Файл: МОВОЗНАСТВОш.docx

Кожному звукові людської мови властиві такі п’ять ознак: висота, сила, довгота, чистота, тембр. Висота – залежить від частоти коливань, використовується для формування інтонації, виділення наголошеного складу. Голосові зв'язки утворюють звуки від 80 (дуже низький бас) до 1300 герців (найвище сопрано, колоратурне сопрано). Сила – залежить від амплітуди коливань, виділяє наголошені склади, доброї чутності. Гучність шелесту листя дорівнює приблизно 10 децибелам, голосна розмова - 70 децибелам, а звук літака - 100 децибелам. Довгота – залежить від часу звучання; короткі й довгі голосні і приголосні. Чистота – залежить від ритмічності коливань голосових зв’язок (тони) та тертя об повітря язик губи (шум). Тембр – залежить від додаткових тонів, які накладаються на основний. Якщо основний тон дорівнює 100 герцам, то виникають обертони в 200, 300, 400 герців.

Фізіологічна (біологічна):

Включає репродуктивний компонент (творення звуків апаратом мовлення: дихальний апарат, гортань, надгортанні порожнини; нервова система, лобова частина лівої півкулі) і перцептивний компонент (сприймання звуків слуховим апаратом).

Нижній поверх

легені
бронхи
трахея
діафрагма.

Вони виконують функцію накопичування і видихання необхідного для творення звуків повітря.

Середній поверх

Гортань:
щитовидний хрящ
персневидний хрящ
пірамідальні хрящі
голосові зв'язки.

На цьому поверсі твориться акустичний характер (співвідношення шуму і голосу) звуків.

Виділяють три основні положення пірамідальних хрящів і голосових зв'язок, відповідно до яких творяться відповідні звуки.

Видих. У цьому положенні голосові зв'язки розслаблені, пірамідальні хрящі розсунуті, повітря вільно проходить гортанну щілину.
Шепіт. У цьому положені голосова щілина звужена, міжхрящова залишається доволі широкою, видихуване повітря створює слабкий шум.
Голос. Пірамідальні хрящі зближені і міжхрящова щілина закрита. Міжв'язочна щілина дуже вузька, голосові зв'язки напружені і коливаються ритмічно під тиском повітряного струменя. У цьому положенні виникає тон.

Верхній поверх

фаринкс (порожнина глотки)
ротова порожнина
носова порожнина

У цих порожнинах, які є своєрідними резонаторами, творяться обертони і резонаторні тони та шуми, що породжує конкретні звуки.

Поняття про екскурсію,витримку,рекурсію

Робота органів мовлення, тобто сукупність їх порухів при вимові певного звука, називається артикуляцією (від лат. articulatio "вимовляння").В артикуляції розрізняють три фази — екскурсію, кульмінацію і рекурсію.

Екскурсія (від лат. excursio "вибігання, вилазка"), або приступ, — початковий рух органів мовлення, підготовка органів мовлення до вимови звука. Так, перш ніж вимовити звук [б], потрібно зімкнути губи, щоб потім видихуване повітря їх розімкнуло, а пе ред вимовою звука [з] необхідно утворити щілину, щоб видихуване повітря могло вільно проходити і тертися об стінки цієї щілини.
Кульмінація (від лат. culmen "вершина"), або витримка, положення органів мовлення в момент вимовляння звуків.
Рекурсія (від лат. Recursio "повернення"), або відступ, - повернення органів мовлення у вихідне положення.

За участю артикуляції органи мовлення поділяються на активні й пасивні.

Активні органи мовлення є рухомими. Вони виконують головну роботу при творенні звуків. До них належать:

язик
губи
нижня щелепа
м'яке піднебіння
язичок.

Проте не у всіх випадках активні органи мовлення беруть участь у артикуляції звуків. Зокрема язик — найактивніший орган мовлення — при вимові [б] чи [п] практично залишається нерухомим.

Пасивні органи мовлення є нерухомими, і вони виконують допоміжну функцію при творенні звуків. До них належать:

зуби
альвеоли
тверде піднебіння
задня стінка зіва
верхня щелепа
носова порожнина

У цьому аспекті звуки характеризуються роботою органів мовлення, спрямованої на утворення будь-якого звука мови (артикуляцією). В артикуляції розрізняють три фази: приступ, екскурсія (підготовка); витримка (промовляння); відступ, рекурсія (повернення на вихідну). Артикуляційна база – сукупність артикул. навичок, потрібних для вірної вимови звуків тієї чи іншої мови,. Перенесення артикул. бази однієї мови на звуки іншої називають акцентом.

