Файл: Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики..pdf

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ́ (рос. обеспечение; англ. support, assurance, provision).

з. програмне́ (рос. обеспечение программное; англ. software) – організована сукупність програм постійного вживання, що орієнтує ЕОМ на той або інший клас застосувань.

ЗАВМИРАННЯ́ [федінґ́ ] (рос. замирание, фединг; англ. fading) – випадкова зміна рівня прийнятого радіосигналу, зумовлена варіаціями параметрів середовища, в якому він поширюється.

ЗАГАСАННЯ́ (рос. затухание; англ. attenuation, damping, extinction, decay, loss).

з. хвиль у плазмі́ беззіткненневе́ (рос. затухание волн в плазме бесстолкновительное; англ. collisionless damping of waves in a plasma) – те саме, що загасання́ хвиль у плазмі́ беззутикальне́ .

з. хвиль у плазмі́ беззіткнювальне́ (рос. бесстолкновительное затухание

волн в плазме; англ. collisionless damping of waves in a plasma) – те саме, що загасання́ хвиль у плазмі́ беззутикальне́ .

з. хвиль у плазмі́ беззутикальне́ [загасання́ Ландау,́ загасання́ хвиль у

плазмі́ беззіткненневе,́ загасання́ хвиль у плазмі́ беззіткнювальне́ ] (рос.

затухание волн в плазме бесстолкновительное, затухание Ландау; англ. collisionless damping of waves in a plasma) – загасання, зумовлене взаємодією резонансних частинок з електромагнітними хвилями, що виникають у плазмі. Хвиля в плазмі

184

загасає в міру поширення, незважаючи на відсутність парних зіткнень. У рівноважній плазмі беззутикальне загасання хвиль зумовлене резонансним поглинанням енергії хвилі частинками, швидкості яких

у напрямку поширення хвилі близькі до її фазової швидкості.

з. вільної́ поляризації́ (рос. затухание свободной поляризации; англ. free polarization extinction) – зумовлене релаксаційними процесами зменшення амплітуди поляризації середовища після припинення дії збуджувального імпульсу когерентного електромагнітного випромінювання з частотою ω, резонансною дозволеному переходові між

станами |а> і |b>. Причина з. в. п.: 1) процеси незворотливої релаксації, які призводять до розпаду станів |a> і |b>

(спонтанне висилання, непружні зіткнення та ін.) або до збою фаз (пружні зіткнення) і зумовлюють т. зв. однорідне розширення спектральних ліній (див. також

ширина́спектральної́ лінії́); 2) відмінність власних частот ωab, зумовлена ефектом Допплера при тепловому русі атомів і молекул у газі або зсувом квантових рівнів у неоднорідному внутрішньокристалічному або зовнішньому полі (неоднорідне поширшання лінії переходу).

з. звуку́ (рос. затухание звука; англ. sound decay) – зменшення інтенсивності звукової хвилі (для гармонічної хвилі – зменшення амплітуди) в міру її поширення. Основними причинами з. з. є т. зв. розбіжність хвилі, розсіяння та поглинання звуку. У сферичній хвилі

інтенсивність спадає з відстанню пропорційно r–2, в циліндричній ~r–1.

з. коливань́ (рос. затухание колебаний; англ. oscillation damping) – зменшення амплітуди коливань із часом, зумовлене втратою енергії коливною системою. У механічних системах втрати енергії коливань спричиняються перетворенням її в тепло внаслідок тертя і випромінювання пружних хвиль у навколишнє середовище, в електричних системах – омічними втратами в них і випромінюванням електромагнітних хвиль в навколишній простір. У лінійних системах з. к. відбувається за

експонентою: Хк = Хоехр(–αt), де t – час, α

– показник загасання системи. Див. також добротність́ і контур́ коливальний́ .

з. контура́ (рос. затухание контура;

англ. circuit damping) – величина, що визначає швидкість спадання амплітуд власних коливань в електричному контурі внаслідок розсіювання енергії; при вимушених коливаннях характеризує резонансні властивості контура. Якщо позначити Wk всю енергію коливань у контурі, а Wn – частину її, що складає втрати за один період коливань, то при

Wk << Wn з. к. дорівнює: d = Wп/(2πWк). З.

к. (за того ж обмеження) є величиною, оберненою до добротності та при вимушених коливаннях визначає ширину резонансної кривої.

