ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 05.09.2024
Просмотров: 133
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
Тема 1. Філософія, її призначення, зміст та функції в суспільстві
1.1. Поняття, предмет і ознаки філософії та філософування
1.2. Структура та функції філософського знання
1.3. Співвідношення філософії з наукою і релігією
1.4. Історико-філософський процес.«основне питання філософії»: різноманіття підходів
Тема 2. Філософія давнього світу
2.1. Проблема виникнення філософії. Східнии і західнии способи філософування
Тема 3. Філософія середньовічного суспільства та епохи відродження
3.1. Основні ідеї та принципи середньовічної філософії
3.2. Основні етапи розвитку середньовічної філософії Етапи середньовічної філософії
3.3. Людина і суспільство у філософській думці епохи відродження
3.4. Бог і природа у філософській думці епохи відродження
4.2. Раціоналістичний напрям у філософії нового часу
4.3. Французьким матеріалізм і просвітництво другої половини XVIII ст. Поняття просвітництва
Тема 5. Німецька класична філософія та марксизм
5.1. Критична філософія і. Канта
5.2. Філософська система ґ. Геґеля
Тема 6. Традиції та особливості розвитку філософської думки в україні
6.1. Особливості та основні етапи розвитку української філософської думки
6.2. Філософська культура давньої русі
63. Філософська культура українського бароко
6.4. Філософська система г. С. Сковороди
6.5. Класична українська філософія
6.6. Філософія в радянській україні
6.7. Філософія в українській діаспорі у 1920-1980-1 рр.
Тема 7. Сучасна світова філософія
7.1. Особливості сучасної світової філософії
7.2. «Філософія підозри» (ф. Ніцше, 3. Фройд)
7.3. Екзистенціально- антропологічні напрями
7.4. Позитивізм та його різновиди
7.5. Ситуація постмодерну у філософії
8.1. Буття: проблеми, концепції, форми
8.2. Матерія та рух. Простір і час
8.3. Свідомість як ідеальне буття
9.1. Пізнання як предмет філософського аналізу
Пізнання — процес здобуття, переробки, передавання та використання знань про навколишній світ.
9.3. Наука і наукове пізнання Поняття «наука»
9.4. Діалектика як теорія і як метод Поняття діалектики
Тема 10. Філософська антропологія
10.1. Філософська антропологія як розділ філософського знання
10.2. Основні філософські підходи до сенсожиттєвих
10.3. Основні філософські підходи до сутності людини
11.1. Основні сфери і проблеми суспільного життя, IX характеристика
11.2. Людина в суспільній системі: індивід, індивідуальність, особистість
11.3. Філософія історії. Основні теорії історико-культурного
- філософія використовує абстрактні поняття, а міфологія — чуттєві образи;
- філософія критична, міфологія — некритична.
Виникнення Філософії Іноді зустрічається точка зору, що поява філософії є своєрідним дивом — настільки неочікувано вона виникає і настільки разюче відрізняється від панівного на той час релігійно-міфологічного світогляду. Можливо, людям давньої епохи філософське знання про світ і справді уявлялося як священне і надприродне. Проте, згідно з сучасними підходами, треба казати, що виникнення філософії було закономірним явищем і мало низку передумов:
- духовні передумови: зростання рівня розвитку людини, насамперед рівня її мислення;
-
політичні передумови: встановлення демократичнішого суспільного устрою, що дозволив людині усвідомити себе як особистість (ідеться зокрема про Стародавню Грецію);
-
соціально-економічні передумови: 1) відокремлення розумової праці від фізичної, поява вільного часу для філософських роздумів; 2) класова боротьба і поява нових суспільних сил, що протистояли тим верствам населення, які обґрунтовували своє привілейоване соціальне становище походженням від богів або героїв.
Щоб детальніше висвітлити проблему виникнення філософії, треба відповісти на кілька уточнюючих запитань:
Коли виникла філософія? Антична філософія, яку більшість дослідників розглядають як праматір усієї європейської філософії, виникла приблизно в середині І тисячоліття до н. е. Перша відома нам давньогрецька філософська школа утворилася в місті Мілеті у VI ст. до н. е. Те, що існувало раніше, прийнято називати протофілософгєю або передфілософією.
Де виникла філософія? Хоча, говорячи про початки філософії, найчастіше згадують передусім Давню Грецію, на момент виникнення видатні філософські вчення вже з'явилися й у Стародавній Індії та Стародавньому Китаї.
Чому виникла філософія? Тому що людське мислення і культура підносяться на вищий щабель.
Навіщо виникла філософія? Нове суспільство потребує нову картину світу, і філософія виникає, щоб задовольнити цю потребу.
З чого виникає філософія? Найчастіше кажуть, що філософія виникає на основі міфології та зачатків наук. Згідно з деякими підрахунками, 90 % усіх міфів за змістом були пов'язані з релігією, розкривали ті чи інші релігійні уявлення і лише 10 % пояснювали походження тих чи інших явищ у природний спосіб.
