ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 04.09.2024
Просмотров: 162
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
Тема 13 Філософський аналіз суспільства План
Поради і матеріали до вивчення теми
Питання для самостійного вивчення теми
Питання для самоконтролю знань
Тема 14 Суспільство і природа План
Питання для самостійного вивчення теми
Питання для самоконтролю знань
Тема 15 Людина як предмет філософського аналізу План
Поради та матеріали до вивчення теми
Питання до самостійного вивчення теми
Політична система суспільства План
Питання для самостійного вивчення теми
Питання для самоконтролю знань
Тема 17 Цінності та їх роль у житті людини та суспільства План
Питання до самостійного вивчення теми
Тема 18 Духовне життя суспільства План
Поради та матеріал до вивчення теми
Питання для самостійного вивчення теми
Поради та матеріал до вивчення теми:
Питання для самоконтролю знань
Проблемно-пошукові завдання та вправи
Тема 20 Філософія науки і техніки План
Поради та матеріали до вивчення теми
Питання для самостійного вивчення теми
Додаток в Основні етапи розвитку науки і техніки
АНТИНОМІЯ (грец. antinomia — суперечність у законі) — суперечність між двома твердженнями, в основі якої не логічні помилки, а обмеженість системи тверджень, з якої вони виводяться. Зустрічаються у філософії (Кант) і математиці. Поняття А. близьке до апорії.
АНТИТЕЗА (грец. antitesis — протиставлення) — твердження, яке заперечує тезу (вихідне твердження).
АНТИТЕТИКА — метод зведення суперечливих тверджень (тез, антитез), жодному з яких неможливо надати переваги.
АНТРОПОЛОГІЗМ — філософська концепція, яка всі світоглядні проблеми (що таке світ, суспільство, Бог та ін.) розглядає крізь призму людини. Людина є мірою всіх речей (Протагор).
АНТРОПОЛОГІЯ ФІЛОСОФСЬКА — філософське вчення про людину (Шелер, Гелен, Тейяр де Шарден), яке виводить культуру зі специфіки природи людини.
АНТРОПОЦЕНТРИЗМ — філософський принцип, згідно з яким людина вважається центром Всесвіту, найвищою метою всього, що відбувається у світі.
АПОЛОГЕТИ (грец. apologetikos —захисний) — ранньохристиянські письменники (Юстін, Тертулліан, Оріген) III ст., які захищали від критики християнське вчення; захисники певних течій, учень.
АПОРІЯ (грец. арогіа — непрохідність, безвихідь) — проблема, що важко піддається вирішенню, пов'язана із суперечністю між даними спостереження і досвідом та їх аналізом у мисленні; суперечність у міркуванні, корені якої перебувають за межами логіки. Відкрив А. Зенон з Елеї (апорії руху — Ахілл і черепаха, простору і часу). Поняття А. близьке за змістом до антиномії.
АПОСТЕРІОРІ (лат. а postriori — з наступного) — знання, набуте в процесі досвіду.
АПРІОРІ (лат. а ргіогі — з попереднього досвіду) — ідеї, форми пізнання, які, на думку деяких мислителів, наявні у свідомості до досвіду, не набуті з досвіду. У філософії Канта категорії проголошуються апріорними формами мислення. Апріоризм близький до концепції вроджених ідей. Протилежним до А. є поняття апостеріорі.
АРХЕ (з давньогрец. — початок; перший, вихідний, головний пункт: засада) — у давньогрецькій філософії — універсальний початок усього сущого.
АРХЕТИП — первинні, вроджені психічні структури, первинні схеми образів фантазії, що містяться в так званому колективному несвідомому й апріорно формують активність уяви; складають основу загальнолюдської символіки, виявляються у міфах і віруваннях, снах, творах літератури тощо.
АСКЕТИЗМ (грец. asketes — добре навчений, подвижник) — моральне вчення, яке пропагує крайнє обмеження потреб людини, відмову від життєвих благ. Протилежне гедонізмові.
