Файл: Філософія.doc

У середні віки свідомість трактувалася як надсвітовий початок (Бог), який існує до природи і створює її з нічого. Розум при цьому тлумачився як атрибут Бога, а за людиною залишалася лише крихітна «іскорка» всюди проникаючого полум'я Бога. У надрах християнства виникає ідея активності душі, до того ж у поняття душі включається і свідомість. Усі знання закладено в душі, яка живе та рухається в Богові. Підставою істинності цього знання є внутрішній досвід: душа повертається сама до себе, осягаючи розумом з найбільшою вірогідністю власну діяльність. В подальшому поняття про внутрішній досвід стає основним у концепції свідомості. Для середньовічного схоласта Фоми Аквінського поняття «внутрішній досвід» — це засіб самозаглиблення та спілкування з Богом. Несвідома душа була залишена рослинам і тваринам, у людини ж усі психічні акти, починаючи з відчуття, наділені ознаками свідомості.

Матеріалістичні традиції були присутні і в античну епоху, і в Середньовіччі, але вони не були послідовними. Так, арабомовні мислителі Середньовіччя Разі та Ібн-Сіна, а також англійський філософ Іоанн Дуне Скот висунули вчення про те, що вся матерія, включаючи й неживу, мислить. Цей напрямок отримав у філософії назву «гілозо-їзм». У філософії Нового часу на розробку проблеми свідомості найбільший вплив мав Р.Декарт. Висуваючи на перший план самосвідомість, він розглядав свідомість як внутрішнє споглядання суб'єктом змісту свого власного внутрішньою світу. Душа, за Декартом, тільки мислить, а тіло тільки рухається. Цей погляд справив великий вплив на всі подальші вчення про свідомість, яка ототожнювалася зі здатністю суб'єкта мати знання про власні психічні стани. На противагу Декарту було висунуто вчення про несвідому психіку. Лейбніц, спираючись на відкритий ним закон збереження «живих сил», стверджував, що всі речі мають власну силу, внутрішню здатність безперервно діяти. Він висунув вчення про монади — одиниці буття. У психології їм відповідають одиниці свідомості.

У XVIII ст., спираючись на досягнення фізіології та медицини того часу, французькі матеріалісти (особливо Ламетрі) обґрунтували положення про те, що свідомість є особливою функцією мозку. На їх думку, вона відрізняється від інших функцій тим, що завдяки їй людина здатна набувати знання про навколишню природу та саму себе, але вони не змогли виявити суспільну природу та активний характер свідомості, бо були за своїми поглядами метафізиками та механіцистами.

Німецький класичний ідеалізм (Кант, Гегель) виявив різні рівні організації свідомості, її активність, історизм, діалектику чуттєвого та логічного, індивідуального та соціального.

Значну увагу проблемі свідомості приділили представники діалектичного матеріалізму. Вони послідовно обґрунтували положення про первинність матерії, показали, що свідомість ґрунтується на матерії, але не на будь-якій, а лише на високоорганізованій (на людському мозку), продукту природного та суспільного розвитку, висунули принцип відображення. Початковим пунктом в аналізі свідомості є гносеологічне визначення свідомості як суб'єктивної реальності, яка залежить від об'єктивної реальності. В суб'єктивній реальності свідомість визначається як духовне, ідеальне. Але це протиставлення виводиться зі спільної основи, яка виявляється у самому способі існування матерії [1, с 14-39].

Важливо зрозуміти, що в неживій природі відображення може бути не просто синонімом масово-енергетичного перенесення дії, а саме — інформаційним процесом. У живій природі інформаційне відображення керує пристосувальною поведінкою біосистем. Мозок з його величезними можливостями — ось основний результат досоціальних етапів відображення.

Розкриваючи еволюцію відображення, ми показуємо глибоку спорідненість духовного життя людини з фундаментальними процесами природи. Проте специфічну сутність духовного життя людини формує лише перехід до рівня соціальної форми руху матерії. Цей перехід означає зміну біологічного пристосування до середовища на соціальне перетворення середовища.

