Файл: Лекції з всесвітньої історії ХХ ст..doc

Отримавши ультиматум, сербський уряд в першу чергу звернувся за допомогою до Росії. Водночас розпочалася евакуація Белграда, розташованого на австро-сербському кордоні, а 25 липня в Сербії було підписано указ про мобілізацію. Сербську відповідь на австрійський ультима­тум було передано австрійському посланцеві 25 липня о 5 годині 50 хвилин вечора, за десять хвилин до крайнього строку. Сербія приймала всі умови, окрім однієї: вона не погоджувалась на участь австрійської поліції в розслідуван­ні на території Сербії сараєвських подій, посилаючись на те, що це суперечить сербській конституції. Проте, це було використано як формальний привід для розриву диплома­тичних стосунків, і о 6 годині 10 хвилин австрійське посольство у повному складі вирушило на вокзал з метою залишити Белград. Того ж вечора було підписано наказ про часткову мобілізацію австрійської армії, а 28 липня Австро-Угорщина оголосила Сербії війну.

3. Ще 24 липня, як тільки став відомим зміст австрій­ського ультиматуму, в Росії розпочалися попередні приго­тування до мобілізаційним заходів. 30 липня військовий міністр, міністр іноземних справ та начальник генерального штабу переко­нали царя Миколу II в необхідності мобілізації. Той пого­дився. Першим днем мобілізації було призначено 31 липня.

На ці дії німецький уряд ще 29 липня відповів попе­редженням, що подальші мобілізаційні дії російської армії приведуть до мобілізації в Німеччині. Об 11 годині 40 хвилин 31 липня в Берлині стало відомо про російську мобіліза­цію. Хоча сама Німеччина у той час була повністю готова до війни, І серпня в країні було оголошено загальну мобілізацію. Німецький посол в Росії о 7 годині вечора того ж дня вручив російському міністрові закордонних справ ноту з оголошенням війни, в якій відповідальність за розв'язування війни було покладено на Росію.

1 серпня стало першим днем світової війни. Проте, за німецькими планами, війну треба було розпочинати на заході, а не на сході. Німецька дипломатія використала штучний привід для оголошення війни Франції. О 6 годині вечора 3 серпня німецький посол в Парижі передав фран­цузькому урядові ноту з оголошенням війни. Причина полягала в тому, що нібито французькі літаки порушили нейтралітет Бельгії, літали над німецькими містами Карлсруе та Нюрнберг і скинули бомби на залізничні полотна, а французькі війська в декількох місцях перейшли німець­кий кордон.

Насправді ж ще 2 серпня німецький уряд направив ультиматум бельгійському урядові з вимогою пропустити війська для ведення воєнних дій з Францією. В разі відмо­ви, говорилося в ультиматумі, Німеччина розглядатиме Бельгію як ворога.

Нейтралітет Бельгії був визнаний міжнародними дого­ворами 1839-го і 1870 рр. і гарантувався іншими європей­ськими країнами. З серпня Бельгія в спеціальній ноті відкинула німецькі вимоги про пропуск військ і звернулася за допомогою до Великої Британії. 4 серпня німецькі війська вдерлися на територію Бельгії. Британський уряд висунув Німеччині ультиматум, в якому ставилася вимога поважати нейтралітет Бельгії. Берлін нічого не відповів на це. Тоді німецькому послу в Лондоні було оголошено про те, що з 11 години вечора 4 серпня 1914 р. Велика Британія вважає себе у стані війни з Німеччиною. Вступ у війну Британії з її колосальними колоніальними володіннями призвів до того, що війна дійсно стала світовою.

6 серпня Австро-Угорщина оголосила війну Росії, а через декілька днів вона опинилася у стані війни з усіма держава­ми, з якими воювала Німеччина. Таким чином, із ворожих військово-політичних блоків лише одна Італія не вступила у війну. За попередні роки вона налагодила стосунки із Францією й втратила зацікавленість у Троїстому союзі, тим більше, що у неї були гострі територіальні розбіжності з Австро-Угорщиною. До того ж Італія була ослаблена війною в Африці і знову втручатися у велику війну просто не мала сил. З цієї причини Італія проголосила нейтралітет, а потім, у травні 1915 р., після великих територіальних обіцянок Антанти, вступила у війну на її боці.

