ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 05.09.2024
Просмотров: 167
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
Тема 1. Філософія, її призначення, зміст та функції в суспільстві
1.1. Поняття, предмет і ознаки філософії та філософування
1.2. Структура та функції філософського знання
1.3. Співвідношення філософії з наукою і релігією
1.4. Історико-філософський процес.«основне питання філософії»: різноманіття підходів
Тема 2. Філософія давнього світу
2.1. Проблема виникнення філософії. Східнии і західнии способи філософування
Тема 3. Філософія середньовічного суспільства та епохи відродження
3.1. Основні ідеї та принципи середньовічної філософії
3.2. Основні етапи розвитку середньовічної філософії Етапи середньовічної філософії
3.3. Людина і суспільство у філософській думці епохи відродження
3.4. Бог і природа у філософській думці епохи відродження
4.2. Раціоналістичний напрям у філософії нового часу
4.3. Французьким матеріалізм і просвітництво другої половини XVIII ст. Поняття просвітництва
Тема 5. Німецька класична філософія та марксизм
5.1. Критична філософія і. Канта
5.2. Філософська система ґ. Геґеля
Тема 6. Традиції та особливості розвитку філософської думки в україні
6.1. Особливості та основні етапи розвитку української філософської думки
6.2. Філософська культура давньої русі
63. Філософська культура українського бароко
6.4. Філософська система г. С. Сковороди
6.5. Класична українська філософія
6.6. Філософія в радянській україні
6.7. Філософія в українській діаспорі у 1920-1980-1 рр.
Тема 7. Сучасна світова філософія
7.1. Особливості сучасної світової філософії
7.2. «Філософія підозри» (ф. Ніцше, 3. Фройд)
7.3. Екзистенціально- антропологічні напрями
7.4. Позитивізм та його різновиди
7.5. Ситуація постмодерну у філософії
8.1. Буття: проблеми, концепції, форми
8.2. Матерія та рух. Простір і час
8.3. Свідомість як ідеальне буття
9.1. Пізнання як предмет філософського аналізу
Пізнання — процес здобуття, переробки, передавання та використання знань про навколишній світ.
9.3. Наука і наукове пізнання Поняття «наука»
9.4. Діалектика як теорія і як метод Поняття діалектики
Тема 10. Філософська антропологія
10.1. Філософська антропологія як розділ філософського знання
10.2. Основні філософські підходи до сенсожиттєвих
10.3. Основні філософські підходи до сутності людини
11.1. Основні сфери і проблеми суспільного життя, IX характеристика
11.2. Людина в суспільній системі: індивід, індивідуальність, особистість
11.3. Філософія історії. Основні теорії історико-культурного
3.4. Бог і природа у філософській думці епохи відродження
У натурфілософії епохи Відродження утверджується принцип пантеїзму, відповідно до якого Бог не перебуває над світом, а розчинений у самому світі. Упровадження цього принципу сприяло переорієнтації філософської думки з розгляду абстрактних теологічних питань, якими так захоплювалася схоластика (чи може Бог створити камінь, більший за Нього Самого?), на виведення закономірностей функціонування природи.
Нікола Кузанський (1401-1464) - теолог, церковно-політичний діяч (кардинал),
Н. Кузанський
учений і філософ пропонував досліджувати світ, спираючись на теорію «вченого незнання». В однойменній праці (1440) він стверджував: людина повинна пізнавати світ розумом, але при цьому мати на увазі, що до кінця його пізнати неможливо. Кузанський порівнював світ (Божественну природу) з колом, а людське пізнання — з багатокутником: скільки б не множилися грані багатокутника, йому не вдасться ототожнитися з колом 12. Таким чином, ідея відносності, обмеженості знання спонукає розум людини до невпинного руху вперед.
