Файл: Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики..pdf

при незмінній діючій довжині антени зменшити її габарити.

а-ни широкосмужні́ (рос. антенны широкополосные; англ. all-band antennae, broadband antennae, wideband antennae) – антени, параметри яких мало змінюються у достатньо широкій смузі частот. Найбільш широкосмужними є слабконапрямлені антени (див. також

дія́ антен́напрямлена́ ). Достатньо широкосмужними є різного типу вібратори – циліндричні, стрічкові тощо. Розроблені також і гостронапрямлені а. ш. (див. також радіоастрономія,́ антена́ рупорна,́ антена́ дзеркальна́ ).

а-ни щілинні́ (рос. антенны щелевые; англ. notch antennae, pocket antennae, slit antennae, slot antennae) – випромінювачі електромагнітних хвиль, які мають форму вузьких щілин, прорізаних у металевих оболонках об'ємних резонаторів і хвилеводів, а також у металевих плоских або зігнутих екранах.

АНТИБАРІО́НИ, -ів, мн. (рос. антибарионы; англ. antibaryons) – античастинки відноcно баріонів. А. мають напівцілий спін (тобто є ферміонами) і від'є- мне баріонне число. Електрично заряджені а. мають електричний заряд, протилежний електричному заряду відповідних баріонів. При однаковій поляризації спінів баріона й антибаріона їхні магнітні моменти протилежні за напрямком. Зіткнення антибаріона й баріона може призвести до їхньої аннігіляції в кілька мезонів. Тривалість життя (щодо розпаду) баріона та його антибаріона збігаються. Розпади антинейтрона, антигіперонів і а., що відповідають чарівним і красивим баріонам, зумовлені слабкою взаємодією. У рамках складової, або кваркової, моделі адронів а. розглядаються як зв'язані стани трьох антикварків.

АНТИКВАРКИ,́ -ів, мн. (рос. антикварки; англ. antiquarks) – античастинки щодо кварків, які входять до складу мезонів і антибаріонів. Відповідно до

складе-ної моделі адронів, мезони є зв'язаними станами антикварка і кварка, а антибаріони – зв'язаними станами трьох а. Спін а. дорівнює 1/2, баріонний заряд – 1/3. Електричний заряд антикварка протилежний електричному заряду відповідного кварка. Антикваркам приписується квантове чис-ло аромат, що компенсує аромат відповідних кварків. А. ототожнюються з антитриплетним представленням колірної групи симетрії SU(3), спряженим триплетному представленню цієї групи, з яким ототожнюються кварки. Тому три кольори а. є доповнювальними щодо трьох кольорів кварків.

АНТИКОМУТА́ТОР, -а (рос. антикоммутатор; англ. anticommutator) – білінійна операція, задана в лінійному просторі L з певним для його елементів піднесенням до цілого степеня і яка ставить у відповідність парі елементів А, В із L третій елемент [A, B]+, що обчислюється за таким правилом: [A, B]+ = [(A + B)2

– A2 – B2].

Круглі дужки можна розкривати лише у випадку, якщо в L визначена операція множення, тоді [A, B]+ = AB + BA. Простір L із заданим на ньому а. називається йордановою алгеброю. У термінах а. формулюються канонічні переставні співвідношення операторів народження та знищення для статистики Фермі-Ді-

рака.

АНТИНЕЙТРИ́НО (рос. антинейтрино; англ. antineutrino) (%, ) –

античастинка щодо нейтрино. Прийнято означувати а. як легкий нейтральний лептон, що утворюється в процесах слабкої взаємодії разом із відповідним негативно зарядженим лептоном. Наприклад, мюон-

не нейтрино ν%μ означується як частинка, що народжується разом з μ– у розпаді π– → μ– + ν%μ . При такому означенні а. вважає-

ться, що кожному типу лептонів відповідає своє лептонне число, яке зберігається. Спін а. дорівнює 1/2. А. має певну – праву

– спіральність. Питання про існування а. з

25

лівою спіральністю залишається відкритим. Це питання особливо важливе в зв'язку з можливою наявністю маси в нейтрино.

АНТИНЕЙТРО́Н, -а (рос. антинейтрон; англ. antineutron) (n%, n) –

античастинка відносно нейтрона. А. електрично нейтральний, має спін 1/2 і масу, що дорівнює масі нейтрона. Магнітні моменти а.

