Файл: Філософія підручник.doc

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 05.09.2024

Просмотров: 156

Скачиваний: 0

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

СОДЕРЖАНИЕ

Тема 1. Філософія, її призначення, зміст та функції в суспільстві

1.1. Поняття, предмет і ознаки філософії та філософування

1.2. Структура та функції філософського знання

1.3. Співвідношення філософії з наукою і релігією

1.4. Історико-філософський процес.«основне питання філософії»: різноманіття підходів

Контрольні запитання

Тема 2. Філософія давнього світу

2.1. Проблема виникнення філософії. Східнии і західнии способи філософування

Історична доля міфології

Способи філософування

2.2. Давньосхідна філософія

2.3.Філософія античного світу

Арістотель

Тема 3. Філософія середньовічного суспільства та епохи відродження

3.1. Основні ідеї та принципи середньовічної філософії

3.2. Основні етапи розвитку середньовічної філософії Етапи середньовічної філософії

3.3. Людина і суспільство у філософській думці епохи відродження

3.4. Бог і природа у філософській думці епохи відродження

4.2. Раціоналістичний напрям у філософії нового часу

4.3. Французьким матеріалізм і просвітництво другої половини XVIII ст. Поняття просвітництва

Тема 5. Німецька класична філософія та марксизм

5.1. Критична філософія і. Канта

5.2. Філософська система ґ. Геґеля

5.3. Філософія марксизму

Контрольні запитання

Тема 6. Традиції та особливості розвитку філософської думки в україні

6.1. Особливості та основні етапи розвитку української філософської думки

6.2. Філософська культура давньої русі

63. Філософська культура українського бароко

6.4. Філософська система г. С. Сковороди

6.5. Класична українська філософія

6.6. Філософія в радянській україні

6.7. Філософія в українській діаспорі у 1920-1980-1 рр.

6.8. Українська історіософія

Контрольні запитання

Тема 7. Сучасна світова філософія

Зміни в людській цивілізації

7.1. Особливості сучасної світової філософії

7.2. «Філософія підозри» (ф. Ніцше, 3. Фройд)

7.3. Екзистенціально- антропологічні напрями

7.4. Позитивізм та його різновиди

7.5. Ситуація постмодерну у філософії

Контрольні запитання

Тема 8. Онтологія

8.1. Буття: проблеми, концепції, форми

8.2. Матерія та рух. Простір і час

8.3. Свідомість як ідеальне буття

Контрольні запитання

Тема 9. Гносеологія

9.1. Пізнання як предмет філософського аналізу

Пізнання — процес здобуття, переробки, передавання та використання знань про навколишній світ.

9.2. Істина і знання

9.3. Наука і наукове пізнання Поняття «наука»

9.4. Діалектика як теорія і як метод Поняття діалектики

Контрольні запитання

Тема 10. Філософська антропологія

10.1. Філософська антропологія як розділ філософського знання

10.2. Основні філософські підходи до сенсожиттєвих

10.3. Основні філософські підходи до сутності людини

Контрольні запитання

Тема 11. Соціальна філософія

11.1. Основні сфери і проблеми суспільного життя, IX характеристика

11.2. Людина в суспільній системі: індивід, індивідуальність, особистість

11.3. Філософія історії. Основні теорії історико-культурного

11.4. Сучасне інформаційне суспільство

Контрольні запитання

Висновки до модуля і

Тестові завдання до модуля і

4.2. Раціоналістичний напрям у філософії нового часу

Раціоналісти, розробляючи проблему оптимального мето­ду пізнання, визнавали пріоритет розуму над чуттями. Вони не відкидали інформативності чуттів, але вважали, що:

  • чуття дають недостовірну інформацію (наприклад, зірки на небі здаються нам дуже малими, тоді як насправді вони більші за Землю);

■ щоб претендувати на всезагальність, дані органів чуття мають бути проаналізовані нашим розумом.

Знаменитий французький філософ Рене Декарт (1596-1650) основу основ убачав у мисленні. Суть раціоналістичного полягала у двох постулатах.

По-перше, головним методологічним засобом у нього постає так звана інтелектуальна інтуїція. Інтелектуальна інтуїція, за Декартом, — це тверде й виразне уявлення, що народжується у здоровому розумі шляхом розумного спо­глядання; це уявлення настільки просте й чітке, що не викли­кає жодних сумнівів. Таким чином, ми здобуваємо певні ос­новоположення, відштовхуючись від яких можемо пояснити що завгодно. Так, вихідним пунктом інтелектуальної інтуїції в Декарта проголошується сумнів: саме за допомогою сум­ніву можна очистити розум від забобонів та упереджень. Єдиним беззаперечним фактом на початку пізнавальної діяльності є лише факт існування самого суб'єкта, який мис­лить («Я мислю, отже, я існую», ця фраза стала засадничою для всієї класичної раціоналістичної філософії).

