Файл: Лекції з всесвітньої історії ХХ ст..doc

Запитання та завдання:

1. В чому полягала необхідність переходу до НЕПа.

2. В чому відмінність НЕПа від «военного комунізму».

3. Наслідки НЕПа.

4. Причини відмови від НЕПа.

Словникові слова: продподаток, кооперація.

Рекомендована література:

Бердичівський Я.М. Всесвітня історія 10 кл. К, 1998.

Всемирная история: Итоги первой мировой войны / А.Н. Бадак и др..- М, 2000.

Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 10 кл. К, 2000

Рожик М.Е. Всесвітня історія 10 кл. К, 1998.

Страници истории Советского общества. М, 1991.

Тема: Створення СРСР.

Процес утворення СРСР був складним і суперечливим. Ще у роки громадянської війни фактично склався військо­во-політичний союз радянських республік. Улітку 1919 р. з ініціативи України ВЦВК РРФСР видав декрет "Про об'єднання Радянських республік Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії для боротьби із світовим імперіалізмом". Визнаючи незалежність і право республік на самовизна­чення, було вирішено об'єднати їхні господарські, фінан­сові та залізничні організації. Було створено спільну вій­ськову організацію республік. У вересні та грудні 1920 р. РРФСР уклала союзні договори з Азербайджанською та Українською Радянськими республіками, а у 1921 р. з Білоруською, Вірменською, Грузинською республіками. Латвія і Литва у цей час стали суверенними державами. До РРФСР тяжіли дві народні республіки в Середній Азії: Бухарська і Хорезмська.

Традиційні економічні зв'язки і регіональна спеціалі­зація в межах загальноросійської економіки створювали певні передумови для об'єднання. У національних респуб­ліках різними шляхами більшовики встановили свою владу. Ідентичність політичних систем також сприяла об'єднанню.

Проектів створення Союзу було декілька. Перший бу­ло запропоновано наркомом у справах національностей Й. Сталіним. Він підготував проект резолюцій, що перед­бачав входження України, Білорусії, закавказьких респуб­лік до складу РРФСР на правах автономії. План дістав назву автономізації. Керівництво Грузії вважало, що рес­публіки повинні зберегти атрибути самостійності й неза­лежності та будувати свої відносини на договірних засадах. Фактично ця пропозиція означала створення конфедерації радянських республік. Ленін вважав, що майбутній союз має будуватися на федеративних засадах, де РРФСР буде рівною за правами та обов'язками з іншими республіками. Проект автономізації він відкидав як такий, що утискає права республік, а в створенні конфедерації вбачав недос­татній рівень об'єднання.

Створенню Союзу РСР передували з'їзди Рад України, Білорусії, Закавказзя й РРФСР, де було прийнято рішення про необхідність об'єднання в Союз на рівноправних заса­дах.

29 грудня 1922 р. у Кремлі відбулася конференція уповноважених представників — делегацій національних республік, що затвердила проекти Декларацій про утворен­ня СРСР і проект Союзного Договору. Ритуал підписання було призначено на 30 грудня 1922 р. Перший Загально­союзний з'їзд Рад відкрився об 11 годині в Андріївській залі у Кремлі. На ньому було прийнято Декларацію й Договір про утворення СРСР. Сталін запропонував прий­няти ці документи без обговорення, але за пропозицією Фрунзе вони були прийняті загалом і відправлені на до­опрацювання. Остаточна ратифікація документів відклада­лася до II З'їзду Рад. На І з'їзді було обрано ЦВК СРСР на чолі з М. Калініним і СНК СРСР на чолі з В. Леніним.

II З'їзд Рад, що відбувся в січні 1924 р., прийняв Конституцію СРСР, яка закріпила створення нової держа­ви, але ані Декларація, ані Договір на ньому не приймалися.

Запитання та завдання:

1. В яких умовах відбувалось підписання союзної угоди.

2. Яким став характер новоствореної держави.

3. В чиїх політичних інтересах був створений Радянській Союз.

Тема: Радянська модернізація 30-х років.

План:

1. Тоталітарний характер сталінського режиму.

2. Форсована індустріалізація.

3. Примусова колективізація.

4. Суспільно-політичне життя в 30-х роках.

1. 21 січня 1924 р. Леніна не стало. Однак боротьба за владу почалася ще задовго до його смерті. Основними суперниками у ній виступали Й. Сталін і Л. Троцький. Серйозні зіткнення між ними почалися 1923 р. За умов кризи "ножиць цін", коли ціни на сільгосппродукцію впа­ли, а на промислові товари продовжували залишатися високими, Троцький бачив вихід у проведенні політики "первісного соціалістичного накопичування". Він пропо­нував створити систему примусової праці у містах та на селі, обкласти заможних селян надподатком для найшвид­шого отримання коштів для промислового будівництва. Всередині самої партії Троцький очолив "ліву опозицію", що різко критикувала бюрократизацію партійного апарату та спроби Сталіна зосередити всю повноту влади в своїх руках.

