Файл: Філософія.doc

Кожна ситуація розглядається кожною бригадою зі своєю точкою зору. По закінченню ділової гри викладач підводить підсумки і визначає бригаду-переможця, а також найбільш активних студентів.

Тема 12

Філософія пізнання

План

Сутність і структура пізнання.

Істина як безпосередня мета пізнання.

Наукове пізнання і творчість.

Радимо прочитати:

Алексеев П.В., Панин А.В. Теория познания и диалектика. — М., 1991.— С.5-99, 132-167, 185-198, 215-279.

Андрос Е.И. Истина как проблема познания и мировоззрения. —К., 1984.— С. 3-58, 83-136.

Батищев Г.С. Введение в диалектику творчества. — СПб., 1997.

Будко В.В. Адекватность научного познания. — X., 1990.

Диалектика процесса познания. — М., 1985.

Заботин П.С. Преодоление заблуждений в научном познании. — М., 1979.

Кохановский В.П. Философия и методология науки.— Ростов н/Д., 1999, гл.1-3.

Лекторский В.А. Теория познания (гносеология, эпистемология) // Вопр. филос. —1999. — № 8. — С. 72-80.

Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. Навчальний посібник для студ. вищ. закладів освіти. — Київ— Львів, 2001. — С. 328-351.

10. Подольська Є.А., Парафійник Н.І. Філософія: Підручник для студ. фарм. вузів і ф-тів. X., 1997. — С 469-540.

11. Причепій Є.М., Черній A.M., Гвоздецький В.Д.,Чекаль Л.А. Філософія: Посібник для студентів вищ.навч. закл. — К., 2001. — С. 292-316.

Рузавин Г.И. Логика и методология научного поиска. — М., 1996.

Спиркин А.Г. Философия: Учебник. — М., 1998. — С. 414-521.

Сухина В.Ф., Кислюк К.В. Практикум по философии: Учеб. пособие для студ. вузов. — 2-е изд., перераб. и доп. — X., 2001. — С. 288-305.

Філософія: Навчальний посібник / Надольний І.Ф., Андрущенко В.П. та ін./ За ред. Надольного І.Ф. — К., 1997. — С. 261-334.

Ярошевець В.І. Людина в системі пізнання. — К., 1996.

Поради та матеріали до вивчення теми

У цій темі висвітлюються принципові теоретичні положення курсу. Питання про те, як людина пізнає світ, що таке знання, чи можемо ми реально відображати дійсність, належать до корінних світоглядних проблем, вивчення яких є важливою умовою опанування курсом.

Основні навчальні завдання теми:

усвідомити специфіку філософського підходу до пізнання;

з'ясувати сутність і соціальну природу пізнання;

визначити місце і роль практики у пізнанні;

зрозуміти, що таке об'єктивна, абсолютна та відносна істина;

розкрити специфіку і творчу природу наукового пізнання.

Ключові поняття і категорії теми: гносеологія, пізнання, знання, агностицизм, суб'єкт пізнання, об'єкт пізнання, практика, чуттєве пізнання, раціональне пізнання, інтуїція, творчість, істина, помилкова думка, емпіричне пізнання, теоретичне пізнання, метод, методологія, наука.

Приступаючи до вивчення теми, перш за все, необхідно чітко з'ясувати, що таке гносеологія як філософське вчення, які проблеми воно вирішує.

Як ви вже знаєте з попередніх тем, гносеологія — це вчення про пізнання, теорія пізнання. Однак слід враховувати, що пізнання є об'єктом вивчення багатьох наук. Крім філософії, проблеми пізнання досліджують психологія, фізіологія вищої нервової діяльності, кібернетика, логіка, мовознавство, семіотика, ряд інших наук. Проте всі вони не ставлять і не вирішують корінних проблем пізнання, а вивчають лише його окремі сторони.

Специфіку гносеології як філософської дисципліни складає те, що гносеологія досліджує найбільш загальні закономірності і проблеми пізнання. До них, зокрема, належать: природа і джерела пізнання, що лежить в його основі і що рухає ним, які можливості і межі пізнання, що таке істина та заблудження, в яких формах і якими методами здійснюється пізнавальна діяльність людей та інше.

Отже, гносеологія, або теорія пізнання, філософія пізнання вивчає не окремі сторони, аспекти, грані пізнання, а все-загальне в пізнавальній діяльності як такій безвідносно до того, яка саме ця діяльність: повсякденна чи спеціалізована, професійна, наукова чи художня [1, С.5]. Процес пізнання вона досліджує як ціле, з точки зору його сутності, зумовленості і структури, відношення людських знань про дійсність до самої дійсності. Центральною категорією гносеології як вчення про пізнання є категорія істини. Більш повну характеристику предмета гносеології, її принципів і проблем можна знайти в літературі: [1, с.5-31; 8; 10, с.469-476; 13, с.414-435; 15, с.261-264].

