Файл: Соціологія МК.doc

Чи не найважливіше для соціолога - з'ясувати актуальність та ефективність соціальних норм, тобто наскільки і чому вони потрібні для суспільства, як їх виконують. Важливо також встановити причини не­дотримання деякими групами соціальних норм.

Відповідно до вироблених норм суспільство чи соціальна група очікують від своїх членів певної поведінки, певних вчинків у певних ситуаціях. Які вони, ці соціальні очікування, на чому ґрунтуються? Відповіді на ці запитання теж шукає соціолог.

Потреби, мотиви, соціальні та інформаційні інтереси - також важливий предмет соціології. Адже суспільна поведінка людей залежить від складної системи взаємодії різних потреб, інтересів, мотивів. І соціолог, який хоче пояснити чи спрогнозувати соціальні дії, не може обійтися без їх вивчення, як і без вивчення соціальних цілей та їх співвідношення з цілями особи або груповими цілями.

Суспільство (група) розвивається оптимальніше тоді, коли суспільні (групові) цілі збігаються з цілями особи. Звичайно, так буває не завжди. Ідентифікація суспільних і особистих цілей відбувається лише з частиною членів суспільства (груп) та суспільних лідерів, свідомих громадян, які поділяють суспільні норми й цілі, або ж, навпаки, нав'язали суспільству чи групі свої. Найчастіше ідентифікацію маємо тоді, коли суспільні цілі формуються на базі особистих, або ж, коли члени суспільства (групи) з якихось міркувань підпорядковують свої цілі суспільним.

І все ж суперечності між суспільними й особистими цілями (коли між ними існують деякі, навіть суттєві відмінності) досить часті.

Ці суперечності іноді можуть перерости в конфлікт, який призводить до антисоціальної поведінки. З'ясування ступеня і характеру ідентифікації, а також суперечностей між суспільними цілями і цілями досліджуваної спільноти, причин, які зумовлюють ці відмінності чи сприяють їхньому пом'якшенню, - одне з найважливіших завдань соціолога.

Соціальними нормами у соціо­логії вважають су­купність вимог та очікувань, які сус­пільство пред'яв­ляє до поведінки своїх громадян

Отже, предметом соціології є аспекти суспільної дійсності, сфери суспільного життя. Кожний конкретний предмет соціологічного дослідження перебувас у відповідній предметній зоні та пріоритетний для певної спеціальної соціологічної теорії. Це, однак, не означає, шо соціолог, який вивчає духовні цінності суспільства, може нехтувати його економічними інтересами. Соціологічний підхід до будь-якого яви­ща передбачає всебічне і всеаспектне його вивчення. Вміння простежити зв'язки між суміжними сферами людського буття, розглядати події не відокремлено, а у взаємозв'язку - це якраз та риса, яка уподібнює соціологічний і журналістський підходи до життя.

---

Запитання для самоконтролю

1. Що є предметом соціології?

2. Які Ви знасте види ціннісних орієнтацій?

3. Що таке соціальні норми ?

4. Що таке соціальні очікування?

5. У чому суть суперечностей між особистими і суспільними цілями?

Позитивізм - вчення, суть якого полягала в проголошенні єдиним джерелом істинного знання емпіричних відомостей, у зведенні мети науки до опису і впорядкування фактів, які до того ж тлумачаться як комплекс відчуттів і переживань суб'єкта

---

1.3. Історія розвитку і сучасний стан соціології

З історії філософії відомо, що спроби пояснити суспільне життя були ще в античний період (Платон, Аристотель та ін.). Однак для філософів давнини суспільство було не суб'єктом, що розвивається і самовдосконалюється, а простим чи складним об'єктом вивчення, незалежним від людини та її волі¹. Лише в середині XIX сторіччя частина філософів дійшла висновку, що сус­пільство потрібно комплексно вивчати кількісни­ми методами. Принципи такої науки розробив і став використовувати французький філософ Опост Конт (він дав їй назву - соціологія). О. Конт, як відомо, є також «батьком» позитивізму, тому зрозуміло, що спочатку соціологія була позитивістською наукою, відмежованою від за­гальної теорії. Такою вона була до 30-х років XX сторіччя і значною мірою є досі. Головними її засадами є:

• емпіризм (єдиним джерелом пізнання визнано емпіріо - безпо­середній досвід);

• позитивізм (згідно з ним пізнається факт, а не його суть);

• фізикалізм (єдиним науковим методом визнано спостереження й експеримент. Деякий час О. Конт називав соціологію «соціальною фізикою»).

Першим опонентом позитивістської соціології стала соціологія марксистська, яка від початку свого існування ґрунтувалася на теорії історичного матеріалізму. Марксистська соціологія була частиною марксистської науки про суспільство і мала її основні риси:

• теоретичну обірунтованість;

• відверту партійність;

• стремління перебудувати світ, яке базувалося на знаменитому: «Філософи лише різним способом пояснювали світ, але справа полягає в тому, щоб змінити його»;

• історизм (тобто розуміння розвитку історії як поступального руху).

Порівняння найважливіших засад двох головних напрямів соціо­логії того періоду відкриває і принципову відмінність між ними: позитивістська соціологія була більше прагматичною й експериментальною, марксистська - більше теоретичною і заідеологізованою.

