ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 04.09.2024
Просмотров: 197
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
2. 1. Період Першої світової війни (1914-1918 рр.)
2. Період повоєнної нестабільності (1919-1923 рр.)
3. Період економічної стабілізації (1924-1928 рр.)
4. Період великої депресії (1929-1933 рр.)
5. Період назрівання Другої світової війни (1933-1939рр.)
Тема: Розвиток країн Африки в 20-30-ті роки.
Тема: Розвиток країн Латинської Америки у 20-30-ті роки.
2. Зростання агресивності Японії, загарбання нею Північ-но-Східного Китаю
2. Найважливішим об'єктом повоєнного мирного врегулювання був далекосхідний вузол міждержавних протиріч. Японія, яка не брала активної участі у війні, скористалася з того, що головні її суперники — СІІІА та Велика Британія — були зайняті на європейському театрі воєнних дій, зміцнила свої позиції на Тихому океані та Далекому Сході, особливо в Китаї. За Версальським договором Японія отримала низку островів у Тихому океані — колишніх німецьких володінь, що серйозно зачіпало інтереси США в цьому регіоні.
Протидія США та Великої Британії була активною й наполегливою. США вимагали "інтернаціоналізації" Китаю під гаслами "відчинених дверей", "рівних можливостей"; Велика Британія обстоювала традиційний принцип розподілу Китаю на "сфери впливу".
Атмосфера відносин між США, Великою Британією та Японією була настільки складною, що у Вашингтоні й Токіо не виключали навіть можливості військового конфлікту. Крім того, американська розвідка встановила, що військові кораблі, що будуються у Великій Британії та Японії, за своєю потужністю переважали американські. США виступали проти британо-японської угоди 1902 р. й усіма силами прагнули роз'єднати Велику Британію та Японію.
Значно посилилися британо-американські протиріччя. США наполегливо вимагали сплати боргів, атакували британські сфери впливу в Китаї, висували ідею створення так званої "Асоціації націй", щоб забезпечити собі переважаючий вплив у світі. У цих складних політичних і дипломатичних протиборствах розпочала свою діяльність конференція у Вашингтоні.
Скликання Вашингтонської конференції та її основні рішення
Конференція, що зафіксувала нове співвідношення сил між великими державами на Далекому Сході, тривала у Вашингтоні з 12 листопада 1921 р. по 6 лютого 1922 р. У ній брали участь США, Велика Британія, Китай, Франція, Нідерланди, Бельгія та Португалія, були присутні також делегати, що виступали від імені британських домініонів та Індії. Ініціаторами дипломатичної зустрічі у Вашингтоні виступили США, що розраховували на сприятливе для себе вирішення питання про морські озброєння і закріплення нового співвідношення сил у Китаї та басейні Тихого океану. Делегації РРФСР і Далекосхідної республіки на конференцію не було допущено.
На Вашингтонській конференції було укладено низку важливих угод. Одну з них — "Угоду чотирьох держав (США, Великої Британії, Франції та Японії) про спільний захист сторонами, що домовляються, їхніх територіальних прав" — було підписано 13 грудня 1921 р. Угода мала на меті об'єднати зусилля проти національно-визвольного руху народів тихоокеанських островів та Далекого Сходу.
Під тиском американської дипломатії передбачалася також ліквідація британо-японського союзу, що був скерований проти інтересів США у Тихоокеанському басейні. Проти цього союзу виступали й британські домініони (насамперед, Канада), які мали побоювання щодо зміцнення Японії за рахунок Китаю.
Угода п'яти держав (США, Великої Британії, Японії, Франції та Італії), підписана 6 лютого 1922 р., була скерована на обмеження військово-морських озброєнь та зміну їх співвідношень на користь США. Після Першої світової війни прихильники необмеженої гонки озброєнь у США висунули вимоги про побудову військового флоту, здатного протистояти флотам Великої Британії та Японії разом узятим. На корабельнях США було закладено велику кількість лінкорів, крейсерів та інших кораблів. Не бажаючи втрачати своєї морської переваги, Британія на конференції пішла лише на обмеження граничного тоннажу великих бойових суден — лінкорів та авіаносців, що з розвитком підводного флоту та авіації втратили своє вирішальне значення. Вашингтонська конференція встановила для Великої Британії, США, Японії, Франції, Італії таку пропорцію лінійних кораблів: 5:5:3:1,75:1,75. Було прийняте рішення, згідно з яким заборонялося будувати лінкори водотоннажністю понад 35 тис. т. Справа у тому, що США поки що відставали в будівництві таких кораблів. До того ж лінійні кораблі тоннажністю 35 тис. т не могли пройти крізь Панамський канал. Успіх американців полягав і в тому, що вони змусили Британію зректися давнього правила, за яким її флот мав бути рівним флотам інших найсильніших морських дер жав. Зрозуміло, що угода "п'яти держав" не усунула протиріч між ними, хоча й змінила співвідношення сил на користь США.
