ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 27.03.2024

Просмотров: 171

Скачиваний: 0

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

СОДЕРЖАНИЕ

10. Мова і мислення. Їхній взаємозв’язок. Типи мислення.

11. Мова як універсальна знакова система. Характеристика мовного знака.

12. Система та структура мови.

13. Мовні рівні, одиниці мови та їхні функції.

14. Типи відношень у структурі мови.

15. Фонетика як розділ мовознавства. Завдання, які вирішує ця дисципліна.

16. Три аспекти вивчення звука.

Фізіологічна (біологічна):

Лінгвістична (фонологічна):

17. Принципи класифікації голосних звуків.

18. Принципи класифікації приголосних звуків.

19. Різниця між звуком, фонемою і буквою.

20. Інтеґральні та диференційні ознаки фонем.

21. Позиції фонем: сильна і слабка.

22. Інваріант, варіант і варіація фонеми.

23. Позиційні зміни звуків.

24. Комбінаторні зміни звуків.

25. Склад. Теорії, які пояснюють природу складу.

26. Наголос і його типи.

27. Інтонація.

28. Граматика як розділ мовознавства.

29. План змісту і план вираження у граматиці.

30. Граматичні категорії.

31. Граматичні значення.

32. Граматична форма.

33. Граматичний спосіб.

34. Типи граматичних способів.

35. Лексико-граматичні категорії.

36. Відмінність між граматичним і лексичним значенням.

37. Поняття про морфему, типи морфем

38. Частини мови, критерії їх виділення.

39. Розуміння речення у лінгвістиці.

40. Типи речень і типи зв’язків у реченні та словосполученні.

41. Тема та рема.

42. Лексикологія як розділ мовознавства. Широке та вузьке розуміння терміна.

43. Предмет вивчення лексикології. Поняття про лексему.

44. Відмінність терміна „слово” від терміна „лексема”.

45. Лексичне значення слова.

46. Елементи семантичної структури слова

47. Типи лексичних значень.

48. Семантичні процеси.

49. Основні типи переносу значення слова.

50. Лексико-семантичні та лексико-тематичні групи, семантичне поле.

51. Внутрішня форма слова. Деетимологізація, народна етимологія, катахреза.

52. Лексикалізація. Фразеологізми. Різниця між термінами „лексикалізоване словосполучення” та фразеологізм

53. Класифікація фразеологізмів.

54. Типологічна класифікація мов.

55. Генеалогічна класифікація мов.

56. Соціолінгвістична класифікація мов.

36. Відмінність між граматичним і лексичним значенням.

Відмінність граматичних і лексичних значень:

  1. Лексичне значення притаманне окремим словам (індивідуальне). Граматичне значення, притаманне великій групі слів (групове).

  2. Граматичне значення має значно вищий рівень абстрактності, узагальнення Якщо лексичне значення пов'язане з узагальненням властивостей предметів і явищ дійсності, то граматичне значення - з узагальненням властивостей слів, з абстрагуванням від їх лексичного значення. Саме тому на відміну від лексичних значень, кількість яких є неосяжною, граматичні значення кількісно обмежені й строго фіксовані.

  3. Граматичне значення має регулярне стандартне вираження. Так, значення багатократно повторюваної дії в дієсловах виражається за допомогою префікса по- і суфікса -ува- (пописувати, посвистувати), а значення давального відмінка іменників - закінченнями -у (-ові), -і (сину, батькові, доньці

  4. Лексичне значення є одним і тим же в усіх формах слова, а граматичне значення змінюється у різних формах слова.

  5. При зміні лексичного значення утворюється нове слово, при зміні граматичного значення – нова форма слова. Для існування певного граматичного значення потрібен його прояв мінімум у двох співвідносних ємностях. (одн., мн.).

