ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 01.09.2024

Просмотров: 109

Скачиваний: 0

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

Цілі, завдання КСД і вид гіпотези визначають стратегічний план дослідження.

    1. За відсутності гіпотези, як уже згадувалося, реалізовують роз­відувальний (пошуковий) план. Ного мета - сформулювати пробле­му і висунути гіпотезу.

    2. Якщо є описова гіпотеза, реалізують аналітичний план дослі-

о

дження. Його мета - перевірити гіпотезу і, якщо вона підтвердиться, одержати кількісні та якісні характеристики об'єкта, який вивчають.

    1. Якість гіпотези значною мірою залежить від пра­вильно сформу­льованих цілей

      Якщо гіпотеза пояснювальна, реалізують експериментальний план. Мета такого дослідження - встановити причиново-наслідкові зв'язки в досліджуваному об'єкті, чинники його функціювання та роз­витку. Для реалізації експериментального плану використовують не лише експеримент, а й інші методи збору інформації; було б помил­кою при пояснювальній гіпотезі і, відповідно, при експериментальному плані дослідження вдаватися тільки до експерименту.Скажімо, мета соціологічного дослідження «Ефективність функціювання газети «Львівський залізничник», здійсненого на факультеті журналіс­тики Львівського університету ім. І. Франка1, була така: з'ясувати шляхи підвищення ефективності діяльності газети «Львівський залізничник».

Основна гіпотеза була такою: ефективність діяльності газети залежить від проблематики, рівня аналітичності, різножанровості, літератур­ної майстерності її публікацій, врахування інтере­сів і демографічного складу читачів. У досліджен­ні відповідно до гіпотези слід було з'ясувати со- ціально-демографічний склад аудиторії, реальну картину ставлення до газети, відповідність газетної практики читацьким інтересам і уподобанням, визначити найсуттєвіші об'єктивні й суб'єктивні чинники поліпшення діяльності газети і сформулювати практичні реко­мендації для редакції, враховуючи матеріально-технічний рівень її бази.

Гіпотеза була переважно описовою. Проте оскільки вона мала елементи поясшовальності, то стратегічний план дослідження — аналі­тичний у суті - передбачав й експериментальність, зокрема, порівняння результатів, одержаних у різний час.

Зауважмо, що формулюванням мети, завдань і гіпотези для соціо­лога закінчується методологічна частина роботи. Відповідно обгрунту­вання теми дослідження, його мети, завдання і гіпотеза є методологіч­ною частиною програми КСД.


Запитання для самоконтролю


      1. Які Ви знаєте етапи проведення ксд?

      2. Що входить до програми ксд?

      3. Які головні відмінності наукової гіпотези від звичайного припущення?

У стратегічно­му плані дослі­дження будь-яко- го КСД (особливо комплексного) можна знайти оз­наки і розвідуваль­ного, і аналітич­ного, і експери­ментального пла­нів. Переважає, звичайно, один із варіантів

3.2. Програма соціологічного дослідження. Процедурний розділ

Перш ніж приступити до розроблення польо­вих документів, за допомогою яких збирають ін­формацію (анкети, протоколи спостережень, блан­ки контент-аналізу), слід поставити собі запитання (і відповідь на нього викласти у програмі): як треба проводити дослідження на цю тему? Вибір методу збору інформації залежить від предмета дослі­дження, від проблеми і гіпотези. Анкетування, нап­риклад, не має жодного сенсу у вивченні культури мовлення ведучих інформаційних програм чи дос­лідженні оперативності газетної інформації, - в обох випадках потрібний контент-аналіз. Вибрав­ши метод, треба з'ясувати, що саме соціолог буде вивчати, які саме аспекти досліджуваної проблеми, чому саме ці аспекти, а не, скажімо, думку про них досліджуваної групи?