По-друге, з цих інтуїтивних споглядань розум має зроби­ти всі потрібні висновки, і робити їх слід на засадах дедук­ції — руху думки від загального до конкретного, одиничного.

Декарт формулює основні правила дедуктивного методу:

  • дослідження будь-якого факту, явища, процесу необ­хідно починати з простого й очевидного;

  • складніші судження здобуваються за допомогою виве­дення одиничного із загального;

  • необхідно зберігати безперервний ланцюжок висновків;

  • якщо проблема досить складна, її необхідно поділити на складові частини і досліджувати за допомогою дедукції кожну частину окремо.

Раціоналіст Декарт, на відміну від емпіриків, наполягав на існуванні вроджених ідей, до яких відносив й ідею Бога.

Нідерландський філософ Бенедикт (Барух) Спіноза (1632-1677) також виходив

Б. Спіноза


з переконання, що за допомогою раціональної дедукції мож­ливе повне і всебічне пізнання навколишнього світу. Його основний твір — «Етика, доведена в геометричному поряд­ку»; у цьому трактаті постулюються аксіоми, розвиваються доведення, робляться висновки тощо.

Трактуючи процес пізнання, Спіноза різко протиставляє чуттєві уявлення та справжнє розуміння.

Чуттєві уявлення презентують, за Спінозою, перший, нижчий рівень пізнання. За приклад може слугувати без­ладний хаотичний досвід: солдат, наприклад, побачивши сліди коня на піску, негайно переходить від думки про коня до думки про вершника, далі — до думки про війну.

Достовірне знання можливе тільки на стадії розуму, який становить другий рівень пізнання. За допомогою нього ми мислимо на рівні не конкретних предметів або явищ, а абс­трактних понять, що узагальнюють істотні властивості ве­ликих груп таких явищ. Загальні поняття, на думку Спіно- зи, відбивають об'єктивні властивості речей.

Інтуїтивне знання дає нам, безумовно, правильні відо­мості про навколишній світ. Його ми успішно демонструє­мо під час виконання математичних операцій.

Ґотфрід Ляйбніц (1646-1716) — німець­кий філософ і математик, який був переко

Ляйбніц нании в тому, що в навколишньому світі панує гармонія, при­внесена у світ Богом. З цієї причини, вважав Ляйбніц, люди­на, яка володіє найбільш розвиненим — після Бога — розу­мом, виявляється здатною висновувати з власного інтелекту всі найбільш загальні і достовірні істини про навколишній і піт — істини розуму. У разі необхідності достовірність цих істин можна довести за допомогою трьох логічних законів (закон тотожності, закон суперечності, закон достатньої під­стави). Ці засадничі для правильного мислення узгляднення вивчатимемо окремою темою в модулі III «Логіка».

Ту інформацію про світ навколо нас, яку постачає нам безпосередній почуттєвий досвід, Ляйбніц називає істина­ми факту. На відміну від істин розуму, вони носять імовір­ний, а тому менш достовірний характер.

У цілому раціоналістичний напрям виявився так само однобічним, як і протилежний до нього емпіричний. У су­часній теорії пізнання панує думка, що пізнавальна діяль­ність відбувається водночас як на емпіричному, так і на ра­ціональному рівнях.


4.3. Французьким матеріалізм і просвітництво другої половини XVIII ст. Поняття просвітництва

Просвітницький рух набув великого поширення у другій половині XVIII ст. у Франції, він відобразив боротьбу біль­шості населення країни — так званого третього стану (се­ляни, ремісники, буржуазія, купці, найманці) — за свої со­ціально-політичні та економічні права. Частина «третього стану» успішно вписалася в нові, капіталістичні економічні умови, накопичила певний матеріальний статок, однак за­старілий політичний устрій — абсолютна монархія — зали­шав цих людей цілком безправними.

Основні положення просвітницької програми поділя­ли такі відомі представники Просвітництва, як Вольтер, Д. Дідро, Ж. Ж. Руссо, Ш. Л. Монтеск'є, П. А. Гольбах та ін.

Просвітництво — широкий громадсько-політичний рух за перетворення людини і суспільства на розум­них засадах шляхом розвитку освіти і наук.

Філософським підґрунтям Просвітництва постав фран­цузький матеріалізм. Він обстоював картину світу, який існує за власними природними законами. Матерія та її рух постають єдиною реальністю. Ученим удалося відійти від поширеної раніше ідеї Бога як першодвигуна: рух віднині проголошувався способом існування матерії, відтак будь - які втручання ззовні — неможливі.

Більшість послідовників Просвітництва підтримувала по­зицію деїзму. Однак деякі найбільш радикально налаштовані просвітники (Ш. Мельє) навіть виступали з позицій атеїзму, заперечували Бога, а релігію вважали знаряддям правлячої еліти для пригноблення нижчих верств населення.