Японія скористалася з моменту й оголосила війну Німеч­чині 23 серпня 1914 р., після чого успішно захопила німецькі колоніальні володіння у Китаї. Таким чином, впродовж чотирьох років у війну включилося ще три десятки держав. Усього в Першій світовій війні брало участь 36 країн.

Розроблюючи план війни, німецький генеральний штаб насамперед дбав про те, щоб уникнути одночасного веден­ня її на двох фронтах — проти Росії й проти Франції.

У серпні 1892 р. начальник німецького генерального штабу генерал фон Шліффен, призначений на цю посаду 1891 р., дійшов висновку, що у війні на два фронти спершу варто домогтися швидкої перемоги над Францією. Це страте­гічне рішення було покладено в основу нового плану, згідно з яким Німеччина 1914 р. розгорнула свої сили. В меморан­думі Шліффена відбилася доктрина "бліцкригу".

План Шліффена та його крах

План Шліффена, як уже було сказано, виходив з того, що Німеччина повинна розгорнути головні сили проти Франції, обмежившись на сході невеликим заслоном про ти Росії. Конкретно розгортання воєнних сил мало відбу­тися в обхід укріпленої ділянки кордону від Вердена до Бельфора через Люксембург і Південну Бельгію. Ця ідея стала основою меморандуму Шліффена 1905 р. "Війна проти Франції". Намічалося здійснити наступ на захід від Парижа, притиснути французьку армію до її східних кор­донів і швидко розгромити. 1908 р. начальник генерально­го штабу Мольтке-молодший, який змінив Шліффена, залишив план без змін, зробивши деякі уточнення. Таким чином, Німеччина збиралася розгромити Францію за 6-8 тижнів, використавши широкий наступ через Бельгію в обхід французьких прикордонних укріплень. Проте, ці розрахунки не справдилися.

На початку серпня німецька армія вторглася до Бельгії й натрапила тут на несподіваний для себе жорстокий опір. Одинадцять днів (6-16 серпня) героїчно оборонялися фор­ти міста Льєж; три тижні, набагато повільніше, ніж перед­бачало командування, німецькі війська просувалися через Бельгію до французького кордону. Залишки бельгійської армії, які 20 серпня мусили здати столицю Брюссель, відійшли до Антверпена, який оборонявся до жовтня.

У Бельгії німці застосували гігантські гармати надзви­чайної за своїми руйнівними наслідками сили, які вико­ристовувалися при штурмі фортець. На фортецю Льєж 6 серпня вперше було здійснено повітряний наліт, скинете 13 бомб, які призвели до загибелі 9 мирних жителів. У Бельгії вперше було застосовано найбільш варварські ме­тоди ведення війни — німці брали в заручники мирних жителів і десятками розстрілювали їх.

21 серпня німці вийшли на франко-бельгійський кордон й розпочали стрімкий наступ на Париж. На кінець серпня їхні війська опинилися в 25 милях від столиці Франції. Президент і уряд 2 вересня покинули Париж і вирушили до Бордо. Німецькі війська вийшли на річку Марна з метою оточити французів. Тут і відбулася перша битва на Західному театрі воєнних дій, що тривала з 5 по 12 вересня. В ній з обох боків взяло участь 1,5 млн. чоловік. Обопільні втрати склада­ли 600 тис. убитими й пораненими.

Німецьке командування виявилося неспроможним ко­ординувати дії своїх наступальних сил, що швидко просу­валися вперед. Скориставшись із цього, французький го­ловнокомандуючий генерал Жоффр стрімко перекинув свіжі сили з інших фронтів і, знайшовши слабке місце в обороні німецьких військ, завдав контрудару. Маючи знач­ну перевагу над німцями, які до того ж були виснажені тривалим наступом, Жоффр змусив їх починаючи з 9 верес­ня відходити до річки Ена.

