ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 05.09.2024
Просмотров: 160
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
Тема 1. Філософія, її призначення, зміст та функції в суспільстві
1.1. Поняття, предмет і ознаки філософії та філософування
1.2. Структура та функції філософського знання
1.3. Співвідношення філософії з наукою і релігією
1.4. Історико-філософський процес.«основне питання філософії»: різноманіття підходів
Тема 2. Філософія давнього світу
2.1. Проблема виникнення філософії. Східнии і західнии способи філософування
Тема 3. Філософія середньовічного суспільства та епохи відродження
3.1. Основні ідеї та принципи середньовічної філософії
3.2. Основні етапи розвитку середньовічної філософії Етапи середньовічної філософії
3.3. Людина і суспільство у філософській думці епохи відродження
3.4. Бог і природа у філософській думці епохи відродження
4.2. Раціоналістичний напрям у філософії нового часу
4.3. Французьким матеріалізм і просвітництво другої половини XVIII ст. Поняття просвітництва
Тема 5. Німецька класична філософія та марксизм
5.1. Критична філософія і. Канта
5.2. Філософська система ґ. Геґеля
Тема 6. Традиції та особливості розвитку філософської думки в україні
6.1. Особливості та основні етапи розвитку української філософської думки
6.2. Філософська культура давньої русі
63. Філософська культура українського бароко
6.4. Філософська система г. С. Сковороди
6.5. Класична українська філософія
6.6. Філософія в радянській україні
6.7. Філософія в українській діаспорі у 1920-1980-1 рр.
Тема 7. Сучасна світова філософія
7.1. Особливості сучасної світової філософії
7.2. «Філософія підозри» (ф. Ніцше, 3. Фройд)
7.3. Екзистенціально- антропологічні напрями
7.4. Позитивізм та його різновиди
7.5. Ситуація постмодерну у філософії
8.1. Буття: проблеми, концепції, форми
8.2. Матерія та рух. Простір і час
8.3. Свідомість як ідеальне буття
9.1. Пізнання як предмет філософського аналізу
Пізнання — процес здобуття, переробки, передавання та використання знань про навколишній світ.
9.3. Наука і наукове пізнання Поняття «наука»
9.4. Діалектика як теорія і як метод Поняття діалектики
Тема 10. Філософська антропологія
10.1. Філософська антропологія як розділ філософського знання
10.2. Основні філософські підходи до сенсожиттєвих
10.3. Основні філософські підходи до сутності людини
11.1. Основні сфери і проблеми суспільного життя, IX характеристика
11.2. Людина в суспільній системі: індивід, індивідуальність, особистість
11.3. Філософія історії. Основні теорії історико-культурного
Процес включення України в загальносвітове інформаційне суспільство матиме своїм найпершим наслідком зростання багатоукладності в усіх сферах життя країни. Одні соціальні прошарки, території, сфери зайнятості набагато вирвуться вперед, іншим призначене ще більше відставання.
СЛОВНИК КЛЮЧОВИХ ПОНЯТЬ І ТЕРМІНІВ до модуля І
Абсолют — те, що нічим не зумовлене, ні від чого не залежне. У філософії під абсолютом розуміють Бога, субстанцію. У філософії Геґеля Абсолютний дух - остання ланка саморозвитку розуму.
Агностицизм — напрям у філософії, прихильники якого заперечуючі пізнаваність суті речей, об'єктивної істини.
Азіатський ренесанс» — висунута українським літератором Миколою Хвильовим теорія, згідно з якою Україні та українській інтелігенції належить, орієнтуючись на найкращі здобутки західної культури, виступити рушійною силою революційних соціалістичних перетворень спершу в АіІЇ, а потім — по всьому світові. Художній різновид української історіософії.
Аксіологія — учення про цінності, філософська дисципліна, яка вивчав ціннісне ставлення людини до світу — етичне, естетичне, релігійне та ін.
Антропологія філософська — філософське вчення про людину (Шелер, Гелен, Тейяр де Шарден), яке виводить культуру зі специфіки природи людини.
Антропоцентризм — філософський принцип, згідно з яким людина вважається центром Всесвіту, найвищою метою всього, що відбувається у світі.
Апологета — ранньохристиянські письменники (Юстин, Тертулліаи, Оріґен) II—III ст., які захищали християнське вчення від критики. Апологетика — перший етап розвитку західноєвропейської середньовічної філософії.
Архетип — первинні, вроджені психічні структури, первинні схеми образів фантазії, що містяться в так званому колективному несвідомому й апріорно формують активність уяви; складають основу загальнолюдської символіки, виявляються у міфах і віруваннях, снах, творах літератури тощо. Термін поширений у неофройдизмі.
Атман — дух, душа, активне свідоме начало в індійській ведичній традиції.
Атомісти - філософська школа античної філософії (Демокріт, Левкіпп), яка уявляла світ і людину як взаємодію маленьких матеріальних часток (атомів).
