.

АРСЕН́ , -у [мишаќ] (рос. мышьяк;

англ. arsenic; лат. Arseniсum), As – хімічний елемент головної підгрупи V групи

періодичної системи елементів, ат. номер 33, ат. маса 74,9216. У природі існує один стабільний нуклід 75As. Електронна конфігурація зовнішньої оболонки 4s2p3, енергія йонізації 9,82 еВ. За звичайних умов стійким є т. зв. сірий α-As, що має ромбоедричну кристалічну структуру, густина якого 5,72 кг/дм3. А. має середню хімічну активність, сильна отрута, багато з його сполук також отруйні. А. вводять до складу деяких бабітів і типографських сплавів, спеціального скла ("єнське" скло для термометрів). Сполуки а. із селеном, телуром, індієм та ін. – напівпровідникові матеріали.

АСИМЕ́ТРІЯ (рос. асимметрия;

англ. asymmetry; грец. ασυμμετρία – від грец. префікса α-, що означає заперечення, грец. префікса συ(μ)-, що означає

спільність, і μετρώ – вимірюю) – букв. неспівпомір.

а. Всесвіту́ баріонна́ (рос. асимметрия Вселенной барионная; англ. baryon asymmetry of Universe) – екстраполяція переважання речовини над антиречовиною, що спостерігається в нашому локальному скупченні галактик, на Всесвіт у цілому. Висновок про відсутність помітної кількості антиречовини порівняно з речовиною (у скупченні галактик частка

антиречовини складає < 10–4) базується на експериментальних пошуках аннігіляційних γ-квантів.

а. космічного́ проміння́ азимутальна́ [асиметрія́ космічного́ проміння́ азиму́ - тна] (рос. асимметрия космических лучей азимутальная; англ. azimuthal asymmetry of cosmic rays) – залежність інтенсивності космічного випромінювання (див. також космічне́ проміння́ ) в даному пункті спостереження від азимутального кута. А. к. п. а. є наслідком впливу магнітного поля Землі на рух первинних космічних частинок, які визначають спостережувану в атмосфері інтенсивність космічного випромінювання. Вплив цей такий, що додатньо заря-

31

джених космічних частинок проходить більше.

а. космічного́ проміння́ азимутна́ (рос. асимметрия космических лучей

азимутальная; англ. azimuthal asymmetry of cosmic rays) – те саме, що

асиметрія́ космічного́ проміння́ азимутальна́ .

АСИМПТОТИКА́ (рос. асимптотика; англ. asymptotics) – букв. наближан-

мптотичної форми амплітуд і перерізів при високих енергіях і великих передачах імпульсу (глибоко непружних процесів, інклюзивних і ексклюзивних процесів, адрон-адронних взаємодій) від розмірних динамічних параметрів (маса частинок, ефективний радіус сильної взаємодії та ін.). Термін запозичений з газота гідродинаміки (див. також течія́автомодельна,́ автомодельність́ ).

а-ки двічі́ логарифмічні́ (рос. аси-

мптотики дважды логарифмические;

англ. bilogarithmic asymptotics) – асимптотики перерізів розсіяння (взаємодії) частинок при високих енергіях, в яких кожен степінь малої константи зв'язку входить разом з добутком двох великих логарифмів від енергії або переданого 4- імпульсу; виникають при врахуванні ефектів множинного гальмівного випускання квантів безмасових векторних полів – переносників взаємодії в квантовій

аморфного магнетика, у якому невпорядковано локалізовані магнітні моменти мають переважну орієнтацію (нижче певної температури упорядкування). Речовина в такому стані має спонтанну

намагніченість (див. також магнетики́ аморфні́ , сперомагнетизм́ ).

АСТА́Т, -у (рос. астат; англ. astatine;

лат. Astatium), At – радіоактивний хімічний елемент VII групи періодичної системи елементів, атомний номер 85.

Найдовше існують ізотопи 210At (Т1/2 = 8,1 год) і 211At (Т1/2 = 7,21 год). Електронна

конфігурація зовнішніх оболонок 5f106s2p5. Енергія йонізації 9,2 еВ. Досліди з мікрокількостями цього елементу показали, що астат виявляє, з одного боку, властивості неметалу і подібний до йоду, з іншого боку – властивості металу і подібний до полонію та бісмуту; tпл =

2440С, tкип = 3090С. У вагових кількостях а. не виділений.

АСТЕРИ́ЗМ, -у (рос. астеризм; англ. asterism; від грец. αστέρι – зірка) – розмиття у певних напрямках дифракційних плям на лауеграмах. Внаслідок а. на лауеграмах з'являються штрихи чи "хвости" різної довжини, які розходяться від центра, що надає дифракційній картині зіркоподібного вигляду. А. – це наслідок деформації кристала, у процесі якої він розбивається на фрагменти розміром 1–0,1 мкм, злегка розвернені один відносно одного навколо деяких певних кристалографічних напрямків (див. також рентгенографія́ матеріалів́ ). А. називається також явище, що спостерігається при розгляданні віддаленого джерела світла через деякі кристали (рубін, сапфір і інші): навколо джерела світла утворюються зіркоподібно розташовані світлі смуги внаслідок розсіяння світла голкоподібними кристаликами іншої речовини, яка вростає в кристал у

певних напрямках.

