ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 27.03.2024

Просмотров: 170

Скачиваний: 0

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

СОДЕРЖАНИЕ

10. Мова і мислення. Їхній взаємозв’язок. Типи мислення.

11. Мова як універсальна знакова система. Характеристика мовного знака.

12. Система та структура мови.

13. Мовні рівні, одиниці мови та їхні функції.

14. Типи відношень у структурі мови.

15. Фонетика як розділ мовознавства. Завдання, які вирішує ця дисципліна.

16. Три аспекти вивчення звука.

Фізіологічна (біологічна):

Лінгвістична (фонологічна):

17. Принципи класифікації голосних звуків.

18. Принципи класифікації приголосних звуків.

19. Різниця між звуком, фонемою і буквою.

20. Інтеґральні та диференційні ознаки фонем.

21. Позиції фонем: сильна і слабка.

22. Інваріант, варіант і варіація фонеми.

23. Позиційні зміни звуків.

24. Комбінаторні зміни звуків.

25. Склад. Теорії, які пояснюють природу складу.

26. Наголос і його типи.

27. Інтонація.

28. Граматика як розділ мовознавства.

29. План змісту і план вираження у граматиці.

30. Граматичні категорії.

31. Граматичні значення.

32. Граматична форма.

33. Граматичний спосіб.

34. Типи граматичних способів.

35. Лексико-граматичні категорії.

36. Відмінність між граматичним і лексичним значенням.

37. Поняття про морфему, типи морфем

38. Частини мови, критерії їх виділення.

39. Розуміння речення у лінгвістиці.

40. Типи речень і типи зв’язків у реченні та словосполученні.

41. Тема та рема.

42. Лексикологія як розділ мовознавства. Широке та вузьке розуміння терміна.

43. Предмет вивчення лексикології. Поняття про лексему.

44. Відмінність терміна „слово” від терміна „лексема”.

45. Лексичне значення слова.

46. Елементи семантичної структури слова

47. Типи лексичних значень.

48. Семантичні процеси.

49. Основні типи переносу значення слова.

50. Лексико-семантичні та лексико-тематичні групи, семантичне поле.

51. Внутрішня форма слова. Деетимологізація, народна етимологія, катахреза.

52. Лексикалізація. Фразеологізми. Різниця між термінами „лексикалізоване словосполучення” та фразеологізм

53. Класифікація фразеологізмів.

54. Типологічна класифікація мов.

55. Генеалогічна класифікація мов.

56. Соціолінгвістична класифікація мов.

1. По генезису розвитку розрізняють мислення:

• наочно-дійове;

• наочно-образне;

• словесно-логічне;

• абстрактно-логічне.

Наочно-діюче мислення - вид мислення, що спирається на безпосереднє сприйняття предметів в процесі дій з ними. Це мислення є найбільш елементарний вид мислення, що виникає в практичній діяльності і є основою для формування більш складних видів мислення.

Наочно-образне мислення - вид мислення, що характеризується опорою на уявлення та образи. При наочно-образному мисленні ситуація перетвориться в плані образу або уявлення.

Словесно-логічне мислення - вид мислення, здійснюваний за допомогою логічних операцій з поняттями. При словесно-логічному мисленні оперуючи логічними поняттями, суб'єкт може пізнавати суттєві закономірності та неспостережний взаємозв'язку досліджуваної реальності.

Абстрактно-логічне (абстрактне) мислення - вид мислення, заснований на виділенні суттєвих властивостей і зв'язків предмета і відверненні від інших, несуттєвих.

2. За характером вирішуваних завдань розрізняють мислення:

• теоретичне;

• практичне.

Теоретичне мислення - мислення на основі теоретичних міркувань і висновків. Практичне мислення - мислення на основі думок і висновків, заснованих на вирішенні практичних завдань.

Теоретичне мислення - це пізнання законів і правил. Основне завдання практичного мислення - розробка засобів практичного перетворення дійсності: постановка мети, створення плану, проекту, схеми.

