Файл: Філософія.doc

2. Світогляд, його суть і структура

Світогляд — це сукупність узагальнених уявлень про світ, переконань та ідеалів, знань і почуттів, оцінок, через призму яких людина відноситься до дійсності, до інших людей і самої себе. Студентам важливо з'ясувати, що світогляд людини мас інтегративний, цілісний характер, а не є простою сумою його складових частин. Разом з тим світогляд не є чимось аморф­ним, безструктурним, в ньому виділяються відносно самостійні компоненти. До найважливіших з них відносяться: знання, цінності, почуття, переконання, оцінка минулого, віра в майбу­тнє, воля. Студенти повинні вміти розкрити зміст зазначених елементів світогляду і показати їх роль в функціонуванні світо­гляду.

Знання - це ідеальне відображення дійсності в свідомості людини. Слід зауважити, що у світогляд входять не всі і не будь-які знання, а лише ті, які є життєво важливими для людини.

Цінності - позитивне або негативне відношення до явищ оточуючого світу, яке ґрунтується на потребах та інтересах лю­дей, культурі певного соціуму.

Почуття - емоційно-чуттєве переживання людиною явищ природи, дій і вчинків інших людей і своїх власних дій.

Переконання - інтелектуально-емоційна позитивна оцінка певних ідеалів, норм, дій і вчинків, на які людина орієнтується у своєму житті.

Оцінка минулого і віра в майбутнє теж входить у струк­туру світогляду. Людина живе не лише в "тепер", яке є миттє­вістю, а й проектує своє майбутнє, а також оцінює минуле.

Воля - психологічна здатність людини підпорядковувати свою діяльність, вчинки свідомо поставленим цілям. Воля - це серцевина особистості, те, що робить людину особистістю.

В структуру світогляду варто включити і самосвідомість. Це один із найістотніших компонентів свідомості, який полягає в усвідомленні себе в якості суб'єкта практичної і пізнавальної діяльності, в оцінці своїх дій, потреб і інтересів, своїх почуттів, думок, мотивів поведінки та ідеалів, свого становища в природ­ному і соціальному середовищі.

Ще раз слід наголосити на тому, що світогляд, як і свідо­мість загалом, має цілісний характер, і тому всі структурні елементи світогляду взаємопов'язані між собою і взаємовпливають один на одного.

3. Історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, філософський

Світогляд має історичний характер. Це означає, що індиві­дуальний світогляд змінюється протягом життя окремої люди­ни, а суспільний світогляд еволюціонує з поступом людства.

Протягом історії людської цивілізації сформувалися три типи світогляду: міфологічний, релігійний і філософський.

Міфологія - (грецькою "міф" - переказ, оповідь, "логос" - вчення) - це такий спосіб розуміння природних і суспільних явищ, що полягає в одухотворенні і персонофікації цих явищ, наділенні їх людськими за характером, але фантастичними і спотвореними властивостями. Міфологія є джерелом універса­льного типу світогляду первісних суспільств; всі етноси своїм першим світоглядом мають міфологічний. Для філософського осмислення міфологічного світогляду важливо звернути увагу на: 1) тематику міфів, яка охоплює світоглядні проблеми; 2) на ідентичність цієї тематики у різних народів.

Релігія (латиною "релігіо" - набожність, святиня) - є осно­вою такої форми світогляду, в якій засвоєння людиною світу здійснюється через його поділ на земний і небесний, потойбіч­ний і поцейбічний, грішний і сакральний. Принципово важливо зрозуміти, що найважливішою ознакою релігії є існування над­природної сили - бога. Тому суттю релігійного світогляду є віра в бога. При вивченні особливостей зазначеного типу світогляду варто мати на увазі, що сучасні світові релігії виникають вна­слідок тривалого розвитку попередніх релігійних уявлень (то­темізму, фетишизму, анімізму тощо). Слід також уяснити, які регулятивні функції виконує релігія в житті соціуму, як вона сприяє консолідації суспільства.

