Файл: Філософія.doc

Відомо, що філософа стратили, звинувативши в тому, що він не визнає богів, яким поклоняються афіняни, і розбещує молодь.

Можуть зацікавити деякі думки і висновки Сократа:

«заговори, щоб я тебе побачив»;

«вражає те, що будь-хто одразу скаже, скільки у нього овець, проте не всякий зможе назвати, скільки має друзів»;

«я їм, щоб жити, а інші люди живуть, щоб їсти»;

«я знаю, що я нічого не знаю».

Не менш цікавою і видатною особою античності був Платон (427-347 рр. до н.е.).

При народженні його назвали Арістоклом. Походив філософ зі знатного аристократичного роду. Пізніше він отримав прізвисько Платон за широке чоло і плечі. Платон був учнем Сократа, і подейкують, що вчитель передбачав появу надзвичайно талановитого учня: саме перед зустріччю з Платоном Сократ бачив уві сні молодого лебедя, який сидів у нього на колінах і з дивним клекотом злетів угору. Повагу і любов до вчителя Платон зберіг на все життя і записав його думки у формі діалогів. Саме тому існує так зване «Платонове питання», де не завжди зрозуміло, які ідеї належать Платону, а які Сократу, що виступає головним героєм творів свого вчителя.

Стосовно значущості особи Платона варто знати, що він виступає першим у європейській історії мислителем, який намагається створити гармонійну цілісну філософську систему. Платон на ґрунті своїх ідей створює вчення про Бога, буття, космос, пізнання, суспільство, мораль тощо, яке торкається різних боків людського життя.

Центральним моментом філософії мислителя є вчення про «ейдоси» — ідеї. До Платона слово «ейдос» у грецькій мові мало численні значення, проте саме він надав цьому поняттю філософського змісту. Зауважимо, що саме тому Платона вважають творцем першого в історії філософії ідеалістичного вчення.

Відомо, що Сократ намагався осягнути нематеріальні причини і мотиви людських дій. Розширивши поле пошуків істини вчителем, Платон зробив висновок, що не тільки людські вчинки, а й усі речі фізичного світу мають нематеріальні причини. Тому вперше в історії філософії Платон поставив питання про сутність речей матеріального світу і про місце їх перебування. Філософ стверджував, що справжня причина появи певної речі — ідея цієї речі. Ідеї — еталонні першообрази, за якими Творець Всесвіту — Деміург складає видимий світ. Ідеї не знають ні народження, ні загибелі. Вони однорідні і незмінні. Ідея речі, поєднуючись з тим чи іншим матеріалом, народжує реальну річ. Тому, по-перше, кожна річ, за Платоном, внутрішньосуперечлива, ідеальна і матеріальна одночасно. По-друге, вона має потрійну природу: ідея, матеріал і сама річ.

Працюючи над розумінням Платона, варто перечитати його твори. В першу чергу, діалог «Тімей», в якому філософ викладає засади свого вчення.

З точки зору сучасних поглядів на ідеалізм, цікаві запропоновані його засновником властивості ідеї:

ідея — сутність речі;

ідея речі є законом виникнення одиничних речей;

ідея речі сама по собі неречова;

ідея речі має власне незалежне існування.

За висновком генія, існує певний, незалежний від людини світ ідей — Гіперуранія. Саме цей світ ідеї є справжнім буттям. Світу ідей протистоїть «хора-матерія». Це матеріал для втілення ідеї у фізичну реальність. Цей матеріал псує чудові ідеї, викривляє їх дійсну красу, внаслідок чого реальний світ, за уявленням Платона, є грубою і недосконалою копією ідеального світу. Він уявляє всі речі реального світу як «тіні» ідей Творця.

Порівняйте буття Платона з буттям Парменіда. Ви побачите, що на відміну від Парменіда, буття Платона не єдине, а множинне.

Серед численних думок Платона про сутність світобудови при ознайомленні з його творчістю варто зупинитися на розумінні людини і процесу пізнання.

Так, за уявленням Платона, Деміург своєю енергією породжує Душу світу.