Сталін набув собі спільників в особі впливових членів керівництва РКП (б) — Л. Каменева і Г. Зінов'єва; усі разом вони намагалися не допустити піднесення Троцького. На XII з'їзді РКП (б) у квітні 1923 р. тріумвірат Зінов'єв-Каменєв-Сталін досяг успіху в своїй закулісній діяльності. Настав час розтрощити Троцького. Кампанію вони розпочали з надзвичайною обережністю — почасти тому, що Зінов'єв і Сталін вже, певно, не довіряли повніс­тю один одному. 15 грудня Сталін у своїй статті, що була опублікована в "Правді", виступив з різкими випадами проти опозиції й на адресу особисто Троцького. Це було сигналом для розв'язування кампанії шельмування Троцького у низці виступів і статей, авторами яких були Зінов'єв (котрий, певно, і вигадав термін "троцькизм"), Каменєв, Бухарін та менш відомі діячі партії. В січні 1925 р. позицію Троцького було засуджено на пленумі ЦК ВКП (б), його було усунуто з поста військового наркома, який обійняв М. В. Фрунзе.

1925 р. сформувалася "нова опозиція", яку очолили Каменєв і Зінов'єв. Опозиція спиралася на підтримку од­нієї з найбільших парторганізацій в країні — Ленінград­ської. "Нова опозиція" виступила проти монополізації Сталіним права на "ленінську спадщину", його гасла про можливість побудови соціалізму в окремо взятій країні та перемогу соціалізму в ній за відсутності світової соціаліс­тичної революції.

Сталін на той час мав уже значну владу і вплив у партії і під гаслом "захисту ленінізму" розправлявся зі своїми черговими супротивниками. За ним йшла більшість членів партії. Лідерів опозиції усунули від партійного і державно­го управління, керівництва Комінтерном. Ленінградську обласну партійну організацію очолив С. М. Кіров (січень 1926 р.). Останній виступ опозиції відбувся в 1927 р. — "платформа 83". На XV з'їзді ВКП (б) (2-19 грудня 1927 р.) було завершено розгром троцькістсько-зінов'євської опо­зиції. На початку 1928 р. Троцького та ще декількох опо­зиціонерів було вислано до Алма-Ати. Згодом Троцького вислали з країни до Туреччини.

Проти своїх політичних супротивників Сталін вико­ристав адміністративні засоби, звинувачуючи їх в антидер­жавній діяльності. Генеральний секретар ЦК ВКП (б) спирався на підтримку органів безпеки, армії, партійного апарату. Сталіну вдалося знищити залишки внутрішньо­партійної демократії й поступово затвердити свою особис­ту владу в партії і в країні. 1929 р. став роком остаточної перемоги Сталіна в боротьбі за владу. Цей рік був початком затвердження сталінського тоталітарного режиму в СРСР.

В основі цього явища було закладено безліч причин: відсутність традицій політичної демократії в країні; низь­кий рівень політичної культури населення; готовність до безмовної покори; поступове зрощування партійного і дер­жавного апаратів; монополізм політичної влади в руках однієї партії; різка деінтелектуалізація керівництва ВКП (б); переростання диктатури класу в диктатуру партії; гранично централізована система управління економікою.

2. У 20-ті роки Радянська Росія продовжувала відставати в промисловому розвитку від країн Заходу. Назріла необхід­ність створення потужної важкої промисловості й техніко-технологічної перебудови всього народного господарства. Голова Раднаркому О.Риков виступав за збалансований розвиток сільського господарства і промисловості. Л. Троцький вимагав здійснення надіндустріалізації, що передбача­ло високі темпи розвитку промисловості у найкоротший термін за рахунок сільського господарства. Більшість ке­рівництва підтримала Рикова, але вже з 1928 р. Сталін розпочав політику надзвичайних заходів щодо селянства й прискорених темпів розвитку індустріалізації.

У грудні 1927 р. XV з'їзд РКП(б) проголосив курс на прискорення індустріалізації. За розробленим і затвердже­ним 1929 р. першим п'ятирічним планом обсяг промисло­вого виробництва протягом трьох років мав зрости на 37,7%. Перехід до індустріалізації відбувався водночас із запровадженням нового господарського механізму, цілком протилежного ринковій економіці, що полягав у адмініст­ративно-командних методах керівництва та директивному плануванні.

З початку І п'ятирічки керівництво СРСР розпочало пошуки нових засобів інтенсифікації праці робітників, насамперед шляхом організації масового виробничого зма­гання. Ударну працю керівництво бажало перетворити на норму. ЦК ВКП (б) 9 травня 1929 р. прийняв постанову "Про соціалістичне змагання заводів і фабрик".

