Файл: Соціальна філософія.doc

Далі необхідно розглянути суперечності розвитку сучасного суспільства. Внутрішнім джерелом розвитку людства виступають суперечності. Соціальні суперечності поділяються на зовнішні і внутрішні, основні й неосновні, антагоністичні і неантагоністичні. Специфіка соціальних суперечностей проявляється в тому, що вони об'єктивні і виступають у формі суб'єктивної діяльності людей.

Зовсім недавно основною суперечністю сучасної епохи вважалося протистояння двох світових систем. Однак у сучасних умовах, що зазнали докорінних змін, глобальне протистояння двох систем вичерпано. В ядерний вік збройна сутичка не може закінчитися нічим іншим, як самознищенням людства. Після багатьох десятиліть розколу і непримиримого протиборства людство не тільки опинилося перед необхідністю, а й змогло стати на шлях співробітництва в створенні цілісного, стабільного і справедливого світового порядку.

Співвідношення між загальноцивілізованими, соціально-економічними і політичними доктринами у розвитку суспільства не залишаються незмінними. В міру зрілості суспільства дії соціально-економічних і політичних законів розвитку слабшають, тоді як роль загальноцивілізованих факторів зростає. Проблема визначення соціальних суперечностей — ключова проблема соціальної філософії. Існують два підходи до визначення соціальних суперечностей: матеріалістичний та ідеалістичний.

Важливе значення для виявлення закономірностей суспільного прогресу має установлення його критеріїв. Одним із критеріїв виступає той чинник, від якого в найбільшому ступені залежить поступовий розвиток усього людства. Таким чинником виступають продуктивні сили. Саме вони визначають форму виробничих відносин та інші явища суспільного життя людства.

Іншими критеріями суспільного прогресу є сама людина як головна продуктивна-сила, наявність у суспільстві свободи та демократії як умов всебічного розвитку людини. Саме людина є той вузол, в якому виявляються головний двигун, важливий критерій і результати суспільного прогресу.

Далі слід мати уявлення про основні сучасні теорії прогресу. В сучасній філософії на Заході спостерігаються різні ставлення до суспільного прогресу. Існують технократичні теорії, які з початку 60-х років виступають у ролі основної альтернативи вченню марксизма про розвиток суспільства. Методологією технократичних теорій є технологічний детермінізм — уявлення про визначення залежності суспільного розвитку від прогресу науки і техніки, техніка оголошується автономною силою, що визначає весь соціальний розвиток.

Відомі наступні теорії суспільного прогресу:

по-перше, теорія стадій економічного зростання (Уолт Ростоу). Автор розглядає п'ятичленну піраміду стадій економічного росту під певним впливом науково-технічного прогресу;

по-друге, теорія єдиного індустріального суспільства (Раймон Арон) про сходження і єднання капіталізму і соціалізму;

по-третє, теорія постіндустріального суспільства (Девід Белл), в якій у фрагментах постіндустріаль-ної цивілізації зникає роздрібненість праці на окремі монотонні операції, породжені технологією індустріального типу;

по-четверте, теорія індустріального суспільства (Джон Гелбрейт), яка означала залежність соціального прогресу від рівня технічних фахівців, їх рівня прийнятих рішень;

по-п'яте, теорія технотронної цивілізації (Збігнев Бжезинський), теорія понадіндустріального суспільства (Олвін Тоффлер). Автор запропонував картину історичного розвитку у вигляді змінюючих одна одну, вбачав безпосередній зв'язок між технікою і способом життя людей, їх цінностями: техніка зумовлює розвиток соціуму «хвилясто»;

— по-шосте, теорія інформатизованого суспільства (Олдрідж Масуда), в якій використовується науково-технічна інформація.

На закінчення першого питання необхідно розглянути значення для розуміння суспільного прогресу національного фактора. Виходячи з ідеї національного розвитку, на особистісному рівні можна дотримуватися будь-якої школи, цінностей, що не суперечить інтересам людини і держави, їх оцінка визначається тісною взаємодією між очікуваннями людей і можливістю їх реалізації.

Однак такий підхід прийнятний лише для оцінки соціального розвитку держави. Тому використання суспільного прогресу для оцінок історичного розвитку України, що не мала тривалий період своєї державності, досить обмежене. У кожній країні суспільний прогрес проходив у боротьбі з регресивними факторами. Важливо не допустити їх перетворення в тенденції загальнонаціонального розвитку.