3. За ступенем розгорнення розрізняють мислення:

• дискурсивне;

• інтуїтивне.

Дискурсивне (аналітичне) мислення - мислення, опосередковане логікою міркувань, а не сприйняття. Аналітичне мислення розгорнене в часі, має чітко виражені етапи, представлене в свідомості самої мислячої людини. Інтуїтивне мислення - мислення на основі безпосередніх чуттєвих сприйнять і безпосереднього відображення дій предметів і явищ об'єктивного світу. Інтуїтивне мислення характеризується швидкістю протікання, відсутністю чітко виражених етапів, є мінімально усвідомленим.

4. За ступенем новизни і оригінальності розрізняють мислення:

• репродуктивне

• продуктивне (творче).

Репродуктивне мислення - мислення на основі образів і уявлень, почерпнутих з якихось певних джерел. Продуктивне мислення - мислення на основі творчої уяви.

5. По засобах мислення розрізняють мислення:


• вербальне;

• наочне.

Наочне мислення - мислення на основі образів і представлень предметів. Вербальне мислення - мислення, що оперує абстрактними знаковими структурами.

Встановлено, що для повноцінної розумової роботи одним людям необхідно бачити або уявляти предмети, інші вважають за краще оперувати абстрактними знаковими структурами.

6. За функціями розрізняють мислення:

• критичне;

• творче.

Критичне мислення направлене на виявлення недоліків у думках інших людей. Творче мислення пов'язане з відкриттям принципово нового знання, з генерацією власних оригінальних ідей, а не з оцінюванням чужих думок.


11. Мова як універсальна знакова система. Характеристика мовного знака.

Мова система неоднорідна – поєднуються взаємозалежні елементи різного характеру, які утворюють підсистеми (слова і лексична і граматична), відкрита (дозволяє і включати елементи і виключати).

Знак - матеріальний, чуттєво сприйманий предмет, який є представником іншого предмета і використовується для отримання, зберігання і передачі інформації. Як бачимо, основними ознаками знака є матеріальність (його можна бачити, чути, тобто сприймати органами чуттів), використання його для позначення чогось, що перебуває поза ним, інформативність, системність (знак отримує своє значення лише в певній системі) «!», лінійність (звуки в слові вимовляють один за одним у часовій протяжності, а передані письмом характеризуються і просторовою лінійністю), змінність, двосторонність – має план змісту і план вираження, умовність мовних знаків свідчить і те, що одне й те саме поняття в різних мовах позначається різними звуковими комплексами (пор.: укр. цвях, рос. гвоздь).

Лексема (слово) має план вираження і план змісту, який реалізується самостійно, тому лексему вважають справжнім знаком. Лексема як знак складається з незнаків (фонем). За допомогою обмеженого числа фонем (за термінологією датського лінгвіста О. Єсперсена - фігур) можна створити необмежену кількість знаків (лексем). У цьому виявляється так званий принцип мовної економії. (звуки, морфеми, речення не є знаками).

12. Система та структура мови.

Мова є системою. Система — це сукупність взаємопов'язаних і взаємозумовлених елементів.Кожна система має свою структуру. Структура — це спосіб організації системи, її внутрішня будова, єдність різнорідних взаємоповязаних елементів. Так, зокрема, мова має чотирирівневу будову. Найбільш прийнятним є визначення структури мови як побудови, що має п'ять основних рівнів (фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний, синтаксичний, текстовий) і три проміжні (морфонологічний, словотвірний, фразеологічний). Між мовними рівнями наявні відношення ієрархічного підпорядкування: кожен нижчий рівень обслуговує вищий, є для нього будівельним матеріалом. Кожен основний рівень має свій тип мовних одиниць: фонологічний — фонему, найменша одностороння звукова одиниця, має лише план вираження і здатна виконувати деякі функції у мовленні.


13. Мовні рівні, одиниці мови та їхні функції.

