Файл: Філософія.doc

В XX ст. у західній філософії з'явився напрям - філософія культури. Німецький філософ Освальд Шпенглер (1880-19360) у книзі "Присмерк Європи"(1918) характеризував культуру як живий організм, що приходить у певний період розквіту, а по­тім занепадає і гине. Таким чином, кожна з 8-ми культур, що він розглядав, є явищем одноосібним і не спорідненим з інши­ми. На цій же позиції стояв і його співвітчизник Вільгельм Дільтей (1883-1911), обґрунтовуючи залежність культури від сві­тогляду людей. Ще один німецький філософ Макс Вебер (1864-1920) створив теорію "ідеальних типів" - особливих образів-схем тих явищ культури, що вивчаються. Він вже допускав зв'язки між різними культурними утвореннями. Усю філософію культури відзначає перевага духовного над матеріальним.

Виходячи з великої кількості підходів до визначення куль­тури, можна виявити такі її типи:

- в історичному процесі - первісну, античну, середньовікову, сучасну та ін.;

- за географією є континентальні (європейська, азійсь­ка, африканська тощо), регіональні (східноєвропейська, північноамериканська, латиноамериканська і т. п.) і національні (бразильська, лівійська, французька, укра­їнська та багато ін.);

- за специфікою прояву культуру поділяють на молодіж­ну, елітну, масову, офіційну та ін.;

за сферами життя людей культура ділиться на економі­чну, політичну, правову, моральну, екологічну, фізичну, сімейно-побутову тощо;

- у повсякденному житті людини мова може йти про культуру праці, навчання, відпочинку, спілкування, по­ведінки в конкретних ситуаціях.

Таким чином, культура охоплює весь історичний процес, усі прояви і стани розвитку людства. Вона не обминає жодного народу і жодної людини і вбирає індивідуальне і соціальне, об'єктивне і суб'єктивне. Культура - явище історичне й глоба­льне. Вона існує стільки, скільки люди, і є там, де вони діють. Сутність культури складає творча перетворювальна діяльність людей. Вона є процесом і продуктом реалізації сутнісних сил людини, оскільки та, створюючи культуру, тим самим творить себе. Культура є актом виявлення історичного призначення людства.

Зміст культури вбирає в себе засоби, форми і результати перетворювальної діяльності людей, спрямованої на задоволен­ня власних потреб і подальшого розвитку. Відповідно до сфер існування суспільства, культура поділяється на матеріальну, духовну і соціальну. Вона реалізується в житті кожної людини в індивідуальному або соціальне - груповому виразі.

1. До матеріальної культури відносяться створені суспі­льством знаряддя праці, виробничі та побутові споруди, транс­порт, сорти виведених людьми тварин і рослин та ін. Сюди вхо­дять і технологічні процеси, організація виробництва, способи розподілу благ тощо. Тобто, матеріальною культурою є перетво­рене людьми зовнішнє середовище для життя і розвитку.

2. Духовна культура є результатом інтелектуальної діяль­ності людей. Вона складається з досвідних та наукових знань, різноманітних поглядів і теорій, фольклору і здобутків мистец­тва, а також їх матеріалізованих проявів у вигляді книг, філь­мів, картин, спектаклів, архітектурних споруд тощо. Сюди та­кож відноситься творчість вчених, винахідників, діяльність освітніх, інформаційних та інших закладів, що розповсюджу­ють духовні цінності. Важливим елементом духовної культури є мова - засіб мислення і спілкування людей.

3. Сфера культури, соціального життя є результатом тривалого матеріального і духовного розвитку суспільства. В його процесі поступово виникали і формувалися такі соціальні інститути як держава, політичні і громадські організації та ру­хи. Сформувалися способи соціальної діяльності і її регулятори:

мораль, релігія, політика, право, мистецтво, освіта та ін. Суспі­льна організація досягла найвищого для нашого часу рівня де­мократичних засад через верховенство права і наявність грома­дянського суспільства.

Названі три сфери культури складають її базову стру­ктуру, на підставі якої розгортається культура дій та поведін­ки конкретних людей, відповідно їх причетності до культурних надбань. Розвиток і функціонування культури підпорядковані певним закономірностям.

Першою з них є взаємовплив усіх сфер культури. Без мате­ріальної основи не можуть розвиватися духовні здобутки суспільства і навпаки. Зрозуміло, що матеріальні і духовні блага не є самоціллю, а виробляються заради людей, але без відповідної культури соціальних стосунків вони можуть бути не доступни­ми для всього населення. Тому найкращою умовою розвитку системи культури є гармонійний розвиток всіх її елементів.

Другою закономірністю є відносна самостійність сфер куль­тури, оскільки вони мають власну внутрішню логіку функціо­нування та розвитку. Тому, наприклад, при не досить високому рівні матеріальної культури може бути високою духовна, чи високий рівень демократії у суспільному житті.

Третьою закономірністю є наявність зовнішньої та внутрі­шньої відкритості культури. У різних народів різні культурні здобутки ї їх кращі надбання мають бути загальними. Контине­нтальна, регіональна чи національна культури повинні завжди сприймати усе краще зовнішнє і ділитися своїм. Замкненість робить культуру приреченою на загибель. Але й надмірне спо­живання чужого, особливо у сфері духовній, веде до того ж. Завжди повинен домінувати власний осередок, інакше культура може розчинитися серед інших і зникнути. Тому більшість на­родів намагається підтримувати і розвивати власне суспільне виробництво, свою науку та освіту, зберігати звичаї і т.п. Так, у Франції, Чехії і інших країнах створені державні органи по за­хисту мови, оберігаються культурні цінності.

