Файл: Філософія.doc

Звертається філософ і до онтологічного доказу існування Бога — з: «Бог мислиться мною» випливає: «Бог є».

Декарт має на увазі, що «найбільша досконалість» Бога уже в собі як поняття містить ознаку реального існування.

З іменем Декарта пов'язане і картезіанство. Починаючи з XVII ст., воно становило кілька різних напрямків і течій, серед яких можна знайти взаємовиключні. Однією з найбільш значних ліній є оказіоналізм. Він визначається як виключення зі світу будь-якої активності — і духовної, і тілесної. Духовне не може бути джерелом і причиною матеріального, і навпаки. Будь-яка активність зберігається лише за Богом, який в особливих випадках (оссазіо) реалізує взаємне поєднання і вплив обох субстанцій.

Янсенізм — реформаційний рух, який виник у рамках католицької церкви в Голландії на поч. XVII ст. Найбільш видатним представником є Янсен. Намагався реформувати КЦ шляхом оновлення і розвитку ідей апостольського християнства і спадщини ранньої християнської патристики. Одним з найбільш відомих представників був Блез Паскаль (1623-1662 рр.). Якщо скептик у своїй життєвій грі поставить на те, що Бог є, у випадку виграшу він отримає загробне життя, у випадку програшу він не втрачає нічого. «Зважимо програш і виграш, ставлячи на те, що Бог є. Візьмемо два випадки: якщо ви виграєте, то виграєте все, якщо ви програєте, то не втратите нічого. Тому, не вагаючись, ставте на те, що Бог є».

Барух Спіноза народився 24 жовтня 1632 р. у сім'ї багатого амстердамського купця Міхаеля Спінози. Дід Спінози був у числі «нових християн», які залишили Піренейський півострів і приїхали в Амстердам. До найбільш; відомих праць вченого належать: «Основи філософії Декарта», «Богословсько-політичний трактат», «Етика». Помер 1677 року, похований на християнському цвинтарі.

Серцевиною філософій Спінози є вчення про субстанцію. На відміну від дуалізму Декарта, який вів мову про існування двох субстанцій — мислячої і тілесної, Спіноза захищає існування однієї субстанції. Єдиною субстанцією є Бог, що містить в собі нескінчену кількість атрибутів, з яких кожен є виразом вічної та нескінченої істинності. Для розуміння і пояснення світу речей і процесів Спіноза вводить поняття модуса. Це «стан субстанції», іншими словами те, що існує в іншому і репрезентується через це інше. Отже, модуси — це окремі речі, які скінчені, кожна з них має причину свого існування, так само скінчену і обмежену в своєму існуванні. Субстанція є «натурою, що творить» (паіига паіигапз). Вони існують у Богові, без Бога не можуть ні існувати, ні бути виявленими.

Філософ поділяє модуси на прості й складні. Одним зі складних модусів є людина. У ній поєднане вічне і нескінчене. Після смерті душа переходить у стан субстанційної вічності, витвір субстанції повертається у лоно «матерії-субстанції». Спінозівській субстанції притаманна внутрішня необхідність свого існування. Оскільки субстанція є основою всього існуючого, то й світ існуючих речей пройнятий необхідністю. Все, що відбувається, є необхідним, а не випадковим. У природі немає випадковості, існує лише необхідність. Кожна річ є зовнішньою причиною іншої. Своїм розумом людина може пізнавати лише зовнішні зв'язки і причини. Світ речей Спіноза підпорядковує жорсткому детермінізму. Людська поведінка і людські чуття (афекти) також підпорядковані детермінізму, тобто є результатом дії предметів на людське тіло. Пасивні афекти знаходять своє вираження у «печалі» та «ненависті», ці стани викликані незадоволеними потребами людини. Причиною пасивних афектів у Спінози є невміння людей задовольнити свої вимоги, оскільки люди не знають, як це робити, тому для людини основним завданням є з'ясування того, як саме можна повернути пасивні афекти в активні, і тоді відкриється шлях до свободи. Свобода для неї полягає в тому, щоб визнати і зрозуміти зовнішню детермінацію як власний вибір. Знаючи дію афектів, людина обмежує найбільш для неї небезпечні і згубні афекти й підпорядковує їх більш потужним і сприйнятливим. Найсприятливішим афектом для неї є пізнання. Його причина найпотужніша — це субстанція, Бог.