Брахман — світова душа, духовне абсолютне начало в індійській ведичній філософії.
Буття — філософська категорія, яка позначає реальність, що існує об'єктивно.
Верифікація — у неопозитивізмі операція, за допомогою якої встановлюють осмисленість висловлювання. Полягає у зведенні висловлювань до чуттєвих фактів.
Відчуття — відображення у свідомості людини певних сторін, якостей предметів, які безпосередньо діють на органи чуття.
Відчуження — позначення соціального процесу, у якому діяльність людини й її результатів перетворюються в самостійну силу, що панує над ним і ворожу йому. Поняття вічудження було теоретично обґрунтоване К. Марксом.
Волюнтаризм — течія, яка в основу світових процесів (і психологічного життя людини) ставить волю як ірраціональне, тобто несвідоме начало. Найвідоміші представники — Шопенгауер, Ніцше — проголосили основою всіх явищ світу і людського життя волю.
Герменевтика — філософський метод тлумачення та розуміння феноменів культури, зокрема текстів, їх залежності від контексту культури, в якому вони існували, і від культури суб'єкта, який здійснює інтерпретацію.
Гносеологія — теорія пізнання, одна з головних філософських дисциплін, яка досліджує закономірності процесу пізнання.
«Гносеологічний переворот» — перенос фокусу дослідницької уваги із зовнішнього світу (об'єкта) на аналіз внутрішнього світу людини (суб'єкта), яка намагається зрозуміти навколишнє оточення. Здійснений I Кантом у його критичній філософії.
Громадянське суспільство — суспільство, в якому існує і постійно розширюється сфера вільного волевиявлення, що сприяє розкриттю внутрішнього потенціалу людей і досягається через систему інституцій і відносин, покликаних забезпечити умови для самореалізації окремих індивідів та їхніх об'єднань.
Гуманізм — ідейний напрям у культурі Відродження, який обстоював право на існування незалежної від релігії світської культури. У широкому сенсі гуманізм це світогляд, який вбачає найвищу цінність у людині.
Дао — одне з основних понять китайської філософії, означає першопричину, що породжує речі, дорогу, долю, пустоту.
Даосизм — філософське вчення, згідно з яким природа і життя людей підпорядковані не волі неба, а загальному божественному законові дао.
«Дві натури та три світи» — натурфілософське, онтологічне вчення її філософській системі Г. Сковороди. Усе існуюче поділяється на дві натури — видиму й невидиму, матеріальну й духовну. Воно складається також із трьох світів — макрокосму, світу природи, мікрокосму, людини, символічного світу Біблії, призначеного слугувати людині (мікрокосму) дороговказом у природному світі (макрокосмі).
Дедукція — метод пізнання, в основі якого рух думки від загального до одиничного.
Деконструкція — головний методологічний принцип постмодерністської філософії, запропонований Ж. Дсрріда. Зворотний аналіз наявного філософського здобутку, то розуміється як розклад його на певні смислові блоки та їх нове сполучення у нестандартних комбінаціях.
Деїзм — філософське вчення, згідно з яким Бог створив світ, дав першопоштовх і надалі не втручається у справи.
Детермінізм — пояснення явищ на основі причинної зумовленості. Принцип Д. є провідним у науці та матеріалістичній філософії.
Діалектика — один з методів філософії, згідно з яким будь-яке явище перебуває в зміні, розвитку, в основі якого взаємодія (боротьба) протилежностей. Сучасна нелінійна діалектика ставить проблему не зняття, а розмноження протилежностей.
Дуалізм — світогляд, який вихідними вважає за рівноправні та протилежні начала (матерію і дух, світле і темне).
Дух — ідеальне начало (принцип) на противагу природі як матеріальному началу. У людині розрізняють тіло (матеріальне), душу (сукупність психічних процесів) і дух — настанови на всезагальпе — моральні, релігійні та правові цінності, естетичні ідеали, світоглядні істини.
Екзистенціалізм — учення, в якому вихідні значення сущого (що такс річ, просторовість, часовість, інша людина та ін.) виводяться з існування (екзистенції) людини.
Елеати — представники давньогрецької філософської школи (Зенои, Парменід) VI—V ст. до н. е., яка протиставляла мислення чуттєвому сприйняттю, висунула вчення про ілюзорність усіх помітних змін і відмінностей між речами, про незмінну сутність справжнього буття.
Еклектика — поєднання в одному вченні несумісних, часто суперечливих елементів.
Емпіризм — філософський напрям, який основою пізнання вважає чуттєвий досвід (емпірію). Набув поширення у філософії Нового часу (Бекон, Локк, Юм).
Епікурейці — послідовники філософської школи Епікура. Дотримувалися принципу виваженого ставлення до подій зовнішнього світу та отримання чуттєвих насолод.
Епістемологія — частина філософії, що вивчає загальні риси процесу пізнання та результат знання: основи і межі, достовірність і недостовірність. Використовується як синонім гносеології.
