Файл: 017_endern_standarti_suchasno_osv_ti._Zb_rka_rekomendats_y._Chastina_1_2010_.pdf

•жінок та чоловіків зображено стереотипно;

•мовний сексизм, який має дві форми: мовні ґендерні стереотипи, відбиті, наприклад, у сталих сполученнях: «слабка стать», «сильна стать» та ін.; ґендерна асиметрія мови, тобто переважне використання слів чоловічого роду: учень – учні, вчитель – вчителі, випускник – випускники, письменник, художник, діяч культури, діяч науки та ін., чи поширене використання синтаксичних конструкцій зі словами чоловічого роду.

В. Ґендерний компонент ураховано; він ґрунтується на принципах ґендерної рівності.

Це може мати такі ознаки:

•зміст ґрунтується на принципах ґендерної рівності;

•зміст складено з урахуванням ґендерних теорії та підходів;

•послідовність та розміщення тем ґендерно збалансовано;

•долучення ґендерного компонента (чи ґендерної складової) до формулювання тем;

•використання ґендерної термінології: ґендерна рівність, ґендерні ролі, ґендерні стереотипи, ґендерний розподіл праці, рівні права та можливості жінок і чоловіків та ін.;

•ґендерно чутлива мова: проявів ґендерних стереотипів у мові немає; ґендерну асиметрію мови подолано з допомогою використання слів і чоловічого, і жіночого роду в назвах професій, статусів, занять (учень – учениця, вчителька – вчитель, автор – авторка, письменник – письменниця, герой – героїня і т. п.).

IІ. 2. Теоретична рамкова схема

Експертний аналіз та оцінка тематичного змісту стандарту чи програми має спиратися на науково обґрунтовані і чітко сформульовані критерії ґендерного аналізу. Основою ґендерного аналізу є численні теорії, що містять такі положення:

•ґендерно зумовлений поділ праці є джерелом дисбалансу та нерівності в суспільстві;

•доступ до ресурсів і контроль за ресурсами – це різні речі;

•важливими ресурсами є не лише матеріальні ресурси, а й час, знання та інформація;

•досягнення ґендерної рівності де-юре не обов’язково означає забезпечення ґендерної рівності де-факто;

83

• культура, уявлення та стереотипи істотно впливають на доступ та контроль над ресурсами і в такий спосіб – на фактичне забезпечення ґендерної рівності.

Для ґендерного аналізу вказані базові положення є вихідними [4, с. 3].

ІІ. 3. Методологія

Основний метод дослідження – контент-аналіз [7].

РОЗДІЛ II. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНОГО СТАНДАРТУ

Відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту», «Державний стандарт загальної середньої освіти – зведення норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової і повної загальної середньої освіти та гарантії держави у її досягненні» [9, ст. 30].

Державний стандарт базової і повної середньої освіти (далі Державний стандарт чи ДС) було затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 24 від 14 січня 2004 року. У цьому документі Україна вперше задекларувала гарантії досягнення освіченості учениць і учнів основної та старшої школи.

Державний стандарт охоплює Базовий навчальний план, загальну характеристику інваріантної і варіативної складових змісту базової та повної середньої освіти, державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів, виконання яких є обов’язковим для всіх навчальних закладів, що надають загальну середню освіту.

Основна школа забезпечує базову загальну середню освіту, що разом з початковою є фундаментом загальноосвітньої підготовки, формує в учнів готовність до вибору й реалізації шляхів подальшого здобуття освіти. Зміст освіти на цьому щаблі є єдиним для всіх учнів; особистісно орієнтований підхід здійснюють через варіативність методик організації навчання залежно від пізнавальних здібностей, а також через факультативні курси.

У старшій школі навчання зазвичай є профільним. Через це зміст освіти й вимоги до його засвоєння диференціюють за трьома рівнями: обов’язкові результати навчання, визначені Державним стандартом; профільний рівень, зміст якого визначають програми, затверджені МОН; академічний рівень, за програмами якого вивчають дисципліни, тісно пов’язані з профільними предметами (наприклад, фізика в хіміко-біологічному профілі), а також здійснюють загальноосвітню підготовку учнів, які не визначилися щодо напряму спеціалізації. Базовий навчальний план основної і старшої школи охоплює дві складові: інваріантну та варіативну.

