Файл: Соціологія МК.doc

Як ніякий ін­ший метод, тесту­вання дає змогу продіагностувати здібності, склад характеру, профе­сійну придатність, інтелект індивіда чи сукупності ін­дивідів. Саме на основі тестування виросли такі га­лузі психології, як психодіагностика і психометрія

ТЕСТ на нестан­дартність мислен­ня. ^#

Закресліть по­дані нижче крап­ки чотирма послі­довно сполучени­ми відрізками:

2.2.5. Тестування

Тестування як метод збору інформації вирізняється серед усіх інших методів. З одного боку, це різновид опитування, оскільки полягає в одержанні вербальної інформації у відповідь на запитання дослідника. З іншого боку, тестові запитання здебільшого ставлять перед опи­туваним проблемну ситуацію, вводять його в екс­периментальні умови (напр.: «Уявіть, що Ви...»). Це зближує тест з експериментом. До того ж, тес­тований у процесі опитування самостійно фіксує рівень своїх відчуттів, стану, здібностей і це збли­жує тестування із самоспостереженням. Нарешті, «індивідуалістська» спрямованість тесту робить його, зазвичай, психологічним методом збору ін­формації. Однак оскільки тестування застосову­ють не тільки в загальній психології, а й у со­ціальній психології і соціології, маємо всі підста­ви говорити про нього як про різновид опитування, соціологічного мето­ду збору інформації.

Тестування - це метод вимірювання й кількісної оцінки різних психологічних властивостей та станів індивіда, - настільки складних і глибинних, що вони не піддаються фіксації за допомогою спостереження

чи інших методів збору інформації. Тестування дає змогу зафіксувати ознаки та надати їм кількісного значення, тобто квантифікувати якісні ознаки чи властивості особи. Одночасно тестування дистан- ціює одержані оцінки від можливих суб'єктивних установок дослідника.

Найпростіші тести для респондента є «ба­тареєю» висловлювань, з якими він має погоди­тися або не погодитися. Що означає та чи інша відповідь, яка справжня мета тестування, як інтер­претуватимуть відповіді, тестований у момент тестування не знає. Для дослідника ж згадана

Відомий британський психолог Пол Клайн розробив декілька правил для написання інструкцій: «(1) будьте якомога стислими; (2) висловлюйтесь якомога простіше, вживаючи прості речення без уточнювальних додаткових; (3) приклади мають завжди допомагати зрозуміти інструкцію»¹;

---

2. ключ шкалування - співвідношення пунктів завдання зі шка­лами вимірювальних якостей; ключ показує, яку якість тестованого характеризує той чи інший пункт завдання;

3. кодувальний ключ, який дає змогу підрахувати, скільком балам відповідає та чи інша відповідь;

4. ключ інтерпретації одержаного індексу (кількості балів), за допомогою якого результат співвідносять із нормою.

Ці ключі, без яких тестування втрачає сенс, - найвразливіше місце в тесті. Уже розроблення кодувального ключа - дуже трудомістка і відпові­дальна процедура, адже треба "ретельно мотивувати, чому одну відповідь оцінюють стількома балами, а іншу - стількома. Чому, наприклад, регулярне відвідування всіх лекцій відповідає 10 балам, а відвідування лише найкращих - 8, а не навпаки?

Навіть якщо вважати нормою середньостатис- тичні результати (а показники на­віть великої групи не обов'язково є нормою), все од­но доводиться зважати на соціо- культурні відмін­ності (у людей різ­ного віку, освіти, національності норми різні) і на зміни, які з часом відбуваються у одній і тій же групі

Не менші проблеми створює і ключ інтер­претації, норма, з якою співвідносять результат. На­приклад, позитивна відповідь на запитання «Чи ре­гулярно Ви ходите до кінотеатрів?» свідчитиме про винятково глибоке зацікавлення кінематографом. А років 20-30 тому, коли відвідування кінотеатрів бу­ло загальноприйнятою формою відпочинку, відпо­відь «ні» мала б викликати здивування у дослідника.

Останнім часом набувають поширення кри- терійно орієнтовані тести¹, у яких відповіді зі­ставляють не із середньостатистичними відомос­тями, а з «ідеальною нормою». Утім, розробля­ючи таку норму, важко уникнути суб'єктивізму, а якщо дослідники легковажні - і примітивної про­фанації. Прикладом такої профанації є тест, опуб­лікований в одній ужгородській газеті. З нього випливає, що ревнивою є жінка, яка любить компліменти, вибирає коротку сексуальну сукню, любить сидіти на гойдалках, відпочивати під пальмою. Якщо ж вона віддає перевагу відпочинкові під кипарисом, любить сидіти в гамаку, вибирає білі з мереживом сукні, то вона не заздріс­на, але хоче уваги².

Фаховість у роз­робленні тестів по­лягає передусім у доборі саме таких тестових завдань, виконання яких реально відобра­жало б досліджува­ну якість тестова­ного (точно визна­чений ключ шкз- лування)

Звичайно, йдеться не про те, що за допомогою тестів неможливо проводити об'єктивних вимірів. Якраз тести є переважно методом збору об'єктивної інформації. Скажімо, людина, яка з переліку прислів'їв обрала як найправдивіше «Краще синиця в жмені, ніж журавель у небі», є однозначно прагматиком, так само як егоїстом є той, хто обрав «Після мене хоч потоп». Людина, яка не розуміє значення більшості слів, які трапляються в газетах із середньою частотою, не розуміє більшості текс­тів у цих газетах.

---

Отже, йдеться про недопущення профанації при тестуванні, про чітке дотримання добре продуманих процедур, про фаховий підхід до цього (зрештою, як і до всіх інших) методу збору інформації.