  6. Відношенням до мислення й об'єктивної дійсності. Якщо лексичне значення співвідноситься з об'єктивною дійсністю, то граматичне значення може не співвідноситися з позамовним референтом. Чому, наприклад, ліс чоловічого роду, а діброва, яка є тим же лісом, жіночого роду, обґрунтувати позамовними фактами неможливо. Якби граматичне значення завжди співвідносилось із позамовною дійсністю, то слова-відповідники в різних мовах мали б одні й ті самі граматичні значення, однак цього немає навіть у близькоспоріднених мовах. Наприклад, укр. степ, іль, біль, Сибір є іменниками чоловічого роду, а рос. степь, мозоль, боль, Сибирь - жіночого роду; укр. артист, дантист, оркестр - чоловічого роду, а драма - жіночого роду, тоді як польськ. artusta, dentusta, orkestra - жіночого роду, чоловічого роду; укр. дівча середнього роду, а рос. девочка жіночого роду.


37. Поняття про морфему, типи морфем

Морфема (від гр. morphe "форма") - мінімальна двостороння одиниця мови (найменша значеннєва одиниця мови)

Так, наприклад, у слові рука виділяються дві морфеми – рук/а. Звукосполучення рук вважається окремою морфемою тому, що за цим звукокомплексом (планом вираження) закріплене значення, пов'язане з поняттям руки. Так само окремою морфемою є -а, бо це також двостороння(значеннєва) одиниця: має план вираження - звук [а] і план змісту - "називний відмінок, однина, жіночий рід". Обидві морфеми є мінімальними (елементарними) двосторонніми одиницями, бо їх не можливо поділити на простіші (менші) одиниці, які б також мали вираження і зміст.

Морфеми виділяють шляхом порівняння слів за звучанням і значенням. Якщо певні одиниці на основі порівняння виявляються мінімальними, тобто такими, що не можуть далі ділитися, то це й будуть морфеми. Наприклад:

вода, роса, стіна, лоза, зима, весна води воді водою води вод водами водах

Зіставивши форми в колонці, можна виділити спільну частину вод і відмінні частини -а, -и, -і, -ою, -оми, ах, а зіставивши форми в рядку - спільну частину а і відмінні вод-, рос. стін-, лоз; зим-, весн-. Усі виділені таким чином елементи мають вираження і зміст, тому їх слід вважати окремими морфемами. Це зіставлення вказує і на те, що морфеми можуть мати матеріальне вираження і можуть його не мати. Так, зокрема, вод визначаємо як Форму жіночого роду в родовому відмінку множини. Але в цьому випадку немає матеріального показника цих значень. Саме відсутність матеріального закінчення і вказує на ці значення. Отже, є всі підстави вважати, що тут наявна морфема, але вона матеріально не виражена. Такі морфеми називають нульовими. Нульову морфему видаляють лише там, де в інших формах цього слова є матеріально виражені морфеми.

Морфема може варіюватися. Оскільки морфема є двосторонньою одиницею, то вона може варіюватися в плані вираження і в плані змісту. Наприклад, у словах надписати і надіслати одна морфема виступає в двох формальних варіантах - над- і наді-, а в словах надкусити й надбудувати - у двох змістових варіантах: "відняти частину» і "додати частину, збільшити щось". Морфема пис-може реалізуватися у таких варіантах, як пис- (писати), пис'- (письмо), пиш- (пишу), морфема рук- - у варіантах рук- (рука), руч- (доручити), руц'- (руці)- Закінчення множини іменників англійської мови реалізується в таких варіантах, як -s (cats [kaets] "коти"), -z (pens [penz] "ручки"), -iz (boxes f'boksiz] "ящики"). Отже, морфема реалізується як певна сукупність варіантів, тобто є абстрактною одиницею, інваріантом, мовною одиницею. Варіанти морфеми називають аломорфами, або морфами. Вони є лінійними мовленнєвими одиницями. Як фонема є класом алофонів, так морфема є класом аломорфів. У більшості мов морфема не збігається зі складом. Так, у слові дорога є дві морфеми (дорог- і -а) і три склади (до-ро-га). Повний збіг морфеми і складу характерний для китайської, в'єтнамської та деяких інших мов, у яких цю одиницю називають морфосилабемою, або силабоморфемою.


Морфеми мають три основних типи значень: речове, дериваційне і реляційне.

Речові - виражають поняття (кореневі). Так, морфема чит- (читати, читач, читальня) виражає значення "сприймати щось зображене літерами", морфема добр- (добрий, добро та) виражає значення позитивної оцінки, морфема дерев-(дерево, дерев'яний) - значення, пов'язане з "багаторічною рослиною з твердим стовбуром".

