Файл: Філософія.doc

В теоріях, які визначають основою розвитку суспільства виробничу діяльність людини, критерієм для виділення його етапів вважається відмінність у технологічних способах вироб­ництва. Наприклад, у технологічних концепціях XX ст. (Д. Белл, Р. Арон, У. Ростоу, та інші) основою періодизації суспі­льного розвитку визначається технологія виробництва. У відпо­відності з технологічним детермінізмом виділяються і типи ци­вілізацій. Наприклад, американський соціолог Деніел Белл (нар. 1919) ділить історію на три фази, що послідовно змінюють одна одну:

- доіндустріальна, яка характеризує найнижчий етап в опануванні людиною засобами існування;

- індустріальна, яка ототожнюється з капіталізмом;

- постіндустріальна, яка знаменує стрибок до нових тех­нологій, становлення нових соціальних відносин на базі інтелектуалізації, комп'ютеризації, ресурсозберігання тощо.

Що стосується назви сучасного суспільства, то одні вчені визначають його як і Д. Белл постіндустріальним. Другі - інфо­рмаційним (американський соціолог Алвін Тоффлер (нар. 1928)), треті - суспільством управлінців тощо.

Усі ці концепції відбудовуються в межах системи спочатку "індустріального суспільства", "постіндустріального" та "інфо­рмаційного" як підтипів загальної парадигми суспільного роз­витку.

Але ж справа не в назві, а в тому, як почуває себе людина в цьому суспільстві, як вона соціальне захищена, як задовольня­ються її основні потреби.

Отже, з точки зору цивілізаційного підходу, як підходу по­слідовно нелінійного, історичний прогрес полягає в тому, щоб кожна цивілізація в процесі самовизначення збагатила своїм досвідом найважливіші цінності загальнолюдського характеру. Будь-яка цивілізація має ґрунтуватися на високих духовних надбаннях загальнолюдського масштабу.

Таким чином, суспільне виробництво є основною формою взаємодії суспільства й природи, що спрямована на перетворен­ня предметів природи та створення матеріальних і духовних цінностей, а також виробництво форм комунікації і самої лю­дини. Суспільне виробництво здійснюється за законами соціуму і тому має соціальний характер.

Суспільне виробництво лежить в основі сходження, прогре­су суспільства. Практика соціальних рухів XX ст. підтверджує, що загальна висхідна лінія розвитку людства в цілому і окре­мих його складових є результатом складної діалектичної взає­модії таких протилежностей, як змінне і не змінне, позитивне і негативне, раціональне й ірраціональне, безперервне і перервне, закономірне і стихійне.

Контрольні запитання:

1. Що таке суспільне виробництво і які його основні види?

2. Що таке спосіб виробництва?

3. Чим суттєво відрізняється матеріальне виробництво від духовного?

4. З яких елементів складаються продуктивні сили?

5. Хто і коли висунув першу теоретично обґрунтовану концеп­цію прогресу суспільства?

6. Що можна, на Вашу думку, вважати універсальним крите­рієм суспільного прогресу?

7. Які Ви знаєте концепції заперечення суспільного прогресу?

Тема XV. Філософський аналіз соціальної структури суспільства

1. Поняття соціальної структури суспільства та її основні еле­менти.

2. Етносоціальні процеси в системі соціальних відносин.

3. Сім'я в соціальній структурі суспільства.

Література:

1. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна фі­лософія. Курс лекцій. - К.: Генеза , - 1996. - с. 179 - 198.

2. Вико Д. Основание новой науки об общей природе нации. Москва - Киев, 1994. - С. 377 - 460.

3. Канигін Ю., Соціалогія тонких структур. // Вісник Акаде­мії наук Української РСР. - 1991. - № 4. - С. З - 10.

4. Крапивницький С.3. Социальная философия. - Волгоград: Коммитет по печати, 1996. - 352 С.

5. Нельга О.В. Теорія етносу. - К., 1997.

6. Костирко В.Ф. Тонкі структури і тонкі відносини // Вісник Академії наук Української РСР. - 1992. - № 7. - С. 95 - 100

7. Петров В. Походження українського народу. - К ., 1992.

8. Прат Н. Деякі проблеми формування нації // Філософська і соціологічна думка. - 1994.- №2.

9. Сорокін П. Человек, цивилизация, общество. - М.: Политиздат, 1992. - С. 543

10. Соціальна філософія. Короткий енциклопедичний словник. - Київ - Харків : ВНП "Рубікон", 1997. - 400 с.

Знати основні поняття:

Соціальні відносини, класи, страти, верстви, стани, соціа­льна стратифікація, соціальна мобільність, раса, етнос, рід, плем'я, народність, нація, національний характер, сім'я.

