ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 04.09.2024
Просмотров: 202
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
2. 1. Період Першої світової війни (1914-1918 рр.)
2. Період повоєнної нестабільності (1919-1923 рр.)
3. Період економічної стабілізації (1924-1928 рр.)
4. Період великої депресії (1929-1933 рр.)
5. Період назрівання Другої світової війни (1933-1939рр.)
Тема: Розвиток країн Африки в 20-30-ті роки.
Тема: Розвиток країн Латинської Америки у 20-30-ті роки.
2. Зростання агресивності Японії, загарбання нею Північ-но-Східного Китаю
• 4 серпня 1919 р. — ліквідація Угорської Радянської республіки.
• 14 листопада 1919 р.— введення до Будапешта частин угорської армії на чолі з М. Хорті.
• 3 листопада 1921 р. — прийняття закону, що скасував права Карпа Габсбурга.
• 7 травня 1918 р. — підписання Румунією сепаратного миру з Центральними державами.
• листопад 1918 р. — включення Буковини до складу Румунії.
• лютий 1938 р. — встановлення диктатури короля Кароля II.
• ЗО серпня 1940 р. — підписання "віденського арбітражу".
• 6 вересня 1940 р. — встановлення диктатури І. Антонеску.
• 27 вересня 1918 р. — проголошення у Радомірі республіки на чолі з О. Стамболійським.
• 29 вересня 1918 р. — початок Владайського повстання.
• березень 1920 р. — формування О. Стамболійським однопартійного уряду БХНС.
• 8-9 червня 1923 р. — державний переворот, уряд очолив А. Цанков.
• 22-23 вересня 1923 р.— початок повстання під керівництвом ЦК БКП, намагання скинути військову диктатуру.
• 19 травня 1934 р. — державний переворот, військово-фашистський уряд очолив К. Георгієв.
• 1935 р. — утвердження монархо-фашистської диктатури.
-
20 липня 1917 р. — прийняття Корфської декларації.
• 29 жовтня 1918 р. — проголошення Народним віче Держави словенців, хорватів і сербів.
• 1 грудня 1918 р. — підписання угоди між Державою словенців, хорватів і сербів і Сербією про створення єдиної держави — Королівства сербів, хорватів і словенців.
• 28 червня 1921 р. — прийняття Відовданської конституції.
• 6 січня 1929 р. — державний переворот і встановлення монархічної диктатури.
• 27 березня 1941 р. — державний переворот.
Рекомендована література:
Бердичівський Я.М. Всесвітня історія 10 кл. К, 1998.
Всемирная история: Итоги первой мировой войны / А.Н. Бадак и др..- М, 2000.
Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 10 кл. К, 2000
Рожик М.Е. Всесвітня історія 10 кл. К, 1998.
Розділ «Країни Азії, Африки та Латинської Америки в 1919 – 1939 роках».
Тема: Особливості розвитку Японії в 20-30-х роках.
План:
-
Країна в пілявоенний час.
-
Мілітаризація країни. Перетворення Японії на агресора.
1. Японія, яку називають "країною, де сходить сонце", офіційно брала участь у Першій світовій війні на боці держав Антанти, однак її участь обмежилась загарбанням німецьких колоніальних володінь у Китаї (півострова Шаньдун). У роки війни японські правлячі кола прагнули зміцнити свої економічні та політичні позиції в Азії. Бідна на природні ресурси Японія намагалася перетворити сусідні країни на джерела сировини та ринки збуту своїх товарів. Значною мірою це вдалося. Японські промислово-монополістичні об'єднання (дзейбацу), особливо концерни "Міцуї", "Міцубісі", "Сумітомо", "Ясуда" в роки війни значно збільшили виробництво. Текстильна промисловість, металургія, машинобудування, суднобудування в декілька разів збільшили обсяг виробництва.