АСТЕРО́ЇДИ, -ів, мн. (рос. астероиды; англ. asteroids) – малі планети, що рухаються переважно між орбітами Марса та Юпітера, де, відповідно до закону планетних відстаней, повинна була б міститися планета нормальних розмірів. Діаметр найбільшого а. близько 1000 км, діаметр найменшого з відкритих

(близько 1 км) визначається граничною потужністю телескопів. Близько 98% усіх а. мають орбіти з великими півосями від 2,1 до 4,3 а.о. Цю область називають кільцем, або поясом, а. Безпосередні вимірювання діаметрів (мікрометричні, інтерферометричні, під час покривання зірок) поки що доступні лише для найбільших а. Розміри інших а. оцінюються за їхнім блиском (абсолютною зоряною величиною) і альбедо. Існують гіпотеза утворення а. унаслідок розпаду планети, що раніше існувала (Г. Ольберс [H. Olbers], 1804), і гіпотеза О. Ю. Шмідта [40-і роки ХХ ст.], відповідно до якої Юпітер сформувався швидше, ніж тіла в зоні а., і перешкодив їм об'єднатися в одну планету.

АСТИГМАТИ́ЗМ, -у (рос.

астигматизм; англ. astigmatism) – одна з геометричних аберацій оптичних систем, при якій точка зображається двома ортогональними відрізками, розташованими на різних відстанях від оптичної системи. А. зумовлений неоднаковістю кривизни оптичної поверхні в різних площинах перерізу світлового пучка, що падає на неї (див. також аберації́ оптичних́ систем́).

АСТРОНО́МІЯ (рос. астрономия;

англ. astronomy) – наука, яка досліджує космічні об'єкти.

а. інфрачервона́ (рос. астрономия инфракрасная; англ. infrared astronomy)

– розділ спостерігальної (експериментальної) астрономії, яка поєднує методи і результати досліджень випромінювання астрономічних об'єктів у ІЧ діапазоні (0,7мкм – 1мм). Іноді як частину а. і. виділяють субміліметрову астрономію (0,1 – 1 мм).

а. позаатмосферна́ (рос. астрономия внеатмосферная; англ. exoatmospheric astronomy) – розділ спостерігальної (експериментальної) астрономії, що використовує для досліджень космічних об'єктів прилади, винесені за межі земної атмо-

32

сфери. Методи а. п. застосовуються переважно для досліджень в ультрафіолетовому, рентгенівському та гама-діапазонах, тому що земна атмосфера для космічного електромагнітного випромінювання в цих діапазонах непрозора. А. п. народилася наприкінці 40-х років ХХ століття, коли були розпочаті дослідження Сонця в ультрафіолетових і рентгенівських областях спектру за допомогою ракет, здатних досягати висот понад 100 км. В принципі, винесення телескопа за межі земної атмосфери дозволяє досягти граничної для даного телескопа кутової роздільності, зумовленої лише дифракцією випромінювання на вхідному отворі телескопа (див. також роздільність́ опти- ́ чних приладів́ ).

а. радіолокаційна́ (рос. астрономия радиолокационная; англ. radiolocation astronomy) – розділ астрономії, що досліджує тіла Сонячної системи за допомогою відбитих ними радіохвиль, надісланих передавачем із Землі чи з космічного апарата. Об'єктами дослідження є планети й супутники, комети, сонячна корона.

а. рентгенівська́ (рос. астрономия рентгеновская; англ. X-ray astronomy, Roentgen astronomy) – розділ спостерігальної астрономії, що досліджує джерела космічного рентгенівського випромінювання.

гама́ -астрономія́ (рос. гаммаастрономия; англ. gamma astronomy) – розділ астрономії, що вивчає різноманітні космічні об'єкти за їхнім електромагнітним випромінюванням у гама-діапазоні

(довжини хвиль λ < 10–12 м, що відповідає енергії фотона > 105 еВ). З боку низьких енергій г.-а. межує з рентгенівською астрономією, з боку високих енергій спостереження обмежені максимальними енергіями фотонів, доступними вимірюванню (~1016 – 1017 еВ). Через те, що

космічне γ-випромінювання цілком по-

глинається земною атмосферою, гамаастрономічні спостереження проводять у верхніх шарах атмосфери та за її межами

33

(використовуючи аеростати, геофізичні ракети і космічні апарати) чи з поверхні

Землі, досліджуючи реакції фотонів γ-ви- промінювання з атомами атмосферних газів.

astrospectroscopy) – розділ практичної (експериментальної) астрофізики, присвячений дослідженням спектрів космічних об'єктів в УФ, видимій та ближній ІЧ областях спектру. Більш вузьке значення терміна а. – визначення довжин хвиль спектральних ліній у спектрах космічних об'єктів з метою аналізу хімічного складу (якісного) або визначення зсуву ліній. Уперше спектроскоп був застосований для астрофізичних спостережень Й. Фраунгофером [J. Fraunhofer] у 1814, який відкрив лінії

визначати відстані до далеких галактик, їхніх скупчень і квазарів, швидкості обертання космічних тіл, наприклад, кілець Сатурна, вивчати рухи подвійних зірок.

АСТРОФІЗ́ИКА (рос. астрофизика;

англ. astrophysics) – розділ астрономії, що вивчає фізичний стан та хімічний склад небесних тіл і їхніх систем, міжзоряного та міжгалактичного середовищ, а також процеси, які відбуваються в них. Основні розділи а.: фізика планет і їхніх супутників, фізика Сонця, фізика зоряних атмосфер, міжзоряного середовища, теорія внутрішньої будови зірок і їхньої еволюції. А. поділяють на теоретичну та практичну. Теоретична а. аналізує результати спостережень небесних тіл із метою встановлення їхньої фізичної природи. Завдання практичної а. – розробка астрофізичних інструментів і методів досліджень. Розділи практичної а.: астрофотометрія, астроспектроскопія, поляриметрія.