Лінгвістична (фонологічна):

Розглядає звуки з точки зору їх функціонального навантаження. Цей аспект звука (фонему) вивчає фонологія. Для вивчення потрібно використовувати протиставлення (опозиція) і зіставлення звуків

17. Принципи класифікації голосних звуків.

Класифікація голосних звуків зумовлена їхньою природою. Голосні — це суто тональні звуки, перепон на шляху повітря під час їхньої вимови не виникає. Голосні будь-якої мови класифікуються за двома основними ознаками:

1) за тим, яка частина язика піднімається, розрізняють голосні переднього ряду (і, и, е), середнього ряду (ы) та заднього ряду (у, о, а); у деяких мовах можуть бути голосні проміжного ряду ( англ і – передньо-середнього ряд; а, А – середньо-заднього ряду). Тому різна кількість рядів ( укр 2, рос 3, англ 5)

2) за тим, як високо піднімається язик, розрізняють голосні високого піднесення (і, у), середнього піднесення (е, о) та низького піднесення (у більшості мов а) Проміжне піднесення (укр и – верхньо-середнього піднесення).

Також в окремих мовах розділяють: 1) за участю губів: нелабіалізовані (Нелабіалізовані голосні переднього ряду – палаталізовані , заднього ряду – веляризовані.), лабіалізовані 2) за участю носової та ротової порожнини: ротові та носові 3) за тривалістю: довгі і короткі 4) за ступенем м’язової напруги: закриті, відкриті

Окремо виділяють дифтонги – голосні в яких міняється склад формант (sky)

18. Принципи класифікації приголосних звуків.

Приголосні звуки класифікуються за такими ознаками: а) за участю голосу і шуму; б) за місцем творення; в) за способом творення.

I. За участю голосу й шуму розрізняють сонорні й шумні.

Сонорні (лат. sonorus – звучний) – творяться шумом і голосом, але переважає голос: [р], [л], [м], [н], [в], [й], [л/ ], [р/ ], [н/ ]. (мовний лор)
Шумні – творяться шумом або за участю шуму й голосу: [б], [г], [ґ], [д], [дж], [з], [дз], [дз/ ], [с / ], [т/ ], [ц/ ] та ін (джига дзизі боцде )

Серед них виділяють дзвінкі і глухі.

Дзвінкі – це шумні, утворені за участю голосу,
глухі – шумні, що утворені самим шумом.

Дзвінкі й глухі утворюють 11 акустичних пар

б г ґ д ж дж з дз д з / дз/ –

п х к т ш ч с ц т с / ц/ ф

II. За місцем творення розрізняють:

а) губні: б п в м ф (мавпа Буф)
б) передньоязикові: д т з с ц жд ж ш … ()
в) середньоязикові: й (д/ т/ н/ л/ )
г) задньоязикові: ґ к х (хуг’ак)
ґ) глотковий: г

III. За спосом творення розрізняють:

а) проривні (зімкнуті, вибухові): б п д д/ т т/ ґ к (кпд г’о)
б) фрикативні (лат. fricare – „терти”, щілинні, спіранти): ф з з / с с / ж ш г х в й
в) африкати (зімкнуто-щілинні, зсунуті, притерті): дз дз/ ц ц/ дж ч. Від лат. affricare „втирати” – складні звуки, утворені злиттям двох артикуляцій: спочатку зімкнення, а потім щілина.
г) зімкнено-прохідні: м н н/ л л/ . Спочатку утворюється зімкнення, але видихуване повітря йде в обхід його, через ніс або по боках язика. Відповідно перші три звуки – носові, а два останні – бокові (латеральні).
ґ) вібранти (дрижачі): р р/

М’які приголосні. Пом’якшення, або палаталізація, приголосних досягається додатковим наближенням спинки язика до твердого піднебіння. Оскільки ступінь наближення різний, то й м’якість неоднакова.

М’які, або палатальні (від лат. palatum – „піднебіння”): д/ т/ н/ л/ й
Пом’якшені (палаталізовані): з / с / ц/ дз/ р/
Напівпом’якшені (напівпалаталізовані): а) губні: б’ п’ в’ м’ ф’; б) шиплячі: ж’ ч’ ш’ дж’; в) задньоязикові: ґ’ к’ х’; г) глотковий: г’.

В окремих випадках виділяють ще такі додаткові ознаки приголосних: пом’якшення (або палаталізація), подовження, придиховість (або аспірація)