Найбільшим досягненням натурфілософської думки епохи Відродження було
Н. Копернік
створення геліоцентричної картини світу. Ця честь належить польському астрономові Ніколі Коперніку (1473- 1543). Отже, згідно з відкриттями Н. Коперніка:
• у центрі Сонячної системи перебуває не Земля, як вважали з часів античності (геоцентрична система Арістотеля - Птолемея), а Сонце. Земля — лише одна з планет, які обертаються навколо Сонця; Земля має форму кулі та обертається навколо власної осі. Свою систему М. Копернік виклав у трактаті «Про обертання небесних тіл».
Італійський учений Ґалілео Ґалілей (1564-1642) винайшов телескоп і завдяки
Ґ. Ґалілей
цьому дослідним шляхом довів правильність теорії Н. Ко- перніка. Ґалілей зробив багато астрономічних відкриттів (гори на Місяці, супутники Юпітера), які підтверджували єдність земних та небесних явищ, ставили під сумнів релігійне вчення про абсолютність і «обраність» Землі як умістища Божого світу.
До вершини філософської думки Ренесансу належить пантеїстична філософія
Дж. Бруно
природи Джордано Бруно (1548-1600). Його найвідоміша праця — «Про нескінченність Космосу у світах». На думку Дж. Бруно, космос є структурою, що складається із дискретних частин, атомів. Він не має ані меж, ані центру, а кількість світів у ньому — нескінченна. Поза космосом немає нічого, він є усім Буттям, вічним, рівним Богові. Наслідком концепції фізичної єдності Всесвіту у Бруно постала гіпотеза про можливість існування життя на інших планетах. Дж. Бруно припускав, що мешканці інших світів можуть бути не схожими на землян, якщо в їхніх системах переважає якийсь інший елемент (наприклад, вогонь).
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ
Що таке теоцентризм як наріжний принцип середньовічної філософської думки? 2. Чому у середньовічному суспільстві філософія посідала місце «служниці теології»? 3. Поясніть зміст середньовічних принципів креаціонізму, одкровення та провіденціалізму? 4. Що таке середньовічна схоластика? 5. Чи є виправданим, на вашу думку, її розуміння як «формального знання, відірваного від життя»? 6. Чому епоха Відродження одержала саме таку назву? 7. Яким чином це відображається на еволюції філософського знання? 8. З яких причин даний період історичного розвитку суспільства можна характеризувати як гуманістичний? 9. Які головні риси характеризують утопічний соціальний устрій доби Відродження? 10. Наскільки вигаданим він виглядає з позиції сьогодення? 11. Висловіть ваше особисте ставлення до принципу: «Мета виправдовує засоби»?
Тема 4. ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ ТА ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА План викладу
|
Ключові поняття й терміни: громадянське суспільство, деїзм, дедукція, емпіризм, індукція, ірраціоналізм, раціоналізм, Просвітництво, «суспільний договір». |
4.1. ЕМПІРИЧНИЙ НАПРЯМ У ФІЛОСОФІЇ НОВОГО ЧАСУ Філософія нового Новий час, що розпочався від XVI ст., став часу епохою революційних перетворень у всіх сферах громадського життя, які спричинили також і зміни у світоглядних настановах людини. Це була доба складання ринкових соціально-економічних відносин і появи паростків демократії й громадянського, правового суспільства в політичному ладі західноєвропейських держав. Ясна річ, що розвиток виробництва мав опертися на науку, особливо такі взірцеві на той час дисципліни, як математика і механіка. Державні діячі різних європейських держав, які суперничали між собою за військово-політичне панування на старому континенті та в світі, також змушені були приділяти велику увагу розвитку наукових досліджень. 3 цієї причини у Новий час відбувається професіоналізація філософії, перетворення її у виокремлену сферу |
інтелектуальної діяльності — з особливою термінологічною мовою, окремою групою фахівців, об'єднаних у професійне співтовариство зі своїми періодичними виданнями, вона стає обов'язковим предметом викладання й напрямом досліджень у рамках університетів.
