ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 27.03.2024
Просмотров: 174
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
10. Мова і мислення. Їхній взаємозв’язок. Типи мислення.
11. Мова як універсальна знакова система. Характеристика мовного знака.
12. Система та структура мови.
13. Мовні рівні, одиниці мови та їхні функції.
14. Типи відношень у структурі мови.
15. Фонетика як розділ мовознавства. Завдання, які вирішує ця дисципліна.
16. Три аспекти вивчення звука.
17. Принципи класифікації голосних звуків.
18. Принципи класифікації приголосних звуків.
19. Різниця між звуком, фонемою і буквою.
20. Інтеґральні та диференційні ознаки фонем.
21. Позиції фонем: сильна і слабка.
22. Інваріант, варіант і варіація фонеми.
24. Комбінаторні зміни звуків.
25. Склад. Теорії, які пояснюють природу складу.
28. Граматика як розділ мовознавства.
29. План змісту і план вираження у граматиці.
34. Типи граматичних способів.
35. Лексико-граматичні категорії.
36. Відмінність між граматичним і лексичним значенням.
37. Поняття про морфему, типи морфем
38. Частини мови, критерії їх виділення.
39. Розуміння речення у лінгвістиці.
40. Типи речень і типи зв’язків у реченні та словосполученні.
42. Лексикологія як розділ мовознавства. Широке та вузьке розуміння терміна.
43. Предмет вивчення лексикології. Поняття про лексему.
44. Відмінність терміна „слово” від терміна „лексема”.
46. Елементи семантичної структури слова
49. Основні типи переносу значення слова.
50. Лексико-семантичні та лексико-тематичні групи, семантичне поле.
51. Внутрішня форма слова. Деетимологізація, народна етимологія, катахреза.
53. Класифікація фразеологізмів.
54. Типологічна класифікація мов.
41. Тема та рема.
Речення має дві змістові частини: одна з них називає предмет мовлення, інша позначає (повідомляє) якусь нову інформацію про нього. Друга частина є головною. Вихідна частина висловлювання (дане, відоме) називається темою, а та частина, яка щось стверджує про тему, — ремою. Ці дві частини відповідно ще називають психологічним (логічним) суб'єктом і психологічним (логічним) предикатом.
Наприклад, речення Я приніс вам книжку шляхом інтонаційно-змістового членування можна перетворити на чотири фрази, які матимуть одну й ту саму модель речення, одне й те саме лексичне наповнення, але різне актуальне членування і відповідно різний (смисловий) зміст;
Я приніс вам книжку. Ремою є я, і фраза має значення «не хтось інший, а саме я це зробив»;
Я приніс вам книжку. Ремою є приніс, і фраза відображає ситуацію, за якої співрозмовник вимагає повернути книжку, а мовець відповідаю йому, що, книжку він уже повернув.
Я приніс вам книжку. Рема вам акцентує на тому, що книжка принесена саме для цієї особи;
Я приніс вам книжку. Рема книжку передбачає, що комусь принесли декілька речей — книжку, журнал, газету тощо і той хтось хотів би знати, що приніс йому співрозмовник. Основними засобами актуального членування є інтонація (постановка логічного наголосу) і порядок слів.
Існує два основних типи співвідношення тем у сусідніх реченнях:
1)послідовний (темою наступного речення є тема попереднього): В аудиторію ввійшов декан. Він сказав, що в суботу відбудеться конкурс читців. Читці повинні підготувати на конкурс три твори — вірш, байку, прозовий уривок. Твори мають бути високохудожніми і актуальними;
2)паралельний (одна й та сама тема повторюється в декількох реченнях):
Квіти цвіли всюди. Вони вишивали дивні візерунки на схилах Кримських гір. Вони п'янили своїм густим ароматом на приморських бульварах. Вони чарували своїми різнобарвними кольорами в парках і скверах. Квіти, квіти, квіти.
42. Лексикологія як розділ мовознавства. Широке та вузьке розуміння терміна.
Лексикологія (від гр. lexikos "такт, що стосується слова" і logos "наука") - розділ науки про мову, який вивчає лексику (словниковий склад мови).
Лексикологія суттєво відрізняється від фонетики і фонології. Якщо фонетика й фонологія вивчають односторонні одиниці, що мають лише план вираження, то лексикологія - двосторонні одиниці, які мають план вираження і план змісту.
Розрізняють загальну, конкретну, історичну, зіставну й прикладну лексикологію. Загальна лексикологія встановлює загальні закономірності будови, функціонування й розвитку лексики. Конкретна лексикологія вивчає словниковий склад однієї мови. Історична лексикологія займається історією словникового складу, причинами й закономірностями його зміни. Зіставна лексикологія досліджує словниковий склад двох чи більше мов із метою виявлення структурно-семантичних подібностей і відмінностей між ними або з метою виведення спільних семантичних закономірностей. Прикладна лексикологія вивчає питання укладання словників, перекладу, лінгводидактики й культури мовлення.
