ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 27.03.2024

Просмотров: 179

Скачиваний: 0

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

СОДЕРЖАНИЕ

10. Мова і мислення. Їхній взаємозв’язок. Типи мислення.

11. Мова як універсальна знакова система. Характеристика мовного знака.

12. Система та структура мови.

13. Мовні рівні, одиниці мови та їхні функції.

14. Типи відношень у структурі мови.

15. Фонетика як розділ мовознавства. Завдання, які вирішує ця дисципліна.

16. Три аспекти вивчення звука.

Фізіологічна (біологічна):

Лінгвістична (фонологічна):

17. Принципи класифікації голосних звуків.

18. Принципи класифікації приголосних звуків.

19. Різниця між звуком, фонемою і буквою.

20. Інтеґральні та диференційні ознаки фонем.

21. Позиції фонем: сильна і слабка.

22. Інваріант, варіант і варіація фонеми.

23. Позиційні зміни звуків.

24. Комбінаторні зміни звуків.

25. Склад. Теорії, які пояснюють природу складу.

26. Наголос і його типи.

27. Інтонація.

28. Граматика як розділ мовознавства.

29. План змісту і план вираження у граматиці.

30. Граматичні категорії.

31. Граматичні значення.

32. Граматична форма.

33. Граматичний спосіб.

34. Типи граматичних способів.

35. Лексико-граматичні категорії.

36. Відмінність між граматичним і лексичним значенням.

37. Поняття про морфему, типи морфем

38. Частини мови, критерії їх виділення.

39. Розуміння речення у лінгвістиці.

40. Типи речень і типи зв’язків у реченні та словосполученні.

41. Тема та рема.

42. Лексикологія як розділ мовознавства. Широке та вузьке розуміння терміна.

43. Предмет вивчення лексикології. Поняття про лексему.

44. Відмінність терміна „слово” від терміна „лексема”.

45. Лексичне значення слова.

46. Елементи семантичної структури слова

47. Типи лексичних значень.

48. Семантичні процеси.

49. Основні типи переносу значення слова.

50. Лексико-семантичні та лексико-тематичні групи, семантичне поле.

51. Внутрішня форма слова. Деетимологізація, народна етимологія, катахреза.

52. Лексикалізація. Фразеологізми. Різниця між термінами „лексикалізоване словосполучення” та фразеологізм

53. Класифікація фразеологізмів.

54. Типологічна класифікація мов.

55. Генеалогічна класифікація мов.

56. Соціолінгвістична класифікація мов.

19. Різниця між звуком, фонемою і буквою.

Фонема — найкоротша неподільна уявна частина мовного потоку, яка служить для творення, упізнання й розрізнення морфем, слів та речень. Фонема є моделлю, складовою частиною артикуляційної системи мови і функціонує лише в складі морфем та слів та не мислиться поза цими категоріями.

Звук – членороздільний елемент мовлення, утворений за допомогою мовних органів; відрізок мовлєнневого потоку, що утворюється за одну артикуляцію.

Буква – графічний знак у системі алфавіту певної мови, який служить для позначення на письмі звуків (фонем і варіантів фонем).

Відмінності між звуком і фонемою:

  1. фонема - соціальне явище, тобто це те спільне в звуці, що робить його впізнаваним незалежно від особливостей його вимови різними людьми; звук - індивідуальне явище;

  2. фонема - мовна одиниця; звук - мовленнєва;

  3. фонема - абстрактна одиниця (вона існує в уяві мовців); звук - конкретна одиниця, фізичне явище, яке сприймається на слух і може бути записане на диктофон тощо;

  4. фонема - величина стала; звук - величина залежна

  5. один звук може мати дві фонеми (с’: дивишся), одна фонема – два звуки (дифтонги)

20. Інтеґральні та диференційні ознаки фонем.

Розрізняють диференційні й нейтральні (інтегральні) ознаки фонем. Ознаки фонеми, якими вона протиставляється іншим фонемам, називаються диференційними (розрізнювальними). Ознаки, які входять до складу фонеми, але не відрізняють її від інших фонем, називаються нейтральними. Втрата фонемою якоїсь диференціальної ознаки називається нейтралізацією опозиції.

Диференційні риси фонеми можуть бути різні, в кожній мові є свій набір диференційних рис: глухість — дзвінкість, твердість — м’якість та ін. Завдяки їм виявляється дистинктивна функція фонеми, тому ми розрізняємо різні фонеми артикуляційної бази конкретної мови. Завдяки інтегральним рисам проявляється конститутивна функція фонеми — фонеми однієї артикуляційної бази відрізняються від фонем артикуляційної бази іншої мови

Наприклад, фонема б складається з 4 ознак: дзвінка губна зімкнена тверда. За дзвінкістю вона протиставл глухій фонемі п, за місцем творення (губи) фонемі д (зуби). А от за способом творення і палатальністю не протиставляється.