Як виникла філософія? Філософія виникає як своєрідне «розчаклування світу». На зміну конкретно-чуттєвому сприйняттю світу приходить абстрактно-логічне мислення. Надприродні пояснення заміщуються пошуком природних причин явищ та подій. Замість художніх образів починають застосовувати абстрактні пояснення. Місце голослівних категоричних тверджень чи простих описів заступають теоретичні міркування про першооснову всього існуючого, при цьому необхідною стає аргументація, доведення авторської точки зору.
Наслідки виникнення філософії без перебільшення доленосні. Німецький філософ XX ст. Едмунд Гуссерль (1859-1938) вважав, що разом із філософією народжується «особливе людство і особливе життєве покликання» — «духовна Європа»3. Адже філософія утверджує наявність вищого начала, Ідеалу, задля досягнення якого треба повсякчасно самовдосконалюватися. Таким чином, створення філософської картини світу започаткувало матеріальний і духовний прогрес.
Історична доля міфології
З появою філософії міфологія почала відходити на задній план. Однак від міфології в нашій свідомості залишилося багато пережитків. Наприклад, від егоцентризму збереглося майже підсвідоме вороже ставлення до всього, шо не вкладається в наші усталені із дитинства уявлення. У ХІХ-ХХ ст. виник ще один, більш значимий феномен. Знаменитий історик і культуролог И. Ґейзінга назвав його «поглинанням міфом логосу», натякаючи на те, що процес зародження філософії часто визначають як «перехід від міфа до логосу». «Відродження міфології» відбувається у вигляді історичних міфів, рекламних міфів і міфів засобів масової інформації. Головна відмінність сучасної міфології від давньої — її усвідомлений характер. Сучасні міфи продукуються з певними практичними цілями, наприклад, щоб збільшити продаж того чи іншого товару. їхня «міфологічність» полягає в тому, що застосовують певні засоби емоційного впливу на свідомість людини, аби примусити її упевнитися в достеменності того чи іншого повідомлення. Наприклад, коли подається та чи інша новина, враження від неї зросте у кілька разів, якщо розповідь про неї буде супроводжуватися відеорядом, можливо, із відеофрагментів, які цієї події ніяк не стосуються.
Способи філософування
Оскільки західна й східна культурні традиції суттєво різняться між собою, доречно казати про різницю між західним і східним способами філософування. Пропонуємо щодо цього невеличку порівняльну таблицю:
Східний спосіб філософування |
Західний спосіб філософування |
Внутрішньому світові людини віддається перевага над світом зовнішнім. Навіть так: зовнішній світ (світ матеріальних об'єктів) часто розглядається як «несправжній», як ілюзія людської свідомості |
Зовнішньому світові віддається перевага над внутрішнім світом людини, а сама людина часто розглядається як інструмент, покликаний свідчити про гармонію і досконалість Усесвіту |
Серед розділів філософського знання більшого розвитку набувають етика і соціальна філософія |
Серед розділів філософського знання домінують онтологія і гносеологія |
Філософ може працювати, перебувати па державній службі (Конфуцій), заняття філософією не є джерелом його прибутків |
Філософ — унікальна людина, яка володіє справжнім знанням про світ. Філософ має право наставляти інших людей на шлях істини і може брати за цс гроші |
2.2. Давньосхідна філософія
Періодизація, джерела індійської філософії
Основи філософського знання з'явилися у Стародавній Індії на початку І тисячоліття до н. е. Розвиток давньоіндійської філософії відбувався у три етапи.
-
Ведичний (до 600 р. до н. е.) — передфілософський період, коли у священних текстах індуїзму були сформульовані наріжні ідеї філософського штибу.
-
Епічний (600-200 рр. до н. е.) — ідеї, втілені в релігійній літературі, здобувають власне філософську обробку. Виникають усі основні школи давньоіндійської філософії.
-
Класичний (після 200 р. до н. е.) — час розвитку критичного філософського методу, який вимагає аргументації та доказів. На підґрунті критичного методу відбувалася систематизація поглядів і уявлень в індійській філософії.
На кожному з цих етапів філософська думка існувала в різних формах, мала різні джерела. Першим з таких джерел є «Веди» — чотири збірки релігійних гімнів, а також численні коментарі до них («Упанішади»), Багато важили для розвитку філософських уявлень тексти поем «Рамаяна» і «Махаб- харата», а також сутри — трактати, які підсумовували філософські висновки щодо тієї чи іншої галузі знань.а
Можна назвати дві особливості індійської філософії. Перш за все це тісний зв'язок з релігією. Практично про кожну зі шкіл індійської філософії (за окремим винятком) ми говоримо не просто як про філософську систему, а як про систему філософсько-релігійну. Філософські ідеї тут не відокремлюються ні від релігійних, ні навіть від міфологічних, вони «розчинені» в них. Другу особливість давньоіндійської філософії сучасний німецький мислитель Макс Вебер (1864— 1920) визначив як «втечу від світу». Саме тут найяскравіше відбилася головна особливість усієї східної філософської традиції, її фокусація на внутрішньому світі людини. Частина фахівців пояснює цю особливість «деспотичним» політичним устроєм давньосхідних держав, що суворо придушував будь-який прояв вільної думки і тим самим примушував справжніх мислителів іти у «внутрішню опозицію».