Основні ідеї Просвітництва такі:

1. Концепція природних прав. Кожна людина має природні права, яки­ми наділена від народження: право на життя, свободу і власність.

  • Теорія суспільного договору. Держава виникає не з Божої ласки, а внаслідок добровільної угоди людей між собою, вважали просвітники. Держава поклика­на виступати як посередник у відносинах між людьми, щоб запобігати конфліктам, які виникають у процесі реалізації природних прав різних людей. Звичайна річ, що, укладаючи суспільний договір, людина частково втрачає свої природні права, зокрема необмежене право на власність. Натомість вона отримує значно більше: захист своїх громадянських прав через проголошення рівності всіх людей перед зако­ном, а також можливість не турбуватися про ту власність, якою фактично володіє. Іншими словами, погоджуючись на суспільну угоду, людина тим самим втрачає менше, ніж здобуває.


Соціально-економічна нерівність — най­більше суспільне зло. Вона є несподіваним наслідком суспільного договору, оскільки основні зусилля держави та ідеї законів, що нею створюються, спрямовані на захист приватної власності. Таким чином, незначна природна нерівність людей у фізичних і розумових здібностях у су­спільстві набуває потворних, значно перебільшених форм. Просвітники сподівалися, що в раціонально організованому суспільстві жоден громадянин не повинен бути настільки заможним, щоб мати можливість купити іншого, і жоден — не настільки бідним, щоби бути змушеним продавати себе15. Сучасник епохи Просвітництва, мандрівний український філософ Григорій Сковорода несхвально відізветься про принцип «рівної рівності» й розроблятиме власну соціаль­ну концепцію «нерівної рівності».

  • Теорія просвіти. Просвіта бачилася у тісному зв'язку з розвитком системи загальнодоступної освіти. Про­те головним завданням просвіти вважалося не стільки отри­мання певної суми знань, скільки вміння правильно розпоря­дитися тим розумом, який людина має від природи. З цього приводу великий німецький філософ І. Кант у невеличкому нарисі з красномовною назвою «Що таке Просвітництво?» писав : «Лінощі і боягузтво — ось причини того, що така ве­лика частина людей, які вже давно звільнилися від чужого їм керівництва природи, все-таки охоче залишаються на все життя неповнолітніми; із цих самих причин так легко інші привласнюють собі право бути їх опікунами. Адже так зруч­но бути неповнолітнім! Якщо у мене є книга, що мислить за мене, якщо у мене є духовний пастир, совість якого може замінити мою, і лікар, котрий приписує мені певний спосіб життя тощо, то нема чого мені утруднювати себе...» 16,-

Зрештою тільки просвічена людина зрозуміє несправед­ливість існуючого суспільного устрою і прагнутиме його змінити. До зміни суспільного устрою більшість просвітни­ків мріяли прийти шляхом реформ, наприклад, скликання Установчих Зборів для укладення нового, справедливішого суспільного договору.

  • Історичний оптимізм, віра в матеріальний і ду­ховний прогрес усього людства. Він тлумачився як наслідок успішного просвітництва й, у свою чергу, мав стимулювати його подальший поступ.

У деяких європейських країнах ідеї Просвітництва справ­дилися. Наприклад, розпочавши суспільні реформи в середині XVII ст., Велика Британія перетворилася у XIX сг. на провідну державу світу. У самій Франції ідеї Просвітництва стали своєрідною ідейною підготовкою Великої Французь­кої революції. Жертвами цієї революції стали багато з тих, хто брав участь у просвітницькому русі.


Ідеї Просвітництва на теренах України здійснювали свій вплив до середини XIX ст. Щоправда, іноді вони зіш­товхувалися з критичним сприйняттям. У пізній період своєї творчості великий письменник Микола Гоголь писав: «Просвітити не означає навчити або наставити, або дати ос­віту, або навіть освітити, але всю наскрізь висвітлити люди­ну у всіх її силах, не в одній думці, пронести всю природу її крізь якийсь очисний вогонь. Слово взяте з нашої Церкви... Недаремно також в іншому місці служіння гримлять урив­часто, немов з неба, вголос усім слова: «Світло просвітлен­ня» і нічого до них не додається більше» 17.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

Які зміни в становищі філософії в системі знання сталися в Но­вий час? 2. Чому саме гносеологія та методологія наукового пізнан­ня уособлюють філософію Нового часу? 3. У чому полягає проблема методу у філософії Ф. Бекона? 4. Поясність, чому погляди Дж. Локка оцінюють як «сенсуалізм», а Д. Юма — як скептицизм? 5. Доведіть, що саме Р. Декарт є засновником раціоналістичної традиції? 6. Що є під­ставою для твердження Геґеля: Просвітництво — це «царство розу­му»? 7. Відтворіть погляди французьких просвітників на можливість соціальних реформ і суспільного прогресу?