ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 05.09.2024
Просмотров: 140
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
Тема 1. Філософія, її призначення, зміст та функції в суспільстві
1.1. Поняття, предмет і ознаки філософії та філософування
1.2. Структура та функції філософського знання
1.3. Співвідношення філософії з наукою і релігією
1.4. Історико-філософський процес.«основне питання філософії»: різноманіття підходів
Тема 2. Філософія давнього світу
2.1. Проблема виникнення філософії. Східнии і західнии способи філософування
Тема 3. Філософія середньовічного суспільства та епохи відродження
3.1. Основні ідеї та принципи середньовічної філософії
3.2. Основні етапи розвитку середньовічної філософії Етапи середньовічної філософії
3.3. Людина і суспільство у філософській думці епохи відродження
3.4. Бог і природа у філософській думці епохи відродження
4.2. Раціоналістичний напрям у філософії нового часу
4.3. Французьким матеріалізм і просвітництво другої половини XVIII ст. Поняття просвітництва
Тема 5. Німецька класична філософія та марксизм
5.1. Критична філософія і. Канта
5.2. Філософська система ґ. Геґеля
Тема 6. Традиції та особливості розвитку філософської думки в україні
6.1. Особливості та основні етапи розвитку української філософської думки
6.2. Філософська культура давньої русі
63. Філософська культура українського бароко
6.4. Філософська система г. С. Сковороди
6.5. Класична українська філософія
6.6. Філософія в радянській україні
6.7. Філософія в українській діаспорі у 1920-1980-1 рр.
Тема 7. Сучасна світова філософія
7.1. Особливості сучасної світової філософії
7.2. «Філософія підозри» (ф. Ніцше, 3. Фройд)
7.3. Екзистенціально- антропологічні напрями
7.4. Позитивізм та його різновиди
7.5. Ситуація постмодерну у філософії
8.1. Буття: проблеми, концепції, форми
8.2. Матерія та рух. Простір і час
8.3. Свідомість як ідеальне буття
9.1. Пізнання як предмет філософського аналізу
Пізнання — процес здобуття, переробки, передавання та використання знань про навколишній світ.
9.3. Наука і наукове пізнання Поняття «наука»
9.4. Діалектика як теорія і як метод Поняття діалектики
Тема 10. Філософська антропологія
10.1. Філософська антропологія як розділ філософського знання
10.2. Основні філософські підходи до сенсожиттєвих
10.3. Основні філософські підходи до сутності людини
11.1. Основні сфери і проблеми суспільного життя, IX характеристика
11.2. Людина в суспільній системі: індивід, індивідуальність, особистість
11.3. Філософія історії. Основні теорії історико-культурного
11.3. Філософія історії. Основні теорії історико-культурного
ПРОЦЕСУ
Як зазначалося на початку теми, однією з найважливіших ознак суспільної системи є її динамізм, здатність еволюціонувати, змінюватися в часі. За всіма цими процесами спостерігає, намагаючись дати конкретні теоретичні узагальнення, спеціальний розділ філософського знання — філософія історії.
Предмет філософії історії можна поділити на дві основні сфери. Перша сфера — онтологія історії вивчає питання про рушійні сили, основні етапи історичного процесу, його сенс і мету, роль і місце людини в історії. Друга — гносеологія історії (критична філософія історії, аналітична філософія історії) вивчає умови, можливості, способи і форми історичного пізнання, відтворення історичного процесу таким, яким він відбувався насправді. Онтологія історії досягла найвищого розквіту у XIX — на початку XX ст., коли була запропонована ціла низка найрізноманітніших за підходами, але однакових за своєю глобальністю моделей «всесвітньої історії». З 1930-х рр. завдяки працям Р. Арона, А. Данто, Ґ. Уайта фокус дослідницької уваги зсунувся вбік гносеологічної проблематики. Наслідком цього стало формулювання принципової неможливості встановлення об'єктивного перебігу історичного процесу, а лише його умовної, суб'єктивної реконструкції.