Після війни економічне становище Японії різко погіршилося. Ті вигідні позиції на зовнішніх ринках, що країна посідала у воєнний час, вона втратила, оскільки європейські держави знов почали вивозити свої товари на ці ж ринки, витісняючи японські. Ще більш загострилось становище у зв'язку зі світовою економічною кризою 1920-1921 рр., що охопила також і Японію. Відбулося різке падіння товарних цін, особливо на шовк-сирець, найголовніший експортний товар Японії. Протягом квітня— липня 1920 р. криза охопила банківську сферу. Розпочалося масове вилучення вкладів, що призвело до банкрутства багатьох банків. Водночас почали закриватися або переходити на скорочений цикл роботи сотні фабрик і заводів, внаслідок чого виникло масове безробіття.
Посилився робітничий рух. Так, під час страйку 24 тис. робітників металургійних заводів у Явага і 36 тис. робітників суднобудівних верфей "Міцубісі" та "Кавасакі" в Кобі страйкарі вимагали встановлення робочого контролю за виробництвом.
У галузі зовнішньополітичних відносин серйозно загострилися суперечності між Японією і США. Остан були незадоволені тим, що Японія прагнула посісти у Китаї монопольне становище в той час, як США самі мріяли про панування в цій країні й на усьому Далекому Сході. Американці вимагали для себе "відкритих дверей" і "рівних можливостей" у Китаї. Важливі економічні позиції у Китаї посідала Велика Британія: у 1931 р. їй належало 36,7% всіх іноземних інвестицій у цій країні. На частку Японії припадало 35,1%. Особливо сильні позиції Японії були у Північно-Східному Китаї (Маньчжурії). Значна частина чавуну, залізної руди і вугілля з цього району поставлялася до Японії. Концерни "Міцуї", "Міцубісі". "Окура", "Ясуда" були власниками акцій Південно-Маньчжурської залізниці. Японія посідала перше місце у зовнішній торгівлі Маньчжурії, що була важливим джерелом сировини. Спочатку позиції США в Китаї були більш слабкими порівняно з Великою Британією. Проте поступово в країні збільшувалася кількість американських фірм. Експансіоністські зазіхання Вашингтона зустріли жорстокий опір з боку Токіо. Боротьба за панування в Китаї набула напруженого характеру й виявилась однією з основних причин того, що американські монополісти і військові стратеги почали вважати Японію головним ворогом США в Азії.
2. Японська агресія на Далекому Сході готувалася на усіх напрямах: політичному, економічному, ідеологічному. Напр. 20-х — на поч. 30-х рр. серед правлячих кіл Японії не було великих суперечностей з питання про етапи здійснення великої загарбницької програми. Припускалося, що на першому етапі порівняно легко буде захопити Пів-нічно-Східний Китай. Наступні етапи включали воєнні походи з цього плацдарму проти МНР, СРСР і всього Китаю.
Військове виробництво стало основним для багатьох монополій. Більше 2 тис. фабрик і заводів виконували замовлення військового і військово-морського міністерств. Металургійні заводи "Явата" постачали для потреб військового виробництва 63,3% сталі і прокату. У вересні 1931 р. авіаційні заводи "Міцубісі" вперше приступили до серійного випуску важких бомбардувальників. Алюмінієва промисловість, що була створена на початку 30-х років і стала базою для японського літакобудування, 1933 р. дала 19 тис. тонн алюмінію.
Фінансовий крах декількох великих банків 1927 р. прискорив кризу влади. Уряд Вакуцукі пішов у відставку, його місце посів уряд партії Сейюкай на чолі з генералом Танака.
У липні 1927 р. генерал Танака надіслав імператорові меморандум, у якому викладалися агресивні плани японських правлячих кіл, насамперед щодо завоювання Китаю, а потім "Індії, Архіпелагу Малої Азії, Центральної Азії і, зрештою, Європи". Меморандум передбачав зокрема необхідність "схрестити мечі" з СРСР. Проголошувалася також неминучою війна з США через Китай.
