Файл: МОВОЗНАСТВОш.docx

Описові методи. Ці методи оперують мовними фактами, які можна безпосередньо спостерігати. Вони призначені для переліку і класифікування досліджуваних мовних явищ

— експериментальний (лат. ехрегіог — випробовую) метод: найбільше його використовують при дослідженні фонологічного, рідше — інших рівнів мови;

— дистрибутивний (лат. сІізгл-іЬиііо — розподіл) метод: полягає в класифікуванні мовних форм за їх розподілом у тексті одна відносно одної;

— статистичний (лат. зіа^из — стан) метод: за допомогою спеціального математичного апарату досліджує кількісний аспект мовних явищ

Реконструктивні методи. Вони дають змогу на базі мовних фактів, що піддаються безпосередньому спостереженню, відновити мовні факти, які неможливо безпосередньо спостерігати

— порівняльно-історичний метод: застосовують для відкриття законів, за якими розвивалися споріднені мови в минулому;

— метод внутрішньої реконструкції: за відомими фактами певної мови дає змогу відновити давніші невідомі її факти

За шляхами досягнення мети

Індуктивний метод. Він полягає в тому, що на основі окремих фактів формулюють загальні положення, роблять висновок про загальне.

Дедуктивний метод. Дає змогу на базі загальних положень, що мають достовірний характер (або сприймаються як такі), формулювати твердження, робити висновки відносно окремих фактів, інтерпретації їх.

За способом дослідження мови

Синхронічний метод. Він забезпечує вивчення мови загалом чи окремих її компонентів на одному часовому зрізі. За допомогою цього методу встановлюють зв'язки досліджуваного об'єкта з іншими у межах однієї мовної системи, зумовленість цього об'єкта, мотивованість окремого (об'єкта) цілим (системою).

Діахронічний метод. Полягає в дослідженні мови загалом чи її компонентів у процесі історичного розвитку і встановленні причинно-наслідкових зв'язків між попереднім і наступним станом досліджуваного явища. Опертя на систему, на мовну організацію для діахронічного методу не менш важливе, ніж для синхронічного методу.

•Структурний метод. Він застосовується при дослідженні структури мови, а його метою є пізнання мови як цілісної функціональної структури, елементи якої співвіднесені й пов’язані строгою системою відношень і зв’язків. Структурний метод реалізується в чотирьох методиках лінгвістичного дослідження — дистрибутивній, безпосередніх складників, трансформаційній і компонентного аналізу.

•Зіставний метод. Його об’єктом є вивчення різних мов — споріднених і неспоріднених. Мета — шляхом зіставлення виявити спільні, однакові (ізоморфні) й відмінні, специфічні (аломорфні) риси зіставлюваних мов у звуковій, словниковій і граматичній системах. Так, наприклад, зіставлення дієслова в українській і англійській мовах виявить наявність в українській мові категорії виду (доконаного і недоконаного) і відсутність її в англійській мові, а зіставлення іменника — наявність в англійській мові категорії означеності (виражається артиклем the) і неозначеності (виражається артиклем а), якої немає в українській мові. Метод для вивчення подібності і відмінності у структурі мов.

•Описовий метод. Його мета — дати точний і повний опис мовних одиниць. Суть методу полягає в інвентаризації та систематизації мовних одиниць. Так, наприклад, якщо необхідно дослідити фонетичну систему якоїсь мови, вчений повинен вичленити з мовлення всі звуки, ідентифікувати їх і подати їх повний список (інвентаризувати звуки), відтак класифікувати їх (виділити голосні й приголосні, приголосні поділити на сонорні й шумні, шумні — на дзвінкі й глухі

•Порівняльно-історичний метод. Його об’єктом є споріднені мови, тобто ті, які мають спільного предка. Головне завдання цього методу — відкриття законів, за якими розвивалися споріднені мови в минулому. За його допомогою можна реконструювати (відтворити) давні не зафіксовані в пам’ятках писемності мовні одиниці — звуки, слова, їх форми і значення. Наприклад, порівняння східнослов’янської форми слова город із польською grjd (ogrjd), болгарською град, литовською gardas, німецькою Garten, англійською garden дало можливість реконструювати індоєвропейську форму цього слова *gordъ

Поняття про синхронію та діахронію

1) синхронії як аспекта лінгвістичного дослідження, що передбачає вивчення стану певної мови у даний конкретний невеликий відрізок часу, протягом якого мова начебто не змінюється; стан мови на певному етапі її існування; як просте відображення наявного порядку речей, синхронічний закон лише констатує певний стан

2) діахронії як протилежного синхронії аспекту дослідження, спрямованого на вивчення мови чи її явищ і елементів у процесі їхнього історичного розвитку; стан мови в її історичному розвиткові, русі; Діахронія, навпаки, передбачає динамічний чинник, що зумовлює певний наслідок

Синхронічна лінґвістика має вивчати логічні та психологічні відношення, які поєднують елементи, що співіснують і утворюють систему; вона розглядає їх відношення такими, як вони сприймаються однією колективною свідомістю. Діахронічна лінґвістика, навпаки, має вивчати відношення, які поєднують послідовні в часі елементи, що не сприймаються тією самою колективною свідомістю; тобто елементи, що послідовно замінюють один одного і не утворюють у своїй сукупності системи.

