Файл: Лекції з всесвітньої історії ХХ ст..doc

Після того як англійський флот відступив, союзники зробили спробу захопити протоки із суші. 25 квітня союзні війська висадилися в районі Галіполі, але змушені були відступити, оскільки турки, діставши допомогу від Німеч­чини, займали домінуючі висоти над узбережжям. Тривалі бої на цьому театрі дій закінчилися відведенням з півос­трова союзницьких військ у січні 1916 р. Цим і завершилась Дарданелльська операція. Протоки так і не було захоплено.

Вступ у війну Італії у 1915 р.

Відступ російських військ 1915 р. полегшив Німеччині втягування у війну Болгарії. Незважаючи на гарячі симпатії болгарського народу до слов'янських народів, уряд Болга­рії у вересні 1915 р. уклав союзний договір з Німеччиною й Австро-Угорщиною, а 14 жовтня 1915 р. вступив у війну на їхньому боці. Це призвело до різкого погіршення стано­вища Сербії. Коли німецькі, австрійські та болгарські вій­ська перейшли в наступ на Сербію з трьох боків, її хоробрі захисники, що мужньо утримували наступ австрійських військ, змушені були розпочати відступ через Албанські гори в люті морози, зазнаючи страшенних втрат. Лише незначна їх частина вийшла на Адріатичне узбережжя й була підібрана союзними кораблями.

Зовсім інакше повела себе Італія. З початком війни (З серпня 1914 р.) вона оголосила нейтралітет, а потім майже рік торгувалася з Антантою та Німеччиною про умови вступу у війну. Велика Британія, Франція та Росія запропонували Італії значні територіальні надбання за рахунок Австрії та Туреччини. 29 квітня 1915 року Італія підписала таємний (Лондонський) договір з Великою Британією, Францією й Росією про вступ у війну на боці Антанти. Крім того, Брита­нія надала Італії велику позику, й остання 23 травня 1915 р. вступила у війну на боці Антанти. Вступ Італії у війну посилив позиції Антанти, оскільки італійський фронт відтяг­нув частину австрійських, а потім і німецьких сил. Так, на італо-австрійському кордоні Італія розгорнула чотири армії в складі 35 дивізій, а Австрія протиставила Італії тільки 20 дивізій. Невдовзі на італійський фронт було перекинуто австрійські дивізії з Сербії та Галичини. Німеччина виділила альпійський корпус (одну дивізію) та важку артилерію. Воєнні дії на італійському фронті відбувалися протя­гом 1915-1917 рр.

Бойові дії 1916 р.

Це був третій рік кровопролитної, жорстокої, виснаж­ливої війни. До армій воюючих країн було мобілізовано більше 70 млн. чоловік. Бойові дії велися майже на десяти фронтах в різних куточках земної кулі, але головними залишалися Західний і Східний фронти в Європі.

Верденська битва

Це була одна з найкривавіших битв Першої світової війни, недарма її ще називають "верденською м'ясоруб­кою". Німецьке командування розраховувало прорвати оборону союзників під Верденом блискавичною атакою і зосередило величезні сили. Це завдання повинна була виконати 5-та німецька армія, підсилена 26 резервними дивізіями. Для удару по Вердену німці розгорнули 1204 гармати, 202 міномети, 160 бойових літаків, 14 аеростатів. В артилерії вони переважали в 5,5 раза. Зосередження такої кількості артилерії при наступі було здійснено вперше за час війни. Для цього були всі підстави, оскільки Верденський укріпрайон було обладнано численними траншеями, окопами, ходами сполучень, частину з яких було споруд­жено з бетону. Оборону тримали 11 французьких дивізій з 632 гарматами. Об'єктом наступу став так званий Верденський виступ, що прикривав шлях до Парижа і служив опорою для Західного фронту. 21 лютого після 9-годинної артилерій­ської підготовки, коли, здавалося б, на лінії оборони заги­нуло все живе, кайзерівські війська пішли в атаку. Однак французи зустріли їх інтенсивним вогнем. За 70 днів (лю­тий — квітень) кровопролитних боїв німці просунулися лише на 7 км. "Верденська м'ясорубка" перемолола майже 120 дивізій, з них 69 французьких і 50 німецьких. Однак ні тим, ні іншим не вдалося домогтися переваги. Операція тривала до кінця 1916 р. Французи стійко трималися і зрештою на кінець року відвоювали всі території, які німцям вдалося захопити навесні. Втрати з обох боків становили 1 млн. чоловік.

Брусилівський прорив

Відповідно до вимог союзників, які прагнули ослабити німців під Верденом, війська Південно-Західного фронту під командуванням генерала О. Брусилова перейшли у наступ. Прорив австро-німецької оборони 3 червня 1916 р. здійснювався на фронті 480 км завдовжки у кількох місцях. Було звільнено майже всю Галичину з м Луцьк й Буковину з м Чернівці.