Прагнення людини до пізнання Спіноза називає «інтелектуальною любов'ю до Бога». Якщо вихідним принципом філософії Декарта є мисляча людина, то Спіноза пропонує взяти вихідним принципом філософської системи Абсолют. Бог стає принципом буття, принципом пізнання і основою релігійних моральних уявлень. Пізніше теорія Абсолюту Спінози знайде свій подальший розвиток у філософії Гегеля. Теорія Абсолюту стверджує Бога як іманентну причину самого себе, лише він — причина самого себе. З його сутності випливає існування. Саме тому для Спінози поняття трансцендентної причини стає недоцільним. Нагадаємо, що трансцендентний — це той, що перебуває за межами свідомості та пізнання. Спіноза доводить залежність існування конкретних речей від Абсолюту, що є основою як релігійного, так і філософського раціонального мислення. Відомим філософом і математиком був мислитель XVII ст. Лейбніц. Готфрід Вільгельм Лейбніц народився 21 червня 1646 року в Лейпцігу. Філософ писав, що його предки по батькові походили з Польщі та Богемії. Як математик, він відкрив диференціальне та інтегральне числення. Філософія Лейбніца, як побачимо нижче, в багатьох своїх пунктах пояснюється його математичними інтересами і, перш за все, відкриттям диференціального числення. На противагу Паскалю, який бачив скрізь зло та страждання, Лейбніц намагався довести, що при всьому цьому наш світ є найкращим з усіх можливих світів. Головними філософськими творами є: «Нові дослідження про людський розум». «Теодицея і монадологія». Центральним у філософії Лейбніца є його теорія монад. Монада — це «проста субстанція, що входить до складних, проста означає таке, що не має частин». Монади є істинними атомами природи, тобто елементами. Це вчення про монади спрямоване проти монізму Спінози (монізм — філософський принцип, що пояснює виникнення різноманітності існуючих речей з єдиної основи, початку). У Спінози такою основою є одна субстанція, Лейбніц же вважає, що з однієї субстанції не може виникнути все розмаїття Всесвіту. Для цього потрібна велика кількість субстанцій. Спільним у всіх монад субстанцій є їх духовна природа. Монади є сутностями речей, а тому вони прості, неподільні, це духовні «точки» як нескінчено малі величини. Монади як точки не мають просторового вибору. Отже, нескінчено мала монада має нескінчено велику змістовність, і її не можна осягнути скінченим людським розумом. Для людини змістовна повнота монади — таємниця. Монади не гинуть.

Розумну душу має лише людина. «Пізнання необхідних і вічних істин відрізняє нас від простих тварин і надає нам володіння розумом і науками, підносячи нас до пізнання нас самих у Богові. Ось це називається розумною душею або духом». Монади Лейбніца мають внутрішній розвиток. Розвиток монад відбувається через два стани: прагнення (appetitio) і сприймання (регсерtіо). Саморозвиток монади — це її внутрішнє прагнення до свідомості. Нижчі монади складають неорганічну природу. Це каміння, трава, земля тощо. Другий клас монад має здатність відчувати і споглядати, їх репрезентують тварини. Це монади-душі. Третій клас складають душі людей. Це монади-духи, що мають властивості пам'яті, здатність до суджень і ясної перцепції. Кожен клас монад прагне досягти вищого, найдосконалішого стану. Останнім пунктом поступу до досконалості монад у Лейбніца є Бог. Бог є абсолютною досконалістю, абсолютною самосвідомістю, безмежною повнотою знань і сил, тобто ніким не створеною монадою, творчою за своєю сутністю.