Зв’язок лінгвістики з іншими науками

Зв'язок мовознавства з історією очевидний, позаяк історія мови є частиною історії народу. Крім того, мова в своєму словнику фіксує історичні факти життя народу, його контакти з іншими етносами, розвиток культури тощо. Археологія постачає мовознавству віднайдені при розкопках пам'ятки писемності, які розшифровують лінгвісти. Етнографія, яка вивчає побут і культуру народу, допомагає в дослідженні говірок. Ефективним є зв'язок мовознавства із соціологією — наукою про суспільство, бо мова функціонує тільки в суспільстві й суспільство впливає на розвиток та функціонування мови. Зв'язок мовознавства з психологією полягає в тому, що в мові відображається психічний склад, менталітет народу — носія мови, а породження і сприйняття мовлення має психічне підґрунтя. З логікою, яка вивчає форми й закони мислення, мовознавство поєднує те, що мова є найважливішим засобом мислення. Із літературознавством — спільний об'єкт вивчення — слово (літературу називають мистецтвом слова). Разом вони утворюють науку філологію (тр.рМіеб"люблю" і logos "слово"). Особливо тісно з літературознавством пов'язані стилістика й історія літературної мови.

Із природничих наук мовознавство пов'язане насамперед з фізіологією людини й антропологією. Перша з них допомагає пояснити артикуляцію звуків, а друга - походження мови. Мовознавство співпрацює також з медициною (мовознавчі факти виявилися корисними у психіатрії, дефектології, логопедії, в лікуванні порушень мовлення — різного роду афазій); фізикою (акустична характеристика звуків мови); кібернетикою (мова є складною кібернетичною, тобто керуючою і керованою, системою); математикою (в мовознавстві використовують математичні методи); семіотикою, яка вивчає різні знакові системи (мова є однією із знакових систем); географією (мовні явища наносять на географічну карту для показу зон їх поширення). На стику мовознавства і цих наук виникли нейролінгвістика, інженерна лінгвістика, математична лінгвістика, лінгвосеміотика, лінгвогеографія тощо.

Особливої уваги заслуговує зв'язок мовознавства з філософією, яка вивчає найзагальніші закони природи, суспільства і мислення. Філософія дає мовознавству методологію. Системний підхід до вивчення мовних явищ, принцип історизму в поясненні мовних фактів, критерій перевірки одержаних результатів на практиці — ось тільки деякі із засадничих передумов лінгвістичних студій. Доречно нагадати, що мовознавство зародилося в лоні філософії і лише згодом виокремилося як наука.

Отже, мовознавство пов'язане майже з усіма науками, бо мова є невід'ємним компонентом усіх без винятку видів діяльності людини й основним джерелом збереження інформації.

Функції мови

КОМУНІКАТИВНА Функція спілкування

Контактоустановлювальна функція, передача суб’єктивної інформації, встановлювання і регулювання взаємодії між людьми (фатична)

Репрезентативна Функція позначення світу речей

Емотивна Функція вираження почуттів, емоцій

Експресивна Функція самовираження, створення образу мовця, автора

Волюнтативна Функція волевиявлення

Прагматична Функція, що вказує на ставлення мовця до висловленого

Естетична Функція вираження прекрасного, виховання естетичного смаку

Метамовна Функція використання мови для опису іншої мови (метамова фізики, хімії тощо)

МИСЛЕТВОРЧА Функція формування і формулювання думки

Когнітивна (гносеологічна) Функція пізнання

Акумулятивна Функція нагромадження знань

Інформативна (референтна) Функція передачі об’єктивної інформації, відомостей

Мова і мовлення.

Мова — це система одиниць спілкування і правил їхнього функціонування, тобто, мова — це інвентар (словник) і граматика, які існують у потенційній можливості. Мовлення — конкретно застосована мова, засоби спілкування в їхній реалізації. Під мовленням розуміють сам процес говоріння і результат цього процесу. Якщо мова — це система, вона статична, то мовлення — це процес говоріння і результат

1) Мова – це абстракція; мовлення – конкретне спілкування, воно існує в говорінні і сприйманні та текстах

2) Мова – явище незалежне від індивіда, воно належить суспільству; мовлення – індивідуальне, його кожен може творити по-своєму, але в межах мови

3) Мова – досить стабільна; мовлення – змінне, динамічне

4) Мова має ієрархічну організацію, систему; мовлення має лінійний характер, де кожен елемент іде один за одним

5) Мова - явище психічне, мовлення – психофізичне (тембр, темп, гучність).

10. Мова і мислення. Їхній взаємозв’язок. Типи мислення.

Мислення — це психофізичний процес відображення мозком людини дійсності в поняттях, судженнях та умовиводах. Сутність мови полягає у тому, що вона бере участь у всіх видах мислення. Думки формуються завдяки слову і в слові. Будь-яка думка має знайти своє словесне вираження, що свідчить про те, що мова і мислення пов’язані між собою, але не тотожні. З одного боку, немає слова, словосполучення, речення, які б не виражали думки, але, з іншого боку, мова не тотожня мисленню, а лише один з найголовніших його інструментів