Файл: Соціологія МК.doc

Результати КСД ЗМІ часто вміщують і під рубрикою, наприклад «Це нам цікаво. А вам?». «Ви­сокий Замок» в одній добірці під такою рубрикою вмістив одразу дві такі замітки: про відомості американських соціологів, які методом опитування і спостереження встановили, що їхні співгромадяни забули про звичку мити руки після відвідин туалету та замітку «Про що мріють італійські дівчата», під рубрикою «Без зайвих слів» ця ж газета вміс­тила замітку про ставлення українців до реприватизації¹. «Робітнича газета» розповіла про ставлення до абортів сільського населення України².

Значно рідше трапляються, але все ж є важливими і помітними аналітичні публікації, побудовані на соціологічному матеріалі. Вони, зазвичай, порушують важливі актуальні теми і вже тому заслуговують на помітніше місце в інформаційному потоці ЗМІ³. Однак підготувати такий виступ - означає розповісти про результати наукового пошуку мовою публіцистики. Журналісти ж часто неготові «перекласти» соціо­логічний звіт на мову журналістських текстів. А науковий стиль, науко­ва аргументація з десятками і сотнями цифр не сприймаються на газет­ній сторінці, і, тим паче, у теле- чи радіопередачі. Тому й з'являються такі публікації надто рідко, а якщо й з'являються, то відзначаються, зде­більшого, низьким рівнем фахового журналістського вишколу.

Без сумніву, стаття «Немає терпіння, але немає й непокори. Неу- рочисті думки, навіяні соціологами напередодні свята», підготована і передана каналами Укрінформу¹, порушує надзвичайно важливу проб­лему: настрої суспільства в умовах кризи, його ставлення до повторення новою адміністрацією давніх помилок, дискредитація в державі ідеї рин­кових перетворень. І аргументи автор подає серйозні - результати дослідження, проведеного Інститутом соціології (стаття подана не за підписом учених, а від імені Укрінформу). Однак вона не досягає мети, і якраз тому, що в ній немає журналістських думок, «навіяних соціоло­гами», а є лише виклад наукового звіту про соціологічне дослідження. Сприймання статті ускладнює її науковий стиль: «Соціальний поділ суспільства... є сьогодні чи не найзначнішим. Виходячи з цього, соці­альну структуру українського суспільства на початок 1995 року слід ви­значити як структуру конфліктного типу, в якій напруження мас при­хований характер».

Нагадаймо, що це цитата з твору журналіста, а не науковця. А ось інший уривок - зі статті вченого-соціолога, опублікованій у «Комсо- мольской правде»: «У людей суто людські потреби, а для відомств цей факт - абстракція незбагненна. Тому і забудови в наших мікрорайонах адресовані не людям, а «робсилі», точніше, тим підприємствам, до яких вона приписана... Здавалось би, ніяк не пов'язаний із цим факт - пого­ловне псування телефонів-автоматів. Звідки цей побутовий вандалізм? Будь-який соціолог скаже вам звідки: в мікрорайонах нової забудови, в лабіринтах однакових дев'ятиповерхівок, серед гір будівельного сміття і мотлоху, серед суцільного, без єдиної травинки, асфальту нормальна ди­тина не може вирости в принципі. Людина, позбавлена здорового, добре облаштованого, безпечного і привабливого життєвого середовища, по­збавлена тим самим і повноцінного дитинства»².

---

Досить порівняти ці два уривки, щоб зрозуміти: московська журналістика значно ефективніше використовує соціологічну інформацію. У ній навіть з'явилось нове явище - «соціологічна публіцис­тика». Воно не обмежилося відповідною рубрикою в журналі «Социо­логические исследования», а вийшло на сторінки «Литературной газеты»¹, «Комсомольской правды»², «Известий»"', «Независимой газе­ты»³. Автори таких матеріалів не звертаються до окремих, хай навіть значних фактів, а досліджують соціальні об'єкти, їх функціювання. їм властиве концептуальне бачення причиново-наслідкових зв'язків, широке використання соціологічної і статистичної інформації. Це, однак, не безпристрасне дослідження науковця, а органічне поєднан­ня соціологічного і журналістського підходів⁴. Зрозуміло, що для на­писання таких текстів потрібний не лише високий рівень журна­лістської майстерності, а й ґрунтовний соціологічний вишкіл. На жаль, української соціологічної публіцистики, за поодинокими ви­нятками⁵, ще нема. Ліквідувати це відставання можна лише за умови, що журналісти достатньо глибоко опанують соціологію, вільно воло­дітимуть матеріалом⁶.