та нейтрона однакові за абсолютною величиною, але протилежні за напрямком (відносно їхніх спінів). А. має баріонне число В = – 1. Зіткнення повільного антинейтрона з нуклоном викликає їхню аннігіляцію, переважно з утворенням декількох (5–6) π-мезонів. При відсутності речовини вільний а. нестабільний відносно розпаду на антипротон, позитрон і електронне нейтрино. А. був уперше

[G. Lambertson], О. Піччоні [O. Piccioni] і В. Вентцелем [W.A. Went-zel] у дослідах із розсіяння пучка антипротонів у речовині. Народження а. ідентифікувалося при реєстрації продуктів його аннігіляції з нуклоном.

АНТИНУКЛО́Н, -а (рос. антинуклон; англ. antinucl(e)on) – античастинка відносно нуклона. Ядерна взаємодія між антинуклонами може приводити до утворення ядер атомів антиречовини, а між а. і нуклоном – до утворення баріонію.

АНТИПРОТО́Н, -а (рос. антипротон; англ. antiproton) ( p%, p ) – антича-

стинка відносно протона. Маса та спін а. такі ж, як у протона, баріонне число В = – 1. Електричний заряд (і магнітний момент) а. від'ємний і дорівнює за абсолютною величиною електричному заряду (магнітному моменту) протона. А. був уперше виявлений експериментально в 1955 О. Чемберленом [O. Chamberlain],

26

[T. Ypsilantis] у Берклі (США) на прискорювачі протонів із максимальною енергією 6,3 ГеВ. При відсутності речовини а., як і протон, з дуже високим ступенем точності стабільний. У речовині "час життя" повільного а. визначається швидкістю його аннігіляції. Згідно з кварковою моделлю адронів (див. також кварки́ ), а. складається з трьох конституентних антикварків: двох u-кварків і

одного d%-кварка. Наявність антипротонів

у космічному промінні вказує на існування космічних джерел антипротонів.

АНТИРЕЗОНА́НС, -у (рос. антирезонанс; англ. antiresonance) – букв. противідлунок, протипоголос, протипозвук.

а. магнітний́ (рос. антирезонанс магнитный.; англ. magnetic antiresonance) – сукупність явищ, зумовлених перетворенням у нуль при

певній частоті ωА (частоті антирезонансу) дійсної частини (μ') магнітної проникності μ(ω) магнетика: μ(ω) =

μ'(ω) + μ''(ω). Найцікавіший прояв а. м.–

істотне (у багато разів) зростання товщини скін-шару магнітного металу (див. також скін-ефект́ ), тобто глибини проникнення в нього електромагнітної хвилі. У результаті метал на частоті а. м. має селективну прозорість (ефект був передбачений у 1959, виявлений у 1969).

Частота а. м. ωА = γВ, де γ – гіромагнітне

відношення, В – магнітна індукція. А. м. слугує для дослідження релаксаційних

процесів (залежності μ''(ω) у феромагнітних металів).

АНТИРЕЧОВИНА́(рос. антивещество; англ. antimatter) – матерія, що складається з античастинок. Ядра атомів а. "побудовані" з антинуклонів, а зовнішня оболонка – з позитронів. Можливість існування а. випливає з інваріантності законів природи щодо перетворення СТР (див. також теорема́ СТР). Атоми а. ще

не вдалося спостерігати. В експериментах зареєстровані події утворення легких антиядер – антидейтерію, анти- гелію-3. Дані γ-астрономії вказують на відсутність помітної кількості а. у космічному просторі аж до найближчого скупчення галактик. Деякі моделі еволюції Всесвіту передбачають існування макроскопічних областей, які складаються переважно з антиречовини.

АНТИСЕГНЕТОЕЛЕ́КТРИКИ, -ів,

мн. (рос. антисегнетоэлектрики; англ. antisegnetoelectrics) – термін, що, як правило, означає діелектрики, які не є се-

с т р у к т у р н о г о ф а з о в о г о п е р е -

залежить від електричного поля, так що перехід може здійснюватися при накладанні поля, а не за рахунок зміни температури кристала. Оскільки перехід в а., як правило, є переходом 1-го роду, то спостерігається стрибкоподібна зміна поляризації Р при зміні поля Е, а в цілому залежність Р(Е) має вигляд т. зв. подвійної петлі гістерезису (див. також

гістерезис́ сегнетоелектричний́ ). Типовими а. є PbZr3, NH4H2PO4, NaNbO3,

antisymmetry; від лат. префікса а-, що означає протилежність, грец. префікса

συ(μ)-, що означає спільність, і грец. μετρώ – вимірюю) – симетрія об'єктів не тільки за геометричними координатами у просторі, але й за додатковою дискретною негеометричною змінною, котра може набувати лише 2 протилежних значень: ±1. У 3-вимірному просторі при наявності а. об'єкт описується координатами його точок x1, x2, x3 і додаткової змінної x4 = ±1, яку зручно інтерпретувати умовно як "колір" точки – чорної або білої; якщо білим (чорним)

