Файл: Лекції з всесвітньої історії ХХ ст..doc

За період війни було витрачено 10 млрд. фунтів стер­лінгів, уряд переклав фінансовий тягар на платників по­датків: податки за 1914-1918 рр. зросли у 6 разів. Однак цього було явно недостатньо. Фінансові потреби покрива­лися за рахунок внутрішніх і зовнішніх військових позик. Це призвело до величезного зростання державного боргу. З кредитора американських банкірів Велика Британія пе­ретворилася на їхнього боржника.

На політичній арені діяли три найбільші політичні партії.

Консервативна партія в основу своєї діяльності ставила прихильність до усталених цінностей англійського суспіль­ства, непорушність приватної власності, свободу підпри­ємництва, парламентаризм у поєднанні з монархічними традиціями.

Ліберальна партія проповідувала демократичні свобо­ди, оптимальне поєднання інтересів власників і держави. Незважаючи на зусилля лідера Д. Ллойд Джорджа, ця партія йшла до свого занепаду.

Новою силою в політичному житті Великої Британії стала лейбористська партія, заснована 1900 р. (до 1906 р. — Комітет робітничого представництва). До 1918 р. вона не мала програмних документів. Статут, прийнятий у лютому 1918 р., вперше запровадив поряд з колективним індиві­дуальне членство. Мета партії: демократизація політичного ладу, розширення соціального законодавства, перевага дер­жавної і суспільної власності над особистою, широкі со­ціальні реформи.

Після війни Великою Британією прокотилася велика хвиля страйків, головними вимогами робітників були під­вищення зарплати та скорочення робочого дня. Вплив лейбористської партії зростав. На виборах 1918 р. вона зробила перший крок на шляху до перетворення на най­більшу партію опозиції, завоювавши 60 місць у палаті громад. За підсумками виборів було сформовано коаліцій­ний уряд з консерваторів і лібералів, очолюваний Девідом Ллойд Джорджем — лідером реформаторського крила лібе­ральної партії.

У лютому 1918 р. у країні було проведено чергову реформу виборчого права. Кількість виборців зросла з 8 млн. до 21 млн. чоловік, уперше виборчі права отримали жінки віком більше 30 років. Ллойд Джордж обіцяв зробити "країну гідною її героїв". Більшість виборців підтримувала реформаторський курс коаліційного уряду.

Після виборів було прийнято програму допомоги без­робітним та будівництва дешевих жител для малозабезпечених. 1918 р. запроваджено 8-річну, а 1921 р. — 9-річяу безкоштовну обов'язкову освіту.

Уряд Д. Ллойд Джорджа також пішов на рішучий крок, надавши 1921 р. статус домініону своїй найдавнішій коло­нії — Ірландії. Однак шість графств Північної Ірландії з переважно протестантським населенням залишились у складі Великої Британії.

2. 23 січня 1924 р. Рамсей Макдональд оголосив склад першого в історії Великої Британії лейбористського уряду.

Лейбористи провадили більш гнучку політику, ніж консерватори. Вони йшли на невеликі поступки робітни­кам з метою зміцнення стабільності. Уряд Р. Макдональда збільшив розміри допомоги безробітним і пенсії старим, зменшив мито на деякі товари, покращив систему страху­вання з безробіття, збільшив видатки держави на житлове будівництво. Однак лейбористи не дотримали передвибор­чих обіцянок націоналізувати шахти і залізниці, запрова­дити податок на капітал. Під час трудових конфліктів вони зазвичай підтримували підприємців, домагаючись припи­нення страйків.

Лейбористський кабінет визнав СРСР, однак не поспі­шав налагоджувати двосторонні відносини. Дуже скоро прихильність англійського суспільства до нового уряду поступилася місцем розчаруванням його політикою.

За таких обставин, отримавши абсолютну більшість на виборах у жовтні 1924 р., консерватори сформували одно­партійний уряд.

За консерваторів виник гострий конфлікт у вугільній промисловості. Власники шахт були зацікавлені у змен­шенні високої собівартості вугілля й підвищенні його кон­курентоспроможності на зовнішніх ринках. Вони прагнули досягти цього не шляхом заміни застарілого обладнання, а за рахунок скорочення заробітної плати. Влітку 1925 р. власники шахт висунули ультимативні вимоги гірникам, погрожуючи локаутом, якщо останні не погодяться на зменшення зарплати та скорочення робочого дня. Федера­ція гірників відповіла відмовою й була підтримана заліз­ничниками, транспортниками та машинобудівниками. Уряд зобов'язався сплачувати власникам шахт субсидії протягом дев'яти місяців для підтримання зарплати. Після закінчення цього "терміну власники шахт оголосили ло­каут, оскільки гірники знову відкинули їхні умови.