  • фонологічний — фонему , найменша одностороння звукова одиниця, має лише план вираження і здатна виконувати деякі функції у мовленні, Зазвичай виділяють:

конститутивну: фонеми є тим матеріалом, з допомогою якого творяться одиниці вищих рівнів;

ідентифікаційну (перцептивна): із суцільного потоку мовлення людина розпізнає окремі звуки, а завдяки цьому й окремі слова;

дистинктивну (розрівнювальна, сигніфікативна): фонеми розрізняють як зміст слова, так і його форму.

  • морфологічний — морфему, - мінімальна двостороння одиниця мови, має план вираження і план змісту + конститутивна (побудова лексем), семасіологічна (семантична) функція (вираження поняттєвого значення (морфема дуб- виражає узагальнену ідею певної породи дерев, поняття, а також концепт «дуб»), словозмінна.

  • лексико-семантичний — лексему, двостороння одиниця, виконує конституційну (побудова речення), семасіологічну (виражають поняттєве значення), номінативну (називати предмети і явища) ф-цію.

  • синтаксичний — речення, або синтагма-двостороння одиниця, ф-ція інформування і комунікативна, конституційна функція.

  • текстовий — текст, комунікативна функція.

Особливістю проміжних мовних рівнів є те, що вони існують на стику основних рівнів і в їх межах функціонують одиниці відповідних основних рівнів (морфонологічний, словотвірний, фразеологічний).


14. Типи відношень у структурі мови.

Ієрархічні зв’язки будують родо-видові відношення, відношення вищого до нижчого. Тому саме вони пов’язують усі рівні в одну систему, де нижчий (наприклад, фонологічний рівень) підпорядковується вищому (наприклад, морфологічному рівню). Ці зв’язки функціонують і всередині структурних рівнів, наприклад, на лексико-семантичному рівні вони вибудовують гіперо-гіпонімічні групи як тип родо-видових відношень: птах (гіперонім) – сорока, ворона, горобець (гіпоніми).

Парадигматичні зв’язки – це ті відношення, які об’єднують одиниці мови в групи, розряди, категорії. Вони теж характерні для усіх структурних рівнів мови. У їхній основі лежить ознака подібності, усі члени парадигми (системи) вступають у парадигматичні відношення за якоюсь спільною рисою. Це єдність однорідних елементів. Наприклад, усі голосні становлять собою парадигму за спільною ознакою (це тональні звуки), тому всі голосні як члени системи перебувають між собою у парадигматичних відношеннях. Тоді ми виокремлюємо дві парадигми: загальні та власні назви.

Синтагматичні відношення – це лінійні, горизонтальні відношення у системі мови, тобто вони розгортаються у просторі та часі. Ці відношення характерні для усіх структурних рівнів мови. У їхній основі лежить ознака відмінності. Це єдність різнорідних елементів. Синтагматичні відношення дозволяють будувати складніші системи стосовно вихідних одиниць. Наприклад, на фонетичному рівні дифтонги, трифтонги та африкати будуються на базі синтагматичних відношень. На лексичному рівні синтагматичні відношення дозволяють лінійно поєднувати елементи різних парадигм (корені, суфікси і т.д.) у складні морфемні комплекси-лексеми, які називають об’єкти довколишнього світу: під-сніж-ник, по-буд-ува-ти.

Асоціативні відношення – це відношення, які поєднують у свідомості мовця подібні за ознаками предмети, явища дійсності. На базі цих відношень у мові творяться порівняння, метафори, синекдохи, переносні значення слів.

15. Фонетика як розділ мовознавства. Завдання, які вирішує ця дисципліна.

Фонетика — це розділ мовознавства, що вивчає способи творення звуки мови, їхні акустичні властивості, сполучуваність і позиційні зміни.

Основні завдання фонетики:

• вивчення фонетичної будови мов загалом і кожної мови окремо;

• вивчення звукових змін у процесі розвитку тієї чи іншої мови;