Файл: Соціологія МК.doc

Спеціальні соціологічні теорії, з одного боку, є своєрідною деталізацією, конкретизацією загальної соціологічної теорії. З іншого ж, загальна соціологічна теорія для них є методологічним ґрунтом, тією підвалиною, що, як відомо, визначає і розміри, і конфігурацію будівлі. Водночас і спеціальні соціологічні теорії є базою рівня соціологічного пізнання.

Ви зайнята людина? А Ви порахуйте, скільки у Вас є чистого вільного часу на тиждень?

Соціологія як наука має три дуже тісно взаємопов'язані рівні:

Загальні соціологічні теорії;
Спеціальні соціологічні теорії;
КСД

Подібним є зв'язок цих рівнів і з третім - рівнем конкретних соціологічних досліджень (КСД). Два перших є методологічною базою для третього, третій же рівень для двох перших є базою емпіричною. Саме на цьому рівні - рівні КСД - відбувається збір, вимірювання і систематизація фактів, їх якісний і кількісний опис.

Ця частина діяльності соціолога відома суспільству найбільше. Відтак найпоширеніше уявлення про соціолога- як про людину, що проводить анкетування (...пригадайте, найчастіше так тлумачать студенти соціологію). Однак зібрати факти, навіть систематизувати їх і відповідно описати - це лише одне із завдань соціолога, навіть на рівні КСД. Уже тут слід пояснити одержані відомості, зафіксувати ті чи інші тенденції, наявність яких засвідчують встановлені факти, запропонувати конкретні розв'язання, задля яких і проводять КСД; саме тому їх часто називають прикладними. Для здійснення таких дій потрібна теоретична база, тобто залучення попередніх рівнів. І. Фомічова мас рацію, стверджуючи, що «соціології властива єдність теоретичних й емпіричних рівнів... Емпіричне вивчення відбувається на основі цих (методологічних - І. Л.) принципів, програмується на основі соціологічної теорії. Зібрані факти знову ж таки осмислюють в контексті вже наявних теоретичних уявлень і відтак збагачують їх, входячи в їхню структуру у вигляді нових тенденцій, нових узагальнених соціальних факторів»^¹.

Отже, якщо не ставати позитивістом і не зводити соціологію до її методів (зокрема того ж опитування) й не відносити її до суто теоретичних наук, то доведеться визнати, що йдеться про науку, яка ґрунтується на міцному емпіричному фундаменті і яка має на меті не тільки відтворити і пояснити ситуацію, а й вказати подальші шляхи її розвитку.

Завдання соціолога - не тільки відтворити і пояснити ситуацію, а й вказати подальші шляхи її розвитку

Зазвичай, цілі соціологічного дослідження залежать від рівня його виконання. Завданнями теоретичного соціологічного дослідження, звичайно, є встановлення закономірностей конкретного соціального процесу (наприклад, ходу й перспектив політичної структуризації суспільства). Мета досліджень на рівні спеціальних соціологічних теорій - встановити взаємозв'язки між явищами в конкретній предметній зоні, КСД ж найчастіше мають прикладні цілі: опис конкретної суспільної проблеми чи тенденції, прогнозування розвитку цих ситуацій, явищ чи проблем.

Результатом соціологічного дослідження є нові знання про суспільство або його частину, і - на основі цих знань - практичні рекомендації політикам, бізнесменам, управлінцям тощо. Такі знання і такі рекомендації, до речі, дають підстави оцінювати кваліфікованість дослідження і його виконавців: реалізація добре продуманих і аргументованих рекомендацій завжди дає очікувані результати. Для їх досягнення, правда, треба дотримуватися, попри інші, двох умов. По-перше, дослідник має комплексно підходити до явища, яке вивчає, і враховувати вплив на нього різних чинників. На рівень знань студентів впливає не тільки бажання і здатність вчитися, майстерність викладача, а й умови для навчання, складність предмета, аж до пори року і погоди. Кожна з цих «інших», на перший погляд, другорядних обставин, може стати головною, і якщо знехтувати нею, то рекомендації дослідника будуть хибними, безпідставними.

По-друге, одержання результату соціологічного дослідження - нових знань - ще не гарантія конкретних практичних змін. Не є такою гарантією і практичні рекомендації соціолога. Усе залежить від того, хто і як буде (і чи буде) застосовувати ці нові знання, рекомендації на практиці.

Йдеться про принципово важливу річ. Було би безглуздо вимагати від соціології, щоб вона, як цього хочуть марксисти, не пояснювала світ, а змінювала його. Соціологи, як і представники будь-якої іншої суспільної (зрештою, не тільки) науки, лише «ставлять діагноз», «виписують рецепт», а «лікування», всупереч вимогам марксизму, - це справа не науковця, а політика. Ще 1980 р. В. Здоровега застерігав від такого «революційного лікування»: «Ставлення до соціологічних дос

ліджень, - писав він, - взагалі до даних науки інколи нагадує нам наївну віру напівграмотних сільських мешканців у градусник, з якою один з авторів стикався в далекому дитинстві. їм здавалося, що градусник «знімає» температуру. Але він, як відомо, лише показує її. Проведення дослідження - тільки початок конкретної практичної роботи. Якщо встановлено певні закономірності, помічено розбіжності між тим, що роблять журналісти, і чого очікують читачі, самі редакційні колективи повинні виправляти становище»^¹.