1. Поняття соціальної структури суспільства та й основні елементи

У системі людських відносин поряд з економічними, політичними, правовими, моральними виділяють такий їх вид, як соціальні відносини. Основою цих відносин є суспільна необхідність регуляції взаємних зв'язків та відносин між соціальними спільнотами та соціальними групами. Стрижнем соціальних відносин є відносини рівності чи нерівності за становищем індивідів, соціальних груп та спільностей у суспільстві. Характерними рисами соціальних відносин є такі:

по-перше, соціальні відносини є найважливішими серед елементів цілісної системи суспільних відносин;

по-друге, соціальні відносини відбивають рівність чи нерів­ність суспільного становища соціальних спільностей, груп, окремих особистостей;

по-третє, основу соціальних відносин формують взаємні зв'язки в тому випадку, коли соціальні спільності і окремі її представники взаємодіють саме як представники певних соціа­льних спільнот.

Соціальні відносини, взаємозв'язки та взаємодії між соціа­льними групами та спільностями формують соціальну структу­ру суспільства. Вона органічно зв'язана з соціальними відноси­нами і не може існувати поза ними.

Соціальна структура суспільства - це сукупність від­носно стійких соціальних спільностей, груп і певний поря­док їх взаємозв'язку та взаємодії.

У соціальній структурі суспільства виділяються:

- класово-стратифікаційна структура (класи, страти, соці­альні верстви, стани тощо);

- соціально-етнічна система (родоплемінні об'єднання, народності, нації тощо);

- соціально-демографічна структура (статево-вікові групи, працююче та непрацююче населення тощо);

- професійно-кваліфікаційна структура (виробничі об'єднання, трудові колективи, установи, фірми, науко­во-дослідні інститути тощо);

- тонкі структури (структури і механізми безпосередньо пов'язані з життєдіяльною особи, підпорядковані їй, здатні забезпечити її соціальний захист).

Діалектичний взаємозв'язок соціальної структури суспільс­тва і соціальних відносин полягає в тому, що вони взаємо про­никають і взаємо обумовлюють одне одного. Соціальне структурування суспільства неможливе без соціальних відносин, і, від­повідно, соціальні відносини не можуть проявлятися поза ком­понентом соціальної структури.

Найбільш загальним поняттям соціальної структури суспі­льства є поняття "соціальна група". Соціальна група — це по­рівняно стала спільність людей, які мають загальні приро­дні і соціальні ознаки і об'єднанні спільними інтересами, цінностями, нормами поведінки, системами певних відно­син.

Уперше визначення соціальної групи дав англійський мис­литель Томас Гоббс в книзі "Левіафан" (1651). Він підкреслю­вав, що соціальна група - це певна кількість людей, об'єднаних спільними інтересами або спільною справою.

Кожна людина здатна себе утвердити та самореалізувати як особистість лише в результаті спільної діяльності з представни­ками певної групи. Соціальна група виконує роль проміжної ланки в системі "суспільство - група - особистість".

Для виникнення групи необхідні спільні інтереси, внутрі­шня самоорганізація, мета, конкретні форми соціального конт­ролю, зразки діяльності тощо. Залежно від цілей і завдань ор­ганізація може бути формальною або неформальної.

Формальною (офіційною) групою є об'єднання людей, яке утворюється на основі офіційного документа - юридичних норм, правил, службових інструкцій тощо. Члени такої групи націлені на виконання якогось виду діяльності. Наприклад, уч­нівський клас, студентська група, військовий підрозділ.

Неформальна група складається стихійно і немає особливих документів, які регламентують й функціонування. Вона також утворюється на основі загальних інтересів, прагнень, що об'єднують людей в більш або менш стійкі об'єднання (напри­клад, дружня компанія, злочинна група і т.д.).

На початку XX ст. американський соціолог Якоб Леві Мо­рено розробляє теорію малих груп. Він виходив з того, що, окрім соціальної макроструктури суспільства, існує ще і внут­рішня, неформальна мікроструктура. Морено вважав, що психі­чне здоров'я людини обумовлене її становищем у малій групі. Саме через взаємовідносини в малих групах, через "здоров'я" малих груп можливе удосконалення відносин у соціальній мак­роструктурі суспільства.

Марксистська соціально-філософська думка виходила з то­го, що існують не соціальні групи суспільства взагалі, а соціа­льні групи історично конкретного суспільства. Характер цих груп змінюється разом зі зміною суспільно-економічних форма­цій, і що у класових суспільствах основними соціальними гру­пами є суспільні класи.

З точки зору марксизму, класи виникають у процесі роз­кладу первіснообщинного суспільства в результаті суспільного поділу праці і появи приватної власності на основні засоби ви­робництва.

Проте більшість сучасних мислителів у розумінні процесів класоутворення виходять за межі суто економічних трактувань, включаючи загальнокультурні та духовні спонукання індивідів.

Так, для німецького соціолога М.Вебера (1864 — 1920) існу­вання класів було безсумнівним, але трактував він їх як порів­няно самостійні групи людей, що згуртовуються на засадах не лише виробництва, а й суспільного життя в цілому, включаючи і духовну культуру. Сучасний французький соціолог П.Бурдье тлумачить клас як соціальний статус індивіда. Цей статус утво­рюється шляхом індивідуального вибору та політичного виразу на основі набутого ним капіталу. Сукупність привласненого економічного, політичного, культурно-освітнього капіталу ро­бить людину незалежною до певної соціальної групи, класу.