Одним із показників затвердження командно-адмініс­тративної системи в народному господарстві була його надцентралізація, що особливо було помітно в управлінні. Промисловість союзних республік перейшла у підпорядку­вання Москви, а самі республіки виявилися фактично позбавлені самостійності. Справжня картина розвитку країни ретельно приховувалася. За підсумками І п'яти­річки політбюро своїм рішенням від 1 лютого 1933 р. заборонило всім відомствам публікувати будь-які цифрові дані. Країні запропонували версію Сталіна: п'ятирічку ви­конано за 4 роки й 3 місяці, а важка промисловість досягла рівня 108%. Нові виробництва, інфляція, підвищення цін сприяли збільшенню "валу", однак темпи розвитку про­мисловості впали з 23,7% в 1928 р. до 5% в 1933 р. Разом з тим країна зробила великий крок уперед. Було введено до ладу гіганти промисловості: Дніпрогес, Туркестансько-Сибірську залізницю (Турксіб), тракторні заводи в Харкові та Челябінську, автомобільні заводи в Москві та Нижньому Новгороді, металургійні комбінати в Магніто­горську й Кузнецьку, "Запоріжсталь" та ін. Проте планові показники п'ятирічки не було виконано практично за всіма напрямками. II п'ятирічка, розрахована на 1933-1937 рр., продовжувала суперечливі тенденції попередніх років. У директивних планах особлива увага приділялася створенню новітньої технічної бази, завершенню будів­ництва й освоюванню нових підприємств. На Україні пе­редбачалося ввести до дії гіганти чорної металургії — "Запоріжсталь", "Азовсталь", "Криворіжсталь", великі ма­шинобудівні заводи — Новокраматорський, Харківський турбогенераторний, Луганський паровозобудівний та ін. Всі вони були введені до дії. Приріст промислової продук­ції намічався 16,5% щорічно. План передбачав програму соціальних перетворень: остаточне витіснення капіталіс­тичних елементів і ліквідацію поділу на класи, тобто фак­тично це було продовженням військово-комуністичного штурму.

II п'ятирічка була важливим етапом індустріалізації. За 1933-1937 рр. було введено до дії 4500 підприємств, досить швидко розвивалися легка й харчова галузі промисловості. Як і раніше, сталінське керівництво фальсифікувало підсум­ки розвитку країни в 1933-1937 рр. Проаналізувавши 46 найважливіших показників II п'ятирічки, дослідники ді­йшли висновку, що тільки по десяти з них завдання було виконано. Рівень фактичного виконання плану не переви­щував 70-77%. Держава дедалі частіше використовувала ін­струменти примусу щодо своїх громадян. Згідно із законом від 15 листопада 1932 р. неявка на роботу без поважних причин передбачала негайне звільнення. Спеціальна поста­нова уряду від 28 грудня 1938 р. дозволяла звільняти з роботи за 20-хвилинне спізнення. Указом від 26 червня 1940 р. встановлювався 8-годинний робочий день при семиденному робочому тижні; самовільне залишення підприємства кара­лося позбавленням волі до 4 місяців, прогул — до 6 місяців. Випуск неякісної продукції за указом від 10 липня 1940 р. класифікувався як прояв шкідництва. Такими засобами фор­мувалася дисципліна в країні та на виробництві.

3. Ще у 1917-1920 рр. виникли перші колгоспи. Це було наслідком об'єднання селянських господарств за активного сприяння держави. Залежно від міри усуспільнення колективні господарства поділялися на кілька типів: ТОЗи, артілі, комуни. Після згортання непу колгоспи були вкрай необхідні тоталітарному режиму, бо вони надавали можли­вість досить легко поповнювати державний бюджет.

На початку 1928 р. вибухнула "криза хлібозаготівель", і Сталін висунув гасло суцільної колективізації. За першим п'ятирічним планом в СРСР намічалося об'єднати у кол­госпи 18-20% селян, а в Україні — 30%. Гасло суцільної колективізації було офіційно проголошене на листопадо­вому (1929 р.) пленумі ЦК ВКП (б), на ньому ж були засуджені будь-які спроби відхилення від генеральної лінії партії. Перед скликанням пленуму було здійснено "чистку партії", внаслідок якої 11,7% комуністів втратили партійні квитки. Так забезпечувалася єдність партії в період "вирі­шальних боїв". Країна і партія взяли курс на здійснення "великого переламу" — надіндустріалізацію, прискорену колективізацію й культурну революцію.

Основними елементами колективізації були: примусове усуспільнення землі, засобів виробництва, худоби, позбав­лення селян прав розпоряджатися вирощеною продукцією через обов'язкові постачання державі за значно нижчими цінами, ніж ринкові; розкуркулення, тобто вилучення зі сфери сільськогосподарського виробництва, позбавлення громадянських прав і виселення до Сибіру тих селян, що чинили опір насильницькій колективізації. Під час подо­рожі Сталіна до Сибіру в січні 1928 р. ним було висунуто пропозиції відносно прискорення темпів колективізації, що носили директивний характер. Вони зводилися до такого: зажадати від куркулів негайної здачі всіх надлишків хліба за державними цінами; в разі відмови куркулів підко­ритися притягати їх до судової відповідальності та конфіс­кувати хлібні надлишки на користь держави з тим, щоб 25% конфіскованого збіжжя розподіляти серед селян-до-нощиків. Стаття 107 передбачала позбавлення волі термі­ном на 5 років з повною або частковою конфіскацією майна за спекуляцію збіжжям. Сталін же пропонував за­стосовувати статтю до тих, хто збіжжя не продає взагалі. Починалося насильницьке вилучення збіжжя у селян.