4 травня 1926 р. Генеральна Рада Британського конгре­су тред-юніонів оголосила загальний страйк. Кількість учасників загального страйку (разом із сім'ями) становила біля 18 млн. чоловік, тобто понад 40% всього населення країни. Страйк отримав широкий міжнародний резонанс та підтримку трудящих більшості країн світу.

12 травня керівництво Генради оголосило про припи­нення загального страйку. Проти її активних учасників було застосовано репресії. Страйк фактично тривав до грудня 1926 р., коли трудящі повернулися до праці. Зар­плату гірників було зменшено, а робочий день подовжено.

Загальний страйк 1926 р. і робітничий рух у Великій Британії у 20-ті роки були наслідками прояви кризових явищ в економіці. Вони проходили під тред-юніоністськими та соціал-демократичними (лейбористськими) гаслами.

За таких обставин на виборах 1929 р. в умовах кризи, що почалася, перемогу отримали лейбористи, сформував­ши другий лейбористський уряд на чолі з Р. Макдональдом.

3. Світова економічна криза "досягла" Великої Британії в першому кварталі 1930 р. Найбільш критичний момент в економіці настав навесні 1932 р., коли виробництво впало на 23% від рівня 1929 р. Збитки від кризи були трохи менші, ніж у США та Німеччині. Це пояснюється тим, що англійська промисловість розвивалася уповільненими темпами у першій . половині 20-х років, і тільки на початок 1925 р. було досяг­нуто довоєнного рівня. Усі галузі економіки були охоплені глибокою кризою, особливо постраждали давні, базові галузі: металургія, вугільна промисловість, суднобудівництво. Виплавлення чавуну і сталі скоротилося майже удвічі, продук­ція суднобудівництва зменшилась майже у 12 разів.

Дрібні фермери та орендарі розорювалися, бо сільсько­господарська продукція впала в ціні у середньому на трети­ну. В роки кризи посилилася залежність країни від постачання сировини та продуктів харчування, був істотно обмежений експорт (удвічі) англійських товарів. На 2,5 млн. тонн скоротився тоннаж британського торговельного фло­ту. 1931 р. витрати Великої Британії вперше перевищили прибутки на ПО млн. фунтов стерлінгів, а у наступних роках дефіцит платіжного балансу зріс ще більше. Криза призвела до небаченого злету безробіття. 1932 р. кожний четвертий робітник залишився без роботи, з них майже половина металургів, більше третини шахтарів. Економіч­не життя в індустріальних центрах практично завмерло.

Криза в країні різко загострила соціальну напруже­ність. Перебуваючи при владі, лейбористи не дотримали цілої низки своїх передвиборчих зобов'язань у галузі внут­рішньої політики. Вони не протидіяли зменшенню заро­бітків робітників, допомоги безробітним, не поновили 7-годинний робочий день на шахтах, зберегли антипрофспілковий закон. Виникали нові страйки, "голодні похо­ди". Уряд не контролював економічну ситуацію, у кабінеті міністрів стався розкол відносно шляхів виходу з кризи, який і призвів 1931 р. до відставки уряду.

1931 р. Макдональд сформував так званий "національ­ний уряд" з лейбористів, консерваторів і лібералів. Правляча еліта шукала нових, більш прогресивних засобів управлін­ня економікою та країною в цілому. Частина лейбористів увійшла в спілку з консерваторами, інша перейшла до опозиції. Головною метою "національного уряду" були пошуки шляхів виходу з кризи. На 10% було скорочено допомогу з безробіття, зменшено платню державним службовцям. Уряд Макдональда різко зменшив інші ви­плати англійським громадянам, щоб скоротити дефіцит державного бюджету. Іншим важливим заходом національ­ного уряду стало скасування у 1931 р. золотого стандарту фунта стерлінгів. Курс фунта почав падати і за півроку стабілізувався на рівні 2/3 колишнього паритету. У 1931-1932 рр. парламент прийняв низку законів про впровад­ження мита в розмірі не менше ніж 10% вартості на всі види товарів, що завозилися до країни. Внутрішній ринок країни було захищено від іноземної конкуренції, що пози­тивно відбилося на розвиткові англійської промисловості. Вжиті заходи дали змогу 1934 р. вийти з важкої економіч­ної кризи.

На початок 1934 р. у країні стало помітно деяке зро­стання промислового виробництва в автомобільній, авіа­ційній, електротехнічній та хімічній галузях. Запровадження державного протекціонізму створило сприятливу кон'юнк­туру у країні та на ринках Британської імперії. Відбулася переорієнтація капіталовкладень у внутрішній ринок. Ос­новний потік інвестицій спрямовувався на житлове і ав­тошляхове будівництво, а з середини 30-х років — також у військове виробництво. Якщо у першій половині 30-х років військові витрати Великої Британії становили 110 млн. фун­тів стерлінгів, або 13% держбюджету, то у 1934-1939 рр. вони зросли до 630 млн. фунтів стерлінгів, а їхня частка у держбюджеті — до 43%. Біля третини цієї суми витрачало­ся на програму переозброєння, тобто на розвиток військо­вого виробництва.