Інваріантна складова передбачає дотримання всіма навчальними закладами, що надають загальну середню освіту, єдиних вимог до загальноосвітньої підготовки учнів. Варіативна складова спрямована на забезпечення індивідуальної орієнтованості змісту освіти.

Усе це визначають на засадах загальнолюдських та національних цінностей, науковості і систематичності знань, їх значущості для соціального становлення

85

людини, гуманізації і демократизації шкільної освіти, взаємоповаги між націями і народами, світського характеру школи, що загалом створює передумови для всебічного розвитку особистості. Зміст базової й повної середньої освіти надає навчанню українознавчої спрямованості, сприяє індивідуалізації та диференціації навчання, його профільності в старшій школі, запровадженню особистісно орієнтованих педагогічних технологій, формуванню соціальної, комунікативної, комп’ютерної та іншої компетентності учнів.

У вимогах Державного стандарту наголошено на потребі формувати в дітей уміння та навички здобувати інформацію з різних джерел, засвоювати, доповнювати та оцінювати її.

Зміст освіти та державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів та учениць у Державному стандарті подано за галузевим принципом у семи освітніх галузях, а саме:

1.Освітня галузь «Мови і літератури»

2.Освітня галузь «Суспільствознавство»

3.Освітня галузь «Естетична культура»

4.Освітня галузь «Математика»

5.Освітня галузь «Природознавство»

6.Освітня галузь «Технології»

7.Освітня галузь «Здоров’я і фізична культура»

Вони є органічним продовженням відповідних освітніх галузей Державного стандарту початкової освіти. Зміст кожної освітньої галузі структуровано й реалізовано в системі відповідних навчальних предметів та курсів, програми яких затверджує МОН.

Зміст освіти та державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів і учениць у Державному стандарті подано у вигляді таблиць, які представляють:

•зміст кожної галузі;

•державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів (уміння та навички, які учні мають отримати протягом навчання).

Додержання вимог Державного стандарту загальної середньої освіти є обов’язковим для загальноосвітніх навчальних закладів, а також професійно-тех- нічних та вищих навчальних закладів I–II рівнів акредитації незалежно від підпорядкування, типів і форм власності [9, ст. 30].

РОЗДІЛ III. ҐЕНДЕРНА ЕКСПЕРТИЗА ОСВІТНІХ ГАЛУЗЕЙ ДЕРЖАВНОГО СТАНДАРТУ

Специфіка ґендерного аналізу освітніх галузей залежить від змісту, який у них вкладено. Слід ураховувати не тільки характер знань, які вони містять, а й особливості ґендерного маркування цих знань, оскільки «цілісне розуміння ґендерних аспектів у кожній конкретній ситуації набуває вирішального значення» [4, с.1].

Наприклад, галузь «Мови та літератури» пов’язана з проявами мовного сексизму; галузь «Суспільствознавство» – з патріархальними стереотипами, що протягом тривалого часу формували відносини між чоловіками та жінками, визначали їхнє місце й роль у суспільстві та родині; галузь «Математика» – з методикою викладання предметів. Через галузь «Технології» можливо транслювати та закріплювати ґендерні стереотипи щодо вибору професії чи економіки домогосподарства і т. п.

3.1. ОСВІТНЯ ГАЛУЗЬ «МОВИ І ЛІТЕРАТУРИ»

Загальна характеристика

Мета – формування комунікативної й літературної компетенції, що базується на знаннях, уміннях пізнавального й творчого типу, соціальних навичках, світоглядних переконаннях тощо.

Освітня галузь «Мови і літератури» складається з двох змістових компонентів: мовного компонента і літературного компонента, кожен з яких має свої складові.

До змісту мовного компонента належать:

•українська мова,

•мови національних меншин,

•іноземні мови.

Ці складові змісту мовного компонента не тільки «формують в учнів стійку мотивацію до вивчення мов, забезпечують усвідомлення функцій кожної з мов у навчальному процесі і в суспільстві; виховують повагу до української мови як державної та до інших мов», а й «розширюють та активізують словниковий запас учнів з урахуванням тих груп слів, усталених висловів, що відображають реальне життя народу, мова якого вивчається, особливості його життєвого досвіду, історії, культури; сприяють формуванню толерантного ставлення до різних народів…, формують гуманістичний світогляд, моральні та естетичні переконання, національні та загальнолюдські цінності» [10, с. 1].