Внутрішня відкритість культури знаходить прояв через до­ступність до Її здобутків усіх членів суспільства. Від того дося­гається тотожний культурі рівень усього соціуму і розгортаєть­ся перспектива його подальшого розвитку. Відлучення будь-якої частини населення від культурних досягнень (сучасної продукції виробництва, освіти, мистецтва, демократичних сво­бод тощо) робить її обмеженою в культурному плані. Тому не­обхідне повне розгорнення функцій культури. Провідними се­ред них є:

- перетворювальна, оскільки культура є, перш за все, засобом задоволення потреб людства, створення умов і організації життя, яких не надає природне середовище;

- орієнтувальна, адже завдяки таким елементам культу­ри, як знання, освіта, технології, навички, досвід та ін., люди в змозі змінювати дійсність в бажаному напрямку,

свідомо забезпечувати потреби як індивідуальні, так і суспільні;

- комунікативна проявляється через мову, освіту, засоби масової інформації, Інтернет та ін., що веде до обміну досягненнями культури, кращою організацією життя, викликає взаєморозуміння окремих людей і народів;

- виховна, оскільки регулює поведінку людей через систему норм, принципів і взірців життя;

- соціалізуюча, бо під впливом культури людина відчуває необхідність спільних дій з іншими людьми, дає собі соціальну оцінку і розуміє свою відповідальність за стан суспільства.

Через функціональний прояв культура "олюднюється", стає надбанням конкретних людей. Від рівня причетності населення до загального стану культури, і засвоєння ним "й досягнень за­лежить:

а) культура суспільних відносин: правових, політичних, моральних, релігійних, сімейних, побутових тощо;

б) світоглядна культура: прогресивність чи реакційність ідей, теорій, поглядів, різноманітних вчень, концепцій, доктрин і т.п.;

в) культура діяльності: навчання, виконання професій­них обов'язків, громадських зобов'язань;

г) культура поведінки: в гостях, на вулиці, дома, серед друзів тощо.

Таким чином, культура є узагальненим результатом творчої діяльності людей по забезпеченню себе і суспільства усім необ­хідним для задоволення своїх потреб через сутнісну самореалізацію. В глобальному масштабі мова йде про світову культуру як сукупність усіх типів культур, їх діалектичну єдність та ці­лісність на певному історичному етапі розвитку людства.

Розвиток культури - процес суперечливий, в якому чітко зазначені прогресивні і регресивні тенденції. Наприклад, сучас­на науково-технічна культура суттєво сприяє розгорненню сво­боди людини. Але її підвалинами є зв'язок суспільства і приро­ди, яка в наш час нещадно експлуатується. Тому екологічна криза вимагає нової екологічної культури і формування нового типу цивілізації.

2. Співвідношення культури і цивілізації

Історія людства при глибокому осмисленні постає не як ці­лісність, а як низка послідовних і співіснуючих соціокультурних утворень, розмежованих у просторі і часі. Для нелінійного осмислення історичного процесу важливо опанувати поняттям "цивілізація" (латиною -"громадянський", "громадянське сус­пільство"). Воно, як і культура, в сучасній літературі немає од­нозначного тлумачення.

У XVIII ст. цивілізацію розуміли як соціально-історичний процес, як ступінь розвитку суспільства, а цивілізування вва­жалося залученням до культури. Пізніше американський етно­граф Люїс Морган (1818-1885) назвав цивілізацією стан суспі­льства, відмінний від дикості і варварства. А російський соціо­лог Микола Данилевський (1822-1885) в книзі "Росія і Європа" вже розглядав історичний процес як низку автономних співіс­нуючих культурно-історичних типів, етап зрілості яких на­звано цивілізацією. Так з'явилася думка про множину цивілі­зацій (у Данилевського їх характеризується 10). Вже згаданий О.Шпенглер ділив історію на 8 замкнених у собі культур, але для нього цивілізація була не злетом, а омертвінням культури.

По іншому оцінив феномен цивілізації англійський історик і соціолог Арнольд Тойнбі (1889-1975) в 12-титомній праці "До­слідження історії". Він відзначив послідовне існування ЗО куль­тур і зробив висновок, що кожна з них не обособлене явище, а таке історичне утворення, що має тисячі соціокультурних взає­мин з іншими. Такою є, наприклад, "цивілізація християнсько­го Заходу ".

Тойнбі пояснював, що серед компонентів зародження циві­лізації наявні і вселенська церква, і універсальна держава, і рух племен, і певні кліматичні умови тощо. Ці сили приводить в дію Виклик - ситуацію, яка загрожує існуванню суспільства (скорочення родючості земель, демографічний вибух та ін.). То­ді суспільство, згуртовуючись і активізуючи дії проти Виклику, дає Відповідь. Хто не дає відповіді - гине. Ключова роль в опо­рі Виклику належить творчій меншості, але повинна бути активною дія і нетворчої більшості. Тим самим Тойнбі підійшов До нелінійного розуміння цивілізації, розуміння її як складної системи, що здатна до самозародження, самозбереження і само­розвитку.

Нелінійним є монадо логічний підхід до вивчення цивілізаційного процесу. Монада (грецькою - "єдине", "цілісне") в філософських вченнях означає конструктивне начало буття. Йо­го сутність стає зрозумілою при уяві живої істоти не як чогось одиничного, замкненого у собі, а як множини, що ввібрала у себе багатьох інших індивідів, навіть коли ця істота не схожа з ними у явищі. Адже за суттю живі самостійні істоти однакові.