Файл: Соціальна філософія.doc

б) технологічна революція (розгорнулася у другій половині XX ст. і триватиме приблизно 200 років);

в)постіндустріальна революція (вона знаменуватиме собою повернення до прямих зв'язків з природою на основі надзвичайно гнучкої та розвиненої технології).

Дещо інші періоди в розвитку суспільного науково-технічного поступу виділяє французький соціолог Ж.-П. Кантен. Це три хвилі: перша хвиля — промислова революція, друга хвиля — науково-технічна революція XX ст., третя хвиля — технологічна революція, що почалася у 80-х роках XX ст.

Ще на початку 60-х років французькі соціологи виділяли п'ять стадій економічного розвитку європейського суспільства:

традиційне суспільство, що жило за рахунок продуктів, які воно брало переважно з природи, без суттєвих змін останньої;

підготовка зрушення — це період епохи Відродження і початок епохи Нового часу;

зрушення — період перших технічних відкриттів промислової революції;

індустріальне суспільство, що активно переробляє природу на основі машинного виробництва; постіндустріальне суспільство — суспільство, що використовує автоматизоване виробництво, кероване інформаційною технікою, в усіх сферах життєдіяльності й орієнтоване на масове задоволення життєвих потреб своїх членів.

Ж. Еллюль, загалом, поділяючи подібний погляд, виділяє у зв'язку з цим у розвитку техніки три стадії: знаряддя ручної праці; машини; автомати.

Ми розуміємо, що в основних рисах наведені раніше періодизації збігаються. Вони чітко поділяють історію на індустріальний та доіндустріальний періоди, а в межах першого акцентують увагу на станах якісних змін науки, техніки та їх зв'язку.

Констатуємо як висновок:

Наука і техніка можуть розвиватися як через поступові кількісні нагромадження, так і через досить радикальні зміни в їх вихідних підвалинах. Перший шлях розвитку визначається, звичайно, як еволюційний, а другий — як революційний.

Першою технічною революцією вважають так звану неолітичну революцію у знаряддях праці, що відбулася приблизно 10-8 тис. років тому. До цієї революції знаряддя праці, які виготовляли з каміння протягом близько 1,5— 2 млн років, були грубі і примітивні. Але раптом знарядь праці стає набагато більше, вони значно досконаліші і їх іноді важко відрізнити від творів ужиткового мистецтва.

3. Другу, дуже важливу за наслідками, технічну революцію Європа переживає у другій половині XVIII ст. Це так звана промислова революція: тут виникають машини, для яких характерна наявність трьох конструктивних елементів: робочого знаряддя; передавального механізму; силового пристрою.

Машини надзвичайно збільшують продуктивність праці, поступово починають проникати в різні сфери життя.

Першою науковою революцією більшість дослідників вважають виникнення науки в XVII- XVIII ст., тобто виникнення сучасної експериментальної науки. У цей період уперше створюється наукова теорія, що містить всі необхідні ознаки науки як такої — це класична механіка Ньютона. Ця теорія мала добре розвинений математичний апарат і давала можливість обчислювати і передбачати хід фізичних процесів.

На межі ХІХ-ХХ ст. відбулася нова наукова революція, внаслідок якої утворилася некласична наука — теорія відносності, квантова механіка, галактична технологія, кібернетика.

Наука в XX ст. вийшла на дослідження «мікро», «макрос та мегапроцесів світу в їх єдності і тим самим відкрила шлях до небачених раніше техніко-технологічних зрушень. Це, зокрема, створення космічної техніки, генної інженерії, комп'ютерної і лазерної техніки, ядерної і лазерної енергетики та ін.

Одним із наслідків цієї революції був вихід науки та техніки на принципово новий рівень взаємодії: складність сучасної техніки є такою, що керувати нею без попереднього наукового дослідження, обґрунтування та експериментування неможливо. Тому наприкінці XX ст. відбулися процеси органічного злиття розвитку науки і техніки та виходу науки на провідне місце в її зв'язку з технікою.

Результатом цього стала і певна революція у конструкції машини: з'являється так званий четвертий елемент машини — кібернетично обчислювальний пристрій, що породив тенденцію до перетворення машини в саморегульований машинний комплекс. Усі ці наслідки дозволяють говорити про новий етап науково-технічної революції — інформаційний.

