ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 05.09.2024
Просмотров: 155
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
Тема 1. Філософія, її призначення, зміст та функції в суспільстві
1.1. Поняття, предмет і ознаки філософії та філософування
1.2. Структура та функції філософського знання
1.3. Співвідношення філософії з наукою і релігією
1.4. Історико-філософський процес.«основне питання філософії»: різноманіття підходів
Тема 2. Філософія давнього світу
2.1. Проблема виникнення філософії. Східнии і західнии способи філософування
Тема 3. Філософія середньовічного суспільства та епохи відродження
3.1. Основні ідеї та принципи середньовічної філософії
3.2. Основні етапи розвитку середньовічної філософії Етапи середньовічної філософії
3.3. Людина і суспільство у філософській думці епохи відродження
3.4. Бог і природа у філософській думці епохи відродження
4.2. Раціоналістичний напрям у філософії нового часу
4.3. Французьким матеріалізм і просвітництво другої половини XVIII ст. Поняття просвітництва
Тема 5. Німецька класична філософія та марксизм
5.1. Критична філософія і. Канта
5.2. Філософська система ґ. Геґеля
Тема 6. Традиції та особливості розвитку філософської думки в україні
6.1. Особливості та основні етапи розвитку української філософської думки
6.2. Філософська культура давньої русі
63. Філософська культура українського бароко
6.4. Філософська система г. С. Сковороди
6.5. Класична українська філософія
6.6. Філософія в радянській україні
6.7. Філософія в українській діаспорі у 1920-1980-1 рр.
Тема 7. Сучасна світова філософія
7.1. Особливості сучасної світової філософії
7.2. «Філософія підозри» (ф. Ніцше, 3. Фройд)
7.3. Екзистенціально- антропологічні напрями
7.4. Позитивізм та його різновиди
7.5. Ситуація постмодерну у філософії
8.1. Буття: проблеми, концепції, форми
8.2. Матерія та рух. Простір і час
8.3. Свідомість як ідеальне буття
9.1. Пізнання як предмет філософського аналізу
Пізнання — процес здобуття, переробки, передавання та використання знань про навколишній світ.
9.3. Наука і наукове пізнання Поняття «наука»
9.4. Діалектика як теорія і як метод Поняття діалектики
Тема 10. Філософська антропологія
10.1. Філософська антропологія як розділ філософського знання
10.2. Основні філософські підходи до сенсожиттєвих
10.3. Основні філософські підходи до сутності людини
11.1. Основні сфери і проблеми суспільного життя, IX характеристика
11.2. Людина в суспільній системі: індивід, індивідуальність, особистість
11.3. Філософія історії. Основні теорії історико-культурного
Сучасній історіософії 1990-2000-х рр. залишається переосмислення наявних історіософських концепцій відповідно до новітніх теоретико-методологічний орієнтацій, зокрема позбавлення «націоцентризму», надмірної соціальної зорієнтованості, зайвої модернізації багатьох прояснень.
Контрольні запитання
1. Назвіть засадничі риси та основні етапи розвитку української філософської думки? 2. Поясність, який сенс покладено у визначення «українська філософська культура»? 3. У чому полягає схожість та відмінність філософської культури Давньої Русі та західноєвропейського середньовічного суспільства у визначенні місця людини у світі та сенсу її життя? 4. У чому полягало протиріччя у сприйнятті гуманістичних і реформаційних ідей в Україні? 5. Яке значення для розвитку української філософської думки мала Києво-Могилянська академія? 6. Які особливості життя і вчення Григорія Сковороди дали йому змогу казати: «Світ мене ловив, але гак і не спіймав»? 7. Назвіть основні центри і досягнення класичної української філософії? 8. У чому полягала концепція «азіатського ренесансу» Миколи Хвильового? 9. У чому полягала принципова новизна школи «логіки наукового пізнання» порівняно з настановами діалектичного та історичного матеріалізму? 10. Які особливості га основні підходи до осмислення української національної ідеї в діаспорі в 1920-1980-ті рр. ви можете назвати? 11. У чому полягає підхід до дослідження історії української філософії, започаткований Д. Чижевським і продовжений школою В. Горського? 12. Що таке українська історіософія? 13. Назвіть основні риси української історісофії? 14. Визначте, коли починає формуватися українська історіософія і коли вона досягає найвищого щабля свого розвитку? 15. Яке суспільно-політичне значення, на ваш погляд, можуть мати історіософські студії в наш час?