з. Ландау́ (рос. затухание Ландау; англ. collisionless damping of waves in a plasma) – те саме, що беззутикальне́ загасання́ хвиль у плазмі́ .

ЗАГИН́ , -у [бакбендінґ́ ] (рос. загиб, бакбендинг; англ. backbending; від англ. bendіng back, буквально – вигин назад) – специфічна залежність моментів інерції J

важких ядер від кутової Ω швидкості

їхнього обертання (див. також рух ядра́ обертальний́ ).

ЗАДАЧА́ (рос. задача; англ. problem).

185

з. Коші́ (рос. задача Коши; англ. Cauchy problem) – задача про знаходження розв'язку диференціального рівняння (звичайного або в частинних похідних), який задовольняє початкові умови. Розглянута в 1823-1824 О. Коші. Прикладом з. К. може слугувати основна задача механіки, коли за відомими положеннями та швидкостями частинок і при відомому законі взаємодії між ними потрібно визначити рух частинок у часі.

з. крайова́(рос. задача краевая; англ. boundary problem) – задача виділення функції, що задовольняє задану умову на межі деякої області, із класу функцій, визначених у цій області. Зазвичай клас функцій є набором розв'язків (загальним розв'язком) даного диференціального рівняння. Конкретні формулювання з. к. диктуються фізичними міркуваннями.

з. Неймана́ [задача́ Ноймана́ ] (рос. задача Неймана; англ. Neumann problem) – задача про знаходження

розв'язку рівняння Лапласа u = 0 чи

рівняння Пу-ассона v = –f в області G (внутр. з. Н.) або поза нею (зовн. з. Н.), що має на межі S області G задану неперервну нормальну похідну u1 (відповідно всередині та поза S). При постановці зовнішньої з. Н. по-трібно, щоб розв'язок на нескінченності прямував до нуля в тривимірному і був обмеженим у двовимірному випадках.

з. Ноймана́ (рос. задача Неймана; англ. Neumann problem) – те саме, що задача́ Неймана́ .

з. багатьох́ тіл статистична́ (рос. задача многих тел статистическая; англ. statistical many-body problem) – основна задача статистичної фізики, яка полягає у визначенні рівняння стану макроскопічної системи або залежності потенціалів термодинамічних від термодинамічних змінних (температури, тиску, об'єму, числа частинок тощо). У деяких випадках задача зводиться по суті до обчислення енергетичних рівнів макроскопічної системи.

з. Штурма́ –Ліувілля́ (рос. задача Штурма–Лиувилля; англ. Sturm– Liouville problem) – задача про відшукання відмінних від нуля розв'язків диференціального рівняння – [p(x)y'] +

q(x)y = ly, які задовольняють граничні

умови вигляду A1y(a) + B1y' (a) = 0, A2y(b) + B2y'(b) = 0 (власні функції), а також про

відшукання значень параметра l (власних значень), при яких такі розв'язки існують. Такі рівняння описують широкий клас фізичних задач, наприклад, коливання струни, мембрани, газу в об'ємі та ін.

ЗАКОН́ , -у (рос. закон; англ. law).

з. 3/2 (рос. закон 3/2; англ. Bloch's law)

– те саме, що закон́ Блоха́ .

з. Авогадро́ (рос. закон Авогадро;

англ. Avogadro's law) – закон, згідно з яким при однакових температурах Т і тисках р в однакових об'ємах будь-яких ідеальних газів міститься однакове число молекул NA. Кількість молекул, що

Эйнштейна; англ. Einstein's law) – те саме, що закон́ Ейнштейна́ .

з. Ампера́ (рос. закон Ампера; англ.

Ampere's law) – закон взаємодії сталих струмів. Відповідно до закону Ампера,

сила dF1®2, що діє з боку одного

елементарного "відрізка струму" I1dl1 на інший I2dl2, зменшується обернено пропорційно квадрату відстані між ними r12 і в середовищі з магнітною

проникністю m може бути представлена у вигляді

Тут використана система одиниць Гаусса, с – швидкість світла в вакуумі.