Становище австро-німецьких військ на Східному фронті одразу стало надзвичайно серйозним Сюди було переки­нуто частину німецьких дивізій із заходу. За словами сучас­ного французького воєнного історика Прийара, "прорив німецького фронту російськими військами під Луцьком у червні 1916 р. змусив німецьке командування перекинути частину військ з-під Вердена на Східний фронт. Після цього гострота боїв під Верденом зменшилася. Це дало змогу французьким військам створити необхідні рубежі для контрударів великих масштабів..." Проте розтягнутість комунікацій і брак боєприпасів перешкодили подальшому наступові російських військ. Вичерпавши всі резерви, вони перейшли до оборони.

Успіхи союзників в битві під Верденом і в Галичині спонукали Румунію вступити у війну на боці Антанти. 27 серпня 1916 р. румунський уряд оголошує війну Цент­ральним державам. За це країни Антанти пообіцяли Румунії значні територіальні здобутки за рахунок Австро-Угорщи­ни (Трансільванію, Буковину, Добруджу та ін.). Австрій­ське та німецьке командування вирішили швидко вивести Румунію з війни. Об'єднані війська чотирьох держав одно­часно переважаючими силами завдали румунській армії нищівного удару. Росія змушена була втрутитися й продов­жити лінію фронту ще на 500 км. Проте на кінець року Румунія втратила 2/3 своєї території разом із столицею.

Контрнаступ військ Антанти на р. Соммі

Активні дії російських військ влітку 1916 р. полегшили Британії та Франції підготовку і проведення наступу в районі р. Соммі. Ця операція була складовою частиною загального стратегічного плану Антанти на 1916 р. В її проведенні брали участь 3 французькі і 2 англійські армії (64 дивізії) або 45% загальної чисельності англо-французьких сил на Західному фронті. Прорив намічалося вести на ділянці в 70 км, залучити 50% важкої артилерії і до 40% авіації союзників. Головний удар завдавала 4-а англійська армія. Вона готувалася більше 5 місяців, дуже ретельно і з великим розмахом. Заздалегідь було споруджено нові залізничні колії, мости, аеродроми. Загальна перевага англо-французів над німцями в місці прориву становила: в піхоті — більше ніж в 4,6; в артилерії — в 2,7; в авіації — майже в 3 рази. У вересні 1916 р. англійці вперше використали танки, що справило величезний ефект як військовий, так і психологічний. Танки тоді були 8,1 м завдовжки, 4,1 м завширшки, 2,5 м заввишки. Середня швидкість стано­вила 3,7 км/год, запас ходу — 19 км. Температура всере­дині машини сягала +70°С. Під час наступу 15 вересня п'ять танків загрузли в болоті, дев'ять відстали через несправність, до німецьких окопів дійшло 18 танків.

Артилерійська підготовка операції почалася 24 червня і тривала 7 днів — до 1 липня. За цей час тільки у смузі 6-ї французької армії було випущено 2,5 млн. снарядів, або 0,9 т металу на квадратний метр. Операція втягнула в орбіту 150 дивізій, до 10 тис. гармат, 1 тис. літаків та багато інших видів зброї. Битва на Соммі знаменувала перевагу англо-французької техніки, що було ознакою виснаження Німеччини. Стратегічна ініціатива переходила до рук Ан­танти. Бойові дії точилися до кінця листопада, біля 4 місяців, поглинувши величезну кількість людей. Німці втратили до 538 тис, французи — 341 тис, англійці — 453 тис. чол.

Підводна війна.

Підводна війна розпочалася ще 1914 р., коли англійці встановили морську блокаду Німеччини. Для здійснення блокади вони використали великі крейсерські сили. Тоді Німеччина почала за допомогою підводних човнів топити ворожі кораблі. Вже у вересні—жовтні 1914 р. німецькі підводні човни потопили 5 британських крейсерів, 1 під­водний човен, декілька торгових суден та десятки риболовецьких траулерів. Наприклад, німецький човен "11-9" за один день 22 вересня потопив 3 британських броньованих крейсери ("Хог", "Абукір", "Крессі"). Престижу англійсько­го флоту було завдано чуттєвого удару.

1915 р. німці розгорнули підводну блокаду Британії. Вже з січня 1915 р. вони розпочали необмежену війну проти торгового судноплавства з метою економічної бло­кади Британських островів. 18 лютого 1915 р. німецьке командування офіційно оголосило, що води, які омивають Англію та Ірландію, вважаються воєнною зоною, й будь-яке судно, зустрінуте в цих водах, підлягатиме знищенню.

Проте Німеччина на той час ще не мала можливостей створити серйозну загрозу для англійців. У Північному морі вона мала лише 23 підводних човни і тільки 8-9 з них могли діяти одночасно. Протягом 1915 р. до ладу стало ще 62 човни. Крім торгових суден, нападові підлягали й паса­жирські кораблі. Особливе обурення в світі викликав той факт, що 7 травня 1915 р. німецький підводний човен "U -20" потопив англійський трансатлантичний лайнер "Лузітанія", що йшов із США до Англії. На його борту знаходилося 1959 пасажирів, в тому числі 440 жінок та дітей. Врятувати вдалося лише 761. У 1916 р. підводна війна тривала, проте головним завданням Німеччина вважала будівництво підводних чов­нів. Після Ютландської морської битви 31 травня — 1 червня 1916 р., в якій німецький флот зазнав поразки, команду­вання дійшло висновку, що не зможе зрівняти сили свого флоту з англійським. Тому з 1 лютого 1917 р. розпочалася необмежена підводна війна.