27

точкам одного об'єкта відповідають чорні (білі) точки геометрично рівного йому іншого об'єкта, то об'єкти антисиметричні. Фізичними величинами, які можна описувати змінною x4, є знак заряду, напрямок спіну і т.п. А. вперше введена Х. Хеєшем [H. Heesch], 1929; її повна теорія розвинена А.В. Шубніковим, 1951. Операція зміни змінної x4, при якій об'єкт змінює знак ("колір"), але залишається нерухомим, тотожним самому собі в просторі, називається операцією антиототожнення і позначається 1' (1-операція звичайного ототожнення, така, що 1'2 = 1). В а. є 4 види рівності між геометрично рівними об'єктами: ототожнення, дзеркальна рівність, антиототожнення, дзеркальна антирівність. Дзеркальне відображення m змінює хі-ральність об'єкта, перетворюючи його з правого на лівий і навпаки; операції антиототожнення 1' відповідає зміна "кольору", а відображення зі зміною "кольору" – операція m1' = m' – змінює одночасно і хіральність і "колір" об'єкта. З будь-якої операції симетрії gi у тривимірному просторі можна побудувати "антиоперацію" g'i = gi1'. Існує 58 "чорно-білих" точкових груп а. кристалів G3,10 і 32 "сірі" (нейтральні) групи а., а також 32 "одноколірні" групи, що збігаються зі звичайними кристалографічними точковими групами (точковими групами

магнітної симетрії кристалів).

АНТИФЕРОМАГНЕТИ́ЗМ, -у (рос.

антиферромагнетизм; англ. antiferromagnetism) – упорядкований стан кристалічної речовини, у якому всі чи частина сусідніх атомних магнітних моментів напрямлені так (як правило, антипаралельно), що сумарний магнітний момент елементарної магнітної комірки дорівнює нулю (чи складає малу частину атомного моменту). Вісь, уздовж якої орієнтовані антиферомагнітновпорядковані атомні магнітні моменти, називається в і с с ю а . А. установлюється нижче точки Неєля TN. У ширшому розумінні а. називається сукупність фізичних властивостей речовини в зазначеному стані. Речовини, у

яких установлюється антиферомагнітний порядок, називаються антиферомагнетиками (АФМ). Атомні магнітні моменти АФМ створюються, як правило, електронами незаповнених d- або f- оболонок іонів перехідних елементів, що входять до складу АФМ. Більшість

АФМ – іонні сполуки.

а. нескомпенсо́ваний(рос. антиферромагнетизм нескомпенсированный.; англ. ferrimagnetism) – те саме, що феримагнетизм́ .

АНТИФЕРОМАГНЕ́ТИК, -а (рос.

антиферромагнетик; англ. antiferromagnetic) – речовина, у якій встановився антиферомагнітний порядок магнітних моментів атомів або йонів (див. також антиферомагнетизм́ ). Звичайна речовина стає а. нижче певної температури TN (див. також точка́ Неє́- ля) і в більшості випадків залишається а. аж до Т = 0 К. Число відомих а. – хімічних сполук – складає не одну тисячу. А. поки ще не знаходить практичного застосування, однак вивчення фізичних властивостей а. відіграє велику роль у сучасному розвитку фізики магнітних явищ, особливо теорії фазових переходів і дослідженні властивостей однота двови-

мірних магнітних структур.

АНТИЧАСТИ́НКИ, -нок, мн. (рос.

античастицы; англ. antiparticles) – елементарні частинки, що мають ті ж значення мас, спінів та інших фізичних характеристик, що й частинки, але які відрізняються від них знаками деяких характеристик взаємодії (зарядів – наприклад, знаком електричного заряду). Існування а. було передбачено П.А.М. Діраком [P.A.М. Dirac], 1928, відкрито в 1932 (позитрон). Існування та властивості а. визначаються відповідно до фундаментального принципу квантової теорії поля – її інваріантністю щодо СРТ- перетворення (див. також теорема́ СРТ). Складні об'єкти з частинок і анти-части- нок (ядра й атоми антиречовини)

повинні мати ідентичну структуру. Саме

28

означення того, що називати "частинкою" у парі частинка – античастинка, значною мірою є умовним. Однак при даному виборі частинки її а. визначається однозначно. Народження а. відбувається в зіткненнях частинок речовини, розігнаних до енергій, що перевищують поріг народження пари частинка – античастинка (див. також народження́ пар). При температурах, які перевищують енергію спокою частинок даного сорту, пари частинка – античастинка перебувають у рівновазі з речовиною та електромагнітним випромінюванням.