Результатом битви на Марні став остаточний провал "блискавичної війни" — основи плану Шліффена. Ослаблена німецька армія почала зариватися в окопи. Західний фронт, що розтягнувся від Ла-Маншу до швей­царського кордону, на кінець 1914 р. стабілізувався. Армії, що протистояли одна одній, приступили до будівництва земляних та бетонованих укріплень. Широку смугу перед окопами було заміновано й укрито колючим дротом. Війна на Західному театрі всупереч всім планам перетворилася з маневрової на позиційне виснажливе протистояння.

Східний театр воєнних дій у 1914 р.

Інакше розвивалися події на Східному театрі, де сторо­ни застосували тактику швидких маневрових дій. Росій­ська армія була змушена розпочати наступ на Східну Прусію на відчайдушне прохання про допомогу з боку своєї союзниці Франції, коли німецькі війська рвалися до Парижа. Східно-Пруська операція для російських військ виявилася невдалою через неузгодження дій 1-ї та 2-ї російських армій. Новий командувач німецькими війська­ми генерал Гіндербург, використовуючи розгалужену сис­тему залізниць, оточив ударні сили 2-ї російської армії, розгромив їх і примусив російські війська в середині верес­ня залишити Східну Прусію. Наступ російських армій під командуванням генерала Брусилова в Галичині та на Буко­вині був, напроти, вдалим. Битва в Галичині відбувалася одночасно з .битвою у Східній Прусії у вересні 1914 р. Російські війська в перші дні наступу (битва тривала з 5 серпня по 13 вересня 1914 р.) відкинули австрійські війська від Львова, а потім змусили їх покинути територію Галичини. Австрійці залишили лише сильний гарнізон в обложеному росіянами Перемишлі. Вони втратили 400 тис. чоловік, в тому числі 100 тис. полоненими; російські вій­ська — 230 тис.

Бойові дії на Балканах та на Кавказі у 1914 р.

На Балканському фронті бойові дії відбувалися між Австро-Угорщиною та Сербією і Чорногорією. Спочатку тут було 3 австрійські армії — 2, 5, 6-та, але з початком воєнних дій між Росією та Австро-Угорщиною в Галичині остання змушена була терміново перекидати 2-у армію на Російський фронт. Сербія розгорнула свої збройні сили у складі чотирьох армій, на допомогу їй прийшла чорногор­ська армія. Мужні сербські та чорногорські народи, які прекрасно знали місцеві умови й поєднували боротьбу польових військ з партизанськими методами, могли трива­лий час вести війну, навіть не отримуючи допомоги союз­ників. Так і сталося. Більше року, до осені 1915 р., невеликі сили Сербії та Чорногорії самостійно захищали свої тери­торії від австро-угорських військ, незважаючи на гостру нестачу озброєння та боєприпасів.

З грудня, отримавши від союзників боєприпаси та продовольство, сербські війська перейшли в наступ і вже 15 грудня звільнили Белград. Сербію було звільнено від ворожих військ. Протягом 1914 р. австро-угорська армія втратила на Сербському фронті 7600 офіцерів і 274 тис. солдатів.

Кавказький фронт виник після вступу у війну Туреч­чини на боці Німеччини. 2 серпня 1914 р. у глибокій таємниці було підписано німецько-турецький союзний до­говір. З кінця 1913 р. турецькою армією керували німецькі генерали на чолі з генералом Лиманом фон Сандерсом, які навчали турків за німецьким зразком. Військові дії проти Росії Туреччина розпочала раптово, без оголошення війни. 29 жовтня турецькі міноносці потопили російський кано­нерський човен "Донець", а 30 жовтня германо-турецький флот розпочав обстріл портів Севастополя, Феодосії, Но­воросійська. У відповідь на це російський уряд оголосив Туреччині війну, російська кавказька армія 2 листопада 1914 р. перетнула кордон і вирушила вглиб турецької тери­торії. Турецькі війська, в свою чергу, вторглися до Батум­ської області. Найбільш значною подією цього періоду на Кавказькому фронті була Сарикамишська операція, що відбувалася з 22 грудня 1914 р. по 7 січня 1915 р. Турки прагнули розгромити сарикамишський загін, в якому було зосереджено головні сили російської кавказької армії. Ро­сійські війська чинили гідний опір турецьким атакам, а З січня перейшли у наступ. Сарикамишська операція скін­чилася повним знищенням 3-ої турецької армії.