Важливо, зокрема, уміти правильно оцінити репрезентативність со­ціологічної інформації, яка є в розпорядженні журналіста: врахувати зав­дання, методику дослідження, вибірку, на якій воно було проведене. По­милкою було б, наприклад, застосовувати результати всеукраїнського опитування до ситуації в окремому регіоні чи, навпаки, відомості дослідження однієї соціальної групи поширювати на весь регіон чи й усе смертну кару» (у замітці йшлося про те, що 96% білих та 76% чорних мешканців південноафриканських міст підтримують відновлення смертної кари). Див.: Суботня пошта. - 1997. - 30 трав.

суспільство. Зрештою, соціологія фіксує масові тенденції, а їх не можна ототожнювати з окреми­ми явищами - потрібно витримувати зв'язок за­гального, часткового і конкретного. Врешті-решт журналіст має уміти відрізнити кваліфіковане дослідження від шарлатанства. Адже наводячи результати КСД, журналіст популяризує їх, «уза­конює», подає як такі, що заслуговують на довіру. Деякі структури і діячі, прагнучи здобути автори­тет і вводячи в оману спочатку журналіста, а потім і громадську думку, «придумують» соціо­логічні дослідження та їх результати. Відомі фак­ти, коли в політичній боротьбі фальсифікували або й вигадували результати опитувань.

---

Фальсифікація результатів соціо­логічних дослі­джень набуває сенсу, коли журна­лісти не поміча­ють її, і брехливу інформацію ви­користовують ЗМІ. У таких випадках журналісти стають знаряддям (най­частіше сліпим) у руках маніпуля­торів. Щоб уникну­ти цього, журналіст має володіти достатньою кіль­кістю соціологіч­них знань

Суттєвою відмінністю соціологічного до­слідження від журналістського є те, що предме­том зацікавлення соціолога є не конкретна особа і вже через неї суспільство, в якому вона живе, а середньостатистична людина в середньостатис- тичній ситуації. Російський соціолог В. Шубкін із цього приводу писав: «При операції усереднення живу людину ніби обстругують. У результаті в неї з безмежної кількості граней, у яких відобразилася її та її предків природа, історія, соціум і що надало їй відблиску неповторності, зали­шається зовсім небагато - залежно від того, як її обстругали дослідники. Якщо за результатами такого абстрагування (тобто обстругування) ми спробуємо зробити прогнози стосовно її поведінки - ми тільки людей насмішимо: індивідуум помер при операції усереднення, а для вивчен­ня живих людей не можна використовувати тругш»¹.

Сказано, можливо, занадто сильно, але ра­ція в цьому є. Середньостатистичний портрет - не індивідуальний. У сукупності, з якої соціолог ро­бить середньостатистичний портрет, найімовірні­ше, не існує людини з такими середньостатистич- ними рисами. У цьому легко переконатися на та­кому простому прикладі: для трьох людей віком 20, 25 і 45 років середній вік становить 30 років (20+25+45=90; 90:3=30). Але серед них немає жодного з таким віком.

Отже, на журналіста, який здебільшого йде (і веде за собою ау­диторію) від конкретного до абстрактного і який вирішив на цьому шляху використати соціологію, чекають труднощі й розчарування. Соціологічна інформація йому знадобиться не на початкових етапах, а як засіб підтвер­дити правильність його узагальнень і абстрагувань². Саме тому, до речі, і не можуть стати щоденними за всієї значущості та ефективності соціальні нариси, мета і характерна риса яких - щонайвищий рівень узагальнення. Адже щоденна журналістика має завдання відображати конкретні події, вчинки конкретних людей і лише на підставі аналізу мозаїки цих конкрет­них фактів простежувати якісь тенденції.

