ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 27.03.2024

Просмотров: 191

Скачиваний: 0

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

СОДЕРЖАНИЕ

10. Мова і мислення. Їхній взаємозв’язок. Типи мислення.

11. Мова як універсальна знакова система. Характеристика мовного знака.

12. Система та структура мови.

13. Мовні рівні, одиниці мови та їхні функції.

14. Типи відношень у структурі мови.

15. Фонетика як розділ мовознавства. Завдання, які вирішує ця дисципліна.

16. Три аспекти вивчення звука.

Фізіологічна (біологічна):

Лінгвістична (фонологічна):

17. Принципи класифікації голосних звуків.

18. Принципи класифікації приголосних звуків.

19. Різниця між звуком, фонемою і буквою.

20. Інтеґральні та диференційні ознаки фонем.

21. Позиції фонем: сильна і слабка.

22. Інваріант, варіант і варіація фонеми.

23. Позиційні зміни звуків.

24. Комбінаторні зміни звуків.

25. Склад. Теорії, які пояснюють природу складу.

26. Наголос і його типи.

27. Інтонація.

28. Граматика як розділ мовознавства.

29. План змісту і план вираження у граматиці.

30. Граматичні категорії.

31. Граматичні значення.

32. Граматична форма.

33. Граматичний спосіб.

34. Типи граматичних способів.

35. Лексико-граматичні категорії.

36. Відмінність між граматичним і лексичним значенням.

37. Поняття про морфему, типи морфем

38. Частини мови, критерії їх виділення.

39. Розуміння речення у лінгвістиці.

40. Типи речень і типи зв’язків у реченні та словосполученні.

41. Тема та рема.

42. Лексикологія як розділ мовознавства. Широке та вузьке розуміння терміна.

43. Предмет вивчення лексикології. Поняття про лексему.

44. Відмінність терміна „слово” від терміна „лексема”.

45. Лексичне значення слова.

46. Елементи семантичної структури слова

47. Типи лексичних значень.

48. Семантичні процеси.

49. Основні типи переносу значення слова.

50. Лексико-семантичні та лексико-тематичні групи, семантичне поле.

51. Внутрішня форма слова. Деетимологізація, народна етимологія, катахреза.

52. Лексикалізація. Фразеологізми. Різниця між термінами „лексикалізоване словосполучення” та фразеологізм

53. Класифікація фразеологізмів.

54. Типологічна класифікація мов.

55. Генеалогічна класифікація мов.

56. Соціолінгвістична класифікація мов.

40. Типи речень і типи зв’язків у реченні та словосполученні.

Залежно від мети повідомлення речення бувають розповідними, питальними й спонукальними (ці різновиди речень називають ще комунікативними типами). За структурою речення бувають прості (мають один предикативний центр(1 грам. основа)) і складні (мають два і більше предикативних центри). Просте речення може бути непоширеним і поширеним. Непоширене речення може складатися з двох головних членів (Настала весна) або одного (Вечір. Світає). Поширене речення, крім головних членів, має в своєму складі другорядні члени (Тихесенько вечір на землю спадає. У Криму настала вже весна.). Ті речення, які в своєму складі мають підмет і присудок, називають двоскладними, а ті, в складі яких є один із головних членів, - односкладними.,за емоційним забарвленням: окличні, неокличні, за наявністю необхідних членів: повні, неповні,  За відношенням до реальної дійсності: стверджувальне і заперечне

ТИПИ РЕЧЕНЬ.

Виділяють кілька типів речення на підставі різних класифікаційних ознак: 1. За метою висловлювання: розповідне, питальне, спонукальне: а) “Діялось се в тридцятих роках минулого століття» (М. Коцюбинський); б) “Я думаю: чому мені так хороше?” (О. Довженко); в) “Підійдіть до берега. Подумайте. Станьте на пісочку коло самої води, лівою рукою торкніться води” (О. Довженко). 2. За емоційним забарвленням: окличне, неокличне: а) “О, скільки є могил, де спить життя козаче!» (Л. Глібов); б) “Вечоріє. Вечір. Сонце сховалося в хмарах” (О. Довженко). Примітка: Речення за емоційним забарвленням можуть бути розповідними, питальними або спонукальними: “А це ми на зайців! Переказували, що біля Білої Церкви заєць сошу перестрибнув!”(О. Вишня). 3. За відношенням до реальної дійсності: стверджувальне і заперечне: а) “Сосюра-поет людського серця”(М. Рильський); б) “Ні, вже не швидко ти діждеш, щоб я пішов на поле» (П. Мирний). 4. За структурою: просте, складне: а) “Долиною вітер віє” (У. Самчук); б) “Коли я смуток свій на струни клала, з’являлась зграя красних мрій, веселкою моя надія грала, далеко линув думок легкий рій»(Леся Українка). 5. За нормативністю синтаксичної структури членоване, нечленоване: а) “Хто може випити Дніпро, хто властен виплескати море?” (М. Рильський); б) “На майдані пил спадає. Замовкає річ… Вечір. Ніч» (Г. Тичина). 6. За характером головних членів речення: двоскладне, односкладне (означено-особове, узагальнено-особове, неозначено-особове, безособове, інфінітивне, називне)