Світова душа — це Божественне джерело життя. Людська душа — частина Душі Світу. Будучи джерелом життя кожної конкретної людини, вона має власне життя і безсмертя. Кожного разу, поєднуючись із новим тілом, душа забуває те знання, яким вона володіла. У конкретному тілі душа частково поновлює свої якості. Саме тому процес пізнання за Платоном — це процес «нагадування». А мета людини — осягнення Божественного, максимальна реалізація здатностей своєї душі, що дозволяє наблизитися до ідеального образу.Самостійно розгляньте діалоги «Бенкет» — гімн любові та краси, діалоги «Держава» та «Закони», присвячені зображенню ідеальної утопічної держави.

Відповідаючи на третє запитання плану, в першу чергу, треба зазначити, що Арістотель — геніальний учень Пла-тона — реалізував ідею систематизації античної філософії. Народився Арістотель (384-322 рр. до н. е.) в Македонії у родині лікаря царя Амінти II, з сином Пилипом якого він зростав. Пізніше філософ став учителем відомого античного завойовника Олександра Македонського, сина царя Філліпа.

Саме Арістотелю належить найоригінальніше в світі висловлювання про філософію: «Всі науки більш необхідні, ніж філософія, проте, ліпшої за неї немає жодної». При розкритті сутності філософських поглядів Арістотеля в першу чергу треба зупинитися на тому, що свою філософську діяльність Арістотель почав як платонік. Проте пізніше він дійшов висновку, що теорія вчителя внутрішньо суперечна. Погоджуючись із Платоном у тому, що кожна річ являє собою результат поєднання ідеї і матерії, він критикував платонівське розуміння співвідношення ідеї і самої речі. Пригадаємо, що за Платоном, ідея існує незалежно від речі у світі ідей, а реальна річ є копією ідеї. На противагу вчителю, Арістотель твердив, що ідея речі і сама річ не існують окремо. Не існує Гіперуранії — ідея речі перебуває в самій речі. Не можна відривати одиночне від загального, вони існують в діалектичній єдності, що забезпечує цілісність речі.

Розвиваючи свою теорію, Арістотель виділив чотири принципи існування будь-якої речі. З одного боку, ці принципи виступають як причини виникнення речей, а з другого — є складовими частинами речі.

Перший принцип — форма. Не існує жодної речі без форми, яка виступає як сутність буття речі.

Другий принцип — матерія. Матерія — це потенційна передумова існування речі. Не існує речі без матерії, як і без форми.

Третій принцип — рух, який являє собою процес перетворення можливого в дійсне.

Четвертий принцип — мета. Результатом будь-якого руху має бути реальний результат. Арістотель переконаний, що метою виникнення речі є сама річ.

Якщо ми погодимося з генієм, прийдемо до його визначення речі: кожна річ є уречевлена форма з причинно-цільовим призначенням. Вона є єдність матеріального та ідеального.

Неодмінно треба згадати про єдину вічну сутність і причину всіх речей, за Арістотелем. Це — Розум — «ей-дос ейдосів», найвища сутність. Розум, у Арістотеля, по суті, Бог — першодвигун усіх речей у світі. Це вічна і найкраща жива сутність.

Значення Арістотеля для філософії також полягає в тому, що він систематизував античну філософію, розробив вчення практично про всі ділянки людської інтелектуальної діяльності. Відкриття вченого стали ґрунтом подальшого розвитку всієї західноєвропейської науково-філософської і релігійної думки.

3. Після смерті Арістотеля починається нова доба в історії античного світу.

Зміни пов'язують із наслідками завоювань Олександра Македонського (356-323 рр. до н.е.), що прилучив до грецької цивілізації Єгипет, Близький Схід та Індію. Період, протягом якого грецька культура й мова відіграють вирішальну роль на території Македонії, Сирії та Єгипту, називають елліністичним. З 50-го року до н. е. політично-військову перевагу здобуває Рим. Від Іспанії до Азії панує римська культура та латина. Цей період триває до III ст. н.е. і називається римським періодом, або пізнім античним.

Елліністично-римська філософія не відзначалася оригінальністю. Її особливістю стає те, що ряд філософських шкіл звернулися до проблем особистого життя людей: кініки, епікурійці, стоїки, скептики. На перший план висувається етика з питанням: у чому полягає щастя і як його досягти?

