Файл: Філософія.doc

Такими є і цивілізації, що складають конструктивне начало і творчий процес історії людства. У загрозливій ситуації певна соціальна спільнота (населення регіону, країна, нація) дає відповідь на виклик зовнішнього середовища і тоді з'являється геном — сукупність детермінант - сил та умов, завдяки яким зароджується цивілізаційний процес. Наслідком реалізації геному стає набуття відповідною цивілізацією своєрідної індивідуальності, особливого характеру. Причому, принциповим тут е не ієрархія цивілізацій (від нижчої до вищої), а розгляд їх як своєрідних, неповторних індивідів історичного масштабу. Тоді історичний процес постає як спільнота, цілісність таких індивідів і від того він набуває різноманітних форм і багатомірності.

Якщо лінійний підхід до розгляду цивілізації подає історичний прогрес у вигляді постійного вдосконалення суспільного життя, ідеал якого знаходиться за його межами, десь попереду, то монадологічне уявлення інше. Нелінійний підхід бачить цивілізацію як процес її самовизначення і внутрішньої реалізації суспільного ідеалу, створення самобутніх структур з обов'язковим засвоєнням цінностей загальнолюдського характеру. Такі структури і цінності належать лише даній цивілізації і є архетипними утвореннями.

В той же час цивілізація чутливо сприймає всі цінності, що були створені раніше іншими цивілізаціями, тобто залишається відкритою для інших архетипних утворень. Так, кожна цивілізація, самоідинтифікуючись, проходить головні ступені людського поступу, і її критерієм є не щось зовнішнє, неконкретне, а повнота розгорненості та людської доцільності. Таким чином, формується майбутнє людства.

Наявність різноманітних підходів до виявлення сутності культури і цивілізації ускладнює визначення їх співвідносності. Проте більшість філософських поглядів на цю проблему сходяться на ширшому тлумаченні поняття культури ніж цивілізації. Адже вважається, що лише загальні досягнення культури можуть об'єднати людство в русі до сучасного стану цивілізації. Недаремно ще засновник київської філософської школи Микола Бердяев (1874-1948) вказував на необхідність культурної цивілізації.

З цієї причини суспільство в наш час вважається тоді цивілізованим, коли в ньому на найвищому рівні реалізуються усі культурні надбання і розгорнені усі сфери життєдіяльності людей. У такому разі, всім членам суспільства доступні у повній мірі здобутки суспільного виробництва, досягнення науки і техніки, освіта та мистецтво. А соціально-політичні умови життя спонукають та забезпечують вільний розвиток і повну самореалізацію кожного індивіда.

Саме гуманна культура детермінує розгорнення цивілізаційного генома, оскільки вона виховує і соціалізує людину та активізує її творчу діяльність. Тоді культура в цивілізаційному процесі спрямовує людину на добро, красу, істину, любов. Таким чином, на засадах гуманістичних досягнень культури забезпечуються творчий рух людства до сучасної цивілізації. Тому невід'ємною і сутнісною рисою нинішнього цивілізаційного розвитку має бути гармонійна єдність культури і цивілізації.

3. Соціальне прогнозування

Людство завжди націлене в майбутнє і передбачення прийдешнього завжди було його віковічною мрією. Необхідність в цьому диктується не безпредметною зацікавленістю, а життєвою необхідністю. Річ у тім, що людям притаманна доцільна діяльність і її мислене продовження (надія). Для досягнення певної мети необхідно узгодити цілі і засоби дії та передбачити їх наслідки.

Передбачення - це знання про прийдешнє, про те , чого ще не має, але воно можливе. Ще в архаїчні часи люди придумали мантику (грецькою - "мистецтво віщування") як засіб визначення чогось наперед. Проте лише з розвитком наукових знань про світ і суспільство стало можливим прогнозування майбутнього - його передбачення на підставі досягнень наукової теорії і практики. Мова йде не про вгадування того, що може настати, а про використання сучасних знань, законів і закономірностей світу. На цій підставі прогнозуються зміни як оточуючого нас середовища, науки, техніки тощо, так і самого суспільства.