Соціологія має справу із суспільними яви­щами, які не тільки вимірюванню, а й фіксації безпосередньо піддаються дуже важко або й не піддаються зовсім. Вульгаризатори соціології пе­рекладають розв'язання цієї проблеми на опиту­ваних, пропонуючи їм самим визначити, наприк­лад, у скільки разів у них зріс рівень економічного мислення. Або ж, навпаки, надають поверховим ознакам ваги суттєвих: якщо більшість студентів назвала якусь дисципліну найлегшою, то вона такою і є; лю­дина, яка читає шістнадцятисторінкову газету, в чотири рази активні­ше включена в систему масової комунікації, ніж та, яка читає чотири- сторінкову тощо.

Дуже часто мо­лоді соціологи, виз­начивши мету і предмет, сформу­лювавши пробле­му та гіпотезу, бе­руться одразу скла­дати анкету (люди, не надто обізнані із соціологічною методикою, вва­жають анкетуван­ня єдиним мето­дом збору інфор­мації). Якщо та­кий «соціолог» не переймається ще й правилами по­будови анкети, то справа йде дуже легко, швидко і користі від неї... ніякої

Соціолог, який дотримується наукових принципів і розраховує одержати ґрунтовні й ар­гументовані результати, дозволити собі такого примітивізму не може. Проблему він розв'язує через операціоналізацію понять - пошук со­ціальних індикаторів, які характеризують дослі­джуване явище, і розроблення методики фіксації таких індикаторів - часткових понять. Скажімо, соціолог вивчає ціннісні орієнтації в системі ЗМ1. Тоді його завдання - спочатку інтерпретувати цю теоретичну категорію («ціннісні орієнтації у системі ЗМІ»), а потім операціоналізувати її, тобто з'ясувати, як вона реалізується на рівні конкретного ставлення конкретної аудиторії до конкретних ЗМІ у конкретних умовах. У чому таке ставлення може вияви­тися? У накладах, кількості телеглядачів і радіослу­хачів, у регулярності сприймання інформації, уяв­ленні про авторитетність, інтересі до тем, мірі довіри аудиторії до конкретних ЗМІ. Ці поняття на­зивають операційними і означають вони ті явища, які безпосередньо вивчатиме дослідник.


Однак і ці явища не завжди доступні без­посередньому спостереженню і вимірюванню. Щоб говорити про них, треба визначити соціальні індика­тори, які здатні об'єктивно їх відобразити. Скажімо, про інформаційні інтереси людини можна судити, спостерігаючи за її поведінкою і фіксуючи її вчин­ки. Дюцо людина переглядає низку передач певної тематики, регулярно читає публікації преси на цю тему, то відповідний інформаційний інтерес можна вважати встановленим. Тобто потрібна сукупність різнобічних соціальних індикаторів. Крім того, використання операційних понять у польових до­кументах (анкетах, протоколах спостережень тощо) може призвести до

викривлення інформації через неоднозначне їх тлумачення. Хоча б тому, що дослідник оперує поняттями, які характеризують певну соціальну групу, а запитання анкети адресовані окремій лю­дині. Тому соціологові доводиться переводити операційні поняття на мову конкретних запитань. Замість запитання «Чи регулярно Ви читаєте газету?» ставити два: «Як часто Ви читаєте газету?» і «Як давно...» (читати раз на місяць - це теж читати регулярно). Замість запитання «Чи газета авторитет­на?» - «За що Ви цінуєте цю газету?» з відповідним переліком варіантів відповіді.

Зафіксувавши, що людина постій­но переглядає сільськогосподар­ську передачу, передчасно роби­ти висновок про те, що вона має ін­формаційний інте­рес до відповідної теми: цю передачу може вести знайо­мий чи родич гля­дача

Наступний етап, який мас бути відображений у програмі, пов'язаний із потребою якось зафіксува­ти і систематизувати одержану в ході КСД інформа­цію. Програма мас містити обґрунтування системи відношення між числами, які позначають конкретні соціальні факти, тобто між індексами. Такі системи в соціології та в інших науках називають шкалами.Якщо інформацію фіксувати не за наперед передбаченою системою, без урахування цих ш к а л, то вона виявиться непридатною для обробки. Тобто, формулюючи запитання і можливі варіанти відповіді на них, соціо­лог має передбачити, за допомогою яких шкал він оброблятиме одержану інформацію. Це ще раз переконує, що розроблення програми має передува­ти складанню польових документів і польовим дослідженням.