І все ж сучасні ЗМІ України використовують результати КСД недо­статньо. Причин кілька: по-перше, соціологи справді не завжди встигають за потребами часу, і деякі важливі, актуальні проблеми залишаються поза їхньою увагою; по-друге, економічне становище редакцій не завжди дає змо­гу замовити соціологам потрібну інформацію (тим паче, окреме досліджен­ня). Усе ж зауважмо, що КСД на замовлення редакцій проводять. «Високий Замок», наприклад, замовив Центрові з інформаційних проблем територій НАН України дослідження яро ставлення електорату до політичних партій³.

---

Є й суб'єктивні причини. Журналісти не завжди налагоджують із соціологами ділові стосунки, часто навіть не знають про діяльність соціологічних центрів у своєму регіоні". А соціологи ж найчастіше заці­кавлені в популяризації результатів своєї роботи. Часто вони готові від­дати редакції інформацію безоплатно або за цілком прийнятний гонорар. Чимало періодичних видань (наприклад, журнали: «Соціологія: теорія, методи маркетинг», «Філософська і соціологічна думка», «Бизнес-ин- форм», українсько-канадський щоквартальник «Політологічні читання») регулярно друкує соціологічну інформацію або списки нової соціоло­гічної літератури. Цікаві матеріали з моніторингу готує Центр мар­кетингових досліджень видавництва «Бліц-інформ».

КСД - справді не для розваги, а для службового корис­тування. Біда лише в тім, що журналіс­ти часто не знають, як скористатися соціологічною ін­формацією для своєї роботи

Є ще одна, суто психологічна, причина. За радянських часів чи не всі соціологічні дослідження мали гриф «ДСК» - «для службового користуван­ня». Цілком закономірне обмеження, оскільки КСД - справді не для розва­ги. Однак гриф «ДСК» не стільки обмежував циркулювання інформації, скільки засекречував її. І журналісти, яким соціологія та інформація потрібні були справді для службового користу­вання. просто її не одержували - не тільки секрет- . ної (наприклад, на військову тематику), а взагалі ніякої. Результатами КСД користувалися лише за­мовник (і то не завжди) і самі виконавці.

Така секретність призвела ще й до того, що ін­коли значні кошти витрачали на фікцію, а громадсь­кість про це не знала.

Тепер ситуація змінюється, але в деяких жур­налістів, особливо місцевих видань, залишається ус­тановка: така інформація не для нас, її треба «здобувати по секрету». До суб'єктивних чинників належить і острах, психологічна, а часом і професійна неготовність працювати із результатами КСД. Таку професійну неготовність із печальною неухильністю демонструють всі ведучі всіх теле­візійних каналів, коли їм в ефірі доводиться розмовляти із соціологами. Прикладом такого непрофесійного використання соціологічної інформації є публікація у львівському «Колегіумі» «Чим далі в ліс, тим своя сорочка ближче до тіла» (1995. - №2). По-перше, тут немає й згадки про масштаб і репрезентативність дослідження, а така згадка - обов'язкова умова фахової публікації. По-друге, зазначивши, що за відомостями соціологів кількість прихильників радикальних ринкових стосунків зменшилась від 57 у 1994 р. до 45%, а прихильників надання іноземному капіталові свободи дій у нашій економіці - вдвічі, до 19%, автор обмежується цитуванням розпливчастого висновку соціологів: «Результати свідчать про певне розчарування мешкан­ців України ходом перетворень». А тут потрібні були відомості про причи­ни такого розчарування (вони навіть важливіші за саму констатацію розча­рування). Якщо ж таких показників у соціологів немає, то це свідчить про поверховість соціологічного дослідження. Однак для того, щоб помітити таку поверховість, як і для того, щоб зрозуміти мову соціолога, потрібні відповідні знання. Значній частині журналістів таких знань бракує. Звідси й острах, про який йшлося вище.

---

Запитання для самоконтролю

1. Під якими шиповими рубриками ЗМІ публікують соціологіч­ну інформацію?

2. Які головні особливості використання соціологічної інфор­мації у ЗМІ?

3. У чому головні відмінності соціологічного і журналістського досліджень?

4. Які головні причини недостатнього та некваліфікованого використання соціологічної інформації у ЗМІ?

---