штейна; англ. Epstein apparatus) – апарат, призначений для вимірювання втрат на перемагнічення листових електротехнічних сталей у змінних магнітних полях. Досліджувані зразки поміщають у вимірювальні котушки, первинні обмотки яких слугують для намагнічення зразків. Повні втрати у зразках показує ваттметр, увімкнений у коло.

а. проєкційний́ (рос. аппарат проекционный.; англ. projection apparatus) – оптичний пристрій, який формує оптичні зображення об'єктів на розсіювальній поверхні, що править за екран.

а-ти стробоскопічні́ (рос. аппараты стробоскопические; англ. stroboscopic apparata) – контрольно-вимірювальні прилади для спостереження швидких періодичних рухів, в основі дії яких лежить стробоскопічний ефект і стробоскопічний метод вимірювання. А. с. застосовують для вимірювання частоти змінного струму, резонансу, частоти обертання механізмів, для вивчення вібрацій деталей тощо.

АПАРАТУРА́ (рос. аппаратура; англ. apparatus, equipment, facilities, rig,

instrumentation) – букв. приладдя, знаряддя.

а. дозиметрична́ (рос. аппаратура дозиметрическая; англ. dosimetric apparatus, dosimetric equipment, dosimetric facilities, dosimetric rig) – сукупність приладів, які слугують для вимірювання рівнів дії випромінювань – потужності дози γ-проміння, потоків нейтронів, α- та β-частинок, а також для вимірювання забрудненості повітря активними газами та активними аерозоля-

ми. Див. також дози́ випромінювання́ .

а. електро́нно-вимір́ ювальна(рос.

аппаратура электронно-измери- тельная; англ. electronic instrumentation) – те саме, що систе́ма електро́ннавимір́ ювальна.

а. спектральна́ рентгенівська́ (рос.

аппаратура спектральная рентгеновская; англ. X-ray spectral apparatus, X-ray spectral equipment, X- ray spectral facilities, Roentgen spectral apparatus, Roentgen spectral equipment, Roentgen spectral facilities) – апаратура для рентгенівської спектроскопії та рентгеноспектрального аналізу, в якій рентгенівське випромінювання досліджуваного об'єкта (чи рентгенівське випромінювання неперервного спектру, що пройшло через досліджуваний об'єкт) розкладається в спектр, реєструється й аналізує-

лат. apex – верхівка) – точка небесної сфери, на яку напрямлена швидкість руху спостерігача відносно будь-якої системи відліку. Якщо умовного спостерігача розмістити в центрі мас Землі чи Сонця, то кажуть відповідно про апекс руху Землі або Сонця. Апекс орбітального руху Землі переміщується протягом року, залишаючись у площині її орбіти. Положення апекса руху Сонця щодо найближчих зір (місцевого стандарту спокою) визначається шляхом статистичної обробки власних рухів спостережуваних зірок. Точка небесної

29

(рос. апертура, диафрагма апертурная; англ. aperture (diaphragm); від лат. аpertura – отвір, розкрив) – діючий отвір оптичної системи, який визначається розмірами лінз, дзеркал чи оправ оптичних деталей. К у т о в а а. – кут α між крайніми променями конічного світлового пучка, який входить у систему. Ч и - с л о в а а. дорівнює n sin(α/2), де n – показник заламу середовища, у якому міститься об'єкт. Освітленість зображення пропорційна квадрату числової апертури. Роздільна спроможність прилада пропорційна апертурі. Оскільки числова а. пропорційна n, то для її збільшення предмети, які потрібно розглянути, часто розміщують у рідині з великим n (т. зв. імерсійна рідина; див. також система́ імерсі́- йна).

АПЛАНА́Т, -а (рос. апланат; англ. aplanat) – оптична система, що створює внаслідок виправлення сферичної аберації і коми чітке зображення в межах поля, обмеженого лише допустимими межами астигматизму та кривизни зображення. А. використовуються як об'єктиви зорових труб і мікроскопів. Найпростіший а. складається з двох склеєних між собою

додатньої та від'ємної лінз.

АПОДИЗАЦІЯ́ (рос. аподизация;

англ. apodization) – дія над оптичною системою, що призводить до зміни розподілу інтенсивності в дифракційному зображенні точки у вигляді ряду концентричних темних і світлих кілець. Створюючи за допомогою фільтра відповідний розподіл амплітуд і фаз на вхідній зіниці оптичної системи, штучно послаблюють хвилю на периферійних ділянках, усуваючи найближчі до центра один-два світлих дифракційних кільця. У спектроскопії а. полегшує виявлення сателітів спектральних ліній, в астрономії – роз-