А) “На липах з’явилося свіже, молоде, пахуче листя» (В. Собко). “Дивишся й не надивишся, дишеш і не надишешся тим частим, гарячим та пахучим повітрям»(і. Нечуй-Левицький).

Б) “Гірко заробиш, солодко з’їси”(Нар. тв.) в) “І смеркає, і світає…” (Т. Шевченко). г) “Треба діяти і не зволікаючи» (О. Довженко). д) “Провесна” (І. Вільде). 7. За наявністю/відсутністю другорядних членів речення: поширене, непоширене: а) “Непорушно стоять дерева, загорнені в сутінь, рясно вкриті краплистою росою» (М. Коцюбинський); б) “А народ жив” (М. Рильський). 8. За наявністю/відсутністю необхідних членів речення: повне, неповне: а) “Люблю дивитися на Дніпро з його стрімких, високих круч” (В. Сосюра); б) “Чи чуєш ти, Катерино? Біжи зустрічати! Уже прийшов, біжи! Швидше в хату!” (Т. Шевченко) 9. За наявністю/відсутністю ускладнення: а) *На Зелені свята Гчат повернувся” (У. Самчук); б) “Віктор глянув на батька, на його довгі вуса, на примружені очі (їх так мружив тільки тато), і серце огорнуло тепло і ніжність» (О. Донченко).

Типи зв’язків у реченні та словосполученні

Як було вже зазначено, словосполучення грунтується на синтаксичних зв'язках між словами, що входять до нього. У мовах світу існують, крім сурядного, такі основні типи синтаксичних зв'язків: узгодження, керування, координація, прилягання, тяжіння, інкорпорація, замикання та ізафет.

Узгодження - тип синтаксичного зв'язку, за якого граматичні значення стрижневого слова повторюються в залежному слові. Якщо в обох словах є рід, число і відмінок, то вони повинні бути однаковими. Наприклад: велика радість, польовими стежками; нім. eine neue Feder "нове перо".(головне керує залежним, головне вимагає ті самі грам. ознаки всі)

Неповний тип узгодження - річка(головне) яка Дніпро(залежне) (жін.р. чол.р.), Місто Коломия

В англійській мові узгодження - рідкісне явище, бо тут прикметники не мають показника числа, іменники не мають категорії роду, а категорія відмінка слабо виражена. Як приклади узгодження в англійській мові можна навести лише словосполучення, що складається зі вказівних займенників та іменників: this book "ця книжка" - these books "ці книжки"; that tree "те дерево" - those trees "ті дерева".

Керування - тип синтаксичного зв'язку в словосполученні, коли одні граматичні значення стрижневого слова викликають у залежному слові інші, але конкретно визначені (певні) граматичні значення, тобто форма залежного слова повністю зумовлюється стрижневим словом. Наприклад: читаю книжку, захоплююсь книжкою, радію книжці, бракує (брак) книжки, малюнок у книжці; англ. To let me "дозволити мені", to kiss her "поцілувати її", mother's room "кімната матері"; нім. schreiben an (seinen) Bruder "писати (його) брату", in Bewegung geraten "приводити в рух".(головне вимагає від залежного конкретної грам.форми)


Координація - це взаємна супідрядність підмета і присудка (особливий тип зв'язку, який не є ні сурядним, ні підрядним), їх взаємна узгодженість. Підмет і присудок формально уподібнюються один одному. Вони можуть координуватися у відмінку, роді та числі (вода чиста), в роді та числі (соловейко щебетав), у числі (дівчата співають), у числі та особі (він сидить, англ. she works "вона працює") тощо.(форма підмета визначає форму присудка і навпаки)

На відміну від узгодження, координація - це двобічний зв'язок, який поєднує узгодження й керування. Наприклад, в реченні Я читаю присудок керує називним відмінком підмета, а підмет узгоджується з присудком у першій особі однини.

