Файл: Соціологія МК.doc

За відсутності гіпотези, як уже згадувалося, реалізовують розвідувальний (пошуковий) план. Ного мета - сформулювати проблему і висунути гіпотезу.
Якщо є описова гіпотеза, реалізують аналітичний план дослі-

дження. Його мета - перевірити гіпотезу і, якщо вона підтвердиться, одержати кількісні та якісні характеристики об'єкта, який вивчають.

Якість гіпотези значною мірою залежить від правильно сформульованих цілей

Якщо гіпотеза пояснювальна, реалізують експериментальний план. Мета такого дослідження - встановити причиново-наслідкові зв'язки в досліджуваному об'єкті, чинники його функціювання та розвитку. Для реалізації експериментального плану використовують не лише експеримент, а й інші методи збору інформації; було б помилкою при пояснювальній гіпотезі і, відповідно, при експериментальному плані дослідження вдаватися тільки до експерименту.Скажімо, мета соціологічного дослідження «Ефективність функціювання газети «Львівський залізничник», здійсненого на факультеті журналістики Львівського університету ім. І. Франка^¹, була така: з'ясувати шляхи підвищення ефективності діяльності газети «Львівський залізничник».

Основна гіпотеза була такою: ефективність діяльності газети залежить від проблематики, рівня аналітичності, різножанровості, літературної майстерності її публікацій, врахування інтересів і демографічного складу читачів. У дослідженні відповідно до гіпотези слід було з'ясувати со- ціально-демографічний склад аудиторії, реальну картину ставлення до газети, відповідність газетної практики читацьким інтересам і уподобанням, визначити найсуттєвіші об'єктивні й суб'єктивні чинники поліпшення діяльності газети і сформулювати практичні рекомендації для редакції, враховуючи матеріально-технічний рівень її бази.

Гіпотеза була переважно описовою. Проте оскільки вона мала елементи поясшовальності, то стратегічний план дослідження — аналітичний у суті - передбачав й експериментальність, зокрема, порівняння результатів, одержаних у різний час.

Зауважмо, що формулюванням мети, завдань і гіпотези для соціолога закінчується методологічна частина роботи. Відповідно обгрунтування теми дослідження, його мети, завдання і гіпотеза є методологічною частиною програми КСД.

Запитання для самоконтролю

Які Ви знаєте етапи проведення ксд?
Що входить до програми ксд?
Які головні відмінності наукової гіпотези від звичайного припущення?

У стратегічному плані дослідження будь-яко- го КСД (особливо комплексного) можна знайти ознаки і розвідувального, і аналітичного, і експериментального планів. Переважає, звичайно, один із варіантів

3.2. Програма соціологічного дослідження. Процедурний розділ

Перш ніж приступити до розроблення польових документів, за допомогою яких збирають інформацію (анкети, протоколи спостережень, бланки контент-аналізу), слід поставити собі запитання (і відповідь на нього викласти у програмі): як треба проводити дослідження на цю тему? Вибір методу збору інформації залежить від предмета дослідження, від проблеми і гіпотези. Анкетування, наприклад, не має жодного сенсу у вивченні культури мовлення ведучих інформаційних програм чи дослідженні оперативності газетної інформації, - в обох випадках потрібний контент-аналіз. Вибравши метод, треба з'ясувати, що саме соціолог буде вивчати, які саме аспекти досліджуваної проблеми, чому саме ці аспекти, а не, скажімо, думку про них досліджуваної групи?

Соціологія має справу із суспільними явищами, які не тільки вимірюванню, а й фіксації безпосередньо піддаються дуже важко або й не піддаються зовсім. Вульгаризатори соціології перекладають розв'язання цієї проблеми на опитуваних, пропонуючи їм самим визначити, наприклад, у скільки разів у них зріс рівень економічного мислення. Або ж, навпаки, надають поверховим ознакам ваги суттєвих: якщо більшість студентів назвала якусь дисципліну найлегшою, то вона такою і є; людина, яка читає шістнадцятисторінкову газету, в чотири рази активніше включена в систему масової комунікації, ніж та, яка читає чотири- сторінкову тощо.

Дуже часто молоді соціологи, визначивши мету і предмет, сформулювавши проблему та гіпотезу, беруться одразу складати анкету (люди, не надто обізнані із соціологічною методикою, вважають анкетування єдиним методом збору інформації). Якщо такий «соціолог» не переймається ще й правилами побудови анкети, то справа йде дуже легко, швидко і користі від неї... ніякої

Соціолог, який дотримується наукових принципів і розраховує одержати ґрунтовні й аргументовані результати, дозволити собі такого примітивізму не може. Проблему він розв'язує через операціоналізацію понять - пошук соціальних індикаторів, які характеризують досліджуване явище, і розроблення методики фіксації таких індикаторів - часткових понять. Скажімо, соціолог вивчає ціннісні орієнтації в системі ЗМ1. Тоді його завдання - спочатку інтерпретувати цю теоретичну категорію («ціннісні орієнтації у системі ЗМІ»), а потім операціоналізувати її, тобто з'ясувати, як вона реалізується на рівні конкретного ставлення конкретної аудиторії до конкретних ЗМІ у конкретних умовах. У чому таке ставлення може виявитися? У накладах, кількості телеглядачів і радіослухачів, у регулярності сприймання інформації, уявленні про авторитетність, інтересі до тем, мірі довіри аудиторії до конкретних ЗМІ. Ці поняття називають операційними і означають вони ті явища, які безпосередньо вивчатиме дослідник.