Саме вона, теорія відображення, відкрила у способі існування матерії ту основу, в якій міститься діалектична єдність матеріальної та ідеальної сторін саморуху матерії. Йдеться про діалектичну єдність взаємодії та відображення як сутності буття матерії, що рухається. Логіка матеріалізму припускає універсальну властивість матерії, що за певних умов реалізується у формі, яку ми визначаємо як свідомість. Єдина сутність виступає у різних формах прояву. Ці форми розглядаються як історичні форми відображення, що виникають у міру ускладнення форм взаємодії матерії:

свідомість (суспільство, людина);

відчуття (жива матерія, багатоклітинна);

біологічна подразливість (жива матерія, одноклітинна);

механіко-фізико-хімічне відображення (нежива природа).

Як бачимо, самій матерії належить активність, яка виявляється в здатності навколишніх об'єктів взаємодіяти і при цьому відтворювати особливості один одного.

Як це відбивається на самій матерії? Відбувається внутрішня перебудова структури матеріальних об'єктів та закріплення цих станів. Звідси можливі два висновки:

а) специфікою відображення є те, що це одночасно іпроцес, і наслідок взаємодії, який може виступати врізних формах;

б) відображення — це образ, копія, але не механічна(дзеркальна), а психічна.

Йдеться не про будь-яке психічне, бо психікою наділені і тварини, а про вищу форму психічного — свідомість, яка притаманна лише людині. Відображення споріднене, але не тотожне відчуттю. Характеристика форм відображення дає змогу показати їх ускладнення у міру ускладнення форм взаємодії матерії, на основі яких вони розвиваються. А в живій матерії ускладнення форм відображення пов'язане з розвитком мозку. Наприклад, у риб кора головного мозку відсутня, і ми зустрічаємося лише з найпростішими рефлексами. У птахів присутні елементи кори, і рефлекси в них набагато складніші. У собак, кора головного мозку яких набагато більше розвинута, вони ще складніші. Свідомість — властивість людини, а мозок — найбільш організована матерія, на основі якої й розвивається найвища форма відображення.

Таким чином відмінність духу та свідомості в тому, що представники філософського ідеалізму стверджують, що дух (свідомість) є субстанція, яка дана Богом і є первісною. Філософський матеріалізм та природознавчі науки виходять з того, що свідомість не є дарунком Бога або якихось надприродних сил, а вона є закономірним наслідком еволюції. Свідомість вторинна по відношенню до матерії. З більш детальним викладенням генезису та поглядами на свідомість студенти в змозі ознайомитися в підручнику [6, с 283-290].

Висновки можна зробити наступні:

свідомість є вищою формою відображення зовнішнього світу;

свідомість — суб'єктивний образ об'єктивного світу;

свідомість — це властивість мозку;

свідомість вторинна по відношенню до матерії;

свідомість має соціальний характер.

2. Готуючись до відповіді на друге питання, слід усвідомити визначення свідомості як вищої, притаманної суспільній людині функції мозку, яка полягає в ідеальному адекватному активно-перетворюючому відображенні дійсності.

Передумови виникнення свідомості:

1. Загальною передумовою виникнення свідомості, їїджерелом є наявність у матерії такої властивості,як відображення [8, с 241-244].- 2. Біологічні передумови виникнення свідомості —загальні (виникнення живих організмів, диференціація живої матерії і поява нервових клітин, нервової системи, поступовий розвиток центральної нервової системи, особливо головного мозку, і безпосередні (розвинута нервова система, складний за своєю структурою головний мозок, виникнення відповідної тілесної організації у попередників людини, виникнення та розвиток у вищих тварин першої сигнальної системи, звукових та рушійних засобів інформації; стадна форма існування попередників людини).

3. Соціальні передумови виникнення свідомості — праця та трудовий процес, зародження членороздільної мови та мовного спілкування, утворення общинних зв'язків і життя у колективі. Характерні риси свідомості: суспільний характер, творча активність, передбачення, абстрагованість, цілеспрямованість, опосередкованість, узагальненість.

Пропонуємо студентам звернути увагу на зміст функцій свідомості: інформаційно-пізнавальної, акумулятивної, аксіологічної, цілепокладання, конструктивно-творчої, комунікативної, регулятивно-управлінської. Для цього слід ознайомитися з відповідними сторінками підручників [6, с 212-215, 8, с. 243-248].

Свідомість має складну структуру. У структурі свідомості можна виділити її рівневі та компонентні елементи. До рівневої структури свідомості належать: підсвідомість, усвідомлення, понадсвідомість, самосвідомість.