Тема 7. Сучасна світова філософія
План викладу
-
Особливості сучасної світової філософії
-
«Філософія підозри» (Ф. Ніцше, 3. Фройд)
-
Екзистенціально-антропологічні напрями
-
Позитивізм та його різновиди
-
Ситуація Постмодерну у філософії
Ключові поняття й терміни: верифікація, герменевтика, деконструкція, екзистенціалізм, еклектика, лібідо, парадигма, персоналізм, позитивізм, постмодерн, прагматизм, психоаналіз, сублімація, «філософія життя».
Зміни в людській цивілізації
7.1. Особливості сучасної світової філософії
Західна філософія XX ст. постає перед нами вже зовсім в іншому вигляді, з принципово іншим способом філософування, з якісно іншими підходами до ключових онтологічних, гносеологічних, антропологічних і філософсько-історичних проблем, ніж у класичній західній філософській традиції, що мала за основу античну філософію.
Філософія постала перед необхідністю глибинно переосмислити свою головну проблему — взаємини людини і світу, відтак, і власну теоретичну спадщину. Адже за останні два століття людська цивілізація змінилась значно більше, ніж за усі попередні століття свого існування. До того ж основні тенденції її подальшого розвитку вирізняються виключною суперечливістю. Дійсно, людство пережило дві страшні світові війни, які механізували винищення мільйонів людей, та панування десятків тоталітарних режимів у різних країнах, заснованих на повному контролю за всіми проявами людської життєдіяльності. Водночас як найважливіший стандарт людського співжиття повсюдно проголошується демократичний політичний устрій, громадянське суспільство і повага до прав людини, толерантне ставлення до всіх без винятку релігій і культур. Після завершення бойових дій у Лівані влітку 2006 року з цієї країни — як прояв людського гуманізму — вивезено кілька сотень домашніх тварин, які залишилися без хазяїв, аби вони знайшли нових господарів у Сполучених Штатах.
Триває науково-технічна й інформаційна революція, завдяки яким розширюються величезні перспективи освоєння земної і космічної природи. Але разом з тим тільки зростають грізні небезпеки — екологічні катастрофи і навіть (у гіршому варіанті) самознищення людства.
На цьому тлі сучасна західна філософія підмовляється від фундаментальної єдності буття і мислення, відповідності філософських уявлень про світ самому світу. Відтепер світ вважається не єдністю багатоманітності, в якій над усіма речами, явищами і процесами панує певна абсолютна першооснова, відкрита людському розумові, а багатоманітною єдністю всіх предметів, явищ і процесів у природі та культурі як матеріальних, так і духовних, єдністю в тому значенні, що для кожного з нас вони виявляються однаковою мірою реальними.
Раціональне пізнання світу стає не абсолютним, націленим на отримання про нього достовірного знання, дійсного для всіх, завжди і скрізь, а відносним, яке до будь-якої інформації про світ прикладає цілу,серію умов можливості. Утім, водночас як особливий розділ філософського знання утворилася філософія науки, представлена різними позитивістськими напрямами. Вона ставила перед собою завдання навіть її умовах релятивізації пізнавальної діяльності з'ясовувати шляхи, можливості і способи достовірного пізнання, без чого неможливий подальший розвиток суспільства.
Основним засобом пізнання світу оголошується не людська свідомість і мислення, а мова, що раніше виступала лише способом фіксації даних, здобутих абстрактно- логічним шляхом. Основним пізнавальним прийомом для сучасної західної філософії стає з'ясування спроможності тих або інших мовних висловів і встановлення їх значення за допомогою герменевтики. На відміну від класичної філософії, заснованої на поясненні, що зводило невідоме до відомого за правилами логічного міркування, герменевтика спирається на інтерпретацію, розшифровку значення, прихованого за очевидним сенсом.