Еволюція історичного знання у загальному вигляді укладається в доцентрово- відцентрову схему. Спершу мало місце поступальне зростання, яке пройшло такі етапи:
-
емпірична історіографія. Виникла у V ст. до н. е. після виходу дев'яти книг «Історій» грека Геродота. Головною ознакою емпіричної історіографії є намагання описувати історичні події у короткотерміновій перспективі, так, нібп автор історичного твору бачив їх на власні очі;
-
рефлективна історіографія виникає в елліністично- римський період. Вона побудована на спробі викласти історію не в деталях, а в певній змістовній послідовності, як тривалий процес, наприклад, здобуття Римом світового панування;
-
християнська теологія історії. Започаткована Аврелієм Августином у його праці «Про Град Божий». Вона дає цілісну картину «священної історії світу», який відбувається за Божим промислом від Творення до Страшного Суду;
-
класична філософія історії, репрезентована передусім Ґ. В. Ф. Геґелем, твердить, що у світі панує розум. Тому всесвітньо-історичний процес відбувається розумно і цілеспрямовано під впливом природних чинників і може бути пізнаним в основних своїх закономірностях. Головним практичним прийомом історичного дослідження всесвітньої історії було проголошено збирання і правильне передання змісту історичних першоджерел, в основному літописів і хронік.
Від філософії всесвітньої історії розпочався відцентровий рух історичного пізнання, проміжними ланками якого є:
тотальна, точніше, всебічна історія. Вона поширювалася завдяки досягненням французького історичного руху «Анналів» (за назвою наукового часопису), представленого на той момент працями історика Ф. Броделя. Головним завданням історичного дослідження став огляд усіх сторін життя суспільства, у першу чергу соціально-економічної та духовної, на відміну від концепції всесвітньої історії, яка подавала перебіг історичних подій «від початку до кінця», як правило, однобічно — у військово-політичному вимірі. Реалізовуючи програму тотальної історії, дослідники почали уважніше аналізувати різноманітні духовні явища суспільного життя, причому обов'язково «у їх взаєминах, їх залежностях, їх взаємному перекритті, з численними кореляціями й змінними величинами, властивими кожній групі»32. Наслідком цього стало створення концепції історичної ментальності. Ментальністю стали називати неусвідомлені колективні уявлення певної історико-культурної епохи, які зорієнтовували людей на думки та вчинки, принципово відмінні від сучасних. Прикладом значущості ментальності може слугувати розглянута в попередній темі різниця між «прирученою смертю» доби середньовіччя і практикою «прихованої смерті» Нового часу;
• мікроісторія стала здобутком наступного етапу в діяльності «Анналів» (Е. Ле Руа Ледюрі, Ж. Дюбі), звідти вона здобула широке міжнародне визнання. Головний принцип мікроісторичного дослідження — всебічний розгляд окремо взятої історичної події, регіону чи персоналі!. Таким чином, на сучасному етапі класична філософія всесвітньої історії обернулася на скупчення найрізноманітніших мікроісторій, принципово непоєднуваних одна з однією.
Проте на сучасну філософську думку продовжують впливати класичні теорії історико-культурного процесу. Зазвичай їх поділяють на: лінійно-прогресивні, циклічні, цивілізаційно-хвильові.
1. Лінійно-прогресивні теорії (Ґ. В. Ф. Геґель, К. Маркс, К. Ясперс) спираються на переконання, що різні держави, народи і культури, вписані в русло єдиного всесвітньо-історичного процесу на шляху до остаточного торжества на Землі суспільства свободи, справедливості, рівності і загального матеріального добробуту, проходять через ряд однакових стадій.
Наприклад, великий філософ Геґель вважав, що всесвітня історія є духовним процесом усвідомлення свободи.
У східних народів вільна одна людина (правитель), у греків і римлян вільні деякі (громадяни), у німецьких народів — всі люди, тут людина вільна вже тому, що вона — людина. Інший німецький філософ екзистенціального спрямування Карл Ясперс (1883-1969) висунув теорію «Осьового часу», відповідно до якої з середини першого тисячоліття до н. е. історія людства набуває духовної єдності, а з XVI- XVIII ст. — також і матеріальної.
-
Циклічні теорії (О. Шпенглер, А. Тойнбі) розглядають історико-культурний процес як зміну певної кількості унікальних і неповторних цивілізацій, культур тощо, кожна з яких проходить повний цикл періодів існування — від «народження» до «смерті». Витоки цього підходу знаходимо у міфологічній свідомості, яка в колообігу природних явищ бачила зразок процесів суспільного життя і жалкувала про золотий вік, що минув в історії людства.