21. Позиції фонем: сильна і слабка.

Сильні позиції — позиції, в яких протиставлення і розрізнення фонем досягають повної сили.


Слабкі позиції — позиції, в яких протиставлення фонем неповне або зовсім зникає (нейтралізується).

Для голосних сильна позиція — наголошена, слабка — ненаголошена. У слабкій позиції часто відбувається нейтралізація двох чи більше фонем, тобто їх нерозрізнення, збіг в одному звукові.

Для приголосних сильною є позиція перед голосними і сонорними, а слабкою — перед іншими приголосними. У багатьох мовах, зокрема в російській, білоруській, польській, німецькій, слабкою позицією для приголосних є положення в кінці слова. Внаслідок нейтралізації приголосних з'являються пари слів, які звучать однаково, але мають різне написання і значення. В українській та англійській мовах позиція в кінці слова є сильною для приголосних.

Як бачимо, у мовленні виступають уже не фонеми, а їх представники, які називають варіантами фонем, або аллофонами. Варіанти фонем потрібно відрізняти від варіацій.


22. Інваріант, варіант і варіація фонеми.

Інваріант – структурна одиниця мови (фонема, морфема, лексема) на відміну від її конкретної реалізації.

Варіація – різновид фонеми, який виступає замість головного вияву фонеми в сильній позиції або під впливом звукового оточення і не збігається з іншими фонемами чи виявами інших фонем певної мови. Варіаціями є факультативні і комбінаторні варіанти фонем. . Факультативними варіантами є такий звуковий вияв фонеми, який реалізується в сильній позиції і може виступати замість головного вияву фонеми. Так, в українськiй мовi поряд з вимовою фонеми [в] у сильнiй позиції як сонорного щілинного губно-губного приголосного зустрiчається в деяких носіїв мови вимова її в тій самій позиції як губно-зубного звука: вітер, квіти. Губно-зубний приголосний у цьому випадку е факультативним варіантом головного вияву фонеми [в]. М'який приголосний [д'], який може з'являтися перед м'якими сонорними [н'], [л'] у словах типу підняти, днями, для, є факультативним варіантом фонеми [д]. Комбінаторними варіантами є такі реалізації фонем, які з'являються замість головного вияву під впливом звукового оточення. Наприклад, напівм'які губні перед голосним [i] є комбінаторним варіантом фонем б п в м: бік – боку, піч – печі, віз – воза, мій – мого.

Варіант фонеми – усі звукові реалізації фонеми разом з головним виявом її. Є три види варіантів фонеми: факультативні, комбінаторні і позиційні. Позиційні варіанти – це різновиди (відтінки) фонем, що виступають замість головного вияву в певній означеній позиції. Позиційним варіантом фонеми О є О(У) в ненаголошеному складі. Додатковий варіант – варіант, який збігається з виявом інших фонем: боротися – боротьба; ткати – тчемо.

23. Позиційні зміни звуків.

Позицiйнi змiни залежать від місця звука в слові. Спостерiгаються такі позицiйнi змiни.

Редукція - послаблення артикуляцiï голосного в певній, головним чином у ненаголошеній позиції, аж до повного його зникнення. Це залежить від нерівномірного розподілу сили голосу між наголошеними й ненаголошеними складами.

Наприклад, у французькiй мовi редукувалися всі голосні в пiслянаголошених складах: la classe (la kla:s), il parle (il parll). У німецькiй мовi редукується ненаголошений е: kaufen [kaufn), andere [andre]; так само в англійській мові: counsel ['kaunsl], wolves [wolvz]. Дуже поширене це явище в росiйськiй мовi: молоко [мьлако], облако [облькь). В украïнській редукції нема. Повне зникнення ненаголошеного голосного називається синкопою.


Оглушення дзвінких приголосних у кінці слова спостерiгається в росiйськiй, польськiй, сербськiй, хорватській, німецькій, іспанській мовах. Наприклад, у російській хлеб [хл'еп), сад (сат), у польськiй - chleb [xdep), sad (sat), y німецькій der Weg [wek] «дорога», але die Wege дороги», das Lob [lop] «похвала». Такого оглушення нема в українській, англійській, французькій мовах.