Наприкінці ХХст. на Заході з'явилася футурологія (латиною - "вчення про майбутнє"). Нею займається багато дослідницьких організацій, наукових об'єднань та установ. Головна мета цього руху, як зазначив перший президент Римського клубу (найважливішої футурологічної організації) А.Печчеї, передбачити й усвідомити труднощі людства.

В останній час оптимістичні надії футурології на досягнення благополуччя завдяки прогресивним соціальним теоріям чи високим технологіям, робототехніці і кібернетиці і т.п. згасають і з'являються похмурі пророцтва про загибель цивілізації внаслідок безконтрольного розвитку науки і техніки та занепаду релігії, моралі, культури взагалі.

У прогнозуванні панує закономірність: чим далі в часі здійснюється передбачення, тим менш конкретним і точним воно стає. Щоб запобігти тому, майбутнє поділяють на:

- безпосереднє, з прогнозом на 20-30 років (воно найбільш точне);

- найближче, що сягає більшої частини століття і має невисоку вірогідність;

- віддалене, яке бачиться за межами століття і судження про нього є гіпотетичними.

Соціальне прогнозування є найскладнішою частиною наукового передбачення. Адже, коли відомий закон існування якогось явища природи, то не так важко визначити не лише його теперішній стан, а й майбутні зміни. У соціальному прогнозуванні це робити набагато складніше. Тут, в основному, проявляються статистичні, вірогіднісні закони, оскільки прогнозується майбутнє людського життя, в якому переплітається безліч інтересів, цілей, надій як окремих індивідів, так. і соціальних груп, народів.

Від соціального прогнозування чекають відповідей не лише на запитання "що станеться в майбутньому?" а й "коли цього чекати, в яких формах воно здійсниться і на скільки вірним е прогноз?" Це дуже складне завдання і тому напрацьована значна кількість різноманітних методів, спеціальних методик і підходів, які можна об'єднати в декілька груп.

1. Екстраполяція (латиною - "змінювати за межами"). Це, коли в майбутньому очікуються наявні в даний час стабільні характеристики і тенденції відповідного об'єкта. Наприклад, якщо в ньому спостерігається прискорення, то передбачається його продовження. Для екстраполяції необхідні глибокі і всебічні знання об'єкта.

2. Експертні оцінки. Їх проводять групи фахівців шляхом інтуїтивно-логічного вирішення проблеми. Узагальнена думка експертів вважається найбільш вірогідною. Необхідно, щоб соціальні об'єкти оцінювали різноманітні фахівці: економісти, політологи, соціологи, правознавці, психологи, історики, філософи та ін.

3. Моделювання. Тут досліджується не об'єкт, а його модель (латиною -"взірець"). Моделювання буває предметне, математичне, імітаційне, комп'ютерне та ін. Воно надає можливість проводити різноманітні експерименти, створювати екстремальні умови існування моделі, формувати різноманітні ситуації для перевірки й життєздатності. Тоді, відповідно до результатів, робляться висновки щодо майбутнього об'єкта, що моделювався.

4. Історична аналогія (грецькою - "подібність") е виявленням закономірностей і тенденцій зміни системи і розрахунком таких умов її подальшого розгорнення, які відкидають випадковості.

5. Сценарії майбутнього. Це результат використання багатьох методів і технологій наукового передбачення. Він являє собою багатоваріантний прогноз з різноманітними, нерідко протилежними висновками і пропозиціями. Як правило, він носить описовий характер і розгортається у різних футуристичних теоріях та вченнях.

Таким чином, розгорнення культури, цивілізаційні процеси є способом і умовою існування людства. Вони досить суперечливі і бувають загрозливими для його існування. Використання наукових досягнень у передбаченні майбутнього - один із найкращих шляхів соціального розвитку.

Контрольні запитання:

1. Що таке культура? Який її зміст?

2. Як культура реалізується в житті людей?

3. Розкрийте сутність цивілізаційного процесу.

4. Що таке монадологічний підхід до пояснення цивілізації?

5. Охарактеризуйте методи соціального прогнозування.

Навчальне видання

Качуровський Михайло Олександрович

Тарєлкін Юрій Павлович

Цикін Веніаміи Олександрович

Філософія

Навчальний посібник