Файл: Філософія підручник.doc

Античність. На ранніх етапах філософія, як уже зазна­чалося, містила в собі зародки всіх наук. На підґрунті цих знань філософія була покликана запропонувати людині гар­монійний спосіб співіснування з навколишнім світом, інши­ми людьми, а також із самою собою.

Початок розмежування між філософією і наукою пов'язують з ім'ям великого давньогрецького мислителя Арістотеля (384-322 до н. е.). Це розділення відбулося за двома критеріями: предметом і методом. Конкретні науки почали освоювати свій предмет — окремі сфери природного і суспільного життя, виробляти дослідницькі та математичні методи їх вивчення. Філософія ж бачила своїм предметом створення цілісного образу світу звичним для неї методом абстрактних умовиводів.

Середні віки. У середньовіччі головне місце в духовному житті суспільства посідала релігія. Філософії було відведе­но місце «служниці теології», покликаної раціонально трак­тувати і доводити релігійні істини. На іще нижчому рівні перебували конкретні науки та мистецтва.

Новий час. Розвиток суспільства в Новий час був позна­чений численними науковими відкриттями. Наука проголо­сила свою першість зі словами «Фізику, бійся метафізики!» (маючи на увазі філософські спекуляції). Тривала подаль­ша спеціалізація окремих наук (спершу природничих, а з XIX ст. і гуманітарних). Розпочалася секуляризація — релігія витискалася з усіх сфер суспільного життя.

Сучасність. У сучасному світі утверджується модель співпраці між філософією, наукою та релігією. Людство дійшло висновку, що всі три царини однаково потрібні йому для задоволення різних духовних потреб. Доказом цього є поширення синтетичних утворень: релігійної філософії, фі­лософії науки, філософії релігії тощо.

Можна погодитися із британським мислителем XX ст. Б. Расселом у тому, що «філософія — це нічийна земля між наукою та релігією». Справді, філософія містить у собі риси як науки, так і релігії, але завжди залишається самодостат­ньою, унікальною сферою духовної діяльності людини.

1.4. Історико-філософський процес.«основне питання філософії»: різноманіття підходів

Від давнини до сучасності триває про­цес розвитку філософської думки — історико-філософський процес.

Прогрес філософських знань здебільшого відбувається не у вигляді появи відокремлених у просторі та часі вчень великих мислителів — він є результатом поєднання певних тенденцій.

Основними ланками історико-філософського процесу є:

• учення певного мислителя з тієї чи іншої проблеми;

• система певного мислителя — сукупність принципів, якими пояснюються і людина, і суспільство, і природа;

• філософська школа, яка об'єднує філософів навколо певної системи;

• течія та напрям — сукупність схожих підходів до розв'язання найпринциповіших філософських питань.

Автором класичного підходу до сутності історико-фі­лософського процесу є великий німецький філософ XIX ст. Ґ. В. Ф. Геґель. На думку Геґеля, у кожен момент свого розвитку філософія орієнтована на розв'язання найбільш пекучих для свого часу суспільних проблем. Водночас уся історія філософії є послідовним наближенням до пізнання Абсолюту — найвищої першооснови всього існуючого. Без­перервність і поступальність розвитку філософської думки забезпечено тим, що кожна наступна філософська система (школа, течія, напрям) «знімає» попередні: приходячи їм на зміну, позбавляє їх актуальності, хоча й зберігає окремі най­важливіші їх елементи.

Основні принципи сучасного підходу до історико-філо­софського процесу значною мірою відрізняються від позиції Ґ. В. Ф. Геґеля і базуються на таких основних засадах:

• плюралістичність, себто множинність філософських систем є невіддільною властивістю філософії, оскільки винайти загальновизнаний, правильний для всіх спосіб розв'язання філософських завдань просто неможливо;

• особистісний ракурс, особисті роздуми окремої людини над унікальністю і сенсом своєї присутності у світі (філо­софування) стають важливішими, ніж якісь спеціальні до­слідження професійних філософів у навчальних закладах або науково-дослідних установах;

паралельність: немає єдиної магістральної лінії розвит­ку філософії — її розвиток відбувається шляхом взаємозба­гачення різних національних філософій.

Разом із цим, що ближче до сучасності, то помітнішим стає подрібнення, зменшення масштабу філософських проб лем. У другій половині XX ст. узагалі почалися розмови про ситуацію «кінця філософії» або навіть її «смерті». Однак доречніше казати про радикальну видозміну філософії порівняно з її традиційним, усталеним виглядом.

У XIX ст. вважалося, що весь розвиток філософської думки зосереджується на­вколо «основного питання філософії». Це питання мало два аспекти.

1. Як співвідносяться буття та свідомість — що є первинним?