Позицiйне чергування - регулярна змiна звуків, зумовлена ïхнiм оточенням у слові. Наприклад, чергування о, е у відкритому складі з i в закритому в украïнськiй мовi: коня кiнь, хмелю - хміль.

Чергування звуків, які з точки зору сучасної мови не мають причини, називаються історичними. Наприклад, порівнюючи сучасні форми дієслів водити - воджу, вести веду, не можна пояснити, чому в першому випадку відбулося чергування д - дж, у другому такого не сталося. Це пояснюється тільки історично: колись у першому випадку до основи додавалося закінчення -йу (д + йу джу), у другомy - лише -у. Тепер ця відмінність у закінченнях ззовнi непомiтна.

Протеза - приєднання на початку слова додаткового - звука. Наприклад, в українськiй мовi перед голосними з'являються звуки в, г: око - вічі, осі - вісь, вулиця з давнього улиця, гострий з давнього острий (пор. латинське асег). Слова, які починалися на голосний а, е, у, ще в давньоукраїнській мові діставали протетичний й: яблуко (пор. німецьке Apfel), ягня (пор. старослов'янське агнюць), Европа (пор. грецьке Еurора), юшка (пор. росiйське уха).

Поява початкового (протетичного) і в таких словах, як iмла, iржа, зумовлена прагненням уникнути збігу приголосних в одному складi (iм-ла, iр-жа). Аналогічне явище спостерiгається також у романських мовах: лат. schola escola фр. école школа.


24. Комбінаторні зміни звуків.

Комбінаторнi змiни виникають внаслідок взаємодії звуків у мовленнєвому потоці, зумовленоï певними залежностями мiж рiзними положеннями мовних органів під час артикуляції цих звуків. Взаємодія звуків буває контактна, коли суміжні звуки впливають один на одного, і дистантна, коли звуки впливають один на одного на відстані. За напрямом вона буває прогресивна (попереднiй звук впливає на наступний) і регресивна (наступний звук впливає на попередній).

Наприклад, змiна глухого с' на дзвінкий з' під впливом наступного дзвінкого б у слові просьба проз’ба має регресивний контактний характер (наступний звук вплинув на сусідній попередній). А змiна р на л під впливом попереднього р у слові срібло, що походить з давнього сьребро, мас прогресивний дистантний характер (попереднiй звук вплинув на віддалений наступний).

Усi комбінаторнi змiни фонем за характером наслідків розпадаються на дві групи: асиміляційні (уподібнювальні) i дисиміляційні (розподібнювальні).

АСИМІЛЯЦІЙНІ

Асиміляція часткове або повне уподібнення приголосних звуків. Уподібнення може бути за дзвінкістю-глухістю, за твердістю-м'якістю, за способом творення тощо.

Наприклад, змiна дзвінкого г на глухий х під впливом наступного глухого к у слові легко [лехко], змiна глухого т' на дзвінкий д, під впливом наступного дзвінкого б у слові боротьба (бород’ба], змiна глухого s на дзвінкий z пiд впливом дзвінкого g у французькому словi disgrace [dizgras] немилість тощо це регресивна контактна часткова асиміляція. Усі подовження м'яких приголосних в українськiй мовi - це наслідок прогресивної контактної повної асиміляції: було [статйа] - стаття [стата), було [л'йу] є ллю [л'л'у]. В англійській мові після глухих приголосних закінчення -2 (на письмі -s) вимовляється як s: lies [larz] «лежить» (після голосного), але sits [sits] сидить (пiсля глухого приголосного) - тобто відбувається прогресивна контактна часткова асиміляція.

Сингармонізм - уподібнення голосних у слові (характерне для тюркських, угро-фінських, монгольських та деяких інших мов). Наприклад, у турецькiй мовi на множину вказує суфікс -lar. Якщо його додати до основи з голосними заднього ряду, звук а залишається: оda «кімната» - odalar «кімнати», але якщо в основі голосні переднього ряду, то в суфіксі замість а виступає е: ev «будинок» - evler будинки.

Акомодація - пристосування артикуляції суміжних приголосного і голосного. Наприклад, у російській мові під впливом попереднього твердого приголосного д звук и переходить в ы: под + искать = подыскать. У німецькій мові голосні переднього ряду й та і зумовлюють м'якість наступного приголосного: Glück [glük']. В украïнськiй мовi наступний голосний е вимагає, щоб попередній приголосний був твердий; земля [земл'а] землею [землейу]; i, навпаки, і вимагає, щоб попереднiй приголосний був м'який: імла - в імлі [iмл'i].