Величезну кількість різновидів шкал у науці поділяють на три ти­пи: найменувань, порядку та інтервальні.

Шкала найменувань відображає лише то­тожність або відмінність одиниць спостереження. Наприклад: читачі газет, радіослухачі, телеглядачі або люди, зайняті фізичною чи розумовою працею. Однак віднести одиницю спостереження до певної групи - справа не завжди легка. До прикладу, у ситу­ації, коли у шкалу «міські-сільські жителі» треба від­нести людину, яка прописана в селі, а живе і працює у місті, чи живе у місті, а на роботу їздить до села і там проводить більшість часу. В опитуванні шкалу найменувань використовують для аналізу інформа­ції, одержаної за допомогою альтернативних запитань і запитань-«меню».


Якщо соціальні індикатори можна розташувати у певному порядку наростання або спаду, тоді одержуємо шкалу порядку. Прикладом такої шкали є шкала ознаки «зацікавленість темою» (варіанти відповіді - «ціка­вить дуже», «не дуже», «майже не цікавить», «не цікавить зовсім»). У цій шкалі числа уже відіграють іншу роль. У наведеному прикладі варіантам відповіді присвоюють значення відповідно 4,3, 2, 1. Можливі випадки, коли ознакам присвоюють й інші числові значення, але завжди більшому со­ціальному індикаторові присвоюють більший числовий індекс.

Інтервальна шкала (її ще називають метричною) - своєрідний різ­новид шкали порядку. З тією відмінністю, що інтервальна шкала дає змогу зафіксувати, наскільки індикатор однієї одиниці спостереження відрізняється від індикатора іншої. Наприклад: газетна публікація обсягом до 50 газетних рядків, до 100, 101-200, 201-300, по­над 300 рядків. Або кількість років навчання: 9 ро­ків, 10-11, 13 років, 16 років, 19, більше 19. Інтер- вальну шкалу використовують для фіксації й ана­лізу інформації про вік, стаж, зарплату, час, який витрачається на конкретну діяльність, тощо.

За допомогою шкали наймену­вань та шкали по­рядку фіксують та вимірюють якісні ознаки, а за допо­могою інтерваль- ної шкали - кіль­кісні

=

Відтак можливості застосувати числа в ін- тервальній шкалі значно ширші. Тому зрозуміле бажання соціологів використовувати замість шкали порядку інтервальну шкалу. У багатьох випадках таке бажання виправдане. Адже питання «Як часто Ви читаете газету?» з варіантами відповіді «читаю кожен номер», «1-2 рази на тиждень», «кілька разів на місяць», «дуже рідко» дасть значно більше точнішої ін­формації, ніж те саме запитання з такими варіантами відповіді: «пос­тійно», «інколи», «дуже рідко», «зовсім не читаю».

Надзвичайно важливим елементом програми КСД є обгрунтуван­ня вибору і опис вибірки. Проблема вибірки не стоїть перед соціоло­гом, коли він має справу з порівняно невеликою сукупністю і проводить суцільне обстеження. Не стоїть ця проблема і перед статистиком чи де­мографом, який проводить перепис населення. Для них, навпаки, важли­во не пропустити жодної людини чи жодного документа, показника. Од­нак той же перепис населення (зауважмо, дуже дорогий) дає тільки най­головнішу інформацію про населення. Соціолог постійно потребує знач­но глибшої, ґрунтовнішої інформації і проводити такі «переписи» йому просто не до снаги, та й нема потреби.