Файл: Соціальна філософія.doc

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 04.09.2024

Просмотров: 148

Скачиваний: 0

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

СОДЕРЖАНИЕ

Тема 13 Філософський аналіз суспільства План

Радимо прочитати:

Поради і матеріали до вивчення теми

Питання для самостійного вивчення теми

Питання для самоконтролю знань

Теми рефератів

Тема 14 Суспільство і природа План

Радимо прочитати:

Питання для самостійного вивчення теми

Питання для самоконтролю знань

Теми рефератів

Тема 15 Людина як предмет філософського аналізу План

Поради та матеріали до вивчення теми

Питання до самостійного вивчення теми

Теми рефератів

Тема 16

Політична система суспільства План

Радимо прочитати:

Питання для самостійного вивчення теми

Питання для самоконтролю знань

Теми рефератів

Тема 17 Цінності та їх роль у житті людини та суспільства План

Радимо прочитати:

Питання до самостійного вивчення теми

Теми рефератів

Тема 18 Духовне життя суспільства План

Радимо прочитати:

Поради та матеріал до вивчення теми

Питання для самостійного вивчення теми

Теми для рефератів

Тема 19

Поради та матеріал до вивчення теми:

Питання для самоконтролю знань

Теми рефератів

Проблемно-пошукові завдання та вправи

Тема 20 Філософія науки і техніки План

Радимо прочитати:

Поради та матеріали до вивчення теми

Питання для самостійного вивчення теми

Теми рефератів

Пояснити висловлення:

Додаток а Філософія техніки

Додаток в Основні етапи розвитку науки і техніки

Додаток б Основні концепції походження техніки

Словник філософських термінів

Різноманітні форми дуалістичного погляду на сутність людини розвинені в психоаналізі 3. Фрейда, [16, с.425-440], антропологічному раціоналізмі Рене Декарта [14, с. 161-163, 312], у поглибленому вигляді цей підхід застосовує І.Кант. Дуалізм Канта — це не дуалізм душі та тіла, а природно-духовний дуалізм. Людина належить природній необхідності і, одночасно, абсолютним цінностям. Як елемент чуттєвого світу явищ, вона підкорюється необхідності, як носій духовності — вона є вільною [12, с.516, 157-159].

Важливо відмітити в усіх цих підходах як помилки, так і «раціональні зерна». Розглядаючи розвиток названих філософських концепцій людини в межах історії філософії (антична філософія, філософія Відродження, Нового часу, німецька класична філософія, філософія XX століття), розкрийте зміст тези: в основних філософських вченнях є істини, які являють собою необхідні моменти цілісного знання про людину; синтез філософських уявлень, взаємозбагачення різних підходів і теорій людини — ось принципи сучасної філософської антропології [14, с.304-311; 12, с.506-520].

2. Починаючи з середини XIX століття, на зміну прагненням сформувати абстрактно-загальну суть людини прийшло розуміння, що суттєві характеристики людини можна виявити тільки на шляху розкриття своєрідності та проблематичності її буття. Вивчаючи друге питання, розкрийте такі важливі аспекти людського буття, як неспеціалізованість, внаслідок якої буття людини не можна звести до життя її організму; вільність та універсальність як аспекти неспеціалізованості; розумність та можливість оцінювати дійсність. Дійдіть висновку, що для того, щоб стати людиною, недостатньо мати людський організм, потрібно опанувати людський спосіб буття. Лише свідоме, внутрішньо активне прилучення до культури робить нас людьми [7; 5]. Розкрийте такі елементи буття людини, як:

включення людини в соціально-культурні процеси;

опанування людськими способами діяльності;

вміння самостійного осмислювати та оцінювати ситуації життя;

виведення людського мислення на рівень творіння духовного універсаму [8, с.280-283; 12, с.529-532; 17, с.215-231, 269-290].

Потрібно зрозуміти, що саме діяльність є основою людського способу буття, дає можливість визначити сутність людини, специфіку людського існування. Для цього необхідно знати зміст основних характеристик людської діяльності:

— людська діяльність має перетворювальний, а не пристосувальний характер; людина, створюючи культуру, змінює природу;

людська діяльність спрямована до певної мети (цілеспрямована), а тому вона надає своїм результатам певних функцій та певного призначення;


людська діяльність предметна, тобто вона вилучає з природно-космічної цілісності якості, сили, характеристики речей та процесів, залучаючи їх до змісту діяльності та людського пізнання;

людська діяльність антропомірна, тобто на її процесах, змісті, характеристиках лежить масштаб людини, її інтересів, потреб, знань; у цьому сенсі діяльність постає наче «візитною карткою» людства певного рівня розвитку;

людська діяльність соціально організована, тобто передбачає людські об'єднання, спілкування, розподіл праці, обмін знаннями та навичками;

людська діяльність свідома, тобто духовно зумовлена;

людська діяльність лише тоді набуває розвиненого вигляду, коли вона переростає у самодіяльність.