Суспільний прогрес стає реальністю, коли національна ідея, сподівання людей стануть фактом буття і свідомості переважної більшості населення, коли зусилля державних інститутів будуть спрямовані на розвиток творчого потенціалу і здібностей кожного окремого громадянина.

2. При вивченні другого питання «Сутність і перспективи науково-технічного прогресу» необхідно звернути увагу на поняття й історичний розвиток науково-технічного прогресу. На сучасному етапі історичного розвитку молодої суверенної української держави гостро постала проблема прискорення соціально-економічного розвитку. У центрі цієї проблеми знаходиться важливість глибокого осмислення стану науково-технічного прогресу, його перспектив у світі науки і техніки.

Науково-технічний прогрес — взаємопов'язаний поступовий розвиток науки і техніки, який проявляється, з одного боку, в постійному впливі наукових відкриттів та винаходів на рівень техніки та технологій, з іншого боку — в застосуванні новітніх приладів та обладнання в наукових дослідженнях. Науково-технічний прогрес стимулює якісні перетворення матеріального виробництва і невиробничої сфери; веде до постійного зростання продуктивності праці, здійснює вплив практично на всі сторони життя суспільства; є невід'ємною частиною суспільного прогресу.

Підготовча фаза науково-технічного прогресу належить до періоду Відродження і особливо до ХVI-ХVII століть, коли потреби зростаючого мануфактурного виробництва, мореплавання, торгівлі поклали початок союзу наукової та технічної винахідливої діяльності. До цього періоду існували лише окремі елементи наукових і технічних знань, накопичувалися виробничі навички і досвід в окремих галузях.

Динамічний розвиток великої промисловості вперше формує соціальну потребу вирішення складних технічних завдань і створює умови для освоєння нею наукових відкриттів та винаходів. Таким чином, виникає якісно новий соціальний феномен — науково-технічний прогрес, в якому органічно поєднуються наука як діяльність в духовній сфері, котра спрямована на отримання нових знань, і техніка як один з найважливіших компонентів матеріальної культури.

Динамізм матеріального виробництва і великий обсяг вже накопичених науково-технічних знань викликають прискорення темпів НТП. Тому істотні і навіть кардинальні зміни у виробництві, інших сферах все частіше відбуваються протягом життя одного покоління. Все більш різноманітними і масштабними стають соціальні наслідки НТП, його зв'язок з іншими сторонами суспільного життя.

Далі слід розглянути основні напрямки науково-технічного прогресу на сучасному етапі. В залежності від виробничих та інших соціальних потреб, рівня розвитку конкретних розділів науково-технічних знань в різні періоди на перший план висуваються ті чи інші напрямки НТП. Серед них:

— освоєння нових джерел енергії, передусім ядерної. У світі експлуатується близько 400 ядерних реакторів в десятках країн світу. Однак за даними вчених в останній період у світі сталося близько 50 серйозних аварій на ядерних електростанціях. Це примушує людство по-новому оцінити переваги та небезпеку цього могутнього джерела енергії. Вчені шукають нових джерел, розмірковують над шляхами ефективного використання традиційних — енергії сонця, вітру, води, конструюють відповідні технічні системи й намагаються запропонувати їх у виробництві; освоєння навколишнього простору. По суті сам факт розвитку космонавтики можна розглядати як інтегральний показник могутності продуктивних сил; науково-технічного потенціалу країни, високого ступеня розвитку її народного господарства, а також загальноосвітнього й культурного рівня народу;

хімізація виробництва. Досягнення хімії почали впроваджуватися у виробництво з середини XX століття, проте її масове практичне застосування відноситься до 50-60-х років XX століття. Хімізація виробництва дає змогу одержати штучні матеріали, створити високоефективні добрива, медичні препарати, засоби боротьби зі шкідниками. Все це сприяє кращому використанню природних багатств, підвищенню продуктивності сільськогосподарського виробництва, зміцненню здоров'я людей;

біологізація виробництва. Розвиток біології, особливо генетики й генної інженерії відкриває можливість керування спадковістю живих організмів. Це різко підвищує продуктивність сільськогосподарської праці, розширює заходи боротьби з різноманітними хворобами, сприяє профілактиці захворюваності. Водночас біологізація виробництва несе з собою загрозу, подібну до хімічної;

створення штучних матеріалів та матеріалів з наперед заданими властивостями;

автоматизація виробництва породжується потребами машинної техніки. Сучасне виробництво має справу з надвисокими тисками й температурами, мі-кроточностями, великими швидкостями та потужностями. Автоматизація постає як засіб нового управління виробництвом, завдяки чому людина виконує функції регулятора або програміста, збільшує частку розумової праці, творчої свободи.