У Богові прихована могутність, що є джерелом знання, волі. Бог, за Лейбніцем, є Богом-Світлом, що «випромінює» свою сутність усім істотам та речам і цим надає гармонію діям монад. Отже, Бог — це найвища монада, найвищий центр силового тяжіння.

Існування зла у світі Лейбніц пояснює своїм вченням про теодицею (Боговиправдання). Якщо оцінювати зло за допомогою монадології, то його слід розуміти як прояв факту розвитку світу. Проблема зла і добра аналогічна з проблемою розвитку від несвідомого до свідомості. В міру руху від несвідомого до свідомого відбувається зменшення несвідомого і збільшення поля свідомості. Воно начебто відходить і нагромаджується у минулому. Людина чинить зло тому, що неправильно робить свій вибір. Зло відбувається внаслідок хибно спрямованої волі людини. Його ідеї про Бога-Світло, Абсолют, саморозвиток монад, наперед установлену гармонію є містком від раціоналізму до ірраціоналізму, де сутність Бога не відкривається розуму безпосередньо, а є для нього незбагненною таємницею.

4. Вивчаючи ідеї мислителів Нового часу, зупиніться на дослідженні сутності сенсуалізму як філософського напрямку. Сенсуалізм змикається з емпіризмом, який визнає чуттєвий досвід єдиним джерелом достовірного знання. Основна теза сенсуалізму — «немає нічого в розумі, чого б не було раніше в чуттях» — була висловлена ще Арістотелем.

Одним із перших представників сенсуалізму був Джон Локк (1632-1704 рр.). Філософ закінчив Вестмінстерську школу і коледж в Оксфорді. Філософію Локка можна охарактеризувати як учення, котре було спрямоване проти раціоналізму Лейбніца, Декарта і Спінози. Локк заперечує існування «вроджених ідей», які відігравали таку важливу роль в теорії пізнання Декарта і концепцію «вроджених принципів» Лейбніца. Людська думка (душа), за Локком, позбавлена вроджених ідей, понять, принципів або ще чогось подібного. Він вважає душу чистим аркушем паперу (tabyla rasa). Лише досвід (за допомогою чуттєвого пізнання) заповнить письмом цей чистий аркуш. Поняття не народжуються разом з людиною так само, як уміння і науки. Об'єктом мислення, за Локком, є ідеї: «білість», «твердість», «мислення», «рух», «людина», «військо» тощо. Але звідки вони приходять у розум?

Єдиним Джерелом ідей Локк вважає досвід, який виступає у двох формах — зовнішній (чуттєве сприйняття зовнішніх матеріальних речей і явищ) і внутрішній (внутрішня діяльність нашого розуму). Локк говорив про певні якості, що «зовсім невіддільні від тіла, в якому б воно не було стані. Ці (первинні) якості, твердить Локк, «породжують в нас прості ідеї, тобто густину, протяжність, форму, рух або спокій, число». Разом з тим існує ще й інший розряд якостей, які Локк називає вторинними. Це «кольори, звуки, смаки тощо, що насправді не відіграють ніякої ролі в самих речах, але є силами, які викликають у нас різні відчуття». Ідея субстанції, зауважує Локк, не сприймається нами ні через відчуття, ні через рефлексію.

У ставленні до релігії Локк стояв на позиціях індиферентності. Виступаючи проти релігійного фанатизму різних сект, філософ наполегливо закликав до віротерпимості. Захисту релігійної свободи він присвятив чотири листи про віротерпимість. У творі «Розумність християнства» Локк у дусі протестантизму намагався відділити «справжнє» вчення Христа від наступних видозмін.

Використайте наступну інформацію про Дж. Берклі при підготовці до семінару.