Естетика — філософське вчення про прекрасне, про художнє освоєння дійсності.
Етика — філософське вчення про мораль, походження і природу моральних норм, спосіб їх функціонування в суспільстві; теорія моралі.
Закон — об'єктивний, істотний, необхідний, сталий зв'язок або відносність між явищами.
Зміст — категорія філософії; те, що підлягає «формуванню» — елементи (складові) певної системи (форми). У процесі пізнання відбувається формалізація змісту (переведення його в графіки, формули).
Знак — предмет, який для людини заміщує інший предмет. Завдяки знакам отримується, зберігається і передається інформація.
Значення — зміст, пов'язаний з певними знаками, зокрема з мовними виразами.
Ідеал — взірець досконалості, який є орієнтиром діяльності людини.
Ідеалізм — напрям у філософії, який первинним вважає ідеальне начало — Бога, дух, розум тощо. Згідно з І. духовна субстанція є творцем світу. Відрізняють об'єктивний (Платон, Геґель) і суб'єктивний (Берклі, Мах) різновиди ідеалізму.
Ідеальне — протилежне матеріальному. До сфери ідеального належать поняття, цінності, ідеї, Бог. Матеріальні речі характеризуються речовинністю, просторовістю, часовістю, причинністю; ідеальне позбавлене цих рис. Відносини між ідеальними предметами засновані на логічності.
Ідеологія — сукупність поглядів нації, класу, суспільної групи на їх місце у світі, на розвиток історії та ін. Ідеологія подібна до світської релігії, вона цементує соціальну спільноту.
Індивідуальність — сукупність неповторних фізихних і психологічних рис, притаманних конкретній людині (індивіду). Абсолютизація позиції окремого індивіда в його протиставленні суспільству отримала назву індивідуалізму.
Індукція — логічний умовивід від часткового, одиничного до загального.
«Інтегральний націоналізм» — поширена у першій половині XX ст. в українській діаспорі концепція, яка декларувала беззастережну відданість людини нації, ідеї розбудови власної державності, використання будь-яких засобів, у тому числі аморальних і насильницьких, завдяки чому Україна мала повернути втрачену незалежність. Найвідоміший речник «інтегрального націоналізму» — Дмитро Донцов.
Інтуїція — безпосереднє охоплення сутності предмета. В основі інтуїції лежить вроджена здатність (талановитість), тривалий досвід, які допомагають осягнути сутність явища, опускаючи опосередковані ланки. Течія у філософії, яка абсолютизує роль інтуїції в пізнанні (Шопенгауер, Берґсон), має назву інтуїтивізм.
Інформаційне суспільство — сучасний стан розвитку найбільш індустріально розвинених держав, де знання є одночасно сировиною, предметом праці, готовою продукцією, засобом споживання, капіталом, об'єктом власності.
Ірраціоналізм — учення, згідно з яким основою світу є щось нерозумне (воля, інстинкт), а джерелом пізнання — інтуїція, почуття.
Істина — адекватне відтворення дійсності в пізнанні, відповідність знання дійсному стану речей.
Історія філософії — галузь філософських знань, предметом яких є закономірності та особливості пізнання відносини людини і світу на різних етапах розвитку філософії.
Карма — в буддизмі, джайнізмі та індуїзмі означає закон відплати за моральні вчинки в минулому, який діє при перевтіленні після смерті людини в іншу істоту.
Категоричний імператив — безумовний моральний обов'язок, веління. Термін, запроваджений Кантом. Суть його: поводься так, щоб правила твоєї поведінки могли стати законом для діяльності всіх людей.
Категорії — найбільш загальні й фундаментальні філософські поняття.
Конфуціанство — філософське вчення, яке у відносинах людини і світу проголошує верховенство добра, захищає непорушність установлених небом суспільних понять.
Кордоцентризм — найвизначніша риса української філософії. Полягає її осягненні людиною оточуючого світу й самої себе не стільки мисленням («головою»), скільки «серцем» — емоціями, чуттями, здоровим глуздом.
Космоцентризм — наріжний принцип античної філософії, уявлення про світ як гармонійну, закономірну єдність богів, людей і природи.
Культура — увесь мовно та символічно відтворений поза природний світ, що охоплює різноманітність видів, засобів і результатів активної творчої діяльності людини, спрямованої на освоєння, пізнання і зміну нам колишньої реальності та самої себе.
Лібідо — одне з ключових понять психоаналізу 3. Фройда. Воно позначає підсвідомі потяги сексуального плану, які належить спрямувати в конструктивне, суспільно прийнятне русло.
«Логіка наукового пізнання» — назва колективної монографії, згодом наукової школи, створеної у 60-х роках XX ст. у київському Інституті філософії П. В. Копніним. Засаднича ідея школи — переакцентування спрямованості філософського пошуку з того, що не залежить, на те, що освоюється людиною під час світоглядного осмислення світу.