Файл: МОВОЗНАСТВОш.docx

Субституція - підстановка в запозичених словах звуків рідної мови замість іншомовних. Наприклад, англійське слово meeting ['mi:tın] в українськiй мовi звучить мітинг, французьке costume костюм, німецьке Flügel «крило» флігель. Грецький звук ф в українськiй замінено на п, х, т, кв: Пилип, Хома, Тадей, квасоля. Грецький і, латинський р в англійській замінено на дж (Джон, Джозеф, Джуліан), у французькiй на ж (Жан, Жозе, Жулі), в іспанській на х (Хуан, Хосе, Хуліо).

ДИСИМІЛЯЦІЙНІ

Дисиміляція - розподібнення приголосних внаслідок замiни одного звука iншим. Наприклад, при додаванні до кореня рук- суфікса -ник за законами української мови мало б утворитися слово ручник, тим часом маємо рушник - тут усунено збіг двох приголосних із зімкненнями за допомогою заміни зiмкнено-щілинного ч на щілинний ш (регресивна контактна дисиміляція). І навпаки, при творенні вищого ступеня дуж + ший усунено збіг двох щілинних звуків: дужчий (прогресивна контактна дисиміляція). Трапляється й дистантна дисиміляція, як у словах флюгер, лицар, муляр, що походять з німецьких Flügel, Ritter (пор. рицар), Maurer (пор. мурувати).

Епентеза - вставляння звука для роз'єднання двох подiбних. Наприклад, у слові павук, що походить з давнього пажкъ, мiж голосними вставлено приголосний в (у польській мовi тут вставлено j: [pajok]); у слові ідея, що походить- з грецького idea, для роз'єднання голосних вставлено й. Для роздiлення приголосних в українській мові вставляються епентичнi е, о: весна весен, вікно вікон буква буквений (букв + ний), церква - церковний (церка + ний); у - розмовній мові: Олександер тощо.

Дієреза - викидання звука для усунення нагромадження подібних звуків. Наприклад, в українськiй мовi випадають середнi звуки т, д пiд час збігу трьох зубних приголосних: піст пicний, честь чесний, проїзд проїзний, тиждень – тижня.

Гаплологія - викидання одного з двох однакових складiв. Наприклад, під час творення складного слова з двох елементiв мiнерал + логiя мало б закономірно виникнути мінералологія, тим часом маємо мінералогія (випав один склад ло). Російське близорукий виникло з близозоркий внаслідок випадіння одного з двох складiв зо.

25. Склад. Теорії, які пояснюють природу складу.

Склад – частина такту, яка вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря / поєднання звучного елемента з менш звучним. Складоподіл проходить де найменша звучність.

Склад – найменша вимовна одиниця. У слові стільки складів, скільки голосних звуків. Існують різні теорії складу.

1. Найпоширеніша – теорія повітряних поштовхів. За нею склад – це один звук або декілька звуків, що вимовляються одним поштовхом видихуваного повітря.

2. Акад. Л. Щерба висунув теорію м’язового напруження, за якою склад – це частина слова, утворена поєднанням звуків із зростаючим і спадним м’язовим напружененням при їх артикуляції. Найбільше напруження припадає на вершину складу і найменше буває на межі складів.

3. За теорією гучності (сонорності), яку на Заході розвинув О. Єсперсен, склад – частина слова, у якій поєднується більш гучний (сонорний) звук з менш гучним. Найгучніші – голосні, тому вони складотворчі. Голосні є вершиною складу. Межа між складами проходить у місці найбільшого спаду гучності. Проте теорія складоподілу орієнтовна, а не остаточно вирішена. Чеська мова прст – палець і приглосний є вершиною складу

Розрізняють склади відкриті й закриті , прикриті й неприкриті . Прикриті – склади, що починаються на приголосний (вар-та, ра-ма), неприкриті – ті, що починаються голосним (о-ко).

Склад– об’єднувана вимовою фонетична одиниця, що складається з голосного і прилеглих до нього приголосних або лише голосного звука.

Теорії про природу складу (мовознавці висунули декілька теорій щодо природи складу: експіраторна, акустична, фонологічна, комплексна) :

- За експіраторною теорією склад утворюється в результаті м'язового напруження голосових зв'язок, тож видихуваний струмінь повітря утворює своєрідні поштовхи — тобто склади. Проте експериментального підтвердження ця теорія не мала.

- За артикуляторною теорією, яку висунув російський мовознавець Лев Щерба, склад утворюється завдяки артикуляторному м'язовому напруженню, яке зростає у напрямі до вершини складу (тобто голосного), а потім спадає на його межі. Цю теорію поділяли українські мовознавці М. Наконечний, В. Лобода та ін.

- За акустичною теорією, яку ще називають теорією сонорності або гучності, склад є сполученням звуків з більшим чи меншим ступенем гучності. Складотворчий голосний, як гучніший звук, приєднує до себе нескладотворчі приголосні. Кожен склад має два мінімуми гучності, які є його межами. Акустичну теорію розробив данський мовознавець Отто Єсперсен. Її поділяли Р. Аванесов та деякі українські мовознавці.