Прилягання - зв'язок між словами в словосполученні, який виражається позиційно (порядком слів) або інтонаційно. Прилягають до стрижневого слова незмінні слова (прислівники, дієприслівники, неозначена форма дієслова). Наприклад; рух уперед, слухати уважно, повірити зразу, уміння аналізувати, відповідати сидячи; нім. arbeiten hier "працювати тут", sehr eifrig "дуже старанно". Для англійської мови це найпоширеніший зв'язок. Тут прилягати можуть усі самостійні частини мови: wonderful song "чудова пісня", nice story "гарне оповідання", great writer "великий письменник", to visit a friend "відвідати товариша", to take interest in smth. "цікавитися чим-небудь", ready to answer "готовий відповідати", to read well "читати добре", awfully glad "дуже радий", the song of the nightingale "пісня солов'я", a travel by bus "подорож автобусом", to fly a plane "пілотувати літак", to run a factory "керувати фабрикою", to begin writing "почати писати" to deside to leave "вирішити від'їхати".(головне не може вимагати грам форм, не може змінюватися, головне не впливає на форму залежного, бо залежне не має грам. форм) між головним і залежним відсутня залежність грам форм

Усі вищенаведені приклади ілюструють позиційне прилягання. Прилягання, яке виражається інтонаційно, можна продемонструвати на таких прикладах: Сильно засмаглий хлопець кидає спис; Ходити довго не міг. Першу фразу можна прочитати так, що слово сильно може інтонаційно прилягати до слова засмаглий (сильно засмаглий) і до слова кидати (сильно кидає). Другу фразу інтонаційно можна також інтерпретувати двояко: Ходити довго/не міг і Ходити/довго не міг.

Тяжіння - це узгодження предикативного означення (складен-ім присудок) з підметом. Наприклад: Батько повернувся задоволений; Учитель ходив замислений; Дівчина слухає вдоволена музику. Зі смислового боку цей зв'язок означає, яким є предмет, виражений підметом, у момент здійснення позначуваної присудком дії. Л.А. Булаховський назвав тяжіння подвійним синтаксичним зв'язком, бо, з одного боку, дієслово-присудок керує означенням, а, з другого, означення узгоджується з підметом.


інкорпорація (від лат. in "всередині" і corpus "тіло", "єдине утворення") - поєднання слів-коренів, сукупність яких оформляється службовими елементами. Так, наприклад, чукотське "я виймаю руки" складається з коренів (слів) ти "я", мити "руки", нто "вихід", які оформлені в один комплекс (слово-речення) закінченням -ркын. Як бачимо, тут закінчене висловлювання є цільною побудовою, що являє собою злиття декількох слів-коренів. Маємо єдину синтаксичну побудову в одному злитому вигляді, яка зовнішньо подібна до слова з одним закінченим змістом. Цей зв'язок нагадує словоскладання (творення складного слова).(логічне поєднання морфем в єдиний комплекс, що творить слово речення) характерна американській, індійській, австралійській, чукотській мовам

Замикання - синтаксична побудова, яка вимагає дистантного розташування найтісніше пов'язаних слів. Так, зокрема, в німецькій мові перфектна форма минулого часу, що утворюється аналітично поєднанням допоміжного ' дієслова (haben і sein) та другої форми дієприкметника (Partisip II), у реченні утворює рамкову конструкцію (між допоміжним дієсловом і дієприкметником ставляться всі інші члени речення). Наприклад: Haben Sie dieses Bush in Berlin gekauft? "Чи купили ви цю книжку в Берліні?", де haben gekauft "купили" - перфектна форма дієслова kaufen "купувати". Див. ще: Da war unsere Mutter aus der Stadt gekommen "Це наша мама прийшла з міста", де war gekommen - "прийшла". Як бачимо на цих прикладах, тут залежні слова знаходяться між частинами аналітичної форми слова.(характерне для німецької)

Дехто до замикання відносить і випадки типу нім. eine breite Straße "одна широка вулиця", англ. the large room "велика кімната", my favorite orange colour "мій улюблений оранжевий колір", де між артиклем або присвійним займенником та іменником вставляються одиночні чи поширені означення. Крайні члени словосполучення ніби розсуваються, утворюючи для означення рамку.

Ізафет (від араб, аль-ідафату "додаток, доповнення, приєднання") - атрибутивне словосполучення, яке складається з двох іменників (один з яких головне слово, а інше залежне означення), перший з яких є означенням, але показник зв'язку знаходиться в другому (головному, стрижневому) слові. Ізафет характерний для тюркських мов. Наприклад, азерб. am баши "голова коня" буквально розшифровується так: am "кінь", баш "голова", и - показник зв'язку, "його" (кінь голова Його). Пор. ще: татар.Казан университеты "Казанський університет" (буквально: Казань університет її); турецьк. дкзйгйк Пасі "ліки від кашлю" (буквально: кашель ліки його), нарізі "двері будинку" (буквально: будинок двері його).


Дещо інший різновид ізафету спостерігається в іранських та арабській, тюркських мовах