Готуючись до загарбання Китаю, уряд Танака посилив у країні поліцейський режим, заборонив робітничо-селянську партію та інші демократичні організації, знову розпочав жорстокі репресії проти комуністів і членів лівих профспілок. 1928 р. Танака послав війська до Шаньдуна. Вони влаштували різанину мирного населення в Цзінані — славетному місті цієї китайської провінції. Рішуча відсіч китайського народу і протест світової громадської думки примусили Японію вивести свої війська. Провал агресивної політики уряду Танака змусив його піти у відставку (2 липня 1929 р.).
Вище військово-політичне керівництво Японії, ставши на шлях відкритої підготовки агресії проти Китаю, СРСР, США і Великої Британії, всіляко нарощувало міць збройних сил. Збільшувалася чисельність особистого складу, удосконалювались озброєння, організаційна структура військ, оперативно-тактична підготовка, посилилась ідеологічна обробка військовослужбовців. Японія створювала плацдарм у Маньчжурії та Кореї для нападу на Радянський Союз і військово-морські бази для проведення бойових дій проти США і Англії. У 1930-1935 рр. збройні сили Японії збільшилися з 250 до 400 тис. чол., в тому числі військово-морський флот — з 75 до 100 тис. чол. Особливо швидко зростала Квантунська армія. її чисельність з січня по серпень 1932 р. збільшилася більше ніж удвічі, а кількість гармат, танків, бронемашин, літаків — утричі. Зростали популярність і авторитет військових кіл. По всій країні демонстрували фільм, що пропагував особливу роль Японії в Азії. На екрані з'являлася політична карта світу, в центрі її була Японія, а до цього "центру нового порядку" прилягали Сибір, Китай, Індія та країни Південних морів. Зображення супроводжувалося словами військового міністра Аракі: "Прийде день, коли ми змусимо увесь світ ставитися з повагою до наших національних цінностей... Співвітчизники! Погляньте на становище у Азії. Чи буде воно незмінним вічно? Наша найвища місія — створити в Азії рай. Я звертаюся до вас з гарячим закликом рушити вперед в єдиному пориванні". Після цього на екрані на тривалий час з'являвся напис: "Світло приходить зі Сходу". У військовослужбовців виховувалася безмежна відданість імператорові й беззаперечне підкорення тим, хто обіймає вищу посаду. Смерть за імператора вважалася проявом найвищого патріотизму. Значення армії і військових у житті японського суспільства неухильно зростало.
Запитання і завдання
-
Схарактеризуйте соціально-економічне становище у Японії після Першої світової війни.
-
Які економічні позиції в Китаї посідали Велика Британія,США, Японія?
-
Наведіть факти, що свідчили про підготовку японської агресії на Далекому Сході.
-
Розкрийте зміст меморандуму генерала Танака.
-
Доведіть, що в 30-ті роки посилювалася роль армії і військових в країні. Які були наслідки цього впливу?
-
Назвіть особливості демократичного руху в 20-30-ті рр.
-
Проаналізуйте систему "патерналізму" в японському суспільстві.
Тема: Національно-визвольний рух в країнах Азії в 20-30-х роках.
План:
-
Причини національно – визвольного руху в країні.
-
Учасники та мета.
-
Жід національно – визвольного руху в країні. Методи та прояви боротьби.
-
Наслідки національно – визвольного руху в країні.
Національно-визвольна боротьба в Китаї. Найважливішим рубежем в новітній історії Китаю був "Рух 4 травня" (1919 р.). Версальський мирний договір, що санкціонував право Японії на німецькі володіння у Шаньдуні, викликав бурю обурення у Китаї, де сподівалися на інші підсумки війни, у якій Китай брав деяку участь, пославши до Європи на тилові роботи своїх громадян.