Зростання технічних і наукових можливостей людини позначилося на докорінній зміні світоглядних орієнтирів. Людина не просто перестала бути пасивною часткою світу. Навпаки, в основі новочасного погляду на людину лежав поділ всієї дійсності на суб'єкт і об'єкт. Суб'єкт — носій пізнавальної діяльності, той, хто пізнає; об'єкт — те, на що спрямовані пізнавальні зусилля суб'єкта. Новий спосіб філософування припускав, що людина (як одиничний представник людського роду) має розум і, усвідомлюючи своє «Я», здатна пізнавати закони й закономірності правильно упорядкованого зовнішнього об'єктивного світу, аби в остаточному підсумку перетворювати його відповідно до власних запитів і потреб. У новій картині світу для Бога вже не знаходилося чільного місця. Філософія Нового часу не тільки продовжила лінію ренесансного мислення на пантеїзм, ототожнення Бога і світу, але й поглибила її. Була також запропонована концепція деїзму — вчення про те, що Бог створив світ, дав йому закони й привів до руху, але більше в справи свого творіння не втручається. Таким чином, у філософії відбилася загальнокультурна тенденція до секуляризації, виштовхування релігії на манівці суспільного життя.
Отже, пошук оптимальних методів пізнання є головною проблемою філософії Нового часу. Учені прагнули до такого знання, яке б дозволило побудувати цілісну картину світу, щоб надалі, мати змогу перетворювати цей світ, ставити його на службу людині.
Чи може існувати таке знання, що завжди, всюди і для всіх було б однаково достовірним? У розв'язанні цього завдання мислителі Нового часу поділилися на емпіриків і раціоналістів.
Представники емпіричного напряму (Ф. Бекон, Дж. Локк, Д. Юм) стверджували, що в основі людського пізнання лежить людський досвід, який ґрунтується на даних органів чуття.
Ф. Бекон Принципи емпіризму започаткував англійський філософ і державний діяч Френсіс Бекон (1561-1626), автор трактату «Новий Орга- нон». Саме Беконові належить вислів «знання — сила», який згодом став девізом надмірного звеличення науки в останні два століття європейської історії. Бекон розмірковував про «велике відродження наук»] для досягнення цієї мети слід було пройти два етапи: критичний і позитивний.Спершу, на думку філософа, треба усунути перешкоди на шляху до істини. Ф. Бекон називає їх ідолами, або примарами, маючи на увазі наші хибні уявлення і той спотворений образ світу, який з їх вини виникає в нашій свідомості. Учений розрізняє чотири типи подібних ідолів:ідоли роду — хибні уявлення про світ, властиві всьому родові людському і пов'язані з недосконалістю людського розуму та органів чуттів, тобто з фізіологією людини як біологічної істоти;ідоли печери — хибні уявлення, пов'язані із суб'єктивністю сприйняття світу (суб'єктивність властива кожній людині, і це накладає відбиток на всі її судження);ідоли ринку (або площі), які породжуються спілкуванням людей, унаслідок чого відбувається перекручення інформації, неправильно вживаються слова, одні люди накидають свої помилкові уявлення іншим;ідоли театру, про яких можна сказати, що вони породжуються сліпою вірою людей в авторитети, старовинні традиції, надмірною довірою до філософських уявлень учорашнього дня. Наслідком цього можуть бути хибні закони, помилкові правила, які заважають людям опановувати істинне знання.Ідоли роду і печери належать до природних властивостей індивіда, вважав Ф. Бекон, їх викорінення можливе на шляху самовиховання і самоосвіти. Боротьба з ідолами ринку й театру мусить здійснюватися через перетворення свідомості всіх людей, суспільства в цілому.Якщо критичний етап оновлення науки полягав для Ф. Бекона в очищенні розуму Індукція від ідолів, то позитивний — у пошукові відповідного методу пізнання. Бекон розробив основні принципи індуктивного методу — сходження від одиничного до загального. Дослідник уподібнювався Ф. Беконом бджолі, що витягує матеріал і: і садових і польових квітів, але розташовує й змінює його :іа своїм умінням. Ф. Бекон думав, що індукція допоможе правильно організувати дослідження й уникнути недоліків безпосереднього чуттєвого досвіду, подібно до того, як циркуль і лінійка виправляють недосконалість наших рук. Більш детально найпоширеніші різновиди індуктивного методу будуть розглянуті у відповідній темі модулю III «Логіка».