Угода "дев'яти держав" (США. Великої Британії, Франції, Японії, Італії, Бельгії, Нідерландів, Португалії та Китаю) була присвячена дотриманню принципу відчинених дверей у Китаї та скерована проти домагань Японії на монопольне панування на морі. її було укладено 6 лютого 1922 р. Угода констатувала тимчасовий баланс американо-японського суперництва у Китаї. Напередодні Вашингтонської конференції та в період її діяльності японське керівництво зробило спробу зміцнити своє становище в Китаї; його агентура у Пекіні в грудні 1921 р. змусила піти у відставку китайський уряд, що перебував під англо-американським впливом. Новий уряд Китаю зайняв на конференції прояпонську позицію. Натомість китайська делегація відмовилася коритися інструкціям свого уряду. Японія була змушена евакуювати війська з кількох територій Китаю, однак у Токіо і далі наполягали на "спеціальних інтересах" у Китаї та відхилили вимоги Китаю про виведення японських військ з Південної Маньчжурії. "Угода дев'яти", крім того, проголошувала суверенітет та цілісність Китаю. Великі держави взяли на себе зобов'язання не домагатися поділу Китаю на сфери впливу й дотримуватись принципів "відчинених дверей" та "рівності можливостей".
Вашингтонська конференція продемонструвала зростання впливу США у міжнародних відносинах та у Тихоокеанському регіоні зокрема. Водночас рівновага, що склалася внаслідок зустрічі у столиці США, була нестійкою. Вже в ході самої конференції США зробили заяву про недостатність японських поступок у Китаї. Японія відразу ж після закінчення конференції стала на шлях перегляду рішень, що створювало новий, небезпечний осередок майбутньої конфронтації на Далекому Сході.
3. Позитивне значення Версальсько-Вашингтонської системи. Рішення Паризької і Вашингтонської конференцій заклали основу Версальсько-Вашингтонської системи післявоєнних міжнародних відносин. її створення забезпечило вихід із війни, дало можливість розрядити післявоєнну напругу і заклало основу для відносної стабільності у міжнародних відносинах у'двадцяті роки.Ці рішення включали в себе низку положень, які засвідчували розуміння державами необхідності змін у системі міжнародних відносин, - визнання права на самовизначення народів, відмова від війни як засобу вирішення конфліктів і т.д. Важливим прецедентом стало створення Ліги націй. Було визнано незалежність ряду європейських держав, за що довго боролися їхні народи.Незважаючи на ці досягнення, сама система виявилась нетривкою і її розпад привів у кінцевому результаті до нової світової війни. Недоліки Версальсько-Вашингтонської системи. Слабкість системи була обумовлена тим, що її творці поставили занадто багато держав і народів у таке становище, що вони не могли не боротися проти такої системи. Країни Антанти не виявились милосердними переможцями. Весь тягар післявоєнних змін був покладений на переможені народи. Не було враховано, що ці народи вже скинули режими, які брали участь у розв'язанні війни. Умови миру здавались ще більш несправедливими для цих народів, тому що їх країни не капітулювали перед державами Антанти. Війна закінчилась, коли ні один солдат Антанти так і не ступив на територію Німеччини.Встановлені репарації не враховували реальні можливості переможених країн.Таким чином, хвиля шовінізму і націоналізму, піднята Першою світовою війною, не вщухла, тепер її силу підтримувало почуття національного приниження. Не сприяло послабленню націоналізму і рішення відносно кордонів. Проголосивши принцип самовизначення народів, як основу для національно-державного розмежування, переможці неодноразово порушували його самі і заплющували очі, коли порушували інші. У результаті при такому переділі кордонів у багатьох державах виникли райони з компактним проживанням національних меншин, які потрапили туди у більшості випадків не з своєї волі. Німці - в Чехословаччині, Франції, Бельгії та Польщі; угорці - в Чехословаччині, Югославії та Румунії; українці - у Польщі, Румунії, Чехословаччині і т.д. Розраховувати на підтримку Версальсько-Вашингтонської системи цих народів навряд чи можна було.Поза Версальською системою залишилась Росія, що було значним дестабілізуючим чинником. Для держав Антанти Росія була насамперед зрадницею, яка уклала сепаратний мир з ворогом (Брестський мир 3 березня 1918 р.). До того ж більшовизм викликав у країнах Антанти ворожість, що призвело до інтервенції в Росію (1918-1922), а після її провалу до ізоляції Росії на міжнародній арені.
Запитання і завдання:
-
Проаналізуйте вимоги, які висували країни-переможниці до Німеччини та її союзників.
-
Складіть характеристику діяльності Паризької конференції та її головних дійових осіб.