Скажімо, у тесті на освіченість природними були б завдання, які фіксують обізнаність тестова­них у одній чи кількох галузях. Такі завдання, од­нак, були б недоречними в тесті на інтелектуальні здюйості, оскільки інтелект - це не освіченість, тоб­то володіння сумою знань, а здатність мислити, тоб­то самостійно виробляти нові знання та оперувати ними. Отже, тестові завдання на інтелектуальний розвиток мали б з'ясувати здатність тестованого ви­конувати мислительні операції - порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, класифікацію та ін. Досвід показує, що найліпший результат тут дають, зокрема, завдання на аналогію, вилучення зайвого, послідовність².

Приклад завдання на аналогію:

Логіка так відноситься до Науки, як Університет до ...

а) вищої школи;

б) осередків культури;

в) вищих навчальних закладів;

г) наукових центрів.

Приклад завдання на вилучення зайвого:

Яке слово в наведеному переліку тварин зайве?

Кінь, собака, заєць, корова, вівця.

Приклад завдання на послідовність:

Допишіть потрібне число:

6, 9, 11, 14, 16,...

Звичайно, якщо людина не знає, що таке логіка чи університет, що заєць - не домашня тва­рина, чи з дитинства мала проблеми з математи­кою і тому не помітила, що в третьому завданні кожне наступне число збільшується почергово на З і 2, - це ще не достатня підстава вважати її інтелек­туально бездарною. Так само, як несправедлив було б вважати інтелектуальним генієм того, хто успішно розв'язав ці завдання. Однак однотипна відповідь на кілька одно­типних тестів дає підстави до конкретних висновків. Отже, про фаховість у розробленні цього методу збору інформації свідчить й аргументоване визначення кількості балів, якій відповідає та чи інша відповідь (аргумен­тований кодувальний ключ), та співвідношення цієї кількості з певним зразком (ключ інтерпретації). Іншими словами, тестування має сенс, воно ефективне і надійне (тобто валідне й стійке), якщо такими ж надійними є всі його обов'язкові елементи.

Таку надійність, за П. Клайном, передусім забезпечують збалансовані шкали, коли ключові відповіді «так» чи «ні», «правильно» чи «неправильно» і т. д. має приблизно однакова кількість завдань; зрозумілі однозначні твер­дження у завданнях, уникнення відверто соціально бажаних (або небажаних) відповідей, а також спеціальні заходи, спрямовані на послаблення установки на згоду, адекватний аналіз завдань, валідизацію тестів¹. До таких заходів належать, зокрема, і графічні тести, які дають змогу респондентові асоціювати свою відповідь із певним рисунком, графіком, схемою і т. д.²

---

Запитання для самоконтролю

---

1. Які Ви знаєте особливості тесту як різновиду опитування?

2. Що таке квантифікація?

3. Які обов'язкові компонети тесту?

4. Відповідь на тест, вміщений на с. 64:

   

   Як досягнути об'єктивності при тестуванні?

5. Як визначити фаховість тестування?

2.3. Спостереження

Науковим спостереженням називають пряму реєстрацію подій, здійснювану за певною програмою. Саме програма передбачає, що нау­кове спостереження вестиметься не спонтанно, а цілеспрямовано, пла­номірно, систематично, що його результати фіксують і їм властива на­дійність вимірювання, однаковість фіксування, придатність до пе­ревірки. Тобто наукове спостереження, як і всі інші методи збору ін­формації, відповідає критеріям науковості, мова про які йшла раніше. У цьому - його відмінність від буденного спостереження.

Метод спостереження застосовують тоді, коли респонденти не хочуть, або не можуть достатньо точно і докладно описати свої дії, їх послідовність у певних ситуаціях. Небажання виникає тоді, коли анонім­ність дослідження (принаймні, на думку респондента) недостатня, а те­ма дослідження гостра або особистісна. Що ж до нездатності дати правдиві відповіді, то це майже звичайна річ, коли йдеться або про най- звичайнісінькі, багато разів повторювані ситуації, або ж про вчинки під упливом великого психологічного напруження у стресових ситуаціях. Люди часто схильні перебільшувати, навіть підсвідомо, своє значення в мікросередовищі, завищувати складність своєї роботи тощо.

Американські вчені провели опитування службовців щодо часу, який вони витрачають протягом дня на різні види діяльності. Паралельно було проведено відповідне спостереження. Воно якраз і засвідчило, що опитувані переоцінюють час на готування ділових паперів і недооціню­ють часу, який іде на розмови і який забирає більшу частину робочого дня (50-80 відсотків)¹.

При застосуван­ні спостереження як методу збору ін­формації виникає чимало об'єктив­них і суб'єктивних труднощів, подола­ти які досить важ­ко, а інколи й прос­то неможливо

У всіх інших випадках, коли нема підстав говорити про небажання чи нездатність членів до­сліджуваної спільноти описати свої дії або висло­вити думки, вдаються до інших методів збору ін­формації, зокрема, опитування, а спостереження застосовують лише для попереднього збору ін­формації, для реалізації розвідувального плану дослідження².До об'єктивних труднощів при спостере­женні належить, наприклад, принципово частко­вий характер кожної ситуації, за якою спостерігають. Якою б показовою, якою б типовою ця ситуація не була, її обставини не можна беззастережно екстраполювати на інші ситуації. Тому соціологам, які застосовують спостереження, доводиться проводити його стосовно кількох, або й багатьох ситуацій, які тільки разом можуть репрезен­тувати сукупність досліджуваних явиш¹. До речі, соціальні психологи зі спостереженням у цьому плані не мають жодних проблем. Адже вони найчастіше вивчають поведінку людей у малих соціальних групах, і спостереження - найпридатніший для цього і тому часто вживаний у соціальній психології метод.

---