Однак і ці явища не завжди доступні безпосередньому спостереженню і вимірюванню. Щоб говорити про них, треба визначити соціальні індикатори, які здатні об'єктивно їх відобразити. Скажімо, про інформаційні інтереси людини можна судити, спостерігаючи за її поведінкою і фіксуючи її вчинки. Дюцо людина переглядає низку передач певної тематики, регулярно читає публікації преси на цю тему, то відповідний інформаційний інтерес можна вважати встановленим. Тобто потрібна сукупність різнобічних соціальних індикаторів. Крім того, використання операційних понять у польових документах (анкетах, протоколах спостережень тощо) може призвести до

викривлення інформації через неоднозначне їх тлумачення. Хоча б тому, що дослідник оперує поняттями, які характеризують певну соціальну групу, а запитання анкети адресовані окремій людині. Тому соціологові доводиться переводити операційні поняття на мову конкретних запитань. Замість запитання «Чи регулярно Ви читаєте газету?» ставити два: «Як часто Ви читаєте газету?» і «Як давно...» (читати раз на місяць - це теж читати регулярно). Замість запитання «Чи газета авторитетна?» - «За що Ви цінуєте цю газету?» з відповідним переліком варіантів відповіді.

Зафіксувавши, що людина постійно переглядає сільськогосподарську передачу, передчасно робити висновок про те, що вона має інформаційний інтерес до відповідної теми: цю передачу може вести знайомий чи родич глядача

Наступний етап, який мас бути відображений у програмі, пов'язаний із потребою якось зафіксувати і систематизувати одержану в ході КСД інформацію. Програма мас містити обґрунтування системи відношення між числами, які позначають конкретні соціальні факти, тобто між індексами. Такі системи в соціології та в інших науках називають шкалами.Якщо інформацію фіксувати не за наперед передбаченою системою, без урахування цих ш к а л, то вона виявиться непридатною для обробки. Тобто, формулюючи запитання і можливі варіанти відповіді на них, соціолог має передбачити, за допомогою яких шкал він оброблятиме одержану інформацію. Це ще раз переконує, що розроблення програми має передувати складанню польових документів і польовим дослідженням.

Величезну кількість різновидів шкал у науці поділяють на три типи: найменувань, порядку та інтервальні.

Шкала найменувань відображає лише тотожність або відмінність одиниць спостереження. Наприклад: читачі газет, радіослухачі, телеглядачі або люди, зайняті фізичною чи розумовою працею. Однак віднести одиницю спостереження до певної групи - справа не завжди легка. До прикладу, у ситуації, коли у шкалу «міські-сільські жителі» треба віднести людину, яка прописана в селі, а живе і працює у місті, чи живе у місті, а на роботу їздить до села і там проводить більшість часу. В опитуванні шкалу найменувань використовують для аналізу інформації, одержаної за допомогою альтернативних запитань і запитань-«меню».

Якщо соціальні індикатори можна розташувати у певному порядку наростання або спаду, тоді одержуємо шкалу порядку. Прикладом такої шкали є шкала ознаки «зацікавленість темою» (варіанти відповіді - «цікавить дуже», «не дуже», «майже не цікавить», «не цікавить зовсім»). У цій шкалі числа уже відіграють іншу роль. У наведеному прикладі варіантам відповіді присвоюють значення відповідно 4,3, 2, 1. Можливі випадки, коли ознакам присвоюють й інші числові значення, але завжди більшому соціальному індикаторові присвоюють більший числовий індекс.

Інтервальна шкала (її ще називають метричною) - своєрідний різновид шкали порядку. З тією відмінністю, що інтервальна шкала дає змогу зафіксувати, наскільки індикатор однієї одиниці спостереження відрізняється від індикатора іншої. Наприклад: газетна публікація обсягом до 50 газетних рядків, до 100, 101-200, 201-300, понад 300 рядків. Або кількість років навчання: 9 років, 10-11, 13 років, 16 років, 19, більше 19. Інтер- вальну шкалу використовують для фіксації й аналізу інформації про вік, стаж, зарплату, час, який витрачається на конкретну діяльність, тощо.

За допомогою шкали найменувань та шкали порядку фіксують та вимірюють якісні ознаки, а за допомогою інтерваль- ної шкали - кількісні

Відтак можливості застосувати числа в ін- тервальній шкалі значно ширші. Тому зрозуміле бажання соціологів використовувати замість шкали порядку інтервальну шкалу. У багатьох випадках таке бажання виправдане. Адже питання «Як часто Ви читаете газету?» з варіантами відповіді «читаю кожен номер», «1-2 рази на тиждень», «кілька разів на місяць», «дуже рідко» дасть значно більше точнішої інформації, ніж те саме запитання з такими варіантами відповіді: «постійно», «інколи», «дуже рідко», «зовсім не читаю».

Надзвичайно важливим елементом програми КСД є обгрунтування вибору і опис вибірки. Проблема вибірки не стоїть перед соціологом, коли він має справу з порівняно невеликою сукупністю і проводить суцільне обстеження. Не стоїть ця проблема і перед статистиком чи демографом, який проводить перепис населення. Для них, навпаки, важливо не пропустити жодної людини чи жодного документа, показника. Однак той же перепис населення (зауважмо, дуже дорогий) дає тільки найголовнішу інформацію про населення. Соціолог постійно потребує значно глибшої, ґрунтовнішої інформації і проводити такі «переписи» йому просто не до снаги, та й нема потреби.