Було б безперспективно вдаватися в дискусії, який із двох напрямів соціології ліпший: кожний із них мав свої переваги і хиби. Партійність марксистської соціології, наприклад, робила її партійною наукою, тобто не наукою взагалі. Цей процес довершували «перебудовчі» тенденції соціологів-марксистів, які, нагадаймо, мали змінювати світ. Натомість теоретична обґрунтованість була і надалі є безсумнівною перева­гою марксистської соціології, яку визнали західні соціологи. Цікаво, що позитивістська соціологія сприймала марксистів як представників одного з напрямів, відкидаючи в них неприйнятне і переймаючи раціональне (докладніше про це - далі). Марксистська ж соціологія згідно зі своїми принципами була «єдино правильною», усі інші напрями вона сприймала як «від лукавого». Про жодну конвергенцію для марксистів не могло бути й мови. І не тільки через ортодоксальність їхнього мислення (хоч і це було), а й через нестикованість їхньої принципової платформи.

---

Залежно від того, якому саме аспектові суспільного життя соціолог надавав особливої ваги, у соціології XIX сторіччя сформувалося кілька різних напрямів.

Послідовники О. Конта, який вважав суспільство «організованим тілом» і в ієрархічному ряду наук соціологію ставив одразу за біологією, створили органічну теорію суспільства. До її прихильників належали Спенсер¹, Ліленфельд, Шефле, Вормс, Дюркгайм. Численні спроби пояснити суспільний розвиток боротьбою за існування, природним відбором одержали назву соціального дарвінізму. 1 органічна теорія сус­пільства, і соціальний дарвінізм були спробою розглянути суспільство з біологічних позицій. Однак уже Міль і Спенсер наголошували, шо соціологія мас ґрунтуватися не на біології, а на психології. Паралельно із зародженням соціальної психології в середині XIX сторіччя у соціології розвивався психологічний напрям, представники якого надавали особливої ваги психологічним чинникам розвитку суспільства. Ак­тивно в цьому напрямі працювали М. Михайловський, французький соціолог Г. Тард, американець Л. Ворд. Поряд з цими трьома напрямами соціології (органічна теорія суспільства, соціальний дарвінізм, психологічний напрям) у другій половині XIX сторіччя називали також «економічний матеріалізм» К. Маркса і Ф. Енгельса (на той час згадане вчення сприй­мали як один із звичайних напрямів соціології)¹.

У результаті накопичення практичного досвіду і з розвитком соціологічних шкіл соціологія здобуває дедалі вищий авторитет і наприкінці XIX століття стає університетською дисципліною. Року 1892 у Чиказькому університеті було створено першу кафедру соціології. Наступного 1893 року - в Парижі засновано Міжнародний інститут со­ціології. І все ж становище соціології було невизначене. Пояснити це можна ситуацією, яка склалася на межі сторіч, а саме:

• ідеологічною кризою, пов'язаною з якісними змінами суспільства;

• зростанням інтересу до методологічних питань у зв'язку з диференціацією і спеціалізацією суспільних наук;

• революцією у фізиці (встановленням подільності атома);

• кризою позитивізму, посиленням антипозитивістських течій у філософії.

Це не могло не вплинути на стан і розвиток соціології. Прагнучи підняти її до рівня об'єктивних наукових знань, соціологи дедалі більше переконувались у

---

недостатності для суспільствознавства методів природничих наук. Було кілька спроб розробити нову ефективну методологію, як-от «соціологізм» Е. Дюркгайма, який розглядав соціальні факти як речі, а суспільство - як реальність, нетотожну сукупності індивідів, чи «розуміюча соціологія» М. Вебера, який прагнув розшифрувати внутрішній зміст соціальних дій із погляду неокантіанства, або «філософія життя» Г. Зіммеля, для якого базовим, вихідним соціальним проце-

сом був міжособовий взаємовплив. Ці спроби, однак, не стали успішними: жоден із цих підходів не набув достатнього поширення.

Історія української соціології досить багата. Звичайно, «у багатьох випадках українська і російська соціологічні думки переплітаються, особливо тому, що ряд українських мислителів писали російською мовою і жили в Росії. Все ж таки, окрім цих впливів, українська соціологічна думка не повторювала ні західних, ні російських ідей, а навпаки, стала унікальною (курсив наш. - І. Л.)»¹. Тож здобутки українських дослідників, особливо XIX сторіччя, належно поціновані в світі. Передусім йдеться про дослідження женевського гуртка українських учених - Ф. Вовка, М. Драгоманова і особливо С. Подолинського, які у 80-х роках XIX сторіччя зробили значний внесок у розвиток європейської соціології. С. Подолинський, наприклад, у досить несподіваний спосіб поєднував ідеї соціального дарвінізму з марксизмом. Приміром, твердження К. Маркса про додану вартість він розглядав як форму боротьби за існування, а сама боротьба за існування у майбутньому суспільстві, на думку С. Подолинського, зведеться не до боротьби людей чи груп між собою, а до боротьби людей із природою.

Одним із найбільших українських соціологів є М. Ковалевський (1851-1916), важливе місце в системі поглядів якого займає ідея прогресу як історичної неминучості. Вагомим є його внесок у розвиток історико-порівняльного методу в соціології. Соціолог, без сумніву, світового рівня П. Сорокін юнаком працював секретарем у М. Ковалевського - деякий час голови конгресів Міжнародного соціологічного товариства. Людина енциклопедичних знань, М. Ковалевський був особисто знайомий з усіма провідними соціологами сторіччя - від Ґ. Спенсера до К. Маркса.

Відомим у соціологічному середовищі ХІХ-ХХ ст. був Б. Кістяківський, який еволюціонувавши від марксизму до неокантіанства, дійшов висновку, що привнесення природничо-наукового мислення в соціологію (ідея С. Подолинського) не дає змоги пізнати особливостей соціального світу. Соціологія, твердив Б. Кістяківський, має вивчати зумовленість дій людей соціальною дійсністю та її культурними формами.

---