У класичний період в індійській філософії оформилися шість основних шкіл, які різняться між собою ставленням до Вед. Ортодоксальні школи (наприклад, йога, санкх'я — усього шість) визнавали авторитет Вед. Неортодоксальні (буддизм, чарвака, джайнізм) їх заперечували і будували свої теоретичні узгляднення на інших джерелах. Зокрема для буддизму, який насправді багато чого запозив від індуїстської релігії та філософії, таким джерелом виступив власний корпус священних текстів.
Основні ідеї ортодоксальних шкіл індійської філософії такі:
■ Брахман — вища духовна Першооснова. Навколишній матеріальний світ — ілюзія, насправді існує тільки Брахман. Індивідуальна людська свідомість (Атман) — невіддільна частина Брахмана. Індійські мудреці порівнювали Брахмана зі щіпкою солі, розчиненою в чаші води: вона невидима, однак повсякчас відчувається її присутність (Чхандог'я упанішада, ч. 6, гл. 13);
-
сансара — коло нескінченних тілесних перероджень. Людська душа залучена до цього кола, бо не знає істинної — ідеальної — природи речей і схильна сприймати навколишній світ як щось реальне;
-
Карма — всесвітній закон етичної віддяки, який зумовлює переродження людини сумою добрих і поганих діянь, вчинених як у нинішньому втіленні, так і в попередніх. За законом Карми, перевтілення людини прямо залежить від суми хороших або поганих діянь, зроблених нею у минулих і нинішніх життях: ту людину, що в якому-небудь вигляді заподіювала шкоду живим істотам, переслідуватимуть хвороби, ту, яка крала їжу, очікують проблеми з травленням, наклепника буде легко впізнати зі смороду з рота тощо (Закони Ману, XII). Як бачимо, суть індуїстської Карми насправді досить далека від її європейського розуміння як присуд згори, що людина не владна змінити. Навпаки, завдяки Кармі людина сама визначає свою долю, незмінним та непорушним є тільки сам принцип;
-
мокша — вища мета людського життя, яка полягає в тому, щоб вийти з кола тілесних перероджень і розчинитися в абсолютному спокої;
-
йога — восьмиступеневий шлях звільнення людини, що включає в себе праведний спосіб життя, систему фізичних і дихальних вправ, а також медитацію — «тренування» розуму.
Людина, що практикує йогу, привчає свій розум і чуття до відчуженого сприйняття дійсності, внаслідок чого припиняє будь-яку зовнішню діяльність, виходить з-під дії Карми і з кола сансари, щоб урешті-решт розчинити свою індивідуальну свідомість в абсолютній всеохопній свідомості Брахмана.
Проте для більшості людей заняття йогою і в давнину, і в наш час не виходять за межі простої системи фізичних і дихальних вправ. Досягнення найвищих щаблів йоги, зрозуміло, розглядалося як виняткове. На нього були здатні одинаки, які перед тим покинули звичний спосіб життя і цілковито присвятили себе справі просвітлення. У свою чергу, пошук у такий дещо незвичний для повсякденного сприйняття спосіб уважався усвідомленим підбиттям підсумків під сенсом власного життя. Відповідно життя людини поділялося на чотири періоди. У перший період (учнівства) людина повинна під керівництвом наставника дізнатися зі священних текстів про сутність буття й своє призначення у світі, пройти належну аскетичну практику для того, щоб отримати знаряддя для його виконання. Насправді, вся увага людини у цей період прикута до ками — чуттєвих насолод. Другий період життя (домогосподаря) вважається сповненим сімейних радощів і турбот, нескінченних ритуальних обов'язків. У цей період свого життя людина орієнтується на артху, тобто «придбання і множення (мирських) пізнань, землі, золота, худоби, зерна, начиння, друзів та ін.». Лише на схилі віку, коли людина на власному досвіді зрозуміє плинність усього мирського, вона свідомо може залишити дім, дружину, дітей, родичів і стати лісовим пустельником. Зрештою, людина повинна стати аскетом, мандрувати дорогами Індії, навчаючи інших людей. Тільки тоді людська душа могла навічно злитися зі світовою душею, досягти справжньої мети — мокші, «утечі» від земного світу (Камасутра І, 2:7-12). Звичайно, що це спричинювало смерть фізичного тіла йога. Коли його спалювали на поховальному вогнищі, від йогина залишався лише попіл, зайвий раз демонструючи ницість усього матеріального. Утім, пригадаймо, що земне життя в тілесній оболонці все ж не було марним, адже залишило після себе і певний матеріальний статок, і нащадків, і найголовніше, тих, хто піде шляхом мокші.