Зокрема, німецький філософ Освальд Шпенглер (1880- 1936) ('«Занепад Європи»,) стверджував, що всесвітня історія — це історія восьми культур, шість з яких — неєвропейські. Наприкінці періоду існування культура переходить у стан цивілізації. Тоді спостерігається зовнішній матеріальний блиск й одночасна вичерпність духовних джерел для розвитку. Цей стан притаманний і європейській цивілізації.
Англійський історик Арнольд Тойнбі (1889-1975) (12 томів «Дослідження історії») — нарахував 21 цивілізацію. Він уважав їх «одночасними», оскільки всі вони тривали досить короткий в історичній перспективі проміжок часу — 6 тис. років. Головним критерієм виокремлення цивілізацій А. Тойнбі вважав релігійний. Розвиток цивілізації він бачив як «відповідь» на певний зовнішній або внутрішній «виклик».
«Цивілізаційно-хвильові» теорії (І. Валлерстайн, Л. Гумільов), не мають загальноприйнятої схеми історії всесвітнього масштабу, однак сформулювали певні принципи узагальнення історико-культурного матеріалу. Вважається, що історія людства хоч і має певний напрям, однак нерівномірно охоплює різні народи, культури і держави, а тому являє собою низку «злетів» і «падінь» різних народів, культур та держав у різні епохи і в різних місцях.
В Україні сприйняті всі основні підходи до історико-культурного підходу. Лінійно-прогресивна концепція суспільно-економічних формацій прислужилася для ідеологічної доктрини неодмінної перемоги комунізму в Радянському Союзі. Циклічні концепції ствердилися в 1920-х рр. у діаспорі, їх речники так само використовували з ідеологічною метою: довести однакову самобутність української та російської культур, підсилити авторитетність розроблюваної ними концепції «інтегрального націоналізму» посиланням на передвічні духовні традиції України.
11.4. Сучасне інформаційне суспільство
Останніми роками найчастіше для позначення сучасного стану розвитку світової цивілізації використовували назву глобальне інформаційне суспільство. Початком його теоретичного осмислення можна вважати праці американських дослідників Д. Белла та О. Тоффлера. Вони поділили розвиток людства на три основні стадії: аграрну, індустріальну, постіндустріальну. Критерієм поділу стало переважання певного сектора суспільного виробництва: сільського господарства, промисловості або сфери послуг. У 1980-1990-х рр. дослідженнями японських (Ю. Хаящі, І. Масуда) та американських (П. Дракер, М Кастельс) фахівців ці ідеї одержали подальший розвиток відповідно до нових технологічних, соціально-економічних і культурних тенденцій, що тільки-но почали свій поступ. Зокрема, чим далі, тим більше уваги приділяється ролі і значенню не стільки самої інформації в різних сферах життя, скільки всього корпусу знань. Дійсно, якщо у 1970-ті рр. загальний обсяг знань збільшувався удвічі кожні 10 років, то вже у 1980-ті — кожну п'ятирічку.
На сьогодні виокремлюються такі ознаки глобального інформаційного суспільства:
• головним продуктом виробництва є інформація, знання. Точніше кажучи, в інформаційному суспільстві знання є одночасно сировиною, предметом праці, готовою продукцією, засобом споживання, капіталом, об'єктом власності;
-
революційний розвиток і постійне поєднання інформаційних і телекомунікаційних технологій;
-
домінування наукоємних галузей, тим часом і в традиційних промислових галузях щонайменше 20 % персоналу зайняті науково-дослідними розробками, саме на них спрямовуються у першу чергу капіталовкладення;
-
поступове щезання просторових, часових, політичних та інших меж для комунікації, спілкування і взаємного об
Під впливом цих технологічних інновацій принципово змінюються й інші сфери функціонування сучасного глобального суспільства.
У суспільно-політичній сфері спостерігається зменшення суспільної ваги держави як політичного інституту в контролі за внутрішніми й зовнішніми справами. Як наслідок — активізуються процеси створення міжнародних політичних об'єднань, наприклад, Європейського Союзу, членам якого легше спільно відстоювати передусім економічні інтереси завдяки координації спільних зусиль. Разом з тим на противагу західноєвропейському та американському лібералізму відновлюються націоналістичні та релігійні фундаменталістичні проекти. Нині відомо не менше 150 таких більш-менш масових рухів, тоді як офіційно визнаних держав у світі налічується понад 200.