Таким чином, в цілому воєнні дії 1914 р. завершились на користь Антанти. Німці не досягли Парижа, австрійці зазнали поразки в Сербії та Галичині, турецькі війська — біля Сарикамиша. Японці в Китаї захопили німецькі орен­дні території. В Африці спільними зусиллями Франції та Британії було захоплено німецькі колонії Того, Камерун та Східну Африку. Отже, плани "блискавичної війни" зазнали краху. Розпочалася затяжна виснажлива боротьба, яка три­вала чотири роки.

Австро-німецький наступ на сході у 1915 р.

Головні воєнні дії 1915 р. розгорнулися на Східному фронті.

На Західному фронті боротьба на виснаження продов­жувалася. Генерал Жоффр, переконаний у тому, що інтен­сивні артилерійські обстріли, підтримані масованими фрон­тальними атаками, зрештою принесуть перемогу, раз по раз посилав свої війська в наступ. Проте ці безглузді атаки суттєво не змінювали лінію фронту, а лише призводили до зростаючих людських втрат.

22 квітня 1915 р. під бельгійським містом Іпр німецьке командування вперше використало проти англійців отруй­ні гази (хлор). Газова атака тривала 5 хвилин, але отруєння дістали 15 тис. солдатів і офіцерів, з яких 5 тис. загинуло.

У січні — березні російська армія, завдавши поразки австро-угорським військам у Карпатах, здобула важливе місто-фортецю — Перемишль. Проте після цього становище зміни­лося: 2 травня німці прорвали позиції росіян у районі Горлиці. Російські армії мали також невеликий запас боєприпа­сів. Вони не змогли утримати позиції. Німці прорвали фронт на 50 км. 5 місяців точилися жорстокі бої. Керовані некомпетентними генералами, не маючи до­статньої кількості зброї, російські солдати безперервно відступали. Австро-німецькі війська просунулися вглиб ро­сійської території подекуди на 300 і більше кілометрів.

Одночасно з наступом під Горлицею німецькі війська розпочали наступ на північній дільниці фронту у напрямку Риги. В липні вони повели наступ на Варшаву, в серпні — на Ковно (Каунас), у вересні — на Вільнюс. На всіх дільницях німецькі війська мали значну перевагу в людях, техніці та боєприпасах.

Російська армія була змушена залишити Галичину, Буковину, частину Волині, Польщу, Литву й Курляндію. Наприкінці вересня наступ німецьких військ вдалося зупи­нити.

На Східному фронті — від Ризької затоки на півночі й до Дністра на півдні — теж розпочалася позиційна війна. Хоча Росія за цей час втратила 3 млн. чоловік, з них 300 тис. убитими, а також 15 відсотків своєї території, 10 відсотків залізниць, ЗО відсотків промислових потужностей, Німеч­чині не вдалося змусити її капітулювати. Проте царський режим зазнав такої поразки, від якої вже ніколи не зміг оговтатися.

Невдача союзників у Дарданеллах у 1915 р.

Водночас союзники прагнули вивести з війни Туреч­чину — захопити протоки і відкрити морські шляхи до Росії. Оскільки Туреччина 2 листопада 1914 р. приєдналася до центральноєвропейських держав, вона автоматично за­крила протоки, і Росія виявилася відрізаною від своїх союзників. Все це утруднювало постачання вкрай необхід­них Росії матеріалів та озброєння. Для досягнення цієї мети чотирнадцять англійських і чотири французьких дре­дноутів у супроводі великої кількості кораблів підтримки увійшли 18 березня 1915 р. в протоки, обстрілюючи з гармат великого калібру берегові укріплення. Однак пер­шого ж дня нападу три союзних кораблі було потоплено, а ще два зазнали великих ушкоджень. Цих жорстоких втрат експедиційні сили зазнали переважно від морських мін. Британський адмірал, який командував експедиційними силами, з огляду на такі величезні втрати вирішив припи­нити наступ і відвів судна.