Уперше про інформаційне суспільство на початку 60-х років XX ст. написав у Японії Масуда. Термін «інформаційне суспільство» в його уявленні мав вузький сенс — технологічні зміни у виробництві. Пізніше, в 80-х роках, Масуда в своїй книзі «Інформаційне суспільство як пост-індустріальне суспільство» застосував цей термін до еволюції суспільства в цілому. Він писав, що інформаційне суспільство буде новим типом суспільства. Людину нового типу суспільства Масуда назвав пото іп*е11і£епз — людина інтелігентна, інформаційна.

Основні риси постіндустріального суспільства такі:

по-перше, якісно змінюється сфера обслуговування. Виникають нові види сервісу. Сервіс стає виробничим. У цій сфері в СІЛА зайнято понад 70% робочої сили;

по-друге, зростає роль жінок у суспільстві. В СІЛА понад 50% працюючих жінок;

по-третє, комунікація як спілкування між людьми і головний засіб взаємодії витісняє транспорт. Близькість до університетів та культурних центрів стає важливим просторовим фактором;

по-четверте, час та швидкість комунікацій стали визначними параметрами ринку. Успіх сучасної людини все більше залежить від сучасних засобів інформації.

З чотирьох гілок влади (виконавчої, законодавчої, судової та інформаційної) головною стає влада засобів масової інформації (ЗМІ).

Згідно з думкою А. Тоффлера, першими симптомами наближення до цієї хвилі, що з'являються уже наприкінці 50-х років XX ст., можна вважати те, що масове індустріальне виробництво, з одного боку, призвело до роздроблення напрямків його застосування і на цій основі — до збільшення сучасної однорідності виробничих показників (це відкривало можливість уніфікації з подальшим застосуванням обчислювальної техніки), а з другого боку — до занепокоєння та незадоволення стандартизацією життя, що стрімко насувалося на розвинені країни.

Уже в 70-80-ті роки наслідки НТР стають все більш негативними, в першу чергу, в галузі атомної техніки.

Р. Опенгеймер після випробування атомної бомби пригадав рядки з Бхагаватгіти, які належать одному з богів індуської трійці — Шиві-руйнівнику: «Я стаю смертю, руйнівником світу». Пригадаймо аварії атомних підводних човнів СРСР і США, соціально-екологічні наслідки Чорнобиля. Розгортання НТР дуже швидко стало призводити до небезпечних екологічних наслідків. Це спричинило перенесення акценту з пропагування техніки на розроблення нових технологій та технологічних процесів. Відмінність останніх полягає у всебічному врахуванні антропологічних, психологічних, екологічних, етичних та інших чинників функціонування техніки й технічних комплексів. Біогенна інженерія, замкнені безвідхідні виробничі цикли, ефективне використання природних ресурсів, охоплення ширшого, ніж звичайно, кола чинників, залучених до виробництва, максимальне врахування людських потреб, психологічних уподобань, етичних норм — усе це суттєві риси технологічної переорієнтації.

Провідна роль у всіх цих процесах належить кібернетичним та електронно-обчислювальним приладам, широкому застосуванню комп'ютерної техніки, бо лише за допомогою саме такої техніки можна керувати названими процесами.

Інколи сучасний стан справ у суспільстві порівнюють з казковою ситуацією: джин вирвався з пляшки, а приборкати його вже неможливо.

За класифікацією К. Ясперса, у другій половині XX ст. сформувалися три позиції щодо оцінки впливу техніки та науки на суспільство.

Оптимістична оцінка розвитку техніки резюмована в різних варіантах концепції технократизму. її започаткував американський дослідник Т. Веблен. Вихідну тезу можна сформулювати так: техніка сама здатна нейтралізувати або подолати ті негативні наслідки, які несе людству її розвиток і поширення. Тобто технічні системи створюють засоби і передумови гармонізації життя і процесів у суспільстві. Для такої оцінки, безперечно, є підстави. Справді, помітно, як прогрес техніки дає змогу переборювати смертельні раніше хвороби, зменшувати гостроту екологічної кризи, вирішувати конфліктні ситуації у суспільстві, забезпечувати динамічний стан суспільної інфраструктури, але громадськість непокоїть те, що за кожним новим поворотом у науково-технічному потоці виникають нові небезпеки, причому масштаб загрози зростає, і наперед невідомо, чим людство повинне буде розрахуватися за чергову технічну вигадку.