Зіткнення в одній точці перетину різних за характером об'єктивних сил (космосу, природи, соціуму, культури) породжує принципово інший феномен — людську свідомість. Здійснюється таке поєднання різних за своєю суттю процесів, яке через їх взаємопоєднання і взаємну рефлексію забезпечує їх збереження і подальший розвиток. Свідомість існує у формі запитання: «що це таке?», «що з ним можна зробити?», «чим є я по відношенню до нього?», тобто здійснюється процес відокремлення часток у Всесвіті, про яке вже говорилося, як про визначальну частку свідомості.

Людська свідомість як ідеальний стан має спряжені з нею форми, що існують як підсвідомі та надсвідомі утворення. Тобто вони належать до останньої, оскільки мають спільну з нею природу ідеального процесу, але відмінні від неї, оскільки не «потрапляють на екран» індивідуального осмислення, існують «під ним» як його підґрунтя і «над ним» як невідрефлексований індивідом стан його пізнавальних і духовних здатностей.

Кожне з цих утворень надто складне, щоб визначити його однозначно. Зокрема, надсвідоме включає в себе різноякісні компоненти, які частково мають ті ж витоки, що й людська свідомість. Багато філософів вважають, що космос впливає на підсвідомість і зумовлює певну частину її утворень. Рельєфніше виражена залежність цього плану, що існує між людиною та природою. Величезний пласт підсвідомого становлять інстинкти, які досліджені значно більшою мірою. Л.Бернард нарахував 15789 інстинктів, зведених до 6131 базових. Ці утворення підсвідомості споріднюють нас з тваринним світом, становлять природні потяги, які діють у сфері харчування, сексуальності і агресивності на рівні особливих «свідомих» мозкових структур.

Інстинкт голоду та спраги, статевий інстинкт, інстинкт самозбереження та подібні до них мають вроджений характер, частково виникають до формування свідомості як такої, вони наявні і при її відсутності, наприклад, при тяжких станах божевілля, не завжди виявляються підвладним вольовим зусиллям щодо їх подолання, хоч і мають специфіку прояву в тому, що можуть значною мірою контролюватися і «приборкуватися» їх свідомим регулюванням.

Частина інстинктивних спонукань має соціальний характер, їх особливість полягає в тому, що вони стосуються соціальної поведінки людини, але формуються в ранньому віці, знов-таки на підсвідомому рівні й утворюють основу соціальної психології.

Частково природні та соціальні інстинкти існують в єдиному сплаві. Характерним у цьому відношенні є інстинкт смерті, який значною мірою відрізняється від тваринного прагнення до самозбереження. Під час вивчення теми студенту пропонуємо проаналізувати цю проблему й бути готовим відповісти на запитання: «В чому відмінність інстинкту смерті людини та тваринного прагнення до самозбереження?».

Найоб'ємнішою складовою підсвідомого є те, що прийнято іменувати колективно-підсвідомим, архетипом. Джерелом їх утворення є суспільне життя людей, його соціально-культурні параметри. Ґрунтовне дослідження цих утворень можна знайти в творах структуралістів, зокрема, Леві-Строса, швейцарського психолога К. Юнга.

Суть цього компоненту підсвідомості полягає в тому, що він є наслідком суспільно-історичного досвіду людей і існує у вигляді кореляторів інстинктів їх поведінки, що мають глибоке історичне коріння та містяться в глибинах психічного життя людей.

З точки зору дослідників підсвідомого як особливого феномену психіки, він є визначальним у структурі свідомості в цілому, детермінує її зміст. Надто значними є відхилення від бажаних і свідомо скеровуваних інстинктів між батьками та дорослими дітьми, абсолютно свідомо невмотивованим може виглядати потяг до людини іншої статі і т.п.

Підсвідома детермінація має місце в особистих життє-зразках не лише приватного, а й соціального життя. Е.Фромм пояснює таке соціальне явище, як націоналізм, у його крайніх формах гіпертрофією нарцисизму як певного підсвідомого стану людини.

Особливо виокремлюється такий прошарок, як підсвідоме. Якщо попередньо розглянуті компоненти існують як досвідоме або позасвідоме, то надсвідоме — принципово інша форма духовної активності.

Класичним взірцем її прояву можна вважати інтуїцію. Інтуїція часто розглядається не як пізнання, а як світосприйняття, спосіб орієнтації в світі в складних і постійно змінних умовах життя. Інтуїція — це духовне зусилля, за допомогою якого можна долучатися до суті речей, своєї суті, свого призначення, смислу свого буття і т.п.