Обурення набрало форми так званого "Руху 4 травня" — цього дня 1919 р. студенти вийшли демонстрацією протесту з вимогою анулювати поступки Японії ("Двадцять одна вимога"). Виступ пекінських студентів був підтриманий широкими колами китайської молоді та інтелігенції й супроводжувався рухом за "нову культуру", наслідком якого стало створення нової письмової мови "байхуа", відповідної розмовній. Це була справжня культурна й літературна революція, що дала змогу залучити до писемності та полегшити освіту для багатьох мільйонів китайців. Рух висунув до гущі революційної боротьби новий загін китайської молоді, немала частина якої після цього влилася до рядів суньятсеновської партії (Гоміньдан) і Комуністичної партії Китаю (КПК), що сформувалася 1921 р. "Рух 4 травня" сприяв також консолідації молодого китайського робітничого класу, що відбилося в його організованих виступах, страйках. У Шанхаї та інших містах відбулися демонстрації, політичні страйки, бойкотувалися японські товари. Китайський уряд був змушений заявити про відмову підписати Версальський мирний договір і зняти з посад найбільш ненависних народові про-японськи налаштованих сановників. Словом, "Рух 4 травня" став початком нового етапу в революційному процесі у Китаї.
Насамперед це відбилося на формуванні партії Гоміньдан (Національна партія). Для Сунь Ятсена — лідера Гоміндану і демократичної революції в Китаї, з кожним роком ставало дедалі більш зрозумілим, що без власних збройних сил революційна партія у Китаї приречена на невдачу; в 1923 р., коли йому вдалося прийти до влади в Південному Китаї, в провінції Гуандун, столицею якої є місто Гуаньчжоу, він розпочав роботу по створенню нової партії і власної армії.
На першому конгресі Гоміньдану 1924 р., у якому взяли участь і комуністи, було проголошено політику спільного фронту, осередком якого мала стати згуртована дисципліною й суворо централізована за радянським зразком група революціонерів радикального спрямування. За допомогою радянських військових радників — М. Бородіна, П. Павлова, В. Блюхера — було створено військову школу у Вампу, що стала кузнею кадрів революційних командирів і комісарів. Авторитет уряду Сунь Ятсена в Гуаньчжоу зростав.
Смерть Сунь Ятсена в березні 1925 р. була великою втратою для революції, але не припинила вже помітного процесу. Створилися умови для виступів у похід на Північ, причому першою з них була міцна революційна армія.
Революційні події 1925-1927 рр. Чан Кайші
1 липня 1925 р. в Гуаньчжоу уряд проголосив себе Національним урядом Китаю й розпочав боротьбу за об'єднання країни. Спочатку це була боротьба за зміцнення позицій на Півдні. Після другого конгресу Гоміньдану навесні 1926 р. намітилося певне перегрупування сил у партії, внаслідок якого фактична влада опинилася в руках Чан Кайші, що став головнокомандувачем.
У липні 1926 р. гоміньданівські війська виступили у свій славнозвісний Північний похід, план якого було розроблено за участю радянських спеціалістів, зокрема В. Блюхера. Наслідком походу було приєднання до територій, контрольованих Чан Кайші, Шанхая, Нанкіна, Ухані та ряду інших великих міст і провінцій Китаю. В міру просування і нових завоювань до гоміньданівської армії вливалися переформовані загони розгромлених армій генералів-мілітаристів, тож навесні 1927 р. чисельність її зросла майже утричі. До цього можна додати, що армія ставала опорою нової влади у завойованих провінціях, де відбувалося зрощення військової й адміністративно-політичної функцій, партійного й державного апаратів, що завжди було нормою для Китаю (конфуціанство як ідейна течія і бюрократія як апарат влади були у стародавньому Китаї синонімами). Усі ці процеси посилювали позиції головнокомандувача Чан Кайші, який навесні 1927 р. проголосив у Шанхаї власний Національний уряд. Лідери гоміньданівців в Ухані, куди ще раніше перемістилася столиця колишнього Національного уряду з Гуаньчжоу, спочатку намагалися чинити опір цьому перевороту, але восени того ж року Чан Кайші здобув Ухань. Об'єднання Китаю на цьому було фактично завершене. Всі політичні сили в країні, крім комуністів, що різко засудили переворот і розпочали власну революційну боротьбу, визнали уряд Чан Кайші. Наприкінці 1928 р. ЦВК Гоміньдану прийняв офіційне рішення про завершення військового етапу революції й про початок політичних перетворень.