3. Як же виникає людський, соціальний спосіб буття? Як виникає людина? Відповідаючи на ці питання, усвідомте суть концепції антропосоціогенезу. Вона полягає в тому, що виникає не тільки новий вид (людина — антропос), а принципово новий (соціальний, суспільний) спосіб існування. Для такого стрибка предки людини мали необхідні біологічні передумови: унікальний мозок, здатний до мислення; прямоходіння, яке вивільнило передні кінцівки; розвинуту кисть руки, яка здатна до здійснення трудових операцій; утворення членороздільних звуків. Зверніть увагу на комплексний характер антропосоціогенезу. Праця, нові спільноти, мова, мислення — це найважливіші фактори гомінізації. Визначте роль кожного з цих факторів [13, с.221-226].

Обґрунтуйте положення, що антропосоціогенез здійснювався за умов наявності двох форм успадкування — генетичне успадкування, яке акумулювало результати всіх генетичних перетворень, і соціальне, яке передавало досвід здійснення суспільно-історичної практики шляхом навчання [13. с.221-226; 11, с.445-455; 12, с.520-523]. В основу розуміння сутності антропосоціогенезу закладене питання співвідношення біологічного та соціального в людині. Головною, принциповою тезою в цьому питанні є ідея, що людина — це істота соціальна, але водночас і, насамперед, людина і природна істота. Основоположне значення має і визначення єдності тілесного та духовного в людині. Тілесне існування людини — тільки необхідна передумова для її справжнього буття. Визнання взаємозв'язку тіла і духу вказує на те, що людина, за суттю своєю, духовна, водночас прив'язана до власного тіла і не може здійснюватися як духовна особа абсолютно довільно, без урахування особливостей власної психофізичної орієнтації тіла.

Важливо не тільки констатувати наявність двох початків людини, але й простежити механізм їхньої взаємодії. Для цього пропонуємо ознайомитися з


[13, с.227-238; 8, с.286-288; 14, с.314-317].

Життя людини постає як сукупність складових: біологічних, соціальних та власних зусиль людини. Визнання такого становища застерігає від крайностей біологізаторства та соціологізаторства, а також від сприйняття людини як пасивного об'єкта зовнішніх впливів — біологічних та соціальних. Кожна людина стає неповторною особистістю не тільки внаслідок генофонду, але й завдяки власним зусиллям, спрямованим на її самостворення, самоздійснення, самовираження через розвиток форм діяльності, культури, соціальних відносин [18, с.287]. Розуміння людської цілісності як єдності трьох «іпостасей» — біологічної, соціальної і духовної — дозволяє прояснити, в якому сенсі використовуються поняття життя та існування. Поняття життя в широкому розумінні філософія розглядає як змістовне наповнення певними вчинками та діями того часу, який нам дарований за біологічними властивостями нашого організму. Існувати ж для людини означає просто бути у наявності та у певних зв'язках з оточенням, явищами та процесами світу. Звичайно, людину такий спосіб буття не влаштовує, вона хоче жити так, щоб фізична досконалість, соціальна зрілість і внутрішня духовність постійно взаємодоповнювали одна одну. Людина хоче пройти через низку важливих для себе вчинків та подій. І, нарешті, людина хоче «бути людиною», тобто здобути й вищі людські якості.

4. Єдність соціального та біологічного в людині повинна бути вихідним пунктом при розгляді четвертого питання. Життя та смерть — одвічна проблема людського існування. Людина — єдина жива істота, яка усвідомлює власну смертність та робить її предметом обміркування. Людина знає про існування смерті, але це знання народжує прагнення безсмертя, яке свідчить про те, що не лише смерть, а й безсмертя постає реальним чинником людського життя. Це означає, що людське життя набуває завершеності та сенсу через смерть. Окреме життя набуває значущості лише тому, що існує інше життя, що зі смертю окремої людини не зникає людство, а разом з цим не зникають ті всесвітні зв'язки, в межах яких реалізувалося життя.

Таким чином, ми можемо розглядати смерть та безсмертя в органічній єдності і, крім того, дослідити різні прояви цієї єдності. На формування такого погляду впливає і ставлення до смерті в різні часи та в різних культурах. Слід зауважити, що питання про смерть та безсмертя обертається для нас питанням безсмертя душі. В зв'язку з цим необхідно розглянути основні підходи до трактування безсмертя душі: релігійна трактовка душі як зв'язок між безсмертним духом та смертною фізичною формою її існування. Атеїзм, матеріалізм, натуралізм не визнають існування душі. Існують концепції перевтілення душі та неминучості відплати за вчинки і наміри після припинення фізичного існування. Детальніше ознайомитися з цими напрямками та їх роллю у вирішенні проблеми безсмертя можна в [14, с.321-323; 13, с.238-240, 284-297; 17, с.306-308; 15].