До початку Другої світової війни економіка Великої Британії досягла докризового рівня. В основі швидкого піднесення кінця 30-х років було збільшення капітало­вкладень у промисловість, державне регулювання, приско­рене розширення військового виробництва за рахунок збільшення військових витрат.

Запитання і завдання:

1. Схарактеризуйте зміни, що відбулися в економічному розвиткові країни після Першої світової війни.

2. Чим можна пояснити проведення реформ Ллойд Джорджем? Як можна визначити їхні характер і значення?

3. Визначте різницю у проведенні внутрішньої політики лейбористами і консерваторами.

4. Вкажіть причини і наслідки загального страйку гірників 1926 р.

5. Назвіть особливості економічної кризи 1929-1933 рр. у Великій Британії. У чому вона виявлялася?

6. Чому фашизм не набув поширення у Великій Британії? Відповідь обґрунтуйте.

7. Продовжіть фрази і речення.

• Державний лад Великої Британії...

° Основні політичні партії...

° Виборчі права в країні мали...

Запам'ятайте дати:

• 23 січня 1924 р. — сформовано перший лейбористський уряд.

• 4 травня 1926 р. — загальний страйк гірників.

• 1931 р. — сформовано "національний уряд" Р. Макдональда.

• 1937 р. — прийнято конституцію Ірландії, яка проголосила країну незалежною державою

Тема: Франція у 1919 – 1939 роках.

План:

1. Післявоєнна нестабільність.

2. Стабілізація економіки та політичної системи.

3. Економічна криза. Політика уряду „Народного фронта”.

1. Франція більше, ніж інші великі держави, постраждала під час Першої світової війни. Перемога дісталася країні дорогою ціною: 1,4 млн. французів було вбито та 750 тис. поранено. Північні, найбільш промислово розвинені де­партаменти, де відбувалися військові дії, були зруйновані. Виведено з ладу 6 тис. км залізничних колій, 52 тис. км шосейних доріг. Занепало сільське господарство — 325 тис. га орної землі стали непридатні для використання. Фінанси були підірвані — Франція заборгувала велику суму Великій Британії та США. 1920 р. державний борг сягнув 300 млрд. франків. Водночас війна значно вплинула на економіку Франції. Військове виробництво вимагало розвитку низки галузей промисловості, викликало збільшення загального промислового потенціалу країни. За роки війни виникли нові індустріальні райони: Центральний, Південний, Пів-денно-Західний, нові підприємства — Рено, Сітроен. Ство­рення нових промислових районів та відновлення зруйно­ваних значно збільшили внутрішній ринок французької промисловості. Зріс попит на обладнання та різноманітні види сировини. Повернення Ельзасу та Лотарингії по­двоїло потужність металургії, сприяло швидкому розвитко­ві хімічної й текстильної промисловості. До 1935 р. Франція експлуатувала вугільні запаси Саара. Країна швидко пере­творювалася з аграрно-індустріальної країни в індустріаль­но-аграрну.

Після війни Франція залишилась президентською рес­публікою. В країні діяла конституція 1875 р. Головою держави був президент, що обирався парламентом і був наділений великими повноваженнями. Він призначав гла­ву виконавчої влади — голову Ради міністрів, що відпові­дав перед законодавчим органом. Вищим законодавчим органом влади були Національні збори (парламент), що складалися з палати депутатів і сенату. Виборче право мали чоловіки, що досягли 21 року. Жінки, військовослужбовці, молодь, сезонні робітники виборчих прав не мали. У Франції склалася багатопартійна система, але найбільш впливовими партіями були республіканська й радикальна.

Після війни уряд Ж. Клемансо намагався посилити патріотичні настрої.

У листопаді 1919 р. у Франції відбулися перші після війни парламентські вибори. Напередодні виборів партії патріотичного напряму об'єдналися у виборчу коаліцію — Національний блок. До нього пристала й частина радика­лів. Виборча програма Національного блоку повинна була забезпечити в країні "соціальний та релігійний мир". У програмі йшлося про захист республіканського ладу, про необхідність відновлення економіки, турботу пре ветеранів війни, ретельне дотримання Версальського договору. Внаслідок виборів перемогу одержав Національний блок, діставши понад 2/3 місць в палаті депутатів. Пре­м'єр-міністром став Мільєран, котрий на час виборів вва­жався безпартійним, але відкрито підтримував республіканців. Незважаючи на економічну кризу 1918 — 1921 рр. і складне повоєнне становище, Франція загоювала рани війни.