Значно посилюється інтерес до людини. Сам фокус філософського умогляду переміщується з об'єктивного світу на необмежені самовираження суб'єкта та різноманітні суб'єктивні вияви людського «Я». У зв'язку з цим у практиці західної філософії XX ст. необхідним елементом філософського дослідження будь-якої проблеми стає виявлення в ній потреб і запитів людини. Про саму ж людину можна сказати тільки те, що вона втрачає будь-яку конкретну сутність, яку з різних точок зору намагалися розшукати мислителі з давніх часів. Відтепер людина є не такою, якою вона здається, а здається не такою,-якою вона є насправді. Одна й та сама людина відповідно до конкретної ситуації може виявляти себе з найнесподіваніших сторін. Причому вона сама не знає, як чинитиме у тій чи іншій ситуації.
Відповідно складається ситуація маргіналізації філософії. Остання принципово відмовляється від цілісного систематизованого погляду на світ на користь роздумів із будь - якого приводу. Іноді такий привід може призвести до широких узагальнень, іноді все обмежується випадковими зауваженнями. Приклад маргіналізаційного філософування подає особисто директор Інституту філософії НАН України, який часто виступає з філософськими роздумами у різних науково-популярних і публіцистичних передачах (навіть у «Сніданку» на «Один плюс один»).
Сама філософія подрібнюється не тільки на розділи, але й на окремі напрями, школи і течії, кожна з яких самодостатньо займається певними розробками. Разом з тим проблемне поле сучасного філософування значно розширюється, вчених цікавлять не тільки традиційні проблеми буття, свідомості, людини, але й питання влади, сексу, ірраціональності, способи маніпуляції життям і свідомістю тощо.
7.2. «Філософія підозри» (ф. Ніцше, 3. Фройд)
Звичайна річ, що новий вигдяд філософії склався не відразу. Величезну роль у переході від класичної до сучасної західноєвропейської філософії відіграли мислителі
-
ст. Серед них виділяють творчість К. Маркса, Ф. Ніцше, 3. Фройда. Цих мислителів зазвичай об'єднують під назвою «філософи підозри» — за те, що вони спромоглися піддати, сумніву основоположні постулати філософії Нового часу25.
Для знаменитого німецького філософа Фрідріха Ніцше (1844-1900) першочергове значення мало не абстрактне надіндивідуальне буття, а саме життя — як потік невловних для розуму миттєвостей Існування. Звідси походить назва його філософіської системи — «філософія життя».
Замолоду Ніцше дуже захоплювався глибоким і песимістичним ученням видатного мислителя Артура Шопенгауера (1786-1861). Це вчення про сліпе панування ірраціональної світової волі, про вроджену порочність людини. З роками, коли Ніцше сформувався як самостійний філософ, він багато в чому заперечив Шопенгауера, але багато хто вважає, що насправді Ніцше так і залишився учнем Шопенгауера, хай і надзвичайно талановитим.
Ф. Ніцше закінчив своє життя у психіатричній лікарні: його розум потьмарився після апоплексичного удару. Дехто й досі вважає його пророком фашизму — це був улюблений філософ Адольфа Гітлера. Але Ніцше тільки висловив певні тенденції в духовному житті Європи, які через кілька десятиліть стали очевидними для всіх. Але від другої половини ХХ ст. у західному світі розпочалися процеси відродження духовності та релігійності. На цьому тлі виник навіть вислів: «Ніцше помер. Бог».
Найвідоміші твори Фрідріха Ніцше — «По той бік добра і зла», «Так казав Заратустра», «Антихрист», «Генеалогія моралі».
Ніцше стверджував, що сучасна йому європейська цивілізація перебуває у ситуа-
«Смерть Бога»
ції «смерті Бога». Люди дедалі менше орієнтуються на цінності, проголошені християнською релігією, більше не вірять у те, що світом правлять істина, добро й краса. «Убивцею Бога» стала сама людина, яка прилюдно демонструє прихильність до релігії, відвідує церкву й не забуває принагідно молитися, а в житті майже завжди поводиться аморально. Ф. Ніцше бачив завдання європейської культури якраз у тому, щоби покласти край такому лицемірству. Для цього потрібна переоцінка цінностей. Дане радикальне гасло у Ф. Ніцше означало, що настав час не часткових перетворень, а радикальних сумнівів у «цінності» тих вищих «цінностей» (Істина, Добро, Краса), які складали духовний підмурівок європейської цивілізації.