АТАРАКСІЯ — незворушність, безпристрасність; у школах завершального циклу античної філософії — душевний стан, до якого повинен спрямовувати своє самовдосконалення прихильник мудрості.
АТМАН — дух, душа, активне свідоме начало в індійській ведичній традиції.
АТОМ — дослівно: неподільний, неруйнівний; найменша частинка речовини, яка не підлягає ніякім змінам; за Демокрітом, наявність такої частинки є запорукою незнищуваності світу.
АТРИБУТ (лат. аttributum — додане)— невід'ємна властивість речі, субстанції. За Декартом, А. матерії є протяжність, душі — мислення.
АТРИБУТИВНІ ВІДНОШЕННЯ — різновид змісту самосущого буття або субстанції в інтерпретації Арістотеля.
БЕЗКІНЕЧНЕ — протяжність, кінець якої безперервно віддаляється. Діалектичне пов'язане з конечним, складається з конечного.
БЕЗПЕРЕРВНІСТЬ — зв'язок, стирання граней між розрізненим, дискретним (роздільним), перервним.
БІБЛІЯ — священна книга християнства та іудаїзму, створена протягом І тис. до н. є. та IV ст. н. є. шляхом відбору, редагування та канонізації текстів, які іудейські, а пізніше християнські традиції вважали богонатхненними. Складається із двох частин — Старого Завіту, визнаного іудеями та християнами, та Нового Завіту, котрий визнається священним лише християнами. Мовами Біблії є давньоєврейська та арамейська у Старому Завіті та грецька (койне) у Новому. Містить сакралізовану історію світу та людства, наголошує на їх залежності від волі Бога — творця і мислителя. Основою людського життя, за Біблією, є правдиве боговшанування та богопоклоніння. За своєю суттю Біблія — одна-єдина книга, хоча й складена вона з багатьох книг, а тому характеризується величезною жанровою та тематичною різноманітністю: виклади міфологічних систем, історичні оповіді, релігійна публіцистика, філософсько-моралістичні твори, лірична поезія, зразки релігійної містики.
Історія Біблії в Україні розпочинається з часів появи на її землях перших християнських місіонерів, які, поширюючи християнство, принесли із собою і книги Святого Письма, що з часом перекладалися церковнослов'янською мовою. Найдавнішою в Україні книгою Святого Письма є Остромирове Євангеліє (1056-1057). Найціннішим із перекладів на народну тогочасну мову є Пересоп-ницьке Євангеліє (1556—1561), що вийшло з монастиря в Пересопниці (Волинська область). Дуже популярною в Україні книгою Старого Завіту був Псалтир, який вживався не тільки як богослужбова, а й як навчальна книга для домашнього читання. Популярними були книги Нового Завіту Четвероєвангеліє і Апостол. У 1581 р. побачила світ повна збірка книг Біблії церковнослов'янською мовою — Острозька Біблія, надрукована І. Федоровим у м. Острозі. Перший переклад Біблії живою народною літературною мовою здійснили П. Куліш, І. Пулюй та І. Нечуй-Левиць-кий (XIX ст.). Протягом XX ст. повний текст Біблії у перекладі українською мовою здійснили І. Огієнко (1912), І. Хоменко (1963).
БРАХМАН — світова душа, духовне абсолютне начало в індійській ведичній філософії.
БУДДИЗМ — одна з трьох світових релігій (поряд з християнством та ісламом). Виходячи з положення, що життя є страждання, в основі якого лежать бажання, буддизм пропонує свій шлях подолання страждань. Учить про перевтілення душі (сансара); про закон відплати за вчинені проступки (карма). Метою життя буддиста є досягнення нірвани — злиття з божественною першоосновою Всесвіту.
БУТТЯ — 1) найзагальніша визначеність речей, з якої розпочинається процес пізнання (Гегель). Перш ніж визначати, яка річ, відбувається констатація її буття; 2) найзагальніша властивість усього сущого (і матеріальні речі та ідеї, і цінності мають буття і об'єднуються людиною в єдиний світ); 3) буття як об'єктивне існування на противагу фантому, ілюзії.
