Файл: МОВОЗНАСТВОш.docx

• ступенів порівняння

Категорія ступенів порівняння характерна для iндоевропейських, деяких уральських, тюркських мов. Вона виражає різний ступінь вияву ознаки: українськi близький ближчий - найближчий; казахськi кизил «червоний», кизил кизил – «найчервоніший» // граматична категорія, яка виражає ступінь якості, що характеризує предмет чи дію. Розрізняють звичайний, вищий і найвищий ступінь. У деяких мовах є тільки два ступені порівняння - звичайний і елатив, який поєднує значення вищого і найвищого ступенів. Вищий ступінь указує на наявність в об'єкті якоїсь якості більше, ніж в іншому, найвищий - більше, ніж у всіх інших. Звичайний ступінь означає якість безвідносно до ступеня.

• означеності-неозначеності

Категорія означеності-неозначеності чітко виражена в германських, романських, болгарськiй, арабській, перській мовах. У мовах, де нема такої категорії, значення означеності-неозначеності при потребі передається лексично: ця книжка, якась книжка, книжка взагалі тощо. // граматична категорія, яка вказує на те, чи мислиться ім'я предмета як єдине в описуваній ситуації (означеність) чи як таке, що належить до класу подібних йому феноменів (неозначеність).

• частин мови

Категорiя частин мови - це віднесеність слів до певних лексико-граматичних розрядів за спільними найзагальнішими семантичними, словотвірними, морфологiчними й синтаксичними ознаками. Наприклад, в українській мові слово зелень відносимо до розряду іменників, а зелений до розряду прикметників на підставі таких їхніх відмінних ознак:

1) перше вiдповiдає на питання що? й, отже, називає предмет, друге - на питання який? і, отже, називає ознаку (семантичні ознаки).

2) зелень має нульове закінчення, яке буває в іменників, зелений має властиве всiм прикметникам закінчення -ий (словотвірні ознаки);

3) перше має власний рід, змінюється, як усі іменники III відміни, друге не має власного роду, змінюється, як усі прикметники (морфологічні ознаки);

4) у реченні зелень найчастіше виступає в ролі підмета або додатка; зелений у ролі означення або іменної частини складеного присудка (синтаксичні ознаки).

Для розпізнавання частин мови найважливіші з-поміж цих ознак семантична (що називає слово предмет) та синтаксична (яким членом речення виступав слово?). Іншi дві ознаки виражені не в усіх мовах. Ця категорiя універсальна.

до синтаксичних - категорія

• активності/пасивності

• комунікативної спрямованості (розповідність, питальність, спонукальність),

• стверджуваності/заперечуваності,

• синтаксичного часу

• синтаксичного способу.

31. Граматичні значення.

Граматичні значення слова є додатковими (супровідними) щодо лексичного і служать для позначення різних зовнiшнiх зв'язків предмета чи явища та найзагальніших властивостей буття.

Наприклад, розглянемо два слова у реченні: Як вовка не держи, він в ліс втече при першій нагоді (І. Карпенко-Карий). Словоформа вовка має лексичне значення «чотириногий хижак сірої масті» і чотири граматичнi значення: «іменник», «однина», «чоловічий рiд», родовий відмінок». Граматичне значення іменник» вказує, що названий словом предмет може виступати діячем (суб'єктом) або об'єктом дії. Граматичне значення родовий відмінок вказує, що цей предмет виступає тут об'єктом дії (не вовк держить, а його держать). У другій частині речення є слово вiн. Лексичного значення воно не має, але має чотири граматичнi значення: займенник, однина, чоловічий рiд, називний вiдмiнок». Граматичне значення займенник» вказує, що це слово виступає замінником якоїсь назви. Граматичнi значення «однина» i «чоловічий рід співвідносять займенник вiн з предметом, названим словом вовк, називний вiдмiнок» вказує, що цей предмет виступає тут діячем (вовк утече). Кожне слово має одне або більше граматичних значень. Граматичне значення, як уже говорилося, є обов'язковою ознакою слова. Окреме граматичне значення називають ще грамемою

Граматичнi знвиконують подвійну роль: вони, з одного боку, відображають певні властивості дійсності, а з іншого служать для пов'язування слів у реченні відповідно до реального зв'язку між явищами дійсності. Іхня роль у мові неоднакова. За роллю в мові граматичнi значення слова поділяються на класифiкацiйнi, синтаксичні і номінативні.

Класифікаційні (дериваційні) граматичнi значення реалiзуються в різних словах i є для них постійними, незмiнними. Вони, як правило, зумовлені лексичним значенням слова. Такими є в українськiй мовi граматичне значення частин мови (за цією ознакою всi слова поділяються на певну кількість розрядів), вид дієслів (за цією ознакою всi дiєслова діляться на дієслова доконаного і недоконаного виду). рід іменників (який, щоправда, не завжди залежить вiд лексичного значення слова), у мовах банту iменнi класи (які враховують не тільки категорiю, а й зовнішню форму предметів: тут є клас людей, клас тварин, клас рослин, клас круглих предметів, клас довгих предметів та ін.).