з. Архімеда́ (рос. закон Архимеда; англ. Archimedean principle) – закон статики рідин і газів, відповідно до якого на всяке тіло, занурене в рідину (чи газ), діє з боку цієї рідини (газу) виштовхувальна сила, яка дорівнює вазі витісненої тілом рідини (газу),

186

напрямлена вертикально вгору і прикладена до центра ваги витісненого об'єму. Виштовхувальну силу називають також архімедовою, або гідростатичною піднімальною силою. Якщо вага тіла менша за виштовхувальну силу, то тіло спливає на поверхню доти, поки вага рідини, яка витіснена зануреною частиною тіла, не стане дорівнювати вазі тіла. Якщо вага тіла більша за виштовхувальну силу, то тіло тоне, якщо ж вага тіла дорівнює їй, тіло плаває всередині рідини. З. А. – основа теорії плавання тіл. Відкритий Архімедом (Archіmedes) у 3 ст. до н.е.

з. Аюї́(рос. закон Аюи; англ. Haüy's law) – те саме, що закон́ раціональних́ відношень́ .

з. Біо́(рос. закон Био; англ. Biot's law)

– визначає кут j повороту площини поляризації лінійно поляризованого світла, яке проходить через шар некристалічної речовини (рідини або розчину в неактивному розчиннику), що

має природну оптичну активність: j = [a]×l×c, де l – товщина шару речовини, c –

його концентрація, [a] – стала повороту (для розчинів позначається в дужках). Встановлений Ж.Б. Біо [J.B. Bіot, 1815]. З.

Б. виражає пропорційність j кількості оптично активних молекул на шляху світлового променя. Значення [a]

визначається природою речовини, слабко залежить від температури, істотно – від

довжини хвилі l (дисперсія оптичного обертання). Вдалині від смуг поглинання [a] ~ l–2.

з. Біо́–Савара́(–Лапласа́ ) (рос. закон Био–Савара(–Лапласа); англ. Biot– Savart's law) – визначає напруженість магнітного поля Н, яка створюється прямолінійним сталим струмом І. Експериментально встановлений Ж.Б. Біо [J.B. Bіot] та Ф. Саваром [F. Savart] у 1820. У більш загальному трактуванні, що належить П. Лапласові [P. Laplace] (тому цей закон часто називається законом Біо-

Савара-Лапласа), визначає поле dН елементарного відрізка струму Іdl на відстані r від нього: dН =с–1Іr–3[dl, r]. Тут використана система одиниць Гаусса (у

СІ множник 1/с замінюють на 1/[4π]). З. Б.-С. зручний для знаходження сталих чи квазістаціонарних магнітних полів. Цим законом описується поле швидкостей виокремленої вихрової нитки ідеальної нестисливої рідини.

з. Блоха́ [закон́ 3/2] (рос. закон Блоха, закон 3/2; англ. Bloch's law) – температурна залежність самочинної намагніченості М для феромагнетиків в

області температур Т << ТС (ТС – точка Кюрі), що має вигляд М(Т) = М(0)[1 – α(T/TC)3/2], де α – стала, характерна для даної речовини. Теоретично отриманий Ф. Блохом [F. Bloch], 1930. Зменшення М зі збільшенням температури зумовлено порушенням ідеального магнітного порядку (який існує при Т = 0 К) за рахунок теплового руху атомів. При низьких температурах це порушення можна представити у вигляді сукупності елементарних збуджень – магнонів, число яких зростає пропорційно Т3/2.

з. Бойля́ –Маріотта́ (рос. закон Бойля–Мариотта; англ. Boyle's law, Mariotte's law) – один з основних газових законів, описує ізотермічні процеси в газі. Згідно з з. Б.-М., при сталій температурі Т об'єм V даної маси газу обернено пропорційний його тиску р: рV = const. Встановлений Р. Бойлем [R. Boyle] у 1662, у 1676 сформульований також Е. Маріоттом [E. Marіotte]. Точно виконується тільки для ідеальних газів і є наслідком рівняння Клапейрона.

з. Брюстера́ (рос. закон Брюстера;

англ. Brewster's law) – співвідношення між показником заламу n діелектрика і

таким кутом падіння ϕБ на нього природного (неполяризованого) світла, при якому відбите від поверхні діелектрика світло стає повністю поляризованим. При цьому відбивається тільки компонента Es електричного

187

вектора світлової хвилі, перпендикулярна площині падіння, тобто паралельна площині розділу. Компонента Ep, що лежить у площині падіння, не відбивається, а заламується. Це

відбувається за умови tgϕБ = n. Кут ϕБ

називається кутом Брюстера. З. Б. встановлений Д. Брюстером [D. Brewster] у 1815.