1. При вивченні першого питання теми зверніть увагу на те, що основу діалектико-матеріалістичного розуміння сутності пізнання складає принцип відображення. Згідно з цим принципом, процес пізнання є не чим іншим, як відображенням, відтворенням в людській голові об'єктивно існуючого світу. Але це не звичайне відображення, яке ми спостерігаємо в неживій природі, і не ті, більш складні форми відображення, які властиві живим організмам. Пізнання — це вища, людська, соціальна форма відображення, якій притаманні такі риси:

1. Пізнання є формою духовного (ідеального) відображення і освоєння дійсності. Пізнання як відображення — це здатність людського мозку відтворювати у певній ідеальній формі і до певної міри повноти існуючі поза ним об'єкти, їх властивості і зв'язки. Такими ідеальними формами є відчуття, уявлення, поняття, судження, умовиводи, тобто в мозку людини формуються суб'єктивні образи явищ і предметів зовнішнього світу. У формі цих суб'єктивних образів і проходить усе наше пізнання. Джерелом пізнання, сферою, звідки воно отримує свій зміст, є існуюча незалежно від свідомості об'єктивна реальність. Ніяке пізнання неможливе без дії предметів, явищ матеріального світу на нашу свідомість. Тільки в результаті впливу зовнішніх умов, реальних предметів і процесів на свідомість людини в нашій голові можуть виникати образи цих предметів. Мозок людини і зовнішній об'єктивний світ — це два якісно різних види матерії, один з яких відображає інший.

Процес пізнання має суспільно-історичний характер. Усі людські пізнавальні здатності, й насамперед мислення, не дані людині від природи, а формуються на основі і в процесі праці, суспільного виробництва. Окрема людина навчається мислити разом із засвоєнням мови і набутих людством знань. Те, що вона може пізнавати і що стає об'єктом її пізнання, також визначається рівнем суспільного розвитку.

Основу всього процесу пізнання становлять суспільно-виробнича, соціально-політична, науково-експериментальна та інша практична діяльність людей. Тільки в процесі практичної зміни природи і суспільного життя у людини складається певне ставлення до явищ об'єктивного світу, виявляється сутність предметів матеріального світу, встановлюється істинність всіх наших знань.

Пізнання є не пасивним спогляданням дійсності, а активним процесом, не простим одержанням готових знань, а творчим їх формуванням на основі усвідомлення цілей, настанов і змісту практичного впливу людини на об'єкт.

Пізнання — складний, суперечливий, нескінчений за своїми проявами процес наближення образів свідомості до об'єкта пізнання, рух нашої думки від незнання до знання, від знання неповного, недосконалого до знання більш повного і досконалого.

Таким чином, пізнання — це зумовлений законами соціального розвитку, нерозривно пов'язаний з практикою процес активно-діяльного відображення в свідомості людей об'єктивної та суб'єктивної дійсності, основним результатом якої є знання.

Зверніть увагу на те, що знання — це результат пізнавальної діяльності, виражений в ідеальних образах (уявленнях, поняттях, судженнях, теоріях) і закріплений в знаках природних або штучних мов. Знання певним чином співвідносяться з вірою. Віра — це знання, прийняте без достатньої критичної перевірки, під впливом чужої думки, власного інтересу, традицій, навіювання тощо.

Далі слід перейти до розгляду другої частини першого питання теми — структури пізнання. Розкриваючи це питання, перш за все, зупиніться на характеристиці основних елементів, які складають процес пізнання — суб'єкті, об'єкті, предметі, меті, засобах та результатах пізнання. Проаналізуйте кожен з цих елементів, визначте їх місце і роль у пізнанні, покажіть, що процес пізнання є специфічною взаємодією суб'єкта та об'єкта з метою одержання суб'єктом пізнання істинних знань про об'єкт. Для вивчення зазначених питань використайте рекомендовану літературу: [9, с.331-332; 13, с.450-453; 15, с.264-266].

Після цього необхідно перейти до висвітлення питання про рівні і форми пізнання.

Зверніть увагу на те, що в пізнанні виділяються дві взаємопов'язані, але відносно самостійні ступені пізнання — чуттєвий і раціональний.

Першим, вихідним ступенем (рівнем) пізнання, поза яким неможливе формування будь-якого знання, є чуттєве пізнання. Чуттєве пізнання (або живе споглядання) здійснюється за допомогою органів чуття — зору, слуху, нюху.

Живе споглядання як момент чуттєво-предметної діяльності (практики), здійснюється у трьох основних взаємопов'язаних формах: відчуттях, сприйняттях та уявленнях.

Відчуття — це відображення окремих властивостей предметів та явищ внаслідок їх безпосереднього впливу на органи чуття людини, які пов'язують її із зовнішнім світом. Основними видами відчуття є: зорові (світлові або кольорові), слухові, смакові, нюхові, дотикові. Вони виникають і під впливом процесів, що відбуваються в людському організмі.

Сприйняття — це чуттєве відображення предметів та явищ дійсності в сукупності притаманних їм властивостей за безпосередньої дії їх на органи чуття людини. Сприйняття — це цілісний, багатоаспектний чуттєвий образ дійсності, який виникає на основі відчуттів, але не є їх механічною сумою.

Уявлення — це форма чуттєвого відображення, яка відтворює властивості дійсності за допомогою слідів, залишених у пам'яті предметами, що раніше сприймалися суб'єктом. Уявлення — це чуттєвий образ предмета, який уже не діє на органи чуття людини. Уявлення дає можливість зіставляти різні сприйняття і наочно уявляти властивості, зв'язки та взаємовідношення речей, які в даний момент безпосередньо не сприймаються.