Файл: Філософія.doc

2. Матерія

Уявлення про матерію, її будову, основні властивості істо­рично змінювалися. Першу концепцію матерії можна назвати субстратною. Виникла вона ще в античні часи. Багато її ідей без суттєвих змін проіснували до кінця XIX ст. Згідно з цією концепцією матерія ототожнювалася з нестворюваними, незнищуваними природними першоелементами (субстратом), тобто водою, землею, повітрям, вогнем, атомом і т.д. Реальними влас­тивостями матерії вважались просторові параметри і вага.

Наприкінці XIV ст. природознавство відкриває нові явища, і це завдає відчутного удару по традиційних уявленнях про ма­терію і матеріальне (передусім як про речовину). Фундамента­льні відкриття: відкриття електрона, рентгенівських променів, виникнення теорії відносності, вимагали відмовитися від тра­диційних уявлень про матерію та її властивості (зокрема непо­дільність і непроникність атомів, незмінність маси тіл і т.д.) і стимулювали потребу у філософській переоцінці поглядів на природу матеріального.

Сучасний матеріалізм розглядає матерію як нескінченно рі­зноманітну єдність матеріального світу, що існує лише в бага­томанітності конкретних об'єктів, через них, а не поруч з ними. Матерія — це філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, яка відображається органами від­чуття людини, але існує незалежно від них.

Це визначення витікає з нескінченної різноманітності стру­ктурних особливостей і властивостей матерії. У ньому матерія не тільки ототожнюється з уже пізнаними і загальними й ста­нами - речовиною, полем, енергією, їхніми властивостями, а й залишається відкритою для нового знання про неї. Матерія не­вичерпна у структурному плані, і й неможливо звести до одного певного стану, одного структурного рівня чи основних власти­востей.

Матерія у чистому вигляді, у формі якоїсь "праматерії" не існує. У світі існують лише конкретні матеріальні утворення. У категорії "матерія" ця безліч утворень об'єктивної реальності зведена до однієї спільної властивості - існувати незалежно від людських чуттів і відображатись у людській свідомості. Філо­софське поняття матерії відображає не якусь певну частину чи форму об'єктивної реальності, а світ у цілому в будь-яких його проявах. Тому не можна ототожнювати матерію з будь-яким речовинним субстратом.

Категорія матерії має вагоме методологічне і світоглядне значення. Світоглядна роль цієї категорії полягає у тому, що вона охоплює не лише ті об'єкти, які вже пізнані наукою, а й ті, які будуть відкриті у майбутньому. І хоча ті потенційні об'єкти, можливо, будуть мати принципово нові властивості, все ж вони будуть матеріальні, оскільки існуватимуть реально, поза людськими відчуттями. Методологічна функція поняття "матерія" виявляється у тому, що воно застерігає проти пошу­ків першоматерії як останньої і незмінної суті об'єктивного сві­ту. Матерія нескінченна у своїх просторово-часових і якісних вимірах (кожне явище є лише формою матерії, а не якимсь останнім субстратом світу).

3. Спосіб та форми існування матерії

Як свідчить практика, оточуючий людину світ знаходиться в постійній зміні, в русі. Ми ніколи не спостерігали матеріа­льної системи, яка б не знаходилася хоча б в якомусь русі, чи була б у стані абсолютного спокою. Така нерухома система не взаємодіяла б з оточуючими речами і явищами і не могла би виявити жодних своїх властивостей, тобто вона стала би абсо­лютно непоміченою. На цій підставі цілком слушним стає ви­сновок про те, що рух є невід'ємна, атрибутивна характе­ристика матерії. Ті всезагальна і необхідна властивість. Матерія не існує інакше, ніж в русі, тому рух є спосіб існуван­ня матерії. Рух - це зміна загалом.

Оскільки матерія є абсолютною, рух як атрибут матерії та­кож є абсолютним. Разом з тим матерія завжди існує у конк­ретних формах, внаслідок чого рух проявляється через конк­ретні форми (види) матерії. Рух взагалі - це абстракція, яка в дійсності реально не існує: реальне існування мають конкретні форми руху. При виділенні різних форм руху варто пам'ятати, що конкретні форми руху безпосередньо пов'язані з ієрархією структурних рівнів матерії.

В основу виділення форм руху покладені такі основні прин­ципи:

а) субстратний, що пов'язує певну форму руху із специфі­чним матеріальним носієм, кожна форма руху має свою матері­альну основу;

б) функціональний, у відповідності з яким форма руху по­винна мати свої власні закономірності, відмінні від закономір­ностей інших форм руху.