Британський філософ Дж. Берклі (1685-1753 pp.) народився в Ірландії, закінчив університет у Дубліні. В останні роки життя був єпископом в Ірландії. Основною його працею є «Трактат про принципи людського знання». У ньому філософ розвиває свою філософську систему. Його філософія більше спрямована на захист релігії. З самою початку він наголошує на тому, що загальновідомий факт існування речей (столів, стільців, яблук тощо) аж ніяк не означає їх об'єктивного незалежного від нашого духу існування. Коли я кажу, що стіл, на якому я пишу, існує, то це означає, що я бачу і відчуваю його, і якби я вийшов з кімнати, то сказав би, що стіл існує, розуміючи під цим, що, якби я був у своїй кімнаті, то міг би сприймати його.

Філософ тлумачить реальність, як таку, що безпосередньо спостерігається, сприймається, переживається. Єдиний смисл, який має слово «існувати» — це «бути сприйманим», Берклі цілком послідовно і слушно вказує на відсутність принципової відмінності між первинними і вторинними якостями.

Позиція Берклі є суб'єктивістська, а й теологічна. «Я роблю висновок, — пише Берклі, — що існує Дух, який у будь-який момент викликає в мені чуттєві враження, які я сприймаю. А з розмаїття, порядку і особливостей можна зробити висновок, що їх Творець незмірно мудрий, могутній і добрий».

Наступна інформація стане в пригоді при ознайомленні з Д. Юмом.

Англійський філософ Девід Юм (1711-177 pp.) народився в Единбурзі. Був бібліотекарем. Найбільш відома робота Юма — «Дослідження людською розуму». Ця праця присвячена проблематиці пізнання. Якщо Локк бачить джерело наших почуттів у зовнішньому світі, а Берклі — в Дусі, або в Богові, то Юм не погоджується з обома цими рішеннями. Єдино і незаперечно існуючим Юм вважав лише враження — враження відчуттів і враження рефлексів. Наша уява цілком вільно (і довільно) комбінує враження, результатом чого с реальність. Із вражень або ідей пам'яті, ми створюємо, свого роду, систему, яка охоплює все, що ми пам'ятаємо як сприйняте. Існування для Юма, як і для Берклі, тотожне сприйняттю. Центральне поняття його філософії — віра.

Ми бачимо, що філософія Нового часу, як і попередніхперіодів розвитку, не позбавлена суперечностей., Підбиваючи підсумки, зауважимо, що:; 1) особливим здобутком Нового часу є критично-ана-3 літичне мислення, породжене розвитком наукових

знань;

2) філософія Нового часу є натурфілософією, яку більше цікавить метод дослідження природи, а не її сут-нісні основи;

3) творець світу, Ісус Христос, присутній у філософській' думці Нового часу, але світогляд цієї епохи не можна назвати теоцентричним.

Питання для самостійного поглибленого вивчення теми

Як французькі просвітителі XVIII ст. розуміли природу людини і суспільства?

Основні ідеї метафізики Спінози, закладені в праці «Етика».

На основі роботи Ф. Бекона «Новий органон» розкрийте його метод і логіку дослідження законів природи.

Питання для самостійного контролю знань

Дайте характеристику соціально-історичних передумов філософії Нового часу.

Особливості та основні напрямки філософії Нового часу.

Поясніть значення понять «емпіризм» та «раціоналізм». Назвіть представників цих напрямків у філософії XVII ст.

У чому полягає відмінність філософії Нового часу від попередніх етапів її розвитку?

У чому ви бачите сутність сенсуалізму Дж. Локка?

Наведіть яскраві приклади раціоналістичного методу пізнання?

Співставте філософію Р.Декарта та Б.Спінози як дуалістичне та моністичне вчення про буття. Розкрийте зміст концепції суспільного договору Т.Гоббса та поясніть, чому він називає державу Левіафаном?

Що нового вніс у вчення про суспільний договір Дж. Локк?

Розкрийте вплив соціально-політичних концепцій Нового часу на розвиток наступної суспільно-політичної думки?