Наука цього часу теж відчула на собі вплив злиття багатьох культур. Науковим осередком античного світу стає м. Олександрія з надзвичайною бібліотекою. В релігійній сфері можна було побачити співіснування грецьких, єгипетських та східних вірувань, особливо в Римі. Спільним у релігійних уявленнях доби кризи стає віра в спасіння від смерті.

Для створення певної філософської картини цього часу треба побіжно розглянути філософські уявлення кініків, стоїків, епікурійців та неоплатонізм.

Засновником філософії кініків був Антисфен з Афін (445-360 рр. до н.е.). Кініки наголошували на тому, що справжнє життя не пов'язане з матеріальним світом. З таких позицій досягти щастя може кожна особа. Дух цього вчення вира-жався у необмеженій свободі в усьому. Найвідомішим кініком був Діоген.

Питання для самостійного вивчення теми

Спираючись на вчення Сенеки, Епіктета, Епікура, Тита Лукреція Кара, розкрийте питання пошуків свободи і щастя людини в античній філософії.

Проаналізуйте проблеми людського пізнання, про які йдеться у діалозі Платона «Тімей».

Прочитайте твір Арістотеля «Політика» і покажіть її морально-виховну роль за уявленням філософа.

Питання для самостійного контролю знань

У чому полягає своєрідність античної філософії та які її фундаментальні проблеми?

Хто такі досократики та в чому полягають особливості їх філософування?

Головний сенс вчення софістів і Сократа про людину, її чесноти і пізнання.

В чому полягала «сократівська іронія»?

Сутність космологізму давньогрецької філософії?

Охарактеризуйте етичні ідеали античності, представлені в різних філософських вченнях.

Що поєднує філософські школи еллінізму?

Проаналізуйте вчення Платона і зробіть висновки. Чи можна вважати його уявлення близькими до християнської теології?

Теми рефератів

Філософи Мілетської школи.

Ідеалізм Платона. Місце Платона в історії філософії.

Особливості становлення античної філософії та основні етапи її розвитку.

Метафізика Арістотеля.

Філософія елеатів.

Відмінності філософії Платона від філософії Арістотеля.

Епікур та епікурійці.

Проблемно-пошукові завдання і вправи

Кому з філософів античності належить афористичний вислів: «Людина є міра всіх речей: існуючих, що вони існують, неіснуючих, що вони не існують»?

Яке із висловлювань про ідеї належить Платону?

а) «Кожна з ідей існує... Речі отримують свої іменазавдяки приналежності до них»;

б) «Ідеї в такій формі, як це дехто стверджує, не існують. Як можуть ідеї, будучи сутностями речей, існуватинезалежно від них?».

3. Згідно з ученням Демокріта:

а) атоми — невидимі неподільні частинки, нескінченіза кількістю;

б) атоми — подільні невидимі частинки всесвіту, нескінчені за кількістю;

в) атоми не є мінімальними першотілами, проте вонискладають різноманітні речі.

4. Хто з давньогрецьких філософів вважав, що першо-початком світу є повітря?

а) Анаксімандр;

б) Геракліт;

в) Анаксімен.

5. Що, за Демокрітом, лежить в основі буття?

а) вода;

б) апейрон;

в) атоми.

6. Хто з наступних філософів вважав першопочаткомсвіту воду?

а) Анаксімен:

б) Фалес;

в) Левкіпп.

7. Арістотель твердив:

а) кожна річ має чотири причини виникнення;

б) ідея речі — єдина причина речі;

в) речі виникають із атомів за необхідністю.

ТЕМА З

Історичний розвиток філософії Стародавнього Сходу

План

Особливості та характерні риси східного та західного типів філософствування.

Філософські системи Стародавньої Індії.

Філософія Давнього Китаю.

Радимо прочитати:

Антология философии.Т.1. Кн. 1. — М., 1969.

Асмус В.Ф. Античная философия. — М., 1976.

Блинников Л.В. Великие философыі. — М., 1998.

Богомолов А.С. Античная философия. — М., 1985.

Древнеиндийская философия. — М., 1963.

Древнекитайская философия: Собр. текстов. В 2 т. —