У сучасній науковій картині світу виділяється чимало форм руху. Серед них найпоширенішими є такі: механічний, тепловий, електромагнітний, хімічний, гравітаційний, гео­логічний, біологічний, соціальний. Хоча кожна форма руху є

відносно самостійною, але всі вони пов'язані між собою, їх вза­ємозв'язок виявляється в тому, що одна форма руху при певних умовах переходить в іншу; окрім того, вищі форми руху вини­кають на основі нижчих і включають їх у себе в знятому виді.

Рух є способом існування матерії, а простір і час постають загальними принципами організації будь-якого об'єкта дійснос­ті і виступають формами існування матерії. Доповнюючи один одного, простір і час функціонують як універсальні форми ор­ганізації всього розмаїття нескінченного світу.

Кожне матеріальне тіло має об'ємні характеристики: дов­жину, ширину, висоту. Воно співіснує також з оточуючими йо­го іншими тілами, займає своє місце у відповідній більш широ­кій системі. Саме співіснування і місцезнаходження предмета відображаються у понятті "простір". Отже, простір - це об'­єктивна форма існування матерії, яка характеризує місце­знаходження і співіснування об'єкта з іншими об'єктами.

Разом з тим, в дійсності кожне матеріальне утворення є процесом, в ньому відбуваються певні зміни. Окрім того, одне явище приходить на зміну іншому. Для характеристики саме цього аспекту прояву матерії у філософії вироблено поняття ча­су. Час - це об'єктивна форма існування матерії, яка хара­ктеризує послідовність розгортання матеріальних систем, тривалість їх буття, швидкість та інтенсивність проце­сів. Час, отже, відображає процесуальність буття.

Простір і час мають як споріднені, так і відмінні ознаки. Спільними властивостями простору і часу є об'єктивність, всезагальність і нескінченність. Разом з тим, простір і час мають відмінності. Час виявляє себе як тривалість, послідов­ність існування та зміни стану об'єктів; він є одномірним, аси­метричним (тобто спрямований від минулого до майбутнього), незворотнім. Простір характеризується протяжністю, тримірністю та симетричністю.

Простір і час, як форми існування матерії, взаємопов'язані між собою. В епоху Нового часу простір і час розглядалися як абсолютно самостійні і не пов'язані між собою та із матерією феномени. За такими уявленнями простір - це пустота, вмісти­лище тіл; час - це рівномірна тривалість. XX ст. внесло прин­ципові зміни в уявлення про суть простору і часу та їх взаємо­зв'язок між собою та матерією. Теорія відносності обґрунтувала, що властивості простору і часу залежать від швидкості руху матеріальних систем, від субстанційно - структурних особливо­стей об'єктів, виявилося, що загальні властивості простору і часу набувають специфічного виразу в залежності від природи систем: чим складнішим є той чи інший об'єкт, тим складні­ших властивостей набувають форми його існування. Особливо принципових відмінностей набувають соціальні види простору і часу.

Контрольні запитання:

1. Що таке онтологія?

2. Яка структура буття?

3. Які форми має людське буття?

4. Розкрийте філософський зміст понять "матерія", "простір", "час", "рух".

5. Які існують проблеми створення цілісної картини світу?

Тема VII. Свідомість

1. Виникнення і природа свідомості.

2. Структура свідомості, її основні рівні.

Література:

1. Алексеев П.В., Панин А. В. Философия. - М.:Проспект. 2000. - С.254-283.

2. Лой А.М. Проблема свідомості //Філософська і соціологічна думка. - 1992. - № 7.

3. Кузин А.М. Духовное начало во Вселенной //Вопросы фило-софии.-1998. - № 8

4. Жданов Г.Б. Информация й сознание //Вопросы философии.-2000. - №11. - С.97-104.

5. Філософія: Підручник (За ред. Г.А.Заїченко та ін.) - К., 1995. - С. 283-312.

6. Філософія: Навчальний посібник /І.Ф.Надольний та ін. - К.:

Вікар. - 1999. - С. 211-233.

7. Философия (Под ред. Лавриненко В. Н.) - М.: Юристь. 2001. - С. 246-261.

8. Фрейд 3. Психология бессознательного. - М.:Просвеще-ние,1989.

9. Фромм З. Душа человека. - М.: 1992.

10. Спиркин А. Г. Философия. - М.: Гардарики, 1999. - С.368-414.

11. Руткевич А.М. Научный статус психоанализа //Вопросы философии.-2000. - №10. - С.9-15.