Крім того, в сучасних умовах по-новому стоїть питання визначення смерті. По-перше, смерть біологічно і соціально послідовно супроводжує все людське життя. Ми не можемо повернути минуле, неповторні вікові стани та враження, біологічно наше життя постійно супроводжується народженням нового (нові клітини) та відмиранням старого. Тому смерть постає як припинення усіх припинень. Але навіть біологічно існують моменти безсмертя, оскільки ми майже безсмертні генетично, безсмертні у своїх дітях.

Окрім цього, слід розкрити ще такі вияви безсмертя

історичне;

соціальне;

можливість індивідуального безсмертя у творіннях культури [18, с.295]. Але і тут безсмертя існує лише у єдності зі смертю.

Питання визначення смерті розглядається і в аспекті точної констатації смерті. В цьому аспекті наприкінці XX століття перед людиною постають проблема евтаназії та проблема клонування людини. Евтаназія пов'язана з питанням про право на смерть, про право людини, яка доживає останні дні та страждає від болю, безболісно, легко піти з життя. Доречно розглянути негативні та позитивні наслідки здійснення евтаназії [14, с.323-325; 18, с.296-297; 13, с.296-297].

З питанням про смерть та безсмертя органічно пов'язане питання про сенс людського буття. Чи має життя сенс? Якщо так, то який саме? Ці питання хвилюють кожну людину. Слід зазначити, що передумова вірного вирішення питання про сенс життя — розуміння того, що мета і сенс життя не співпадають, що повинна існувати ієрархія мети та цінностей. Питання про сенс передбачає наше вміння оцінювати реальні події та явища власного життя. В сенсі життя концентруються найперші людські цінності і прагнення. Ознайомтеся з вирішенням цього питання різними філософськими напрямками [14, с.317-320]. Звичайно, не кожна людина ставить та вирішує питання про сенс свого життя, але реально воно все одно втілюється в певному образі людського самовиявлення. Тому можна стверджувати: якщо ми самі не дбаємо про сенс свого життя та не реалізуємо його, то його буде реалізовано за нас — стихією життя чи іншими людьми. Філософія ж однозначно наставляє нас на те, щоб ми були гідними дарованого нам життя і розпоряджалися ним належним чином — з думкою про сенс, життєві вчинки, відповідальність, самореалізацію.

5. Складовою частиною філософської проблеми людини є проблема особистості. Проблема особистості у філософії — це питання про сутність людини як особистості, про її місце у світі та суспільстві. Розгляньте поняття «індивід», «особа», «особистість», «індивідуальність» як характеристики якісних проявів людини.


Поняттям «індивід» позначають окремого представника людського роду, який є носієм важливих рис, притаманних родові взагалі.

Поняття особи характеризує певні реальні якості людського індивіда, тому поза індивідом особи немає. Але це не означає, що риси індивіда і є рисами особи. До поняття особи включають три найважливіших моменти:

особа — це суб'єкт та об'єкт соціальних стосунків;

особа характеризується через особливий, неповторний внутрішній світ людини з її темпераментом, знаннями, переконаннями, ідеалами, цінностями.

особа як людська самість, центр зосередження усіх дійових, психічних та інтелектуальних якостей.

Проаналізуйте зв'язок цих характеристик особи [14, с.474-476; 8, с.288-289].

Якщо людська особа усвідомлює свої якості, свою унікальність, свої вади та переваги, вона стає людською особистістю — самодіяльною, соціальною та інтелектуальною одиницею. Поняття «індивідуальність» визначає унікальність і неповторність особистості, її духовного світу. Особистість отримує значення, коли в її індивідуальності представлені загальнолюдські характеристики. Усвідомлюючи свою унікальність, незамінність, особистість усвідомлює і свою ідентичність з іншими людьми. Проаналізуйте співвідношення понять «індивідуальність» та «індивідуалізм».

Зупиніться на проблемі формування особистості, взаємозв'язку і взаємодії цих основних характеристик людини в процесі соціалізації [13, с.265-269; 12, с. 538-539]. Соціалізація — це процес засвоєння індивідом певної системи знань, норм, цінностей, на основі яких здійснюється життєдіяльність у відповідний для даного суспільства спосіб. Розкрийте зміст таких форм соціалізації, як філогенез та онтогенез [12, с.528; 13, с.265-268].

Розвинена особистість має багато соціальних, культурних, моральних, естетичних, психологічних рис. її структура досить складна. Виділіть та охарактеризуйте основні елементи структури особистості: потреби, інтереси, цінності, ціннісні орієнтації, соціальні норми. Використовуйте [11, с.437-445]. Аналізуючи структуру особистості, філософія здійснює типізацію особистості. Розгляньте основні підходи до визначення соціальних типів особистості [13, с.270-274; 14, с.474-476].