У прикінцевому результаті засновник емпіричного напряму новочасної філософії розраховував скласти повний перелік «форм» або « природ », тобто найбільш істотних властивостей або якостей предметів і явищ дійсності. Саме їх нескінченні комбінації становлять усе різноманіття навколишнього світу — на зразок того, як будь-які слова являють собою різноманітні сполучення лише декількох десятків літер абетки.
Інший англійський філософ-емпірик
Дж. Локк
і громадський діяч Джон Локк (1632-
1704) мав на меті всебічно обґрунтувати постулат про те, що джерелом усього людського знання є досвід. Він уславився своєю теорією первинних і вторинних якостей речей. Локк категорично заперечував твердження про «вроджені ідеї», відомі з часів великого античного мислителя Платона і наразі популярні серед філософів-раціоналістів. На його думку, розум — це чиста дошка (tabula rasa), на якій пише досвід. Ніяких вроджених ідей у людському розумі, стверджував Локк, не існує: приміром, найпоширеніша ідея Бога не відома ані дітям, ані дурням, ані дикунам13.
Усі ідеї (знання) приходять до мозку від органів чуття (така позиція дістала назву сенсуалізму). Органи чуття відбивають ознаки предметів. Частину цих ознак Локк називає первинними (вони об'єктивні: йдеться про форму, об'єм тощо), інші — вторинними (наприклад, колір, звук, смак). На думку Локка, ці вторинні ознаки є суб'єктивними, вони формуються не внаслідок безпосереднього зіткнення чуттів із навколишнім світом, а внаслідок сприйняття цього світу людською свідомістю; іншими словами, вони штучно зміксовані розумом.
Щоправда, погоджувався Дж. Локк, функціонує багато абстрактних понять, якими дуже часто послуговується людина у мисленні та спілкуванні: краса, вдячність, людина, військо, всесвіт тощо. Звичайно, кожне з цих понять не має реального матеріального відповідника. Утім, усі вони становлять складні ідеї, кожна з яких, у свою чергу, утворена розумом самотужки через узагальнення простих ідей на основі відчуття реальних ознак.
Методизм Шотландський філософ, історик, економіст Девід Юм (1711-1776) розробив
теорію асоціації ідей. Учений уважав, що ідеї утворюються в розумі шляхом асоціації наявного явища з минулим досвідом. Якби не було досвіду, не могло би бути й асоціацій, отже, нічого вродженого у людській свідомості тут немає. Одним з типів асоціацій Юм проголошує асоціації за причиновістю, і це вчення стало найбільшим досягненням шотландського філософа. Отже, ідею причини та дії Юм вважає лише стійкою звичкою нашої свідомості, яка виробилася внаслідок того, що за явищем А зазвичай іде явище В. Унаслідок такого стійкого сполучення двох явищ у часі в людей виникає сподівання, що так завжди буде і в майбутньому. Тим самим люди припускаються логічної помилки: .адже «щось сталося після чогось» іще не означає «щось сталося внаслідок чогось». Нарешті це узгляднення переростає у віру, тобто у стійку схильність нашого розуму вважати, що багатократна поява В після А і являє собою причиновий зв'язок. Наприклад, тільки подивившись на більярдну кулю, ми можемо передбачити можливий напрям і наслідки її руху. Звісно, те, що можливі іноді суттєві зміни пізнавальної ситуації, тут не береться до уваги. Тому прикінцевий результат, за Юмом, виходить не достовірним, а лише ймовірним: «керівником у житті є не розум, а звичка. Лише вона примушує розум у всіх випадках припускати, що майбутнє відповідає минулому. Яким би легким не здавався цей крок, розум ніколи протягом цілої вічності не міг його зробити» 14. Таке суперечливе ставлення до можливостей об'єктивного наукового пізнання відоме в історії філософії під назвою скептицизму.