Філософія є таким історичним типом осмислення світу, який вирішує всі світоглядні питання у більшості підходів ра­ціональним, логічним шляхом, відкидаючи міфи, емоції, віру і т.п. феномени людини. Основна відмінність філософського сві­тогляду від міфологічного і релігійного полягає в тому, що він складає лише ядро світогляду, тоді як релігія і міфологія по­вністю співпадають з відповідним світоглядом. Варто також за­значити, що світогляд у певній своїй формі притаманний будь-якій людині. Причому формування вищого типу світогляду не приводить до повного зникнення попередніх його форм: вони співіснують, хоча історично попередній тип світогляду й відсу­вається на задній план і виконує підпорядковуючу роль в порі­внянні з домінуючою формою. Так, міфологія не зникає з утво­ренням релігії і філософії і почасти виконує в першій з них чи не найголовнішу роль. Відомо, наприклад, наскільки міфологі­чним був світогляд радянських людей стосовно проблем "світ­лого майбутнього", ролі вождів в його створенні і у відношенні до власного народу. Це ж стосується, хоча і в меншій мірі, й інших сучасних суспільств.

4. Соціальні функції філософії

Філософія, як сфера духовної культури, виконує певні со­ціальні функції. Найважливішими з них є світоглядна, мето­дологічна, гносеологічна, ціннісна та праксиологічна. Світо­глядна функція філософії виявляється в тому, що вона осмис­лює й обґрунтовує світоглядні ідеали, накреслює стратегію їх досягнення. У філософії відбувається рефлексія світоглядних проблем, виробляється понятійний інструментарій для аналізу і порівняння різних світоглядів, для обґрунтування переваг одно­го світогляду над іншими.

Прагнення обґрунтувати різні концепції, ідеали ставлення до світу потребує різних філософських підходів. Так, релігійне і матеріалістичне відношення до світу виходять з принципово протилежних засад. Проте порівняння і обґрунтування неодна­кових підходів до світу здійснюється за допомогою загальних законів мислення, що й дає філософії можливість виконувати світоглядну функцію.

Методологічна функція виявляється передусім в тому, що філософ виробляє загальні принципи і норми пізнавальної дія­льності. Однак методологічна функція не зводиться до методо­логії пізнання: у ній йдеться про стратегічний рівень методоло­гії людської діяльності в цілому. Філософія повинна зіставити й оцінити різні засоби цієї діяльності, вказати найбільш оптима­льні з них. Філософія, як методологія пізнання і соціальної дії, окреслює магістральні шляхи розвитку суспільства, визначає основні тенденції духовно-практичного осягнення світу, постій­но актуалізує докорінні проблеми людини і буття на шляхах утвердження високих загальнолюдських цінностей.

Суттєвою функцією філософії є пізнавальна. Теорія пізнан­ня, гносеологія - розділ філософії, в якому досліджуються про­блеми джерела, форм, можливостей, вірогідності та істинності пізнання і критерії форм останніх. Найважливішими критерія­ми теорії пізнання є категорії форм чуттєвого і раціонального, емпіричного і теоретичного пізнання в науці: істина, помилка, абстракція, узагальнення та ін. Хоча теоретико-пізнавальна проблематика почала розроблятись ще в античній філософії, чітко відокремлено вона була поставлена у філософії Нового ча­су.

Контрольні запитання:

1. Які джерела та особливості філософського знання?

2. У чому полягає сутність картини світу?

3. Яка структура та основні функції філософії?

4. Які основні історичні типи світогляду?

5. Які основні структурні елементи світогляду?

Тема II. Філософія Стародавнього світу та Середньовіччя

1. Філософія Стародавнього сходу.

2. Розвиток філософії у Стародавній Греції.

3. Середньовічна філософія.

Література:

1. Брайчевський М. Середньовіччя і сучасність / Наука і куль­тура. Україна. - 1989.- №23.

2. Кессиди. Об одной особенности менталитета древних греков //Вопросы философии. - 1996.- №2.

3. Філософія: Навчальний посібник /І.Ф. Надольний та ін. -К.: Вікар. - 1997. - С. 31-57.

4. Чанышев А.Н. Курс лекций по древней философии. - М.:

Высш. школа. -1981.

5. Чанышев А.Н. Курс лекций по древней й средневековой философии. - М.: Высш. школа. - 1991.

6. Відповідні статті у філософських словниках та енциклопе­дії.