Синтаксичні (реляцiйнi) граматичні значення використовуються лише для зв'язку слів у реченні. Вони виступають у тому самому слові і є змінними. Ніякого реального змісту ці значення самі по собі не виражають. Такими є рiд, число і відмінок прикметників, рід і число дієслів, певною мірою відмінки іменників. Адже виділені тут граматичнi значення прикметника аж ніяк не випливають з їхнього лексичного значення і не впливають на нього: наприклад, форми синій, синя, сине, синi, синього, синьому і т. д. завжди вказують на той самий колір. Відмінки ж іменників, крім того, що позначають рiзнi зв'язки між словами в реченні, несуть ще й певну інформацію про реальнiсть, тобто про те, у якій ролі виступає названий словом предмет - у ролі суб'єкта (діяча), об'єкта, обставини тощо.

Номінативні граматичнi значення виступають теж у тому самому слові, але виражають ті чи інші найзагальнiшi властивості буття і тим доповнюють, уточнюють лексичне значення слова. Таку роль виконує, зокрема, число іменника. Рiзне реальне значення передають однина і множина того самого слова: день (це тільки один день) і дні (це більше ніж один день), батько і батьки (останнє може ще означати батько і мати ), вода i води тощо. Ступені порівняння прикметників вказують на різну інтенсивність вияву ознаки: холодний, холодніший, найхолодніший. Різного змісту набувають висловлювання залежно від того, у якому часі вжито дієслово: дощ ішов, дощ іде, дощ ітиме,- хоч у кожному з них слова ті самі.

Те, що в одних мовах передають номінативнi граматичнi значення, в інших може бути лексикалізоване. Означеність чи неозначеність виступають в англійській (the book a book), німецькій (das Buch ein Buch), французькiй (le liv re - un livre), болгарськiй (книгата книга) мовах. В українській мові, якщо потрібна така вказівка, використовуються вiдповiднi займенники: ця книжка якась, яка-не будь, будь-яка книжка. У тюркських, угро-фінських, самодiйських мовах присвiйнiсть передається граматичними засобами, наприклад, у казахськiй мовi: екем «моя мати», екен «Твоя мати», екеси його мати: в українськiй мовi в такому разі вживаються лексичні одиниці - займенники.

З погляду відношення граматичних значень до дійсності їх ще можна поділити на реальнi й формальні.

Реальні граматичні значення несуть певну інформацію про дійсність (це, як було вже показано, і частини мови, і ступені порівняння прикметників, і час дієслова, і в певних випадках рід іменників, відмінок іменника).

Формальнi граматичні значення в межах слова не мають відношення до дійсності, а в реченні вони виконують синтаксичну роль, допомагаючи правильно моделювати дійсність, відображувану в словах. Візьмемо рід дієслова в минулому часі. Він ніяк не впливатиме на семантику слова - ту саму дію означає, наприклад, змінив i змiнила. Але в реченнях: День змінив ніч і День змiнила нiч рід дієслова суттєво змінює значення висловлювань: перше з них означає настав день, друге стала нiч.

32. Граматична форма.

Граматична форма слова — це засіб вираження граматичного значення, показник граматичних значень. Найчастіше виражає одне граматичне значення або й кілька // якась морфема, наприклад: закінчення-и в іменниках в українській мові (може бути родовий відмінок однини (доро́ги) і називний відмінок множини (батьки́, дороги́)), -s в дієсловах в англійській (третя особа однини теперішній час (reads, writes)).

Граматична форма - це єдність граматичного значення і засобів його вираження. Граматичного значення не існує окремо без засобу вираження, а засіб вираження свідчить про наявність граматичного значення.

Граматична форма = Граматичне значення + Засоби його вираження

Розрізняють синтетичні (прості) й аналітичні (складні) форми слова.

Синтетичні форми - форми, в яких граматичне значення виражене в межах слова, тобто лексичне й граматичне значення синтезовані в одній формі.

Аналітичні форми - форми, в яких лексичне і граматичне значення виражені різними словами: лексичне - самостійним словом, а граматичне - службовим. Наприклад: буду писати (лексичне значення виражене словом писати, а граматичне значення першої особи однини майбутнього часу - службовим дієсловом буду); писав би (лексичне значення виражене дієсловом писав, а граматичне значення умовного способу - за допомогою частки би).

Говорячи про форму слова, слід зазначити, що є слова одноформені (учора, над, знов, вчасно, підтюпцем тощо) й багатоформені (див. вищенаведені форми дієслова читати). У багатоформеному слові виділяють його постійну частину, яку називають основою слова, і змінну частину, яку називають формантом. Трапляються випадки, коли багатоформене слово не має єдиної основи для всіх словоформ, і різні словоформи цього слова утворюються від різних коренів. Наприклад: йде - йшов, я - мене, поганий - гірший.

33. Граматичний спосіб.

Граматичні способи - це матерiальнi засоби вираження граматичних значень. Наприклад, у словоформах тихіший і більш тихий граматичне значення вищого ступеня прикметників виражено в першому випадку суфіксом -іш-, у другому словом більш. Це граматичні способи. Іноді вiдсутнiсть матерiального показника є теж способом позначення граматичного значення. Наприклад, те, що в словоформі канікул нема закiнчення, вказує, що іменник стоїть у родовому відмінку множини. У такому разі ми говоримо про нульовий афiкс, нульове закiнчення.