ВЕЛИКІ СОЦІАЛЬНІ ГРУПИ (мікросоціальні спільноти) — довготривалі, сталі спільноти людей, що існують у масштабах усього суспільства.
ВЕРИФІКАЦІЯ — у неопозитивізмі операція, за допомогою якої встановлюють осмисленість висловлювання. Полягає у зведенні висловлювань до чуттєвих фактів. Неопозитивісти дійшли висновку, що релігійні та філософські твердження, на відміну від наукових, не підлягають верифікації. Поппер розвинув принцип В. до фальсифікації.
ВІДКРИТІСТЬ — фундаментальна характеристика людини, її здатність унаслідок біологічної неспеціалізова-ності змінюватися, поставати незавершеною, відкритою різним вимірам культурно-історичного процесу та напрямам людської діяльності: відкритість також слід розуміти і в плані сенсу людського життя: поки людина живе і діє, сенс її життя постає невизначеним до кінця, бо вона може його суттєво трансформувати.
ВІДЧАЙ ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНИЙ (або тотальний) — за К'єркегором, стан, до якого людина може прийти внаслідок щирого самопізнання та самозаглиблення: шукаючи і не знаходячи ні в чому свого життєвого кореня, людина впадає у відчай — відчуття абсолютної самотності та відчуження від усього; це відчуття може привести людину до осмислення свого абсолютного відношення до абсолютного, тобто до Бога, в якому єдиному знаходить своє виправдання наша індивідуальність.
ВІДЧУЖЕННЯ — стан напруги, ворожості щодо суб'єктивного і об'єктивного, духовного і матеріального, розумного і стихійного, особистого і суспільного. У загальному значенні — це відношення між творцем і творінням, яке збунтувалося і живе власним життям, нав'язуючи свою логіку творцю; термін широко вживався в німецькій класичній філософії (Фіхте, Гегель, Фейєрбах) і марксизмі.
ВІДЧУТТЯ — відображення у свідомості людини певних сторін, якостей предметів, які безпосередньо діють на органи чуття.
ВІРА — не обґрунтоване розумом прийняття існування чогось (Бога, долі, моральних чеснот іншого, Атланти-ди, наукових об'єктів) за істину та дії, що відповідають цим прийняттям.
ВОЛЮНТАРИЗМ (лат. voluntas — залежність від волі) — течія в метафізиці (і психології), яка в основу світових процесів (і психологічного життя людини) ставить волю як ірраціональне, тобто несвідоме начало. Найвідоміші представники — Шопенгауер, Ніцше, які проголосили основою усіх явищ світу і людського життя волю.
ВОЛЯ — непояснюване, ірраціональне прагнення до самоздійснення, просте поривання до буття, що, на думку А.Шопенгауера та Ф.Ніцше, лежить в основі будь-якого існування.
ВУЛЬГАРНИЙ МАТЕРІАЛІЗМ — течія в матеріалізмі XVIII-ХIХ ст. (Бюхнер, Фохт), яка спрощено зводила свідомість людини до фізіологічних процесів. Особливості мислення вони визначали залежно від клімату, їжі та ін.
ГЕДОНІЗМ (грец. hedono — насолода) — етичне вчення, яке проголошує метою життя людини насолоду (Епікур, просвітники та ін.).
ГЕЛІОЦЕНТРИЗМ — висунуте М. Коперніком положення, що доцільніше вважати не Землю, а Сонце (Геліос) центром світу (або планетної системи); за часів Коперніка та пізніше геліоцентризм розглядали як аргумент проти релігійних тверджень про особлизе становище людини в світі.
ГЕНЕТИЧНИЙ (грец. geneticos — походження) — метод дослідження явищ на основі аналізу їх розвитку.
ГЕРМЕНЕВТИКА (грец. hermenevein — пояснювати, тлумачити) — філософський метод тлумачення та розуміння феноменів культури, зокрема текстів, їх залежності від контексту культури, в якому він існував, і від культури суб'єкта, який здійснює інтерпретацію.