-
Назвіть країну, що не входила до Ліги Націй. Чому вона відмовилася від співпраці у складі цієї організації?
-
Розкрийте умови Версальського мирного договору з Німеччиною, визначивши:
а) військові обмеження для Німеччини;
б) території, що відійшли від Німеччини.
-
Поміркуйте, у чому полягало значення рішень Версальського договору.
-
Складіть розгорнутий план доповіді на тему "Мирні договори з союзниками Німеччини".
-
Назвіть договори, в яких йшлося про долю Західної України.
-
Який договір поклав початок міжнародному визнанню України?
-
Як ви можете пояснити виникнення протиріч у Версальській системі?
10. Поясніть поняття: мандатна система; Ліга Націй; Версальська система договорів; Рейнська демілітаризована зона.
-
З'ясуйте, які протиріччя сформувалися на Тихому океані та на Далекому Сході між СІЛА, Великою Британією та Японією.
12.Які завдання прагнули вирішити США на Вашингтонській конференції?
-
Дайте оцінку угодам, підписаним на конференції.
-
Яка угода проголошувала суверенітет Китаю:
-
чотирьох?
-
п'яти?
-
дев'яти держав?
15. Зробіть аналіз наслідків Вашингтонської конференції.
16. Схарактеризуйте становище в Європі після укладення
повоєнних угод. З'ясуйте, які протиріччя сформувалися в ході створення
Версальсько-Вашингтонської системи.
-
З якою метою було скликано Генуезьку конференцію?
18. Вкажіть особливості радянсько-німецьких відносин.
19. Що було причиною Рурського конфлікту? Чому він став можливий?
20. Що являв собою план Дауеса ? Яку мету він переслідував ?
21. Німеччину було прийнято до Ліги Націй:
-
1922 р.?
-
1925 р.?
-
1926 р.?
Запам'ятайте дати:
• 18 січня 1919 р. — відкриття Паризької мирної конференції.
• 28 червня 1919р. — підписання Версальського мирного договору з Німеччиною.
• 10 вересня 1919 р. — підписання Сен-Жерменського договору.
• 27 листопада 1919 р.— підписання Нейїського мирного договору.
• 4 червня 1920 р. — підписання Тріанонського мирного договору.
• 10 серпня 1920 р. — підписання Севрського мирного договору.
• 12листопада 1921 р.- 6 лютого 1922 р. — Вашингтонська конференція.
-
13 грудня 1921 р. — угода "чотирьох держав".
-
6 лютого 1922 р. — угода "п'яти держав".
6 лютого 1922 р. — угода "дев'яти держав".
• 10 квітня — 13 травня 1922 р. — Генуезька конференція.
Тема: ідейно – політичні течії першої половини XX ст..
Головними ідейно-політичними течіями в країнах Європи та Північної Америки були консерватизм, лібералізм, соціалізм, які склалися у XVIII-XIX ст., та фашизм, який виник у другому десятилітті XX ст.Консерватори (від латинського "консерваціо" - збереження) прагнули збереження колишніх традиційних порядків та установ. Не заперечуючи взагалі можливості реформ, вони все-таки прагнули уникати їх. Реформи, згідно з їхними переконаннями, не повинні зачіпати традиційні суспільні відносини та інститути. Консервативні партії виступали за збереження і зміцнення "устоїв суспільства": сім'ї, соціальної ієрархії, порядків, традицій. Консервативні партії підтримували головним чином селяни, землевласники, чиновники, частина промисловців, банкірів та ін. Консервативні партії традиційно називаються правими. Ліберали (від латинського "лібераліс" - вільний) захищали свободу особистості і право приватної власності. Вони виступали за свободу слова, друку, віросповідання, свободу політичної діяльності, свободу торгівлі і підприємництва. Одним з головних пунктів ліберальної доктрини було засудження державного втручання в торгівлю та промисловість. На їхню думку, держава повинна спостерігати за порядком і захищати країну. Ліберали користувалися значним впливом у США, Великобританії та деяких країнах Західної Європи. їх підтримували торговці, підприємці, частина інтелігенції, робітників, службовців. Ліберали, розуміючи, що в умовах погіршення становища найманих робітників можливий соціальний вибух (повстання, революції та ін.), прагнули зменшити соціальну напругу шляхом покращання становища населення. Така політика, яка отримала назву буржуазного реформізму, стала активно проводитись лібералами на початку XX ст. На політичній арені їх активно витісняли соціалісти, які запропонували ширшу програму соціальних реформ.У цей же час ліберальна доктрина трансформувалась в неолібералізм під впливом ідей Кейнса про регульований ринок. Тим самим вони відмовились від своєї провідної ідеї невтручання держави в економічне життя суспільства. Яскравим прикладом неолібералізму став "новий курс" Ф.Рузвельта в США.