Лексикологія - багатоаспектна наука, яка вивчає природу й суть слова, його виникнення та зміну, визначення значення слів та їх уживання, структуру словникового складу мови, шляхи його поповнення та ін. У компетенції лексикології й сталі словосполучення. Такий широкий спектр лексикологічних проблем зумовив необхідність розрізняти лексикологію у вузькому й широкому значеннях. Якщо у вузькому значенні лексикологія (власне лексикологія) - це розділ мовознавства, що вивчає словниковий склад мови, то в широкому значенні - це загальне позначення всіх розділів, які вивчають слово.
Термін лексикологія вперше введено французькою енциклопедією Д. Дідро та Л. Д'Аламбера. До лексикології в широкому значенні слова належать такі науки:
-
власне лексикологія - наука про словниковий склад;
-
семасіологія (від гр. semasia "знак, значення") – вивчає семантику , значення слів
-
ономасіологія (від гр. onomasia "називання, именования") - наука, яка вивчає процеси найменування. її називають ще теорією номінації.
-
етимологія (від гр. etymon "істина") - наука, яка досліджує походження слів;
-
фразеологія (від гр. phrasis "мовний зворот, фраза") - наука про стійкі словосполучення;
-
ономастика – вивчає власні назви
-
лексикографія (від гр. lexicon "словник" і grapho "пишу") - наука про укладання словників.
Лексикологія як окремий розділ мовознавства виділилася пізніше від інших розділів, наприклад - граматики. Ще в першій половині XX ст. деякі мовознавці, як, скажімо, американський мовознавець Леонард Блумфільд (1887-1949) та його школа, вважали, що мовознавство загалом не повинно займатися семантикою, яка насправді становить ядро лексикології.
Термін лексикологія вперше введено французькою енциклопедією Д. Дідро та Л. Д'Аламбера в 1765 р.
43. Предмет вивчення лексикології. Поняття про лексему.
Лексема є центральною одиницею вивчення у лексикології. Автори різних підручників подають різні визначення цього терміна, найбільш вдалим уважаємо визначення Кодухова В. [Введение в язкозынание. – М., 1987. – С. 160]: «Лексема – це номінативна одиниця, яка вказує на предмети і позначає поняття про них». Отже, двома основними функціями лексеми є: 1) називати предмети, ознаки, процеси і т.д.; 2) виражати поняття про них (тобто, мати здатність виражати лексичне значення)
Однак не всі слова в тезаурусі певної мови є лексемами. Так, власні назви є номінативними одиницями, бо називають предмети, але не виражають понять, тому не виражають лексичних значень. Наприклад, власна назва Вашингтон може позначати американське місто, колишнього американського президента, вулицю в будь-якому куточку земної кулі, а може бути кличкою тварини, якщо господар захоче її так назвати. Займенники теж можуть називати предмети, ознаки, кількості, але не виражають понять, отже не виражають лексичних значень. Наприклад, займенник він називає предмет, але про який предмет ідеться нам не відомо (це може бути хлопець, батько, собака, стіл, простір і т.д.). Звідси випливає, що займенник він не виражає поняття, бо поняття завжди дає нам розуміння про групу однорідних, подібних за ознаками чи за функціями предметів.
44. Відмінність терміна „слово” від терміна „лексема”.
Однак, якщо дотримуватися такого підходу, то в термінологічний обіг лексикології необхідно ще ввести термін слово як більш загальне поняття, яке в певному контексті може в лінгвістичній практиці бути синонімом терміна лексема. Наприклад, у підручнику О. Реформатського визначення слова таке: «Слово – це значима самостійна одиниця мови, основна функція якої – номінація … воно має не тільки матеріальне, а й лексичне значення». Усі основні ознаки лексеми тут вказані. А от у визначенні слова, яке дають Є. Короткевич і Н. Родзевич [Словник лінгвістичних термінів. – Київ, 1957] говориться тільки про номінативну функцію слова: «Слово – оформлена за нормами певної мови неподільна на менші подібні єдності мовна одиниця, що складається зі звука чи комплексу звуків і називає певні предмети, процеси і явища об’єктивної дійсності та їх ознаки або тільки вказує на них чи на відношення між ними, або виражає емоційно-вольові прояви». Це визначення до розряду слів включає усі самостійні слова, службові слова та вигуки, два останні з яких не можуть бути лексемами.
Однак термін слово використовується не тільки у лексикології, а й у граматиці. У граматиці термін слово називає одиницю мови, яка виражає граматичне значення і тотожний терміну грамема. Оскільки способи вираження граматичних значень є синтетичними й аналітичними, то в граматиці слова розглядають як прості – писатиму, та складні – буду писати. Однак єдності у такому підході немає, тому в граматиці правильним є й розуміння цих складних граматичних форм як сукупності двох слів. А у лексикології слова писатиму та буду писати однозначно є однією лексемою, оскільки виражають єдине лексичне значення “зображати на папері графічні знаки”.