Знати основні поняття:

Суб'єктивна реальність, духовне життя, дух, душа, свідо­мість, мислення, підсвідомість, самосвідомість, мова, ідеальне, відображення, творчість.

1. Виникнення і природа свідомості

Питання про походження і сутність свідомості пов'язується з розглядом матерії, яка здатна саморухатись і саморозвиватись. Останнє зумовило можливість розуміти природу свідомос­ті як властивість високоорганізованої матерії, як вищу форму її атрибутивної властивості - відображення. Ось тут і постає необ­хідність послідовного історичного дослідження характеру ві­дображення як атрибуту матерії, специфіки різних форм його прояву на всіх рівнях еволюції матерії та дослідження свідомо­сті як найвищої форми відображення.

За останні 15-20 років філософія свідомості в англомовних країнах помітно перебудувалася, Вона взяла курс на зближення з природознавством, на розробку "наукової метафізики", набу­ла більш емпіричного, натуралістичного вигляду. Сьогодні до­слідження філософів зосередились на співвідношенні "духу" і "тіла", фізичного і психічного аспекту людини тощо. Багато уваги приділяється питанням, які виникають на межі філософії та мови, когнітивної психології і комп'ютерного моделювання свідомості.

Свідомість в широкому значенні цього слова є сферою людської духовності, яка включає в себе світ думок, світ почуттів і волю. Людина є єдиною істотою на Землі, якій

притаманна свідомість, духовне життя. Джерело свідомості ко­ріниться в особливостях людського буття у світі.

Людську свідомість не можна ототожнювати тільки зі знан­ням, з пізнанням, мисленням. За своєю сутністю свідомість є здатністю людини не лише пізнавати світ, але й усвідомлювати його, наповнювати його сенсом і суб'єктивним значенням, співставляти свої знання з цілями власного існування, оцінювати світ не лише в його об'єктивних характеристиках, а як світ сво­го життя. Свідомість є усвідомленням своїх вчинків, їх наслід­ків, вона нерозривно пов'язана з совістю, з відповідальністю людини за свої стосунки зі світом природи і світом людей.

Отже, свідомість, з одного боку, є формою об'єктивного ві­дображення, формою пізнання дійсності як незалежної від люд­ських прагнень та інтересів. Результатом і метою свідомості як пізнавальної діяльності є отримання знань, об'єктивної істини. З другого боку, свідомість містить в собі прояв суб'єктивного відношення людини до дійсності як до світу свого життя, його оцінку, усвідомлення свого знання і себе. Результатом і метою духовно-практичного, ціннісного відношення до світу є осяг­нення сенсу існуючого, міри відповідальності світу та його про­явів людським інтересам та потребам, сенсу власного життя. Якщо мислення людей, їх пізнавальна діяльність потребують здебільшого тільки ясного вираження знання, дотримання логі­чних схем оперування, то усвідомлення дійсності вимагає осо­бистих зусиль, власних роздумів і переживання істини.

Духовний світ людини - це не лише її розум, мислення, але й почуття, емоційні стани, віра, воля, світогляд, самосвідо­мість, що спирається на сукупність ціннісних орієнтирів і духо­вних смислів. Свідомість не дорівнює мисленню та знанням, вона є одночасно і переживанням, усвідомленням, оцінкою дій­сності. Будь-який прояв духовності відбиває в собі (з різною мірою вираження) обидві форми ідеального відношення до світу - і пізнавальну, і ціннісну (духовно-практичну).

Сутність людського духу, походження свідомості містять в собі багато таємничого, і навряд чи коли-небудь людство знайде остаточне вирішення цих проблем. Загадка людського духу завжди буде викликати надзвичайний інтерес і спробу нових варіантів її розкриття. Але певний досвід в пізнанні свідомості вже є. В історії людської думки сформувалися і набули певного теоретичного обґрунтування різні підходи до цієї проблеми. Свідомість є предметом вивчення не лише філософії, але й соці­ології, психології, фізіології, генетики, медицини. Очевидним є той факт, що людська свідомість має певні біологічні передумо­ви, вона нерозривно пов'язана з матеріальним носієм — голо­вним мозком. Очевидне і те, що біологічні закони і генетична програма є невід'ємною умовою життя і діяльності кожної лю­дини. Психічне життя як відображення дійсності притаманне не лише людині, але й тваринам. Але тільки у людини виникає вища, специфічна форма психічного відображення об'єктивної реальності - мислення, свідомість.