ГІЛЕМОРФІЗМ (з давньогрец. — гіле та морфе) — за Арістотелем, вихідні складові будь-якого сущого: матерія — невизначений пасивний матеріал; форма — активне впорядкування матерії.
ГІЛОЛОЗОІЗМ (грец. hile — тут, zoe — життя) — погляд, згідно з яким матерія наділена чуттєвістю, яка різною мірою властива неживим, живим тілам і людині (Бруно, Спіноза).
ГІПОТЕЗА — форма знання, основою якого є передбачення, сформульоване за допомогою певних фактів, але це знання є невизначеним і потребує доведення.
ГІПОТЕТИКО-ДЕДУКТИВНИЙ МЕТОД — спосіб теоретичного дослідження, який передбачає створення системи дедуктивно пов'язаних між собою гіпотез, з яких виводять твердження про емпіричні факти.
ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ — такі проблеми, що виникли внаслідок суттєвого зростання можливостей людського впливу на природу: у XX ст. масштаби людських дій стали дорівнювати масштабам планетних природних процесів, але ці дії досить часто руйнують природу, ставлячи під загрозу саме людське існування на планеті.
ГНОСЕОЛОГІЯ — теорія пізнання, одна з головних філософських дисциплін, яка досліджує закономірності процесу пізнання.
ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО — суспільство, в якому існує і постійно розширюється сфера вільного волевиявлення, яке сприяє розкриттю внутрішнього потенціалу людей і досягається через систему інституцій і відносин, покликаних забезпечити умови для самореалі-зації окремих індивідів та їхніх об'єднань.
ГУМАНІЗМ (лат. humanos — людяний) — 1) ідейний напрям у культурі Відродження, який обстоював право на існування незалежної від релігії світської культури; 2) риса світогляду, яка в розумінні людини виходить з «вічних цінностей, і природних прав». Г. долає національні, расові, релігійні та соціальні обмеженості у ставленні до людини.
ДАО — одне з основних понять китайської філософії, означає першопричину, що породжує речі, дорогу, долю, пустоту.
ДАОСИЗМ — філософське вчення, згідно з яким природа і життя людей підпорядковані не волі неба, а загальному божественному законові дао.
ДЕДУКЦІЯ (лат. deductio — виводжу) — метод пізнання, в основі якого рух думки від загального до одиничного.
ДЕЇЗМ (лат. deus — Бог) — філософське вчення, згідно з яким Бог створив світ, дав першопоштовх і надалі не втручається у справи.
ДЕКАДЕНТСТВО (франц. decadence, пізн. лат. decadencia — занепад) — загальна назва настроїв безнадії; несприйняття життя, індивідуалізму.
ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ — верховенство, незалежність, повнота, загальність і винятковість влади держави, що ґрунтується на принципі права.
ДЕТЕРМІНІЗМ (лат. determinans — той, що визначає, обмежує)— пояснення явищ на основі причинної зумовленості. Принцип Д. є провідним у науці та матеріалістичній філософії.
ДЕФІНІЦІЯ (лат. defenitio — визначаю) — визначення поняття через підведення під ширше (родове) поняття і вказівку видових особливостей. Наприклад, «береза — дерево з білою корою».
ДИЛЕМА (грец. dilemma— подвійний висновок) — судження за принципом або... або.
ДИСКРЕТНІСТЬ (лат. discretus — перервність) — роз-подільність, перервність.
ДІАЛЕКТИКА (грец. dialectike — мистецтво вести бесіду) — один з методів філософії, згідно з яким будь-яке явище перебуває в зміні, розвитку, в основі якого взаємодія (боротьба) протилежностей (Іеракліт, Гегель, Маркс). Основні ідеї Д. за Гегелем: перехід кількісних змін в якісні, взаємопроникнення протилежностей і заперечення заперечення.
ДІАЛЕКТИЧНИЙ МАТЕРІАЛІЗМ — термін, яким позначалася філософія К. Маркса в радянському марксизмі. Діалектика Гегеля була ідеалістичною, а матеріалізм Фейєрбаха був недіалектичним (метафізичним). Маркс поєднав матеріалізм і діалектику.