Далі в цьому питанні можна розглянути проблему впливу інформатики на суспільні процеси. Багато держав світу прийняли та реалізують дуже великі за обсягом програми інформатизації. Особливо гостро постала задача розвитку технічних засобів, які підвищують продуктивність інтелектуальної діяльності. Сучасна інформаційна техніка різного призначення визначила становлення інформатики як нової комплексної галузі науково-технічної діяльності. Різні варіанти концепції інформаційного суспільства стали однією з центральних тем в західній соціології.

На інформатизацію покладаються райдужні надії, які покликані позбавити суспільство багатьох соціальних проблем. Теоретики інформаційного суспільства роблять висновки про те, що й без соціальних потрясінь інформатизація приведе до розквіту справжньої демократії. В той же час іде розвиток інформаційної культури людини. Високий рівень інформаційної технології зумовлює такий самий рівень розвитку культури. Мова йде про культуру вільного часу, а також інформаційну культуру.

На закінчення другого питання необхідно розглянути вплив науково-технічного прогресу на розвиток інженерної справи. Від рівня розвитку інженерної справи, від кількості та якості технічної оснащеності виробництва залежить ефективність зростання облаштованості виробництва. Науково-технічний прогрес значно впливає на всі напрямки інженерної теорії і практики. Високий рівень розвитку сучасної науки можна виявити в усіх галузях виробництва.

Одним із основних засобів практичної реалізації досягнень науково-технічного прогресу в інженерній справі виступає технічна політика держави, що є системою науково зумовлених поглядів і конкретною діяльністю відповідних органів з питань розвитку виробничої техніки. Технічна політика, опираючись на економіко-науковий потенціал, забезпечує союз промисловості з наукою з метою створення високоефективних зразків техніки, надійних в експлуатації, орієнтує інженерні кадри на розробку перспективних наукових проблем.

3. У третьому питанні «Глобальні проблеми сучасності» важливо з'ясувати основні напрямки глобальних проблем, їх різноманітність. Виявлення тенденцій суспільного прогресу показує, що майбутнє людства виступає такою формою буття людей, яка зможе підкорити розвиток виробництва як забезпеченню добробуту людей, так і розвитку особистості — носія високих моральних і естетичних цінностей.

Однак уже сьогодні людство зіткнулося з гострими проблемами, які прийнято називати глобальними. Це життєво важливі проблеми всього людства, від вирішення яких залежить подальший соціальний прогрес. Усі глобальні проблеми можна умовно поділити на три основні групи:

перша група — проблеми суспільно-політичного характеру. До них належать: проблема запобігання ядерної війни; створення без'ядерного ненасильницького світу; подолання зростаючого розриву на рівні економічного і культурного розвитку між розвинутими індустріальними країнами Заходу і країнами, що розвиваються;

друга група — проблеми, які пов'язані зі взаємовідношенням людини і суспільства. Мова йде про ліквідацію злиденності, голоду, неграмотності, боротьби з хворобами; про подолання темпів зростання населення; про передбачення і подолання негативних наслідків науково-технічної революції і раціональне використання її досягнень на благо суспільства і особистості;

третя група — екологічні проблеми, які виникають у сфері відносин між суспільством та природою. До них належать: охорона і відновлення навколишнього середовища, атмосфери, ґрунту, води; забезпечення людства необхідними природними ресурсами, включаючи продовольство, сировину і джерела енергії.

Далі слід розкрити детальніше деякі проблеми. Найактуальнішою є екологічна проблема. Великою загрозою для природи і самого існування людини є «кислотні дощі», які виникають внаслідок викидів у атмосферу різних хімічних сполук, забруднення її відходами видобувної промисловості, сільського господарства, транспорту, енергетики. Все це призводить до непередбачених змін кліматичних процесів.