- За комплексною теорією, яку підтримують українські мовознавці М. Жовтобрюх, В. Брахнов, Н. Тоцька, склад розглядається як комплексне явище, що є наслідком дії низки чинників: акустично-артикуляторних, просодичних та фонологічних.

Типи складів : - Прикритий – починається з приголосного ( гілка ). - Неприкритий – з голосного (ось ). - Відкритий – закінчується на голосний (ночі ). - Закритий – на приголосний (ніч ).

26. Наголос і його типи.

Наголос — виділення в мовленні певної одиниці в ряду однорідних одиниць за допомогою фонетичних засобів.

Залежно від того, з якою сегментною одиницею функціонально співвідноситься наголос, розрізняють словесний (тактовий), фразовий, логічний і емфатичний наголос.

СЛОВЕСНИЙ НАГОЛОС буває :

Динамічний (силовий) - виділення (вимова) одного із складів слова більшою силою, тобто сильнішим видихом струменя повітря (характерний для української мови) . Сила динамічного наголосу в мовах неоднакова. Буває : фіксованим ( в усіх словах падає на певний склад - перший, останній) і вільним (нефіксованим) - може падати на будь-який склад. Фіксований наголос характерний для польської, чеської, французької, естонської мов. Вільний наголос виконує смислорозрізнювальну (замок — замок) і форморозрізнювальну (виходити — виходити) функції. Наголос може бути рухомим і нерухомим (стіл — стола ). Деякі слова можуть мати два наголоси (перекотиполе).

Музикальний (тонічний, мелодійний) - виділення наголошеного складу інтонаційно, підвищенням основного тону. Він властивий норвезькій, шведській, литовській, латиській, словенській, сербській, хорватській, японській мовам. Буває політонічним - наголошений склад може мати різні інтонації ( визхідний і низхідний наголос) .

Кількісний (довготний, квантативний) - виділення складу більшою тривалістю звучання. Такий наголос можливий у тих мовах, де нема розрізнення довгих і коротких голосних. Переважає в індонезійській мові.

За місцем і рухливістю:

Зв’язані – останній склад у французькій

Вільні можуть падати на будь-який склад:

Постійні (на одному складі у всіх словоформах, англійська) та рухомі (українська голова/голови)

Побічний наголос (к’олос’’ок)

ФРАЗОВИЙ НАГОЛОС — виділення певного слова у фразі.

ЛОГІЧНИЙ НАГОЛОС — особливе виділення якогось слова чи кількох слів у всьому висловлюванні. (Брат прийшов до мене).

ЕМФАТИЧНИЙ НАГОЛОС —емоційне виділення тих чи інших слів у висловлюванні напруженою вимовою певних звуків. (Він чу-до-о-ова людина! ).

27. Інтонація.

Інтонація — рух, зміна, динаміка тону, що супроводжує висловлювання, ритміко-мелодійний малюнок мовлення. Членування мовлення на фонетичні відрізки пов'язане з інтонацією.

Інтонація складається з мелодики, інтенсивності, пауз, темпу і тембру мовлення.

МЕЛОДИКА МОВЛЕННЯ— зміна частоти основного тону, його діапазонів, інтервалів, підвищень і понижень, напрямку його руху (вгору, вниз, рівно ).

ІНТЕНСИВНІСТЬ — підвищення і посилення голосу на слові, яке хочуть виділити (логічний наголос).

ПАУЗА — перерва у звучанні, зупинка в потоці мовлення. Паузи впливають на ритміку мовлення, сприяють виділенню певного змісту. (Моя сестра, артистка, в Києві і Моя сестра — артистка в Києві. У першому реченні акцентується на тому, що сестра знаходиться в Києві, а в другому, що вона працює артисткою в Києві) .

ТЕМП МОВЛЕННЯ —швидкість мовлення, вимірювана кількістю виголошуваних за секунду складів. Темп мовлення передає ставлення мовця до висловлюваного: вагоме вимовляється повільніше, неважливе — швидше.

ТЕМБР МОВЛЕННЯ — емоційне забарвлення (схвильоване, веселе, сумне, грайливе).

Усі елементи інтонації взаємопов'язані і становлять єдність.

Інтонація відіграє найважливішу роль у розрізненні й характеристиці фраз.

У фразах розрізняють висхідний і низхідний рухи тону. Висхідний рух тону має попереджу вальну функцію: показує, що речення ще не закінчене (Якби ви вчились так, як треба...) . Низхідний тон має завершальну функцію: вказує, що речення закінчене(...То й мудрість би була своя (Т. Шевченко).

У кожній мові інтонація має свої особливості.

Функції інтонації:

розрізняє комунікативні типи висловлювання (розповідь, запитання, спонукання),
частини висловлювання за їх смисловою важливістю,
оформлює висловлювання в єдине ціле, одночасно розчленовуючи його на ритмічні групи;
виражає конкретні емоції;
розкриває підтекст висловлювання; характеризує мовця і ситуацію спілкування.