з. Бугера́ –Ламберта́ –Бера ́(рос. закон Бугера–Ламберта–Бера; англ. Bouguer– Lambert–Beer law) – визначає послаблення пучка монохроматичного світла при його поширенні через поглинальне середовище, в окремому випадку через розчин поглинальної речовини в непоглинальному розчиннику. Пучок монохроматичного світла інтенсивністю І0, пройшовши через шар поглинальної речовини товщиною l, виходить послабленим до інтенсивності І,

яка визначається виразом І = І0exp{-kλl},

де kλ – коефіцієнт поглинання – коефіцієнт, що характеризує властивості речовини; kλ залежить від довжини хвилі

λ світла, що поглинається, і ця залежність

називається спектром поглинання речовини.

З.Б.-Л.-Б. експериментально

англ. Vavilov's law) – закон, що встановлює залежність квантового виходу фотолюмінесценції від довжини хвилі збуджувального світла. Згідно з з. В., квантовий вихід сталий при зміні в широких межах довжини хвилі збуджувального світла в стоксовій області і падає, якщо довжина хвилі збуджувального світла лежить в антистоксовій області спектральної смуги поглинання. Відповідно до сталості квантового виходу енергетичний вихід зростає зі збільшенням довжини хвилі

збуджувального світла і падає в антистоксовій області.

з. великих́ чисел́ (рос. закон больших чисел; англ. law of large numbers) – загальний принцип, у силу якого спільна дія великого числа випадкових чинників призводить до результату, що майже не залежить від випадку. З. в. ч. виявляється, наприклад, у стабілізації частот випадкових подій у довгому ряді випробувань, що лежить в основі визначення ймовірності. З. в. ч. тісно пов'язаний з ергодичною гіпотезою.

з. випромінювання́ Віна́ (рос. закон излучения Вина; англ. Wien's radiation law) – закон розподілу енергії за

частотами ν (чи довжинами хвиль λ) у спектрі рівноважного випромінювання залежно від абсолютної температури T, що являє собою закон випромінювання Планка для випадку, коли енергія фотонів набагато більша за теплову енергію частинок речовини. Відповідно до з. в. В., спектральна густина енергії рівноважного випромінювання за

шкалою частот ν дорівнює: uν,T = (8π h ν3/

c3) exp {– hν/kT}, де h – стала Планка, c – швидкість світла, k – стала Больцмана, T – абсолютна температура (В. Він [W. Wіen], 1896). З. в. В. виведений методом, який у неявній формі вводив квантову гіпотезу.

з. випромінювання́ Джинса́ (рос. закон излучения Джинса; англ. Rayleigh–Jeans law) – див. закон́ випромінювання́ Реле́я–Джинса́ .

з. випромінювання́ Кірхгофа́ (рос. закон излучения Кирхгофа; англ. Kirchhoff's distribution law) – один з основних законів теплового випромінювання, що встановлює залежність між висиланням і поглинанням електромагнітного випромінювання тілом певної температури. Відповідно до з. в. К., відношення емісійної спроможності тіла (поверхні непрозорого тіла) до його

188

поглинальної спроможності однакове для всіх тіл і є універсальною функцією частоти (або довжини хвилі) випромінювання й абсолютної температури; ця функція визначається законом випромінювання Планка.

з. випромінювання́ Планка́ (рос. закон излучения Планка; англ. Planck distribution law) – закон розподілу спектральної потужності рівноважного

випромінювання (εν,T або ελ,T), що

висилається одиницею поверхні цілковито чорного тіла в просторовий

кут 2π, залежно від температури Т:

в одиничному інтервалі довжин хвиль (тут h – стала Планка; k – стала

Больцмана; c – швидкість світла; ν, λ – відповідно частота і довжина хвилі випромінюваного світла).

з. випромінювання́ Релея́–Джинса́ (рос. закон излучения Рэлея–Джинса; англ. Rayleigh–Jeans law) – закон розподілу енергії в спектрі абсолютно

чорного тіла залежно від температури: uν = (8π2ν2/c3)kT, де uν – густина

випромінювання на частоті ν. З. в. Р.-Дж. добре узгоджується з експериментом лише для малих ν (у довгохвильовій

області спектра). Розподіл енергії в спектрі цілковито чорного тіла, справедливий для всього спектру, отримується тільки на основі квантових уявлень і описується законом випромінювання Планка, частинним випадком якого і є з. в. Р.-Дж. Застосовують цей закон при розгляді довгохвильового випромінювання, коли висока точність обчислень не вимагається.

з. Відемана́ –Франца́ (рос. закон Видемана–Франца; англ. Wiedemann–