Соціологія - як термометр. Термометр же не «знижує» температури, а лише вимірює її

Отже, йдеться про суспільну науку, яка за своїм характером стоїть найближче до журналістської праці. До того ж, як ми побачимо далі, журналісти часто використовують і результати соціологічних досліджень, і їх методику. І що більший вплив на маси має журналіст (а він такий вплив має завжди), то більше йому потрібні соціологічні знання.

Анекдот до теми: є брехня, велика брехня і соціологія

Закономірним буде запитання: якщо соціологія настільки близька до журналістики, то чому ж студенти факультету не можуть навіть дати їй чіткого визначення? Та тому, що ще донедавна у нас соціології, у справжньому значенні слова, не було. Наука, яку називали соціологією, разом з усім суспільствознавством перебувала не в авангарді, як це подавали, а в ар'єргарді розвитку суспільства, вона плелася за практикою, обмежувалася роз'ясненням і схваленням уже прийнятих партійних рішень.

Проводити КСД, не оволодівши відповідною методикою, - все одно, що рушати автомобілем, не вивчивши призначення його важелів і педалей

Сьогодні, коли ситуація змінилася, соціологи й управлінці часто не готові до роботи по-новому, а суспільство - не готове належно оцінити суті, ваги та можливостей соціології. Отож не можна вважати виною випускників середньої чи навіть вищої школи того, що вони не можуть дати правильного визначення цій науці.

Ще й досі соціологію у нас деколи називають молодою наукою, хоча цій «молодій» - понад півтори сотні років. Ще за три десятиліття до появи в Америці книжки У. Томаса і Ф. Знанецького «Польський селянин в Європі та Америці», яку в світовій соціології вважають етапною, українська дослідниця Христина Алчевська видала тритомову працю «Що читати народові?», у якій застосувала соціологічні підходи.

У Росії соціологічні дослідження проводили до 1917 р. і в перші роки радянської влади. Та відносно нормальний розвиток соціології тривав до кінця 20-х років. Починаючи з наступного десятиріччя, КСД припинилися, соціології як науки уже не було. Навіть 1961 р., відправивши першу людину в космос, за рік після того, як у травні 1960 р. Б. Грушин провів через «Комсомольскую правду» опитування на тему: «Чи вдасться людству уникнути., війни?», «некоторые товарищи вообще считали, что они (терміни «соціологія» і «конкретно-соціологічні дослідження» - І. Л.) неприменимы в марксизме...»^¹.

Допоки «отдельные товарищи» протиставляли соціологію марксизмові, а філософську науку - практиці, термін «соціологія» втратив будь-який сенс і щез із лексики радянських філософів".

Ось чому перші соціологічні дослідження новітнього періоду в СРСР соціологи проводили, не оволодівши належною методологією і методикою роботи, а це призвело (і досі призводить) до багатьох, часто грубих помилок. 1 ось чому соціологію у нас вважають молодою наукою, на противагу Заходові, де вона в ті ж 20—30-ті роки набула величезного розмаху.

Отієї своєї «молодості», а насправді відсталості, радянська соціологія гак і не змогла подолати. Не змогла і пострадянська, за винятком хіба балтійських країн, особливо Естонії.У Росії донедавна був один «чисто» соціологічний журнал. В Україні - жодного. Лише останніми роками став виходити науково-теоре- тичний часопис «Соціологія: теорія, методи, маркетинг». У США ж тільки соціологічна асоціація видає вісім таких журналів, а загальна їх кількість - десятки. У Радянському Союзі Інститут конкретних соціальних досліджень (тільки згодом перейменований в Інститут соціологічних досліджень; як видно, слова «соціологічний», «соціологія» вживати уникали) з'явився 1968 року, а перших дипломованих соціологів Московський і Ленінградський університети випустили аж наприкінці 80-х років. Тим часом 260 соціологічних факультетів у США випускають шість тисяч фахівців, а основами соціологічних знань оволодівають майже 90 тисяч

американців. Прагматичні американці, очевидно, не витрачали б часу і коштів на малопотрібну справу.

У нас же і досі, а в період економічної кризи - особливо, соціологію вважають наукою не тільки молодою, а й модною, тобто скороминущим захопленням. Сьогодні навіть не кожен суспільствознавець скаже, що в соціологічному дослідженні основне - це аналіз, причому зовсім не обов'язково аналіз анкет чи інтерв'ю. Соціологія у нас асоціюється з людиною, яка чіпляється до інших із запитаннями, анкетами, а соціологічна мова - з мовою, де замість «опитуваний» вживають слово «респондент» і ... і все. Як не прикро, такі уявлення часто справедливі. Соціологічні звіти, не кажучи вже про відомості, які потрапляють до ЗМІ, часто переконують: їхні автори провели опитування, вивели відсотки - і зупинилися. Тим часом далі мас починатись якраз головне: аналіз одержаних відомостей.

Встановили, наприклад, що в аудиторії газети збільшилась кількість людей із середньою і вищою освітою. Що це: видання стало високоінтелектуальним, складнішим для сприймання, чи просто підвищився загальноосвітній рівень суспільства? На два шлюби припадає одне розлучення. Що це: криза сім'ї чи нормальний результат зіставлення незіставлюваних відомостей; адже розлучається, зазвичай, «попереднє» численніше покоління, яке свого часу утворило набагато більше подружніх пар, ніж сучасна молодь сьогодні. Ось на такий аналіз, а ще більше - на висновки і рекомендації в окремих соціологів бракує духу і знань, бракує кваліфікації.