Дериваційне значення - (незмінні морфеми) виражають фрагмент лексичного значення. Суф ик- маленький – дощик, столик , суф к – знач жін статі, суф ува- неповнота ознаки – синюватий.

Реляційне значення - (змінні морфеми) суто граматичне значення. Напр: ходила- грам знач мин часу, ходжу, ходитиму.


38. Частини мови, критерії їх виділення.

Частини мови - великі за обсягом класи слів, об'єднаних спільністю загального граматичного значення і його формальних показників.

  • самостійні (повнозначні), оскільки слова з цих частин мови можуть виконувати синтаксичні ролі членів речення (підметприсудокдодаток, означення та обставини)

    • іменник — хто?що? Змінювана за відмінками.

    • прикметник — який?яка?, чий? Змінювана за відмінками.

    • числівник — скільки? котрий? Змінювана за відмінками.

    • займенник — хто? що? який? чий? котрий? скільки? Змінювана за відмінками.

    • дієсловодієприкметникдієприслівник — що робити? що зробити? Змінювана за особами, окрім дієприслівника.

    • прислівник — де? коли? чому? як? Незмінювана.

  • службові (допоміжні) слова не виконують синтаксичних ролей у реченні, до них не можна поставити питань, є незмінюваними

    • сполучник

    • прийменник

    • частка;

  • окремі

    • вигук

    • модальник

    • станівник

Критерії:

1. Смисловий (семантичний, лексичний) — характеризує лексичне значення слова або його відсутність; що слово називає: предмет, його ознаку, кількість, дію чи стан тощо. Так, зокрема, слова зі значенням предметності утворюють клас іменників, хоча до такого класу, як іменники, в українській мові належать слова, які позначають предмет (стіл, книжка), якість (краса, сила), дію (ходіння, крик), кількість (сотня, тисяча) та ін., але більшість непохідних іменників позначає саме предмети.

2. Морфологічний — своєрідність змінювання граматичної (морфологічної) форми слова: носієм яких граматичних значень є слово. Так, наприклад, іменники змінюються за відмінками і числами, дієслова - за особами і часами, прислівники не змінюються.

3. Синтаксичний — типова синтаксична функція слова: у ролі якого члена речення воно найчастіше виступає.

4. Словотворчий — специфічні для певної групи слів способи творення та словотворчі засоби. В українській мові можна назвати ряд словотвірних афіксів, наявність яких засвідчує належність слова до групи іменників: -тель, -ник, -щик, -ар тощо. В англійській мові іменниковими є суфікси -ship (friendship "дружба", kinship, relationship "споріднений"), -ment (movement "pyx", nourishment "харчування", statement "висловлювання, твердження") та ін.


Отже в основу поділу слів на частини мови покладено принцип єдності лексичного і граматичного значень слова, тобто найістотніші ознаки, що характеризують слово як одиницю мови.

39. Розуміння речення у лінгвістиці.

Речення — мінімальна комунікативна одиниця, яка про щось повідомляє й розрахована на слухове або зорове (на письмі) сприйняття. На відміну від слова і словосполучення, речення характеризується комунікативністю (передає конкретний зміст у логічно зрозумілих формах і здатне входити добудь-яких форм спілкування), відносною самостійністю(виражає відносно закінчену думку і відділяється від інших речень паузами) та структурною цілісністю (будується за певною структурною моделлю).

Отже, в реченні можна виділити два аспекти: структурний і комунікативний (функціональний). Структурний аспект належить мові, а комунікативний (функціональний) – мовленню.

Залежно від мети повідомлення речення бувають розповідними, питальними й спонукальними (ці різновиди речень називають ще комунікативними типами). За структурою речення бувають прості (мають один предикативний центр(1 грам. основа)) і складні (мають два і більше предикативних центри). Просте речення може бути непоширеним і поширеним. Непоширене речення може складатися з двох головних членів (Настала весна) або одного (Вечір. Світає). Поширене речення, крім головних членів, має в своєму складі другорядні члени (Тихесенько вечір на землю спадає. У Криму настала вже весна.). Ті речення, які в своєму складі мають підмет і присудок, називають двоскладними, а ті, в складі яких є один із головних членів, - односкладними.