Ті мислителі (Платон, Геґель), які вважали, що первинним є духовне начало, свідомість, дістали назву ідеалістів. Ти хто відстоював думку про первинність матеріального начала (Демокріт, Гольбах, Маркс), називали матеріалістами.

2. Чи є світ пізнаваним?

Гносеологічні оптимісти відповідають на це запитані ствердно: вони вірять, що світ можна пізнати, хоча б у загал них принципах. На противагу їм агностики та скептики висувають сумніви у можливості достовірного пізнання світу.

У XX — на початку XXI ст. формулювання «основне питання філософії» почасти втратило актуальність, оскільки сучасні науково-філософські дані засвідчують неможливість однобічного, єдиного підходу до будь-яких проблем. Уважається, що сьогодні «основне питання філософії» — справа світогляду кожної окремої людини. Власне з моменту свого виникнення і до нашого часу філософія є нічим іншим, : узагальненими роздумами людини про саму себе.

Контрольні запитання

1. Назвіть коло найбільш важливих проблем, які вивчає і філософія?

2. У чому полягає вічність ключових філософських проблем?

3. Яке співвідношення між світоглядом та філософіє

4. Поясність, чому «філософія — це нічийна земля між наукою та релігією»?

5. Перелічіть основні розділи філософського значення?

6. Які з них, на вашу думку, найбільш актуальні в наш час ?

2. Чому вивчення філософії необхідне спеціалістам різних галузей ?

3. У чому полягають принципові відмінності класичного і сучасно підходів до сутності історико-філософського процесу?

Тема 2. Філософія давнього світу

План викладу

• Проблема виникнення філософії. Східний і західний способи філософування

• Давньосхідна філософія

• Філософія античного світу

Ключові поняття й терміни: атман, атомісти, Брахман, Дао, даосизм, елеати, епікурейці, Карма, конфуціанство, космоцент- ризм, міфологія, мікрокосм і макрокосм, релятивізм, сансара, со­фісти, стоїки, чарвака-локаята.

2.1. Проблема виникнення філософії. Східнии і західнии способи філософування

Позаяк філософія претендує на вирішення вічних пи­тань, які завжди цікавили людину, вона сама не є вічним способом їх розгляду. Філософія виникає тільки в середині І тисячоліття до н. е. на певному етапі розвитку світової цивілізації. До того часу панували релігія та міфологія.

За сучасними уявленнями, міфологія (від давньогрец. «міф» — переказ) — низка ви­гаданих історій, покликаних одночасно розважати і приховувати незнання справжніх причин явищ. Насправді,

Міфологія — система поглядів, заснована не на те­оретичних доказах і міркуваннях, а на емоційно-художньому переживанні навколишнього світу.

Основні риси міфологічної свідомості:

1. Конкретно-чуттєвий характер, особисте став­лення до природи, сприйняття її як живої, мислячої істоти.

Простіше кажучи, людина емоційно відчувала світ як оду­хотворене «ТИ», як своєрідного людського двійника.

• Описовий і індивідуалізований підхід до подій, явищ, процесів: замість того, щоб розмірковувати про сут­ність явищ, древні просто розповідали те, що могли побачи­ти своїми очами або помацати руками.

• Егоцентризм — переживання найближчої до люди­ни дійсності як усього світу загалом.

• Художня образність — перенесення в процесі по­яснення на світ рис самої людини чи суспільства, так що, скажімо, історія виникнення світу розповідалася як похо­дження сім'ї богів.

• Некритичність до змісту міфологічних оповідань. Будь-які вигадки про події чи героїв не підлягали сумніву і сприймалися як реальні; одні й ті самі міфологічні сюжети переповідалися у різних версіях, які сприймалися з однако­вою зацікавленістю.

Міфологічна свідомість проіснувала тривалий час з двох основних причин:

• вона відповідала конкретно-чуттєвому характеру мис­лення первісної людини, здатної, подібно до маленької ди­тини, лише споглядати навколишню дійсність, а не осмис­лювати її на теоретичному рівні за допомогою абстрактно - логічного мислення;

• вона органічно поєднувалася з особливостями функ­ціонування архаїчної соціальної організації, заснованої на замкненому колі табу, законів і звичаїв, так само незмінно­го, як схід і захід сонця, а тому обов'язкового до виконання, закритого до критичного осмислення.

Філософія та міфологія мають схожість та відмінність. Це — історичні типи світогляду, які існують у різні часи на різних етапах історії людства. Вони виконують певні ко­рисні для суспільства функції, скажімо, передання знань. Але тим часом між філософією та міфологією існують такі відмінності:

• філософія творить свій погляд на світ на рівні абстракт­но-логічного мислення, а міфологія — на рівні чуттєвого сприйняття;