87

Мовний компонент містить кілька наскрізних змістових ліній:

•мовленнєву;

•мовну;

•соціокультурну;

•діяльнісну;

•(стратегічну).

У контексті ґендерного аналізу всі змістові лінії мовного компонента є важливими, але кожна по-своєму. Так, у ДС задекларовано, що мета соціокультурної лінії – «засвоєння культурних і духовних цінностей свого та інших народів, норм, які регулюють стосунки між поколіннями, статями, націями…» [10, с. 1]. Підкреслимо: стосунки між статями ДС виділяє як одну з основних цілей соціокультурної лінії. А серед цілей діяльнісної лінії названо таку: «опанування стратегій, що спрямовані на розв’язання життєвих проблем»

[10, с. 1]. Як відомо, серед таких проблем чималу частину складають проблеми, що виникають на тлі проявів ґендерної несправедливості, дискримінації чи обмежень за ознакою статі тощо.

До змісту літературного компонента належать:

•українська література,

•зарубіжна література,

•літератури національних меншин.

Складові змісту літературного компонента сприяють «створенню на основі засвоєних літературних знань оптимальних умов для всебічного розвитку і реалізації особистості; формування національних і загальнолюдських цінностей; залучення учнів до найкращих здобутків духовної культури» [10, с. 1] .

Змістовими лініями літературного компонента є:

•аксіологічна;

•літературознавча;

•культурологічна.

У тексті ДС аксіологічна лінія подано як таку, що спрямована на формування ціннісних орієнтацій і розвиток творчих здібностей особистості. Певно, слід додати: особистості дівчинки та хлопчика.

Культурологічна лінія літературного компонента припускає усвідомлення літератури як складової частини духовної культури українського та інших народів. Підкреслимо: духовна культура не є «ґендерно сліпою» чи «ґендерно незорієнтованою», вона усвідомлює уявлення про жінок та чоловіків у соціальних інститутах суспільства та в культурі в цілому.

Ґендерний аналіз освітньої галузі «Мови та літератури»

Освітня галузь «Мови і літератури» є одним з найважливіших трансляторів, з допомогою якого може відбуватися як тиражування наявних ґендерних стереотипів, так і просування ідей ґендерної рівності. У ДС стверджують, що «формування комунікативної і літературної компетенції дітей базується на соціальних навичках, світоглядних переконаннях тощо» [10, с. 1]. Поняття «соціальні навички», «світоглядні переконання» досить широкі, вони враховують і поняття «ґендерної компетенції особистості дівчинки чи хлопчика».

В основній та старшій школі зміст мовного та літературного компонента спрямовано на долучення учнів до художньої літератури, а через неї – до фундаментальних цінностей культури; формування гуманістичного світогляду особистості, розширення її культурно-пізнавальних інтересів, виховання в учнів любові, поваги до традицій свого народу та толерантного ставлення до культурних традицій інших народів.

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів ураховують завдання, які (імпліцитно) містять ґендерну складову, проте це не прописано в тексті ДС. Зокрема, серед завдань є такі: «формування комунікативної компетенції», «формування гуманістичного світогляду, духовного світу людини, її моральних та естетичних цінностей, особистісних рис громадянина України, який сприймає і поділяє національні та загальнолюдські цінності, відчуває свою належність до європейської спільноти» [10, с. 1].

Загальнолюдські цінності в європейському контексті – це, між іншим, і рівність жінок та чоловіків, тобто «відсутність обмежень чи привілеїв за ознакою статі, рівні умови для реалізації рівних прав жінок та чоловіків» [8, ст. 1]. Тому до тексту потрібно додати: «…особистісних рис громадянина і громадянки України, які…». Така структура відповідатиме міжнародним стандартам щодо подолання ґендерної асиметрії мови [13, с. 47–51].

На наш погляд, слід також додати, що вивчення рідної та іноземних мови,

літератури має бути пов’язано з формуванням демократичних цінностей, однією з яких є культура ґендерної рівності. Відповідно до Закону, ґендерна рівність – це «рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства» [8, ст. 1].

Основні доповнення та уточнення до змісту галузі «Мови та літератури» пов’язані з прагненням уникнути проявів мовного сексизму. Дамо коротку характеристику цьому явищу.

Мовний сексизм – це дискримінація в мові за статтю. Цей термін частіше використовують щодо жінок, проте мовний сексизм може бути спрямований і