Нарешті, розвиток техніки веде до дедалі більшого її проникнення у психологічні сфери людського життя. Тут виникають застереження морального і гуманістичного характеру: чи не приведе цей розвиток до тотального контролю за людьми з боку інформаційно-поліцейських служб? До тотального контролю за думкою?

Песимістичний напрямок оцінки техніки дістав назву технофобії — жаху перед технікою. Прихильники такої оцінки висувають наведені раніше аргументи і роблять висновок про марність очікування добра від розвитку науки і техніки. На їх думку, цей розвиток не приведе ні до чого іншого, як до перетворення самої людини на елемент технічних пристроїв. Людина вже відлучена від натуральних форм та проявів життя, від природи, а надалі ця тенденція стане домінуючою.

Нарешті, нейтральну оцінку науково-технічного розвитку можна передати словами К. Ясперса: «Одне, в усякому разі, очевидне: техніка — лише засіб, сама собою вона не є ні доброю, ні поганою. Усе залежить від того, що з неї зробить людина, тому вона служитиме в тих умовах, в які людина її поставить». «Оскільки техніка сама не ставить перед собою ніякої мети, вона перебуває по той бік добра та зла, або передує їм».

Коли кажуть, що за допомогою ножа можна зробити хірургічну операцію і врятувати життя людині, а можна навпаки — убити людину, то чомусь забувають про те, що ніж спеціально зроблений для того, щоб розтинати речовину чи тканину, а, отже, сам факт його створення передбачає таку культуру і таке розуміння існуючого, за яких припускається можливість і виправданість механічного розвитку природно існуючого під час людського втручання у світ. Наполягання неприпустимості вбивства свідчить лише про бажання обмежувати сферу застосування ножа, а не про ліквідацію його властивості розтинати.

На наш погляд, заслуговує на життя і точка зору М. Хай-деггера, який стверджував: «Техніка — ні добро, ні зло, ні щось нейтральне». Цей вислів одержав назву першого закону історії техніки. Хайдеггер писав, що техніка сама змушує людину служити їй і це спонукає людину до протистояння природі за допомогою саме тієї техніки, яку він розвиває Се-зіеіі. Буття технізується, і техніка стає сутністю сучасного буття. Над людиною та її буттям з'явилася загроза катастрофи і тому людина повинна звернутися до своєї суті та суті техніки.

У межах аналітичної філософії техніки сформульовані техноаксіологічні імперативи, які визначають принципи оцінки техніки:

Цінності технічного прогресу необхідно узгоджувати з людськими цінностями.

Гуманістичні цінності (соціальні, етичні, естетичні, екологічні та ін.) повинні бути важливішими за техніко-економічні.

Методологія оцінки техніки включає два принципи:

Принцип системної оцінки (всебічність).

Принцип пріоритету соціального аспекту над технічним, економічним і будь-яким іншим ефектом. При оцінці техніки слід дотримуватися наступної шкали пріоритетів:

Вплив техніки на перспективи життя населення певної держави і світу в цілому.

Вплив техніки на здоров'я людей та на навколишнє середовище.

Задоволення життєвих потреб населення.

Оптимізація співвідношення технічного і соціального розвитку держави.

5. Оптимізація відносин між технікою і людиною.

При цьому слід враховувати як позитивні, так і негативні чинники впливу віртуальної реальності на життя окремої людини і суспільства в цілому. Перетворившись у буденне явище, віртуальна реальність подеколи негативно впливає на духовний світ і культуру людини, її образ думок і життя. Виникає необхідність контролю над соціальною, моральною та іншими проявами віртуальної реальності.

Отже, науково-технічний прогрес проходитиме впевнено, з нарощуванням темпів, але вимагатиме від країн, що займають у ньому передові рубежі:

1) комплексного розв'язання проблем життя в умовах технологічної революції;

поступового залучення до науково-технічного поступу широкої світової громадськості, бо інформаційно-технологічні перетворення не можуть мати локального характеру. Політика в постіндустріальному суспільстві може справді перетворитися на «соціальну технологію»;

пріоритетного розв'язання гуманітарних проблем, бо йдеться про перехід до інтелектуальніших і потужніших засобів життєдіяльності. Деякі дослідники вважають, що за таких умов може суттєво зрости роль релігії, традиційних суспільних та загальнолюдських цінностей.