Таким чином, в 1915-1916 рр. жодній із воюючих сторін не вдалося схилити чашу терезів на свій бік, хоча поступово країни Антанти накопичували сили для вирішальних боїв.

Воєнні дії у 1917 – 1918 роках. Вплив революції в Росії на хід війни

Перша світова війна стала суворим випробуванням для Росії. Значну частину країни було окуповано ворогом, внаслідок чого загальні втрати промислового потенціалу досягли 20%. 1917 р. війна коштувала Росії 30 млрд. крб., третину цих витрат складали зарубіжні кредити. В країні катастрофічно зростала інфляція. Офіційний курс карбо­ванця знизився, а його купівельна спроможність становила всього 22 копійки. Посівні площі скоротилися на 10%, зменшилося виробництво м'яса та інших продуктів харчу­вання. З сільського господарства було вилучено основну частину робочої сили та робочої худоби. Рівень споживан­ня російського робітничого класу в 1916-1917 рр. змен­шився й становив усього лише 47% довоєнного. Величезні маси населення недоїдали, голодували. Становище трудя­щих дедалі гіршало, класові суперечності поглиблювались.

Все це зумовило піднесення революційної активності трудящих, які в лютому 1917 р. спромоглися скинути царя, ліквідувати самодержавний лад і проголосити парламент­ську республіку. Владу в країні здійснював Тимчасовий уряд, який продовжував війну. Ситуація, що виникла у Росії, страшенно не подобала­ся урядам країн Антанти, котрі наполягали на продовженні війни. Олександр Керенський, який очолив у липні Тим­часовий уряд, запевнив союзників, що Росія буде дотриму­ватися зобов'язань і виконувати союзницькі обов'язки. Проте рішення про продовження війни було найбільш непопулярною його акцією й загострило ситуацію в країні. В Росії була сила, яка могла скористатися з помилок уряду і прийти до влади. Такою силою була більшовицька партія, її вождь Володимир Ульянов (Ленін) під час Першої світо­вої війни перебував у Швейцарії, але, оскільки піднесення революційного руху могло привести до революції, про яку мріяли і яку готували більшовики, він повертається до Росії. Для цього Леніну та його соратникам необхідно було проїхати через усю Німеччину. Німецький генеральний штаб, який робив усе можливе, щоб вивести Росію з війни, зрозумів, що діяльність більшовицьких вождів приведе саме до цього, тому всіляко сприяв транспортуванню "за пломбованого" вагона через територію своєї країни до Швеції. Звідти Ленін та його соратники добралися до Росії. Прибувши в країну, Ленін виголосив свої квітневі тези, лейтмотивом яких був вихід Росії з війни. Більшовицький переворот у жовтні 1917 р. зумовив вихід Росії з війни, оскільки, прийшовши до влади, більшовики оголосили "мир без анексій і контрибуцій", тобто без територіальних надбань та без грошової компенсації за втрати.

5 грудня 1917 р. між Росією та Центральними держава­ ми було підписано перемир'я і розпочато мирні перегово­ри і пристати на висунуті австро-німецькі вимоги і поступитися величезни­ми територіями (Польща, Прибалтика, Фінляндія, Украї­на, Дон), віддати німцям Чорноморський флот.

За умовами миру німці окупували понад 1 млн. кв. км території колишньої Російської імперії, на якій проживало 62 млн. чоловік населення, видобувалося 3/4 російської залізної руди і вугілля, розміщувалося 1/2 її промислового потенціалу, 1/3 посівних площ. Такою ціною більшовиць­ка Росія вийшла з війни для того, щоб зосередити всі сили на придушенні національно-визвольних рухів.

Вступ у війну США

6 квітня 1917 р. Сполучені Штати оголосили війну Німеччині, і таким чином остання велика держава, що не брала участі у війні, відмовилася від політики нейтралітету. Приводом до цього стала необмежена підводна війна, яку вела Німеччина проти нейтральних, в тому числі й амери­канських, цивільних суден. Проте причини вступу США у війну саме в цей час були набагато глибшими. По-перше, американські правлячі кола надавали велику матеріальну допомогу країнам Антанти, що приносило їм величезні прибутки. Тільки 48 найбільших корпорацій США в своїх звітах за 1916 р. показали прибутки в сумі 965 млн. дол. Політика нейтралітету в перші роки війни виявилася над­звичайно вигідною для Сполучених Штатів. Вони постача­ли свої товари в ослаблені й знекровлені країни Антанти, перетворившись з боржника цих країн на їхнього кредито­ра. Так, країни Антанти отримали від США до квітня 1917 р. кредитів на 2 млрд. дол. На початок 1917 р. Сполучені Штати виявилися вже сильно економічно пов'язаними з країнами Антанти, хоча готові були торгувати і з Німеччи­ною